Коротка історія розвитку рослинництва як галузі та науки
Рослинництво як галузевий напрямок нерозривно зв'язаний з історією людства і є продуктом антропогенної діяльності. Початок цілеспрямованого використання рослин людиною йде в глибину тисячоліть. За свідченням швейцарського ботаніка Декандоля рослинницька (землеробська) культура виникла в дуже ранній період історії людства, про що свідчать знахідки насіння пшениці в єгипетських гробницях захоронення понад 4 тисяч років до нашої ери. О.І. Зінченко (О.І. Зінченκο, Β.Η. Салатенко, М.А. Білоножко, 2001 і 2003) наводить інформацію М.І. Вавилова про виникнення рослинництва ще у верхньому палеоліті, тобто 50 тис. років тому. А землеробські знаряд дя, знайдені на території нинішньої Палестини, виготовлені 8-10 тисячоліть до н.е.
Внаслідок життєдіяльності людей протягом тисячоліть відбувалася (і відбувається тепер) міграція дикорослих та культурних рослин.
Поширенню по материках та освоєнню різних форм рослин сприяли заселення нових земель та їх колонізація, торгівельні обміни, подорожі, військові походи.
Перейшовши з кочового на осілий спосіб життя, людина в процесі багатовікової господарської діяльності відбирала у фітоценозах дикої природи багато видів корисних рослин для використання в своїх життєвих потребах. Життєво найкращі з них освоювались шляхом беззмінної культури систематичного вирощування на сусідніх ділянках землі. Протягом історії людства різні землеробські народи обмінювались насінням "окультурених" ними рослин, причому нерідко такий обмін проводився між дуже віддаленими, а тому різними за еколого- географічними особливостями зонами. Так зароджувалась і розвивалась найважливіша галузь людської діяльності – рослинництво.
Академік 0.1. Зінченко (О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко, 2001 і 2003) в історії розвитку рослинництва відрізняє п'ять епохальних періодів.
І. "....Первісне рослинництво мезоліту й неоліту виникло з періщим поділом праці, коли людина почала вести осілий спосіб життя, приручати диких тварин і вирощувати (окультурювати) хлібні злаки, зернові бобові, коренеплоди, баштанні та інші рослини".
II. "...Рослинництво рабовласницько-античного періоду країн Азії, Єгипту, Месопотамії, слов'янських городищ на території України, Греції, Риму, Візантії і середньовічної феодальної Європи. Причому в античних країнах – Римі, Греції, пізніше у Візантії – вирощували навіть по два врожаї на рік. Землеробам Риму вже була добре відома роль парів, бобових і сидеральних культур. Тут у І ст. до н. е. імператором Юлієм Цезарем замість зернового трипілля (в Росії протрималось до початку XX ст.) були впроваджені плодозмінні сівозміни. Значну роль у розвитку практичних основ рослинництва у середньовічній Європі відіграли монастирі, де монахи – фахівці в галузі рослинництва узагальнювали досвід і розробляли настанови щодо вирощування польових та інших культур, яких суворо дотримувались. Це відповідно впливало і на рільництво в маєтках феодалів і селян".
IIІ. "...Розвиток рослинництва охоплює період XVIII-XIX ст. Це період розвитку мануфактурного капіталізму, який зумовив зростання чисельності міського населення, потреби у продовольстві та сировини для фабрик і заводів, а звідси – і збільшення посівних площ зернових, технічних і кормових культур, розвиток тваринництва. Все це сприяло бурхливому розвитку сільськогосподарської галузі, науки, появі великої кількості наукових і науково-практичних праць, організації товариств, наприклад, Вільного Екологічного Товариства в Росії".
IV. Період "Зеленої революції". Словосполучення "Зелена революція" означає комплекс змін у сільському господарстві, що мали місце в 1940-1970 pp. у слабкорозвинутих країнах. Термін запропонований Вільямом Гаудом у 1968 р., включав активну селекцію більш продуктивних сортів, гібридів, рослин, розширення іригації, застосування добрив, пестицидів, сучасної техніки тощо.
Початок Зеленої революції був покладений у Мексиці в 1943 році, селекціонер Норман Борлоуг вивів велику кількість високоефективних сортів пшениці. За період 1951-1956 pp. Мексика повністю забезпечила себе зерном і почала його експортувати. За 15 років урожайність зернових у країні виросла в 3 рази. Розробки Борлоуга були використані в селекційній роботі у багатьох країнах світу, в тому числі в Радянському Союзі. У 1970 році Борлоуг отримав Нобелівську премію миру.
Перша хвиля "Зеленої революції" дозволила не тільки прогодувати приростаючи населення Землі, проте й покращити якість його життя за рахунок значного зростання кількості калорій у добовій нормі їжі населення країн що розвиваються.
Комплекс заходів "зеленої революції" обумовив на планеті Земля різке підвищення урожайності та валових зборів польових культур, особливо зернових, зернобобових, овочевих, плодових.
У той же час разом з позитивом "зелена революція" призвела до негативних і навіть загрозливих наслідків. Широке застосування надвисоких норм мінеральних добрив, пестицидів (гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів), дефоліантів, десикантів тощо спричинило загрозливі проблеми екологічного характеру для навколишнього природного середовища, продукції рослинництва, а відтак – шкідливого впливу на здоров'я людей і до знищення багатьох видів тваринного світу.
Інтенсифікація землеробства порушила водний режим грунтів, що визвало в зоні Сухого Степу масштабне засолення, підтоплення і опустелювання. Показовий приклад – прогресуюче техногенне підтоплення, затоплення і засолення грунтів на зрошуваних масивах Херсонської і Миколаївської областей на площі понад 100 тис. га. Державними програмами від 17.01.2002 р. та від 24.04.2004 р. з цієї причини пропонується припинити функціонування двох магістральних каналів: Інгулецького та Краснознам'янського (С.І, Дорогунцов та ін., 2008).
V. "....Інтенсивний період розвитку рослинництва розпочався у другій половині XX ст. і по суті є другою "зеленок" революцією". Проте грунтується він на сучасних досягненнях біології, генетики, селекції, землеробства агрохімії, молекулярної і генної інженерії, що дало змогу перейти до сучасних інтенсивних технологій вирощування високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур на базі високоефективної механізації і електрифікації виробничих процесів, програмування врожайності, широкого використання електронно- обчислювальної техніки.
Цей період розвитку рослинництва останнім часом характеризується посиленням руху за усунення негативного впливу антропогенного фактора на навколишнє природне середовище.
Величезна більшість рослинників (землеробів) Світу із-за енергетичної кризи тепер не в змозі вирощувати "капризні" сорти і гібриди, створені в епоху "зеленої революції", і повертаються до старих сортів, які хоча і менш продуктивні, зате забезпечують більш стабільні урожаї, не вимагаючи високих доз добрив, зрошення, додаткових ресурсів.
Тому цей період у розвитку рослинництва в Україні та інших республіках СНД характеризується посиленням руху в напрямі усунення негативного впливу надмірної хімізації рослинництва. Цьому дуже важливому питанню присвячено багато наукових публікацій, у яких викладено сувору необхідність і напрями біологізації рослинництва, звільнення його насамперед від так званого "захисту" рослин шляхом надмірного застосування шкідливих хімічних препаратів, а також мінеральних добрив.
У зв'язку з необхідністю проведення серйозних заходів щодо поліпшення екологічних умов агроландшафтів широкого розмаху набув рух по застосуванню моніторингу – всебічного контролю умов, які складаються на полях внаслідок безвідповідального застосування хімікатів, інших способів так званої меліорації".
Розвиток практичного рослинництва (землеробства) у Світі в усі періоди еволюціонував завдяки науковому забезпеченню, рівень якого залежав від наукових досягнень і досвіду людства у відповідну історичну епоху. Поступове нагромадження наукових знань про рослини і їх вирощування стало основою формування рослинництва як науки.
За інформацією О.І. Зінченка (О.І. Зінченко, Н.В. Салатенко, М.А. Білоножко (2001 і 2003) з ".. .виникненням письменності (3-5 тис. років до н. е.) агрономічні знання накопичувалися і розповсюджувалися за допомогою письма у Вавилоні, Єгипті, Сирії, у Межиріччі Тигру і Євфрату, в інших цивілізаціях. Серед письмових праць про рослинництво тієї епохи і до тепер заслуговують на увагу закони царя Хаммурапі (1760 років до н. е.), твори грецьких істориків (Гесіод – перше тис. до н. е., Еврипід та Аристотель – IV ст. до н. е.), римських письменників Катона, Барона, Колумелли, Плінія про землеробство і рослинництво".
На Древній Русі про високоорганізований землеробський промисел укрів або оріїв (орачів) – найдревніших предків українців свідчать розкопки артефактів, виготовлених 7 тис. років тому (інф. В.В. Лихочвор та ін., 2010). Повідомлення про високий рівень землеробства скіфів-орачів, полян, тиверців, бдулібів знайдено в літописах кінця першого тисячоліття до н. е. Вже тоді наші предки скіфи, а пізніше слов'яни вирощували у Подніїїров'ї якісне добірне зерно пшениці, якою торгували з Грецією (Н.Д. Ліберов, 1952).
Рослинництво як наука вивчає різноманіття родів, родин, видів і різновидностей, форм, сортів та гібридів рослин, біологічні особливості росту й розвитку, екологію рослин, найдосконаліші екологічно безпечні, енерго- та ресурсоощадні прийоми і технології вирощування високих урожаїв найкращої якості. Розробка сучасної досконалої агротехніки повинна спиратись на закони природи, насамперед на Закон рівнозначності і фізіологічної незамінності життєво необхідних для рослин факторів: тепла, світла, вологи, повітря та елементів живлення. Дуже важливим при розміщенні польових культур по екологогеографічним зонам стало врахування закону максимальної гармонії між екологією рослин і екологією навколишнього природного середовища.
В еволюцію світового наукового рослинництва великий вклад зробили українські і російські корифеї науки: М.В. Ломоносов, А.Т. Болотов, К.А. Тімірязєв, І.А. Стебут, Д.М. Прянішніков, М.І. Вавілов, Д.І. Менделєєв, С.М. Усов, В.В. Докучаєв, П.А. Костичев, І.К. Пачоський, М.К. Васильєв, А.А. Ізмаїльський, В.Г. Ротмістров, Г. Кельрейтер, О.М. Енгельгард, В.В. Віннер, П.В. Будрін. У різних наукових напрямах вони висували гіпотези і опрацьовували їх, доводячи до рівня теорії і практичних порад. Плеяда цих історичних постатей своїми працями заклала в багатьох напрямах класичні основи світового наукового рослинництва, причому з окремих важливих питань раніше старої Європи на десятки років (О.І. Зінченко та ін. 2001 і 2003).
Великий обсяг наукових розробок виконано у зоні Степу. Їх специфіка має неоцінене значення для розвитку адаптивного рослинництва у даному регіоні. У розвиток рослинництва степової зони значний вклад зробили у свій час відомі вчені О.І. Зінченко (кормовиробництво), П.Н. Константинов (дослідна справа, селекція); Н.М. Тулайков, А.Г. Дояренко (обробіток грунту); І.В. Якушкін (зернові, картопля, цукрові буряки); В.Я. Юр'єв (селекція, сортовипробування польових культур); М.М. Кулешов (екологія, насіннєзнавство, насінництво польових культур); А.І. Носатовський і С.К. Руденко (теорія і практика вирощування пшениці); А.О. Бабич (селекція, насінництво, агротехнології); М.М. Гаврилюк (первинне та елітне насінництво); Б.В. Дзюбецький (селекція кукурудзи); Д.О. Долгушин (біологія росту і розвитку, селекція зернових культур); В.В. Кириченко (гетерозисна селекція соняшнику); С.П. Лифенко (селекція надсильних за якістю зерна сортів озимої пшениці); В.С. Циков (технологічні системи вирощування кукурудзи); В.Х. Ківер (мінімалізація обробітку ґрунту, програмування врожаїв, енергоощадні технології вирощування кукурудзи); І.М. Єремеєв (автор славного сорту пшениці Українка, який був визнаний ЮНЕСКО міжнародним стандартом якості пшениці). Видатні селекціонери пшениці П.П. Лук'яненко і В.М. Ремесло та інші використовували цей сорт як висхідний матеріал для створення нових форм, а серед виробничників існувала фольклорна реклама: "Хочеш мати дебелу жінку – сій пшеницю Українку".
У XX ст. – на початку XXI ст. вагомий вклад у розвиток рослинництва як науки і навчальної дисципліни зробили відомі вчені України: М.А. Майсурян, М.Г. Городній, О.І. Зінченко, СМ. Бугай, Г.С. Кияк, В.П. Гудзь, В.Г. Влох, І.В. Пальчевський, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко, П.А. Власюк, І.Г. Сірона, Т.Т. Деміденко, Л.С. Масюк, О.С. Устименко, М.А. Бобро та ін.
На сучасному етапі в Україні наукова робота з рослинництва проводиться зусиллями кафедр аграрних університетів, науково- дослідних інститутів, станцій та сортодільниць НААН України. Основні наукові заклади у степовій зоні: Інститут зрошуваного землеробства, Інститут олійних культур, Інститут зернових культур та їх галузеві науково дослідні станції; державні аграрні університети: Дніпропетровський, Луганський, Миколаївський, Херсонський, Одеський.
Історія Державного вищого навчального закладу "Херсонський державний аграрний університет" започаткована заснуванням у 1874 році Херсонського землеробського училища, яке стало першим і єдиним довгий час науковим та навчальним закладом на півдні України. Протягом історії свого існування училище зазнало цілий ряд реформувань і нині має статус університету, якому в 2014 році був відмічений 140-літній ювілей. Протягом усього періоду існування у цьому науковому і навчальному закладі у різні роки проводили наукові дослідження з рослинництва відомі вчені К.І. Тархов, А.К. Шиман, П.І. Подгорний, А.А. Ізмаїльський, В.К. Іванов, С.Д. Лисогоров, Д.Г. Шапошніков. їх наукові розробки стали важливіш вкладом в історію розвитку південного рослинництва.
Характерною особливістю Сухостепової і Південної підзон Степу є дуже посушливий клімат і наявність великих площ зрошуваних земель. Ці обставини зумовлюють особливості науково-дослідних робіт по рослинництву з метою адаптування технологій вирощування культур до екстремальних природних ситуацій на богарних землях і розробці та вдосконаленню їх в умовах зрошення.
Вагомий і важливий внесок у розвиток рослинництва Сухостепової і Степової південної помірно сухої підзон зробили сучасні вчені, які працюють (чи працювали) у напрямах, що забезпечують наукове обгрунтування теорії і практики рослинництва (землеробства) Ф.Ф. Адамень (агротехнології у рослинництві); І.В. Аксьонова (агротехнології у рослинництві); В.В. Базалій (селекція пшениці, адаптивні агротехнології у рослинництві); В.В. Гамаюнова (системи удобрення рослин у сівозмінах на зрошуваних і неполивних землях); Р.А. Вожегова (селекція та агротехніка вирощування рису, наукове обгрунтування та розробка технологій вирощування польових культур на зрошуваних та неполивних землях); С.П. Голобородько (кормовиробництво і насінництво кормових культур); М.Г. Гусєв (інтенсифікація польового кормовиробництва на зрошуваних землях); В.К. Іванов (адаптивні до Грунтово-кліматичних умов Степу технології вирощування польових культур у сівозмінах); 0.0. Ізмаїльський (вивчив і обгрунтував причини і наслідки висихання грунтів Південного Степу); А.М. Ізотов (адаптивна технологія вирощування пшениці у степовій зоні АР Крим); С.В. Коковіхін (використання інформаційних технологій в АПК, нормування витрат агроресурсів при вирощуванні сільськогосподарських культур); В.П. Кириченко (пошук ефективних прийомів вирощування польових культур на зрошуваних землях); Ю.О. Лавриненко (в умовах зрошуваного рослинництва (землеробства) селекція, генетика, удосконалення технології вирощування сільськогосподарських культур); С.Д. Лисогоров (фундатор зрошуваного землеробства (рослинництва), теорія закономірностей дії і взаємодії керованих факторів урожаю в умовах зрошення, автор першого підручника "Зрошуване землеробство", учень П.І. Подгорного); А.О. Лимар (сучасні сівозміни на зрошуваних землях, технології вирощування баштанних і овочевих культур); М.П. Малярчук (адаптивні системи основного обробітку ґрунту на зрошуваних і неполивних землях); А.Є. Мінковський (селекція рицини); І.Т. Нетіс (теорія і практика адаптивного вирощування озимої пшениці на зрошуваних і неполивних землях); Є.В. Ніколаєв (біологія росту і розвитку, технологія вирощування пшениці озимої в АР Крим); А.П. Орлюк (селекція пшениці); П.І. Подгорний (перший разом з колективом Херсонського землеробського училища прийшов до висновку про необхідність зрошення. Провів ряд відповідних досліджень, які через 42 роки стали аргументом створення на базі Херсонської дослідної станції УкрНДІЗЗ. Автор першого в СРСР підручника "Рослинництво"); О.І. Поляков (агротехнічні і біокліматичні особливості формування урожаю олійних культур); О.М. Рябота (гетерозисна селекція соняшника); В.Н. Салатенко (теоретичні основи дії і взаємодії факторів урожайності, прогнозування продукційних процесів у посівах, біоекологічні аспекти рослинництва щодо адаптації технологій вирощування польових культур до еколого- географічних умов зони); В.С. Сніговий (біологічне та еколого- агрономічне обгрунтування ефективного використання зрошуваних земель, краплинне зрошення); В.О. Ушкаренко (теоретичні дослідження та удосконалення технологій вирощування сільськогосподарських культур в основних і проміжних посівах зрошуваних сівозмін); МЛ. Федорчук (теоретичне обґрунтування та розробка технологій вирощування лікарських культур); В.Я. Щербаков (удосконаленій технологій вирощування олійних культур); Я.В. Янушкін (інтегральні способи захисту рослин від хвороб і шкідників).
