Визначення потенційної врожайності

Потенційна врожайність у програмуванні – це максимальна врожайність, яку теоретично можна мати при заданому надходженні та коефіцієнті засвоєння ФАР посівом (Кфар, ККДфар, %) і оптимальному забезпеченні іншими факторами (Х.Г. Тоомінг). Її розраховують за формулою А. А. Ничипоровича

де ПУ – потенційна врожайність сухої біомаси, ц/га; ΣΟφαρ надходження ФАР на посів за період активної вегетації культури, кДж/га; Кфар – запланований коефіцієнт засвоєння ФАР, %; Q – питома енергетична ємність сухої біомаси вирощуваної культури, кДж/кг.

ФАР – це частина інтегральної радіації з довжиною хвилі від 380 до 720 нм, яка спричинює фотохімічні реакції в зелених частинах рослин. Її розраховують за рівнянням

де Cse – ефективний коефіцієнт переходу від інтегральної прямої радіації до ФАР (залежить від географічної широти і пори року, але змінюється мало і в середньому становить 0,42); Cd – коефіцієнт переходу від інтегральної розсіяної радіації до розсіяної ФАР (у середньому 0,60); ΣS – сума прямої інтегральної радіації, кДж/cm2; ΣD – сума розсіяної інтегральної радіації, кДж/см2.

Коефіцієнт засвоєння ФАР посівами (ККДфар посівів) коливається в значних межах, але звичайно не перевищує 5%. Лише за виключно сприятливих умов навколишнього середовища він досягає 8- 10%, а теоретично можливий коефіцієнт становить 15-18% (X. Г. Тоомінг, 1977).

Перерахунок від ПУ біомаси до ПУ господарські цінної частини врожаю проводять за формулою

де с – стандартна вологість господарськи цінної частини урожаю, %; а – сума частин основної і побічної продукції в урожаї.