Войти
Закрыть

Пам’ятки доби визвольних змагань українського народу

5 Клас

Зародження українського руху в період імперського панування. Радянська доба настала тому, що українцям в умовах, коли розпадалися Російська та Австрійська імперії, не вдалося відстояти створену ними самостійну державу (див. ману 8). В межах Росії українська держава була утворена в листопаді 1917 р. під назвою Українська Народна Республіка (УHP), в межах Австрії — через рік під назвою Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУHP). 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві за участю делегації ЗУНР та керівників УНР — Володимира Винниченка і Симона Петлюри — було проголошено «Акт Злуки», тобто об’єднання цих держав. Сьогодні ми відзначаємо 22 січня як День Соборності - свято утворення єдиної (соборної) української держави. 1 За різними підрахунками, від 0,5 до 3 млн людей, узявшись за руки, з’єднали Івано-Франківськ, Львів, Рівне, Житомир та Київ. Український національний рух — різнорідна публічна діяльність в інтересах збереження та розвитку спільноти, об’єднаної патріотичними почуттями, спільними інтересами та баченням свого майбутнього. Проголошення соборної української держави було результатом більш ніж столітньої копіткої праці учасників національного руху. До цього руху належали всі, хто розумів, що українці — самобутній народ і обстоював його право на розвиток власної культури. У першій половині XIX ст. тих, хто обрав для себе належність до української нації, були одиниці. Будучи добре освіченими людьми, вони займались етнографічними та історичними дослідженнями, збирали і публікували український фольклор, взялися творити поезію і прозу мовою народних говірок. Серед ентузіастів української справи на теренах Російської імперії були письменник Іван Котляревський (1769-1838), фольклорист Михайло Максимович (1804-1873) та історик Микола Костомаров (1817-1885). В Австрії український рух започаткували священики Української греко-католицької церкви. Найбільш відомими серед них сьогодні є діячі «Руської трійці» — Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888). Визначальний вплив на усвідомлення українцями себе окремим народом мала пристрасна поезія Тараса Шевченка (1814—1861). Його «Кобзар» будив в українців Росії та Австрії волю відстоювати спільні інтереси, розвіював ілюзії селян щодо «доброго царя» та надії на краще в умовах імперської влади....
0 Переглянути

«Місця пам’яті» радянської доби

5 Клас

Радянська доба. З проголошенням державної незалежності України завершилась попередня, радянська доба її історії. Назву «радянський» цей період отримав від офіційної назви держави, у складі якої перебували тоді українські землі, — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Владу в цій державі, створеній наприкінці 1922 року на території колишньої Російської імперії, мали російські комуністи. Щоб утримати під своїм контролем терени Української Народної Республіки, яку вони ліквідували, комуністи створили контрольоване ними державне утворення — Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) та включили її до складу СРСР (див. мапу 9). До управління цією псевдодержавою були залучені й українці, які задля особистої вигоди або через свої комуністичні переконання погоджувалися виконувати вказівки з Москви. УСРР, пізніше перейменована в Українську Радянську Соціалістичну Республіку (1937), мала в Радянському Союзі окремі ознаки державності — законодавство, гімн, герб, прапор, офіційні органи влади — Раду Міністрів, місцеві та Верховну Раду, адміністративні межі з подібними до себе псевдодержавами — Російською Федеративною Радянською Соціалістичною Республікою та Білоруською РСР. У Конституції СРСР було зазначено навіть право кожної радянської республіки вийти зі складу Радянського Союзу. Але реально депутати Рад самостійно нічого не вирішували, а уряди УРСР мали дуже обмежені повноваження....
0 Переглянути

Пам’ятки доби державної незалежності України

5 Клас

Історична доба — це термін для позначення своєрідності певного відтинку часу, його неповторності як окремого етапу історії. Тому в цьому та наступних параграфах слово «доба» вжито в переносному значенні, на позначення тривалого проміжку часу. Його виділяють за характерним для цього часу явищем, подією. Визначальні для кожної історичної доби події, дії історичних осіб увічнені у зведених сучасниками цих подій або їх потомками пам’ятниках чи збережених (відреставрованих) пам’ятках історії. Сучасність — це незавершений історичний період, час, коли плин подій ще не дозволяє впевнено сказати, чи знайде суспільство потрібні відповіді на існуючі виклики. Таких викликів — багато. Навіть Ти можеш назвати окремі з них, бо відчуваєш їхній вплив на собі, на житті своєї родини. Ось, наприклад, кілька викликів-запитань, відповідей на які сьогодні шукає українська молодь: 1. Хто я, з якими суспільними групами (наприклад нацією, місцевою громадою) хочу пов’язати своє життя? 2. Чого навчитися, що мені придасться в майбутньому? 3. Яке заняття (бізнес, професію) обрати, щоб забезпечувати свої потреби? Сучасна доба історії України — це доба її державної незалежності. Проголосивши 24 серпня 1991 року Україну окремою, нікому не підлеглою державою, українці як народ (нація) можуть вільно реалізувати одну з основних людських потреб — самостійно вирішувати, як жити. Будучи цілісною (унітарною) державою, Україна має визначену територію й кордони, свою столицю, грошову одиницю та державну символіку, єдину державну владу. Верховна Рада України розробляє та ухвалює закони — документи, що регулюють найважливіші відносини між людьми, групами людей і державою, встановлюючи загальнообов’язкові правила. Головні з цих правил зафіксовано в Основному Законі — Конституції України. Верховна Рада України ухвалила її 28 червня 1996 року....
0 Переглянути

Історична пам’ять і пам’ятки

5 Клас

У глибинах пам’яті кожного з нас зберігаються численні образи відвіданих місць, пережитих подій. А виникають ці образи завдяки нашим відчуттям. Найміцніше в пам’ять западає те, що людину вразило, схвилювало. Так у нас формується уявлення про світ, у якому ми живемо, розуміння цього світу, бачення того, який він і де наше місце в ньому. Обдумуючи образ будь-якого міста чи села, який зберігається в нашій пам’яті, ми зможемо краще розуміти місцевих жителів. Обмін враженнями про «місця пам’яті» відвіданого поселення, сприятиме порозумінню з усіма, хто теж там побував, зокрема з іноземцями. Отже, підказуючи, де розташовані «місця пам’яті», міські вказівники сприяють єднанню всіх, хто пов’язаний з цим містом спільними згадками про нього. «Місцем пам’яті» може стати будь-який артефакт або слово, які людською волею та під впливом часу набули для людини або групи людей значення певного символу — умовного знака, що відображає яку-небудь думку, почуття, явище і т. ін....
0 Переглянути

Візуальні джерела. Фото- і кінохроніка

5 Клас

Образотворчі джерела. «Сліди» минулого — це не тільки книги, будівлі, знаряддя праці та предмети повсякденного вжитку. Дуже цінними для історика є витвори думки та людських рук, які віддзеркалюють широку гаму людського чуття. Цінність витворів мистецтва, музичних творів, фотографій, фільмів, обрядів у тому, що вони — продукти своєї епохи, які допоможуть дослідникові уявити, яким було тоді повсякденне життя. Разом з тим, такі образотворчі джерела досить складні для розуміння. Зокрема, через свою пов’язаність з відчуттями конкретних людей, які їх творили і які, на жаль, не зможуть ні підтвердити, ні заперечити нашу думку про свій задум. Робота з історичними джерелами, які образно відображають епоху, передбачає насамперед опис джерела, далі — встановлення його задуму і, нарешті, розгляд здобутої інформації з урахуванням характеристик епохи. Опис — це детальна розповідь про переданий джерелом зоровий або слуховий образ, тобто про все, що зображено, зіграно, представлено як обрядову сценку. Встановлення задуму вимагає вичленити з цілості важливі складники образу. Наприклад, виділити окремі лінії сюжету картини, музичного твору, обряду, вказати засоби (символи) та способи, якими автор намагався донести свої почуття і переконання. Розгляд на фоні епохи передбачає формулювання припущень про позицію автора твору, його ставлення до подій чи дій, під впливом яких створювався даний образ, висловлення дослідником власних міркувань щодо побаченого або почутого. Візуальні джерела — образотворчі пам’ятки матеріальної культури різних епох. Орнамент — оздоблювальний візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів. 2. Малюнки та картини. Малюнки як джерело можуть представляти кожну культурну епоху. На теренах України знайдені малюнки, зроблені людьми на стінах печер та на кістці ще в первісні часи. Малюнки давніх мисливців і рибалок відображали переважно побутові сценки та магічні обряди, пов’язані з їхніми заняттями. Тоді ж люди відкрили й орнамент....
0 Переглянути

Пошук та вивчення речових джерел

5 Клас

Археологія. Письмо винайшли порівняно недавно, приблизно 5-6 тисяч років тому. Чи можна відтворити (реконструювати) історію людських спільнот у доісторичний, ніким із очевидців не описаний період? Це можливо, якщо зібрати та «розкодувати» речові джерела, створені в первісні часи. Виявленням та дослідженням речових джерел займається спеціальна історична наука — археологія. Перше завдання археолога — встановити місце, де можна знайти вироблені в давнину речі. Зробити це непросто. Людські житла, знаряддя праці, зброю, одяг та інші предмети повсякденного користування знищили війни, час та природа. Те, що не було остаточно зруйновано, знаходиться під землею у невідомих нам місцях. Перші археологи встановлювали місцеперебування давніх пам’яток культури на основі відомостей словесних джерел. Найбільш відома сьогодні історія пошуків міста Трої. Поет VIII ст. до н. е. Гомер у поемі «Іліада» описав облогу цього міста греками. Але тривалий час існування Трої, як і все інше, описане Гомером, вважалося легендою. У те, що війна з троянцями була, та що Троя розташовувалася у вказаному Гомером місці, повірив багатий німецький бізнесмен і археолог Генріх Шліман. У 60-х роках XIX ст. він розкопав руїни цього міста на малоазійському узбережжі Середземного моря. Сучасні археологи часто виявляють зруйновані споруди, зрівняні із землею поховання, межі ділянок, яких давно не існує, і т. ін. з допомогою аерофотозйомки. Це — спосіб вивчення земної поверхні шляхом її фотографування з літака чи супутника. На знімках, зроблених з висоти, видно контури пам’яток культури....
0 Переглянути

Писемні джерела

5 Клас

Актові матеріали. Найчастіше історики послуговуються різними писемними джерелами. Уміння записати вислів — одна з ознак цивілізації. Необхідність записувати висловлене пояснюють важливістю поданої інформації. Записи, з якими працюють історики, прийнято називати документами. Найбільше записів робили за наказами або на замовлення володарів. Щоб увічнити найважливішу для своїх підданих, на думку правителя, інформацію, окремі тексти в давні часи навіть висікали на камені (рис. 18). Тексти, укладені від імені влади, керівництва державної установи або приватної фірми, називають актовими матеріалами. Актові матеріали вирізняють за такими ознаками: • однорідна композиція; • основа змісту — встановлення або/і скасування правила; • посилання (бланк, підпис, печатка) на особу або орган, що визначали та відстоюватимуть записане. Укладають актові документи особи, які наділені правом приймати публічні рішення, надавати посвідки про право на якісь дії чи майно, пояснювати важливі для суспільства пропозиції, подавати докази у якійсь справі. Актовими матеріалами вважаються, зокрема, міждержавні угоди, закони, укази, накази, судові рішення та інші розпорядження центральної і місцевої влади. Чимало також актів, у яких відображені відносини між окремими людьми. Це заповіти, тобто розпорядження людини щодо її майна на випадок смерті; купчі, якими засвідчують придбання-продаж нерухомого майна; угоди між працедавцями і працівниками, фірмами та клієнтами й ін....
0 Переглянути

Різновиди історичних джерел. Усні джерела

5 Клас

Види історичних джерел. Важливою частиною історичного дослідження є збір та упорядкування інформації про минуле. Здобути достовірні відомості непросто, адже минуле — це дійсність, якої вже не існує. Залишилися тільки її «сліди». Сліди минулого — це не тільки наші спогади. В артефактах, тобто у знаряддях і продуктах людської діяльності, теж «закодовано» інформацію. Якщо ми зуміємо використати їх з метою отримання свідчень про те, що нас цікавить у минулому, вони слугуватимуть нам як історичні джерела. Разом з тим, джерельні відомості — це тільки цеглинки, з яких дослідник реконструює минуле, тобто відтворює його в своїй уяві та представляє як історію-оповідь про своє бачення того, що було. Історики, зазвичай, виділяють три великі групи історичних джерел: словесні, речові та зображувальні (візуальні). За основу для групування тут узято спосіб кодування та відтворення інформації. Артефакт — будь-який штучно створений об’єкт, продукт людської діяльності. Усні джерела — вид історичних джерел, що передаються «з уст в уста» або записані дослідником з чиїхось слів. Писемні джерела — документи, створені від імені держави, державної установи, приватної фірми, якоїсь організації або особи. Міфи — старовинні оповіді про походження Всесвіту і людини, спроба розгадати незрозуміле у довколишньому світі, пояснити його діями вигаданих надприродних істот. Словесним джерелом може стати будь-що сказане, розказане людиною (усні джерела) і будь-який, на будь-чому зроблений нею напис та опис (писемні джерела). Носієм інформації словесних джерел є пам’ятки мови, усної творчості (казки, легенди, міфи), писемні пам’ятки (літописи, документи, листи, щоденники тощо), зокрема й комп’ютерні тексти. До речових належить усе, виготовлене коли-небудь людськими руками, а також змінене людьми довкілля. Носіями цінної для історика інформації є, наприклад, пам’ятки архітектури, знаряддя праці різних епох, предмети і речі домашнього вжитку. Візуальними називають зображення, створені людьми різним способом: малюнки, карти, фото, кіно та ін. Інформацію зображувальних джерел, так само як і речових, в історичному дослідженні передають у формі описів або обчислень....
0 Переглянути

Історичні землі України

5 Клас

Особливості українських теренів. Сучасна Україна — єдина, цілісна держава, територія якої об’єднує 24 області й Автономну Республіку Крим (див. форзац). Кожна область, а також міста Київ і Севастополь мають свої органи управління — ради й адміністрації. Повноваження місцевих органів влади, тобто перелік їхніх прав на управління цими адміністративно-територіальними одиницями, визначені законодавством. Кордони України та її єдність, чи, як деколи кажуть, соборність українських земель, визнаються всіма державами світу — членами Організації Об’єднаних Націй. Цілісність України як держави не означає відсутність відмінностей у способі життя, заняттях і звичаях її населення. Особливості ці склалися історично. Наприклад, на сході й півдні України частка російськомовного населення суттєво більша, ніж на заході. Пояснюють це тим, що під час панування тут Росії, її населення постійно переселялося на українські терени. Водночас, місцевих жителів російська влада спонукала переймати російську мову. Українці були змушені навчатися в російськомовних школах, читати російською книги і газети, заповнювати цією мовою всі документи. Російською з ними спілкувалися не тільки місцеві посадовці, а й священики. Як наслідок, про українське коріння багатьох російськомовних громадян нашої держави сьогодні свідчать тільки їхні прізвища. Найбільш поширені на Наддніпрянщині прізвища, утворені з суфіксами -енко, -єнко (Петренко, Гордієнко, Костюченко). Далі на захід більшість українців традиційно мали прізвища з суфіксами -ук, -юк (Павлюк, Данилюк, Гордійчук). Прізвища Крутивус, Небаба, Перебийніс та подібні — безсумнівно, українського походження. Під такими колись записували запорожців....
0 Переглянути

Україна на мапах упродовж історії

5 Клас

Звідки українці родом. Для дослідження історії народу потрібно насамперед встановити час, коли народився цей народ, і територію його проживання в певні культурно-історичні епохи. Умови проживання людей можна визначити, якщо відтворити характерний для даної території природний ландшафт, тобто рельєф місцевості у поєднанні з кліматом, ґрунтами, рослинним і тваринним світом. Це допоможе спрогнозувати чисельність народу і тривалість його життя, описати господарство й розвиток суспільства, екологічні наслідки цього розвитку. Географічні характеристики краю в минулі епохи сприяють також розумінню тодішніх уявлень про світ. Розрізнені свідчення про час виникнення та батьківщину українців містять давні карти й описи, що їх у різні часи виготовляли мандрівники, службовці й учені. Згідно з відомостями часів Античності, слов’яни (а українці належать до слов’янських народів) є корінними жителями Європи. Приблизно з кінця II тис. до н. е. спільноти слов’ян заселяли лісові терени, що охоплюють верхів’я річок Вісла, Дністер та Західний Буг, а також поріччя Прип’яті аж до Дніпра (мапа 2). Зростання чисельності та тиск сусідів змусили ці племена розселятися на захід, схід та південь від своєї прабатьківщини. У І тис. племена слов’ян поступово залюднили терени держав, які сьогодні існують у Центрально-Східній Європі. Зокрема праукраїнські племена заселили західноукраїнські землі й Середнє Подніпров’я. Покажи на настінній карті батьківщину слов’ян-праукраїнців. Плем’я — об’єднання родів, що мають спільне походження та окремі органи самоврядування, говорять однією мовою, підтримують ті самі звичаї та вірування....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 69 70 71 72 73 74 75 76 77 ... 370
Назад

Навігація