Природно-ресурсний потенціал

Універсальним природним ресурсом сільського господарства, необхідним для функціонування всіх галузей є земля. Вона незамінна іншими видами ресурсів, і є основним засобом виробництва рослинницької продукції на суші.

Під терміном "земля" в галузі рослинництва розуміються такі поняття як територія, рельєф, ґрунти, водний і кліматичний режим, природний фітоценоз, агроландшафти тощо.

Зона Степу України охоплює площу 240,2 тис. км2, що становить біля 40% території держави (603,7 тис. км2). Протяжність у меридіальному вимірі становить 500 км, у широтному – 900 км.

Макрорельєф зони являє собою чергування височин, низин і рівнин, що на значній географічній території зумовлює неоднорідність зони за природними умовами, а відтак знаходить відповідне відображення в клшаті, грунтах та агровиробничих якостях. Особливістю підвищених територій є значне розчленування мережею балок (0,5- 1,0 км/км2), наявністю силових земель значно погіршують структуру і якість грунтового покриву. Схилові грунти становлять 30-50%, місцями 50-70% території, що зумовлює значне погіршення вологозабезпечення ґрунтів через втрати води з поверхневим стоком, розвиток ерозійних процесів, підвищену інсоляцію на схилах південної експозиції.

Характерною особливістю низовин, які займають значну частину зони, є відсутність схилових земель, що обумовлює сприятливі умови для вирощування польових культур.

Абіотичні ґрунтові ресурси степової території сформувались на материнських породах різного походження і механічного складу. Понад 80% площі займають найбільш цінні для рослинництва лісові породи, на яких сформувались ґрунти важкосуглинкового та легкоглинистого складу. Середньо- й легкосуглинкові ґрунти поширені переважно у долинах річок, причому перші зустрічаються локально у межах Донецької і Приазовської височин.

Серед інших (нелесових) материнських порід зустрічаються алювіальні піски (пониззя р. Дніпро), щільні безкарбонатні породи (Донецька, Придніпровська та Приазовська височини), щільні карбонатні породи (степова частина Криму, відроги Середньоросійської височини, корінні береги річок Сіверський Донець, Інгулець, Інгул, Південний Буг). Особливістю ґрунтів, сформованих на щільних материнських породах, є щебенюватість, яка значно зменшує їх потенційну родючість.

Ґрунти, сформовані на глинах, характеризуються погіршеною агрономічною якістю із-за важкого механічного складу та солонцюватості (степова частина Кримського півострова, подові грунти Херсонської області).