Агрокліматичні ресурси

Клімат є одним із провідних факторів формування ґрунтового покриву території і визначальним чинником формування урожаю сільськогосподарських культур у зоні Степу України. Агрокліматичні ресурси території пріоритетно визначаються температурним режимом повітря й ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в ґрунті. Незважаючи на відносну ідентичність клімату на території Степу, співвідношення тепла й вологи в різних зонах значно відрізняється.

Майже на всіх території кількість тепла достатня для вирощування більшості культур помірного поясу. Теплові ресурси Степу збільшуються з півночі на південь. Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід. Абсолютні показники клімату у вигляді річної кількості опадів та їхньої динаміки за сезонами і місяцями, температури і відносної вологості повітря по періодах вегетації рослин, тривалості безморозного періоду та з температурою понад 5, 10, 15°С тощо взаємно перекриваються для різних за вологозабезпеченням степових грунтово-екологічних зон (табл. 1.2.2).

У вигляді середньобагаторічних характеристик кліматичні умови степової території варіюють у широких межах: гідротермічний коефіцієнт (ГТК) за період "травень-вересень" змінюється від 0,49 до 0,45; кількість опадів за рік – від 310 до 520 мм, в тому числі за холодний період "листопад-березень" – 120-220 мм, за "травень-вересень" – 140- 265 мм; середня температура січня – від мінус 7,9 до мінус 0,7°С, липня – від 20,8 до 23,7°С. Сума середніх добових температур повітря вище 10°С за теплий період становить 2800-3500°С, у тому числі за "травень-вересень" – 2750-3050°С; тривалість періодів із температурою понад 0°С – 250-300, 5°С – 210-245, 10°С – 160-195, 15°С – 120-145, безморозного періоду – 160-220 днів (М.В. Зубець та ін., 2010).

Таблиця 1.2.2

Кліматичні параметри грунтово-екологічних територій Степу

Районування за грунтово-економічним статусом надає можливість диференційовано і ефективного використовувати ресурси степових земель шляхом застосування адаптивного рослинництва та розробляти і впроваджувати відповідні системи охорони і поліпшення родючості ґрунтів. Саме з такою метою автори цього підручника навмисно детально виклали характеристику грунтово-екологічних ресурсів степової території, відійшовши при цьому від деяких стереотипів. Адже серед господарників у галузі рослинництва не мало володарів землі, які не мають агрономічної освіти.

Науково обґрунтованою державою стратегією розвитку аграрного сектору України на період до 2020 року має стати першочерговість уваги до розвитку галузі рослинництва як основи, що зумовлює незамінність сільськогосподарської продукції та продовольства в життєдіяльності людини і суспільства, її виняткову соціальну значимість.

Рослинництво (землеробство) України має вікові фундаторські

основоположні наукові й практичні досягнення ефективного господарювання в різних ґрунтово-кліматичних умовах, історія розвитку галузі сформувала статус України перед усім як аграрної держави. Сільське господарство України з його базовими галузевими складовими є системоутворюючим у національній економіці, що формує фактори збереження суверенності держави: продовольчу, економічну, екологічну та енергетичну безпеку держави, забезпечує розвиток багатьох галузей національної економіки.

Рослинництво в аграрному секторі степової зони України має свої об'єктивні переваги природно-ресурсного потенціалу, спроможного забезпечити потенціал виробництва, що значно перевищує потреби внутрішнього ринку, є галуззю, що на даному етапі стратегічно може стати (у визначених межах) локомотивом розвитку економіки, дати імпульс інвестиційному, технологічному та соціальному піднесенню у державі.

Стратегія розвитку рослинництва Степу на період до 2020 року повинна спрямуватись на формування, ефективної, ресурсозберігаючої, еколого-безпечної, соціально спрямованої, наукоємної галузі економіки держави, здатної у визначених межах задовольнити потреби внутрішнього ринку та провідні позиції експорту рослинницької продукції.