Ґрунти Степу, їх агрономічна якість
Ґрунтом називається природне утворення у верхніх шарах земної кори, яке склалося в результаті перетворення верхніх шарів Літосфери (зовнішня тверда оболонка Землі) під дією води, повітря і живих організмів. Складається з твердої, рідинної (грунтовий розчин), газоподібної і живої (ґрунтова фауна і флора) частин.
Фізична структура, мінеральний склад, якісний і кількісний вміст комплексу специфічних органічних речовин (гумусу) визначають родючість ґрунтів. Показник родючості характеризує здатність ґрунту постачати рослинам воду, повітря і необхідні поживні речовини, на протязі всього періоду вегетації. Він є також акумулятором тепла і вологи. Результатом і відносним показником родючості є рівень урожайності культур в посівах на відповідному ґрунті.
Гумус (перегній) – складна органічна речовина, що пропитує верхні шари ґрунту і тісно зв'язаний з його мінеральними частинками. Сутність процесу утворення гумусу полягає в розкладанні (розпаді) рослинних залишків і утворені (синтезі) органічної речовини ґрунту, які супроводжуються безперервним накопиченням зольних і азотних елементів поживних речовин рослин. Як розпад так і синтез відбувається за участю безпосередньої дії ґрунтових мікроорганізмів.
Гумус є найціннішим багатством грунту, одним з найактивніших генераторів життя рослинного і тваринного світу на суші. Гумус – це живий відновний компонент ґрунту, позитивний баланс вмісту якого в ґрунті визначально залежить від господарської діяльності людини. Нажаль кількість його в результаті шкідливої діяльності на полях стабільно зменшується. В українських чорноземах вміст гумусу становить нині 3-6%, а ще в кінці XIX ст. становім 8-12 і навіть 16%. Природі для того щоб створити шар гумусу завдовжки один сантиметр потрібно 200-400 років при умові без втручання людини (Грицик В. та ін., 2009).
Кожна ґрунтово-екологічна зона степу характеризується певним типом ґрунтів, що відрізняються між собою за показниками агрономічної якості, а відтак і потенційною (природною) продуктивністю. Раціональне використання земельних ресурсів в адаптивному рослинництві можливе тільки за умови глибокого знання та врахування родючості ґрунтового покриву.
На території Степу сформувались три основні типи грунтів:
- 1) чорноземи звичайні;
- 2) чорноземи південні;
- 3) каштанові ґрунти та солонці.
В основу виділення географічних зон і підзон степової території покладено типи природних умов, а за головний критерій прийнято типовий склад грунтового покриву. У структурі земельних ресурсів Степу найбільшу частку становлять чорноземні (80,3% у складі сільгоспугідь і 84,2% у складі ріллі), та каштанові (відповідно 7,4 і 8,0%) ґрунти. Досить поширені також лучно-чорноземні, лучно-каштанові, лучні солонцюваті ґрунти. За загально зумовленими ресурсами зволоження і відповідними властивостями чорноземні ґрунти поділяються на два типи – чорноземи звичайні і чорноземи південні.
Чорноземи звичайні формуються в умовах зони Північного Степу з ΓΤΚV-IX =0,68-0,89, характеризуються найбільш сприятливими водно-фізичними властивостями, найбільшою вологозабезпеченістю, а відтак і найвищою природною продуктивністю (табл. 1.2.1). Вміст гумусу становить 3,8-5,5%.
Чорноземи південні поширені у Зоні Південного Степу з ГТК = 0,61-0,67 і представлені одним слабо-гумусованим підтипом, вміст гумусу становить 2,7-4,0%. Особливістю чорноземів південних є рівнинність території поширення, що сприяє їх рослинницькому використанню. Чорноземні ґрунти характеризуються найвищим потенціалом родючості у світі.
Таблиця 1.2.1
Параметри природного потенціалу родючості ґрунтів Степу
Фізична глина, % |
Вміст гумусу |
ГТК по періодах вегетації |
Опади ХІ-га |
||||
% у 0-30 см |
т/га у профілі |
V-VII |
VIII-IX |
V-IX |
ММ |
% засвоєння |
|
Чорнозем звичайний |
|||||||
36-40 |
3,3-3,8 |
325 |
0,95 |
0,77 |
0,88 |
140-160 |
52 |
41-45 |
2,8-3,1 |
240 |
0,77 |
0,60 |
0,70 |
140-160 |
58 |
56-60 |
5.3-5,5 |
500 |
0,95 |
0,68 |
0,84 |
120-140 |
65 |
Чорнозем південний |
|||||||
36-40 |
2,1-2,3 |
180 |
0,77 |
0,45 |
0,64 |
120-140 |
80 |
51-55 |
3,0-3,2 |
210 |
0,77 |
0,45 |
0,64 |
120-140 |
зо |
Темно-каштановий фунт |
|||||||
41-45 |
2.0-2,3 |
160 |
0,69 |
0,45 |
0,59 |
120 |
72 |
61-65 |
3,1-3,3 |
210 |
0,75 |
0,44 |
0,63 |
140 |
72 |
Каштановий фунт |
|||||||
41-45 |
1,6-1,8 |
95 |
0,54 |
0,45 |
0,50 |
120-140 |
72 |
61-65 |
2,2-2,4 |
160 |
0,53 |
0,45 |
0,50 |
120-140 |
72 |
Каштанові грунти формуються у зоні Сухого Степу з ГТК = 0,45-0,60. За природними ознаками якості, ці грунти розподіляються на два підтипи: темно-каштанові мало гумусовані (2,3-3,3% гумусу в орному шарі) і каштанові солонцюваті дуже малогумусовані (1,6-2,4%).
Каштанові солонцюваті ґрунти у комплексі з солонцями поширені у дуже сухій підзоні Присивасько-Причорноморському регіоні з ГТК у період вегетації ярих культур (V-IX) 0,45-0,51. У профілі солонців каштанових чітко виражені ознаки солонцюватості, що разом з аридністю клімату значно погіршує їх умови для вирощування польових культур.
Серед усіх типів ґрунтів України найбільш поширені чорноземи, які займають біля 60% всіх земельних угідь країни і біля 30% їх світової площі. Чорноземи – національне багатство України, могутнє джерело відновлюваної життєдайної енергії. За оцінкою В.В. Докучаєва "чорнозем – це цар ґрунтів, він дорожчий за вугілля, дорожчий за золото" (В. Грицик та ін., 2009).
У структурі земельних ресурсів степової території частка чорноземів становить понад 80%. За умови глибокого знання якостей ґрунтів і наукового урахування їх при вирощуванні польових культур, зона
Степу може і повинна стати надійним регіоном стабільного виробництва якісної рослинницької продукції. Раціональному використанню земельних ресурсів допоможе розроблена вченими глибока і всебічна їх характеристика.