Стан та прогнозні перспективи розвитку рослинницької галузі

За даними Держкомзему України загальна площа земельних угідь Степу станом на 01.01.2008 р. становить 41,5% усіх земель України. З них сільськогосподарські угіддя займають 76,6% степових земель, або 46% площі сільськогосподарських угідь України; частка ріллі – відповідно 62,1 і 47,9%. Ступінь заселеності території Степу дещо нижча за середню по країні. На одного мешканця зоні Степу припадає 1,20 га сільськогосподарських угідь та 0,99 га ріллі, по Україні – відповідно 0,90 і 0,70 га.

Обсяги виробництва валової продукції рослинництва у степовій зоні в 2008 р. перевищили рівень 1990 р. на 8,3%. В розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь збільшення у 2008 р. проти 1990 р. склало: у Степовій зоні на 19,5%, в Україні на 10,6%.

Обсяги виробництва продукції рослинництва в степовій зоні забезпечують норми споживання для населення, розроблені Українським НДІ харчування (табл. 1.1.2.).

Виходячи з потенційних ресурсних природно-екологічних можливостей степової території, необхідності забезпечення споживання населениям продукції на рівні раціональної потреби та значного збільшення експортного потенціалу України, визначено прогнозні обсяги виробництва основних видів сільськогосподарських культур (табл. 1.1.З.). Згідно з наміченими перспективами у степовій зоні в 2020 р. необхідно довести виробництво: зерна до 36800 тис. т, насіння олійних культур до 8841 тис., картоплі до 2394 тис., овочів до 3890 тис. т.

Таблиця 1.1.2

Споживання основних продуктів рослинництва по Степовій зоні у 2007 р., кг на душу населення

Зернові культури посідають провідну роль у всьому сільськогосподарському виробництві.

Рослинництво у Степовій зоні спеціалізується на виробництві зерна озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, сої, насіння соняшнику, ріпаку, вирощуванні овочевих культур. За обсягами і дохідністю виробництва зернова галузь у Степовій зоні посідає провідне місце. Тут сконцентровано біля 48% посівів зернових культур України, в тому числі 56% пшениці, 48% ячменю, 30% кукурудзи з подальшим розширенням її посівних площ на зрошуваних землях.

Традиційно територія Степу в Україні це зона високотоварного крупного виробництва зерна. Нажаль в роки активного революційного реформування господарства усіх форм власності мали відносно до 1990 р. суттєве зниження валового збору зерна і рентабельності цієї галузі.

Зниження ефективності зерновиробництва зумовлено грубим порушенням технології вирощування зернових культур, значним погіршенням матеріально-технічного і ресурсного забезпечення галузі. Ігнорування системи сівозмін призвело до різкого скорочення площі чистих і зайнятих парів, багаторічних трав та збільшення частки посівів соняшнику, ріпаку, зернових культур. Наслідком грубого порушення науково-обгрунтованого передування культур у сівозміні стала дегуміфікація і виснаження ґрунтів, зниження урожайності всіх польових культур.

Таблиця 1.1.3

Прогнозні обсяги виробництва основних сільськогосподарських культур

При плануванні розміщення виробництва рослинницької продукції як в цілому по зоні і підзонах Степу так і в кожному господарстві необхідно враховувати ґрунтово-кліматичні, екологічні, економічні фактори та специфічні умови ринкового середовища. Згадані фактори є основою, підгрунтям, на які треба спиратись при розробленні адаптивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

У перспективі зернове господарство Степової зони має бути зорієнтовано на запровадження інтенсивних наукоємних технологій вирощування, пріоритетне впровадження досягнень сучасної науки і техніки.

З олійних культур у зоні Степу вирощуються переважно соняшник, ріпак та соя. Площа посівів олійних культур має стійку тенденцію до зростання. Якщо в 1990 р. посіви олійних культур у зоні розміщались на площі 1365,2 тис. га, то в 2008 р. вона збільшилась до 4162,5 тис. га, і становила 67% посівної площі олійних культур в Україні, у тому числі соняшнику – 3333 тис. га (77%), ріпаку – 678,1 тис. га (50,8%), сої – 151,4 тис. га (28,2%).

Урожайність олійних культур у зоні Степу поки що невисока, у 2008 р. становила: соняшнику – 14,2 ц/га, сої – 19,0 ц/га, ріпаку – 18,2 ц/га, але обсяги виробництва олієсировини у порівнянні з 1990 р. зросли відповідно в 2,4 рази, 4,3 і 183,7 раза. Нажаль збільшення валових зборів насіння олійних культур, особливо ріпаку і сої, досяг в основному за рахунок розширення посівних площ. Для порівняння: урожайність ріпаку і сої у світі вища відповідно на 20 і 40%, а в країнах ЄС-у 1,4 і 1,3 рази.

За висновками вчених НААН України основними причтами низької продуктивності посівів олійних культур є недотримання науково обгрунтованих сівозмін та порушення технологій вирощування. Обгрунтоване стійким ринковим попитом на насіння соняшнику екстенсивне збільшення його посівних площ призвело до перенасичення сівозмін гіршим попередником, особливо в Південному Степу, значного зниження урожайності та зменшення загальної продуктивності агрофітоценозів.

Тому в перспективі посіви соняшнику в степовій зоні слід суттєво зменшити, значно розширивши посіви ріпаку та сої. Ринковий попит на насіння ріпаку в останні роки суттєво зростає перш за все завдяки високим темпам росту використання ріпакової олії для виробництва біопалива.

Прогнозні показники свідчать, що в структурі виробництва олійних культур в Степовій зоні частку ріпаку буде збільшено від 19,7% у 2008 р. до 39,2% у 2020 р., сої – від 4,6 до 17,8%, а соняшнику – зменшено від 75,7 до 4,3%. Завдяки такій реструктуризації валовий збір олієсировини досягне 8,84 млн. т, що становитиме 49% загальнодержавних обсягів.

Буряківництво в Степу не набуло широкого поширення, більше того площа бурякового поля має стійку тенденцію до скорочення. Порівняно з 1990 р. у 2008 р. площа посіву цукрових буряків скоротилась в 11,7 рази, а обсяги виробництва зменшились у 8,1 рази. Рівень урожайності підвищився у 1,5 рази й становив 314 ц/га, або на 12% нижчий ніж у середньому по Україні. У загальній площі бурякосіяння по Україні частка Степової зони сягала лише 5,3%, а виробництва – 4,7%.

Основною причиною низької продуктивності цукрових буряків у Степовій зоні є посушливість клімату. Характеризуючи загальні вимоги цукрових буряків до метеорологічних умов, можна відмітити невідповідність у більшості років негативних явищ екології зони екологічним потребам рослин, особливо стосовно дефіциту вологозабезпечення, надвисоких температур (>30°С) і посушливої відносної вологості повітря (<30%). Тому основні обсяги цукрових буряків у Степовій зоні виробляють господарства Кіровоградської області (80,6%), що прилягають до лісостепової зони, яка відрізняється більш м'яким кліматом.

У степовій Південній помірно сухій та Сухостеповій підзонах степу у 50-70 pp. XX ст. широко практикувалось вирощування цукрових буряків в умовах зрошення. З причин ризикових природно-кліматичних умов буряківництво на зрошуваних землях в ринкових умовах стало малорентабельним (а то й збитковим) і тому малопоширеним.

Картоплярство – важливий соціально значимий сектор аграрної економіки у галузі рослинництва. За обсягами виробництва картоплі Україна посідає четверте місце в світі. За низької урожайності такий результат досягається в основному екстенсивним шляхом – завдяки великим площам посадки.

За грунтово-кліматичними умовами територія Степу є найменш придатною зоною для вирощування картоплі. Проте тут економічно доцільно вирощувати ранні сорти картоплі, які встигають сформувати урожай за рахунок грунтових запасів вологи до настання засушливих кліматичних явищ. У 2008 р. тут було вироблено біля 18% валового збору картоплі в Україні.

За прогнозними даними у 2015 р. площі під картоплею зменшаться до 268,5 тис. га, валовий збір досягне 2,4 млн т. цього обсягу недостатньо для задоволення зонального споживання (130 кг на душу населення), яке перевищує раціональні норми – 124 кг. Тому в Степ планується завозити надлишкові обсяги картоплі з Полісся і Лісостепу, – традиційних картопляних зон, де виробляється понад 80% обсягів цієї культури в Україні.

Овочівництво Степу є розвиненою галуззю рослинництва. В загальному обсязі виробництва овочів в Україні Степ має найбільшу частку, у 2008 р. вона становила 44,4%. Виробництво овочів за період 1990-2008 pp. мало тенденцію до зростання, яке відбувалося в основному за рахунок впровадження прогресивних технологій вирощування і значного підвищення урожайності. За таких умов урожайність овочевих культур може підвищитися до 210 ц/га, валовий збір при прогнозованих незмінних площах досягне 4584 тис. т, що повністю задовольнить повну погребу нормативного споживання овочів (161 кг на душу населення), але й дасть змогу сформувати надлишок овочів в обсязі 400-425 тис. т для потреб країни.

Кормовиробництво в зоні Степу в останні два десятиріччя знаходиться в стані глибокого спаду. У зв'язку зі скороченням поголів'я тварин площі під кормовими культурами різних видів зменшились проти 1990 р. у 4,8-13,7 рази.

Кормовиробництво має вирішальне значення не тільки в забезпеченні тварин кормами, але і як галузь, що своїм видовим складом рослин науково обґрунтовує формування польових сівозмін як фактору збереження, відтворення і підвищення родючості ґрунтів.

За розрахунками вчених НААН України подальше реформування сільського господарства в перспективі передбачає створення крупних виробничих кооперативів з розмірами землекористування 3 тис. га і більше, ферм з виробництва молока –600-1000 корів, вирощування ВРХ 1-3 тис. голів відгодівлі за рік, а свиней – 6-10 тис. голів.

Тільки за таких умов кормовиробництво як дуже важливий і незамінний напрямок рослинництва отримає статус галузі що розвивається.