Пасовищна система утримання овець і кіз

Пасовищну систему практикують там, де є достатньо пасовищ. Це, передусім, стосується високогірних районів (рис. 4.1).

Навесні тварин переводять зі стійлового утримання на пасовищне. У цей період здійснюють поступову заміну раціону і збільшують час перебування тварин влітку на пасовищі до 10 – 12 годин. Восени скорочують період випасання до 7-8 годин.

Рис. 4.1. Пасовища для овець у високогірних районах

За наявності в достатній кількості корму на пасовищі випас овець восени не припиняють навіть при настанні холодів. Перехід від зимового стійлового утримання до пасовищного організовують поступово, оскільки різка заміна раціону з сухих кормів на зелену соковиту траву викликає розлад системи травлення у овець. Щоб уникнути цього в перші дні випасання вранці перед вигоном на пасовище вівцям дають сіно. Коли вони звикнуть до зеленого корму, підгодівлю сіном припиняють. Перед початком пасовищного періоду тваринам обрізають копитний ріг. Доцільно починати випасання після того, як пасовища підсохнуть та відросте трава.

У степовій місцевості отару кіз та овець пасуть розгорнутим фронтом. Попереду йде чабан, стримуючи і вирівнюючи фронт отари. Ззаду підпасок підганяє відстаючих тварин. У спекотну погоду отару ведуть проти вітру, в холодну – за вітром. При такому випасанні вони менше затоптують пасовище і не заважають один одному споживати траву. Влітку з настанням спекотної погоди випас починають як можна раніше, до сходу сонця. У найбільш спекотні години дня з 11 до 16 год. випасання овець і кіз припиняють. У цей час тваринам необхідний відпочинок у тіні (рис. 4.2). Зранку овець випасають на гірших ділянках, а потім переходять на кращі.

На 1 кг сухої речовини корму вівці споживають 2-3 л води. Добова потреба овець у воді залежить від пори року, кормів, віку і фізіологічного стану. Доросла тварина випиває 3 – 4 л, а в спекотну погоду – до 6 л води. Напувати їх потрібно 2-3 рази на день.

З настанням вечірньої прохолоди випас відновлюють і продовжують до темряви. Іноді практикують і нічний випас, який

Рис. 4.2. Відпочинок кіз у тіні

продовжують до 23-24 год., після чого тварини відпочивають до світанку. Радіус водопою повинен становити 2,5-3 км на рівнині та 1-2 км на гірських пасовищах. Температура води для напування повинна бути не нижче +10 °С. Потреба овець у кухонній солі при поїданні зеленого соковитого корму значно зростає. Сіль найкраще давати у розсипному вигляді, оскільки із брикетів (лизунців) вівці не в змозі злизати добову норму. Сіль дають у годівницях-солянках на місцях відпочинку (тирлі). За 5 – 6 годин випасання на пасовищі тварини наїдаються і перестають пастися. Приблизно такий же період їм потрібно на жуйку, під час якої вони повинні спокійно лежати.

Тирло на пасовищі, як правило, не огороджують, але при ньому влаштовують з переносних щитів розкіл для прогону тварин для огляду чи обліку. Для розколу в землю вбивають 6-10 колів, до яких прив'язують щити так, щоб вони утворили прохід шириною приблизно 70 см і довжиною близько 6 – 8 м. Наприкінці розколу роблять клітку, що веде до невеликого огородженого щитами загону. До нього відбирають тварин, котрих необхідно піддати тій чи іншій ветеринарній обробці.

Без правильної організації використання пасовищ важко домогтися високої продуктивності овець. Існують певні правила експлуатації пасовищ, дотримання яких дає змогу використовувати їх до восьми-десяти років. Випасати овець на щойно закладених пасовищах не слід. Негативний вплив на пасовища влітку в рік закладки полягає у тому, що при випасі вівці не дають можливості незміцнілій рослині нагромадити достатню кількість запасних пластичних речовин, пошкоджують вузли кущіння і кореневі шийки, виривають з коренем рослини, які ще не мають достатньо розвиненої кореневої системи і не встигли заглибитися у ґрунт.

Оптимальним терміном початку випасу на культурних пасовищах є період, коли рослини досягають висоти не менш ніж 12-14 см. При цьому не можна допускати, щоб тварини пошкоджували вузол кущіння у рослин. Природні угіддя для кожної отари виділяють залежно від їх урожайності та кількості поголів'я в отарі. У середньому доросла коза з'їдає біля 7-9 кг трави на добу. Тривалість випасання влітку близько 12 год. на добу, ранньою весною і пізньою осінню – 6 – 8 год.

Культурні пасовища використовують шляхом загінного випасання із застосуванням пересувної огорожі або електропастуха (рис. 4.3). Для усунення небезпеки захворювання тварин на тимпанію при випасі їх на бобових або бобово-злакових травостоях слід дотримуватися правіш випасання, які базуються на поступовому привчанні тварин до поїдання бобових рослин.

Перед випасанням на бобово-злакових травостоях тварин попередньо необхідно підгодувати сухим кормом (сіном) або випасати на злакових травостоях. Вранці та після відпочинку голодних овець необхідно випасати на ділянці, котра вже піддавалася випасанню, а потім на свіжій.

У другій половині літа, в зв'язку зі зменшенням продуктивності пасовищ, овець необхідно підгодовувати зеленою масою з польових сівозмін. Раціональне використання пасовищ передбачає, при можливості, застосування загінного випасання. Виходячи з продуктивності пасовищ, поголів'я овець та потреби в кормах (приблизно 8 -10 кг зеленої маси на одну голову) всю територію пасовищ розбивають на загони, відгороджені один від одного постійною або пересувною огорожею. Інтервал між випасанням окремих загонів навесні – 20-25 днів, влітку та восени 30 – 40 днів.

Рис. 4.3. Загінне випасання овець

Цей прийом дає змогу на 20 % скоротити площу випасів унаслідок більш ефективного використання пасовищ.

Різновидом пасовищної є відгінна система випасання в гірських районах Карпат. Строки виходу на альпійські пасовища, так званий "полонинський хід", зумовлені станом травостою в горах (на Прикарпатті це приблизно 20 травня). Триває полонинське літування в Карпатах здебільшого 4 – 4,5 місяці (з травня по вересень). До вигону на пасовища вівці повинні бути пострижені не менш ніж за 30 днів.

Стриження українських гірськокарпатських овець проводять навесні, коли температура повітря досягає +12 °С і вище, вовна підрунюється і збагачується жиропотом. У Прикарпатті це спостерігається в середині квітня, на Закарпатті – наприкінці березня. Терміни стриження визначаються часом вигону отар на альпійські пасовища (оскільки в горах можливі різкі коливання температур, тварини до цього часу мають добре адаптуватися і частково відростити вовну). На практиці це триває близько 3-5 тижнів (місяць).

Якщо овець доять, то підсисний період ягнят триває 2 – 2,5 місяці, щоб одержати від маток достатню кількість молока і водночас не виснажити їх організм. Ягнят відлучають за 5 – 7 днів до вигону на пасовища. Така умова досягається, якщо ягніння відбулося з 1 по 15 березня, овець постригли до середини квітня, а молодняк привчився споживати зелений корм. Відповідно до цих вимог парування необхідно проводити в період з 20 вересня по 10 жовтня, тобто відразу після повернення отари з полонини.

На полонину відправляють переважно молочних маток, а також ярок і валухів. Барани можуть бути лише в окремій отарі. Сумісне утримання баранів з самками призведе до неконтрольованого парування і дуже ранніх ягнінь наступного року.

Розмір отари, яку відганяють на полонину, може бути різним, але оптимальним вважається не менш ніж 100 і не більш ніж 300 голів.

Отару формують здебільшого з малих груп окремих власників. Перед вигоном на полонину проводять ветеринарне обстеження поголів'я. Особливу увагу приділяють стану молочної залози, оскільки технологія переробки молока на полонинах передбачає його змішування від всіх тварин.

Із виснаженням травостою на альпійських пасовищах частоту доїння зменшують, а в другій половині серпня його припиняють, щоб організм вівцематок відновив свій стан до парування.

Якщо природно-кліматичні умови дозволяють затриматися на полонинах довше, то після 15 вересня можливий допуск в отару маток і ярок баранів-плідників, але у випадку збірної отари від різних власників цього робити не слід, оскільки можуть бути порушені принципи і плани селекційно-племінної роботи. Після повернення овець з полонин вони, як правило, можуть ще місяць випасатися на звільнених сінокосах і пасовищах, на яких випасалася велика рогата худоба.

Переведення овець на стійлове утримання проводиться залежно від природно-кліматичних умов. Як правило це відбувається за стабільного зниження температури повітря нижче за 0 °С або появи стійкого сніжного покриву.