Нотаріальна діяльність

Нотаріус - слово іншомовного походження, яке в дослівному перекладі з латинського notarius означає писар, секретар. В сучасному розумінні нотаріус - це службова особа, яка засвідчує, оформляє різні юридичні акти (договори, заповіти, довіреності тощо).22 Однак, обмежене визначення не дає можливості скласти повне уявлення про роботу всієї системи органів нотаріату, прирівнених до них органів, а, значить, про окремий напрямок юридичної роботи, який визначається як нотаріальна діяльність.

Поряд з прокурорською, суддівською, слідчою нотаріальна діяльність є необхідним елементом, невід'ємною частиною у ланцюжку юридичних дій та процедур, що здійснюються системно у всіх напрямах правової практики. Слід зазначити, що в науковій літературі діяльність нотаріату висвітлюється досить в обмеженій формі. З боку законодавчої влади приділяється мало уваги, хоча і з об'єктивних причин. Немає конкретизуючих вказівок щодо нотаріусів і в системі міжнародно-правових актів. Але це зовсім не свідчить про другорядну роль нотаріату в системі юридичних установ та в сфері здійснення юридичної практики.

Іноді нотаріальну діяльність називають за її змістом засвідчу-вальною діяльністю, що дійсно розкриває її функціональне призначення та сутність, як окремого виду юридичної роботи. І, говорячи про значення засвідчувальної діяльності, слід згадати, що повсякденна потреба в ній обумовила надання права на здійснення нотаріальних дій іншим органам та посадовим особам, які не входять до системи органів нотаріату. Своєчасне вирішення життєвих ситуацій передбачає невідкладність здійснення нотаріальних дій, без чого органи і установи не можуть прийняти до свого провадження справу, а значить інтерес громадянина залишається незадоволеним, виникають перепони на шляху реалізації суб'єктивного права. В реальному житті це проявляється у ситуаціях, коли є потреба звернутися із заявою до органу або установи, вступити у договірні правовідносини з іншою особою і підтвердити їх офіційно у законному порядку, довести шляхом нотаріального засвідчення компетентним органом держави свій соціальний стан або правовий статус з метою захисту інтересів, реалізації потреб.

В цілому, таких ситуацій виникає безліч, коли складається нагальна потреба підтвердити на офіційному рівні достовірність фактів, документів, без чого вирішення тієї чи іншої справи не уявляється можливим. Специфіка таких ситуацій полягає в тому, що сам орган, в провадженні якого знаходиться справа, або фізична особа, що вчиняє правовий вчинок, не можуть самі здійснювати посвідчення. Це суперечить принципу об'єктивної істини. Наприклад, спадкодавець не повинен посвідчувати сам своє волевиявлення відносно розподілу майна між спадкоємцями, а сторони договору купівлі-продажу автомобіля не повинні самі свідчити достовірність угоди під час реєстрації авто в органах ДАІ. Такий розподіл функцій між різними органами сприяє дотриманню законності та забезпеченню достовірності у здійсненні багатьох правових вчинків.

Таким чином, нотаріальна діяльність забезпечує виконання засвідчу вальної та контрольно-реєстраційної функції під час вирішення юридичних справ. Крім того, у ході здійснення своїх функціональних повноважень органи нотаріату покликані зміцнювати режим законності в країні, сприяти підвищенню рівня правопорядку, охороняти відносини власності, створювати умови для всебічної реалізації прав, законних інтересів громадян, а також попереджувати факти скоєння правопорушень. Завдання нотаріусів полягають не в тому, щоб перевіряти підстави здійснення тих чи інших цивільно-правових угод або законність підстави видачі документів громадянину іншим органом. їх задача - перевірка справжності документів, фактів, дій, засвідчення їх реальності та надання їм юридичної сили.

Основні завдання по здійсненню нотаріальної діяльності покладаються на нотаріат, під яким розуміють систему органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права а також факти, що мають юридичне значення, та чинити інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності. Посадові особи нотаріату називаються нотаріусами, а їх дії нотаріальними.-На сучасному етапі в системі органів нотаріату відбулися певні зміни, які обумовлені прийняттям у 1994 році в Україні закону "Про нотаріат" та визнанням права на існування приватних нотаріальних контор. Однак, такі організаційні зміни зовсім не вплинули на зміст та призначення нотаріальної діяльності, на умови та порядок вчинення нотаріальних дій, за виключенням окремих нормативних положень відомчого походження, які передбачили новину у системі документообігу тощо. Наявність приватних нотаріальних контор зовсім не передбачає, що вони працюють кожна на свій лад та виключно на свій інтерес, з припущенням різного роду відхилень у своїй роботі. Приватне у юридичній діяльності не повинно асоціюватися з протиправним. Інакше в такому разі під сумнів можна поставити і діяльність адвокатури, яка має недержавний характер.

Зрозуміло, що на початковому етапі на хвилі поширення приватної ідеології деякі нечесні підприємці встигли втрутитися і в цю сферу, де має панувати лише закон та справедливість. Але згодом ситуація поступово змінюється на краще, про що свідчать статистичні дані зменшення кількості приватних нотаріальних контор та факти анулювання свідоцтв на право зайняття цим видом діяльності. Таким чином, на сьогоднішній день в Україні можна констатувати наявність двох основних форм здійснення нотаріальної діяльності - державної та приватної. Є навіть підстави говорити про конкуренцію у їхній діяльності, яка проявляється в оволодінні ринком правових послуг.

При цьому, не зважаючи на різницю у своєму походженні і державні, і приватні нотаріальні контори здійснюють свою діяльність на підставі єдиних нормативів щодо порядку вчинення нотаріальних дій та взаємодії з іншими органами, організаціями та установами. Основним документом, що регулює діяльність нотаріату, є Закон України "Про нотаріат". Але в цьому ж законі визначається, що нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються також постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента

України, наказами міністра юстиції України, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а на території Республіки Крим - законодавством Республіки Крим. Характерним є те, що закон України "Про нотаріат" містить також посилання на норми системи міжнародного права, міждержавних угод, які можуть визначити перелік питань, що також вирішуються нотаріусами в межах їхньої компетенції. У зв'язку з цим, слід зазначити, що право створення нормативної бази діяльності нотаріату України належить як центральним, так і місцевим органам державної влади, хоча не всі з вище названих активно використовують це право.

Одна з ознак юридичної практичної діяльності - чітка правова регламентація, — цілком відноситься до кожного з її видів, в тому числі і до нотаріальної діяльності. Робота з документами взагалі передбачає абсолютну увагу, точність, ведення обліку, належний режим зберігання, порядок підготовки, затвердження, проходження по інстанціям, а також передбачається виконання системи вимог щодо структури, мови, реквізитів, порядку використання технічних засобів, бланків тощо.

Тому, говорячи про роботу нотаріуса, який працює в основному з документами, слід говорити про об'єктивну необхідність нормативної регламентації такої роботи.

Уникаючи питання про систему органів нотаріату, їх підпорядкування, що є предметом вивчення іншої юридичної дисципліни, зупинимося на характеристиці змісту нотаріальної діяльності, який в даному розумінні слід розкрити крізь призму вчинення нотаріальних дій. В цьому випадку необхідно відмітити певну різницю в обсязі компетенцій між державним нотаріатом, приватними нотаріусами та іншими органами і посадовими особами, уповноваженими на вчинення нотаріальних дій, що певною мірою характеризує і зміст роботи. Тому візьмемо за основу компетенцію державного нотаріату, який є більш значущим суб'єктом у здійсненні саме цього виду діяльності, чий обсяг повноважень є найбільш змістовним. У законі України "Про нотаріат" дається конкретний перелік нотаріальних дій, що можуть вчинятися державними нотаріусами:

 Посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.).

 Вживаються заходи до охорони спадкового майна.

 Видаються свідоцтва про право на спадщину.

 Видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

 Видаються свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів.

 Видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори.

 Накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

 Засвідчується вірність копій документів і виписок з них.

 Засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови на іншу.

 Посвідчується факт, що громадянин є живим.

 Посвідчується факт перебування громадянина в певному місці.

 Посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці.

 Посвідчується час пред'явлення документів.

 Передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам.

 Приймаються у депозит грошові суми та цінні папери.

 Вчиняються виконавчі написи.

 Вчиняються протести векселів.

 Пред'являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків.

 Вчиняються морські протести.

 Приймаються на зберігання документи.

Цей перелік значною мірою скорочується, якщо в законі говориться про компетенції недержавних нотаріусів або інших суб'єктів. Нами вже було зазначено, що право на вчинення нотаріальних або прирівнених до них дій належить не тільки юристамфахівцям, які працюють в органах нотаріату, але й іншим особам та установам. До них відносять:

 Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

 Консульські установи України.

 Головні лікарі, їх заступники по медичній частині, чергові лікарі, капітани суден, начальники експедицій, начальники госпіталів та установ і закладів, начальники місць позбавлення ВОЛІ.

Такий розширений перелік суб'єктів, уповноважених на вчинення нотаріальних дій не характеризує нотаріальну діяльність в цілому. її характерною рисою залишається здійснення повноважень лише на професійній основі, що не виключає визнання окремих виключень із загального правила.

Професіоналізм, спеціалізація правових знань, досвід, відповідність кваліфікаційним нормативам, володіння системою морально-етичних норм - все це вимоги особистого та професійного характеру, дотримання яких дозволяє стверджувати про високий рівень правового обслуговування населення.

Продовжуючи аналіз, зупинимося на психологічному аспекті характеристики нотаріальної діяльності. Наприклад, Коваль М.В. стверджує, що в першу чергу в психологічній характеристиці професійної діяльності нотаріуса слід виділити такі сторони: 0 пізнавальну, як аналог пошукової діяльності, яка заключається

в професійному досліджені наданих нотаріусу документів;

 комунікативну, яка заключається в організації психологічного контакту з громадянами, що звертаються за допомогою до нотаріуса;

 засвідчувальну, яка полягає в досягненні основної професійної мети, прийнятті рішення про необхідність підтвердження факту, документу ТОЩО.

Принцип професіоналізму у здійсненні юридичної діяльності ставить певну систему вимог до особи нотаріуса. Закон передбачає, що нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і пройшов стажування протягом шести місяців, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Окрім цих вимог існують й певні обмеження. Наприклад, не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Нотаріус не може перебувати у штаті інших державних, приватних та громадських підприємств та організацій, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім складання проектів угод і заяв, виготовлення копій документів та виписок з них, а також роз'яснення і консультування правового характеру.

Принцип професіоналізму також обумовив функціонування в органах нотаріату кваліфікаційних комісій, які за аналогією до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури покликані визначити рівень професійної підготовки осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

До кандидата на зайняття нотаріальною діяльністю ставляться вимоги щодо знання цивільного, сімейного, житлового законодавства, знання видів документів, уміння розпізнавати дійсні документи, відрізняти їх від підробних або прострочених, чітке знання переліку необхідних реквізитів на них, уміння складати самому окремі види правових документів тощо.

Не менш важливим є система вимог етичного характеру, які ставляться до всіх працівників юридичної сфери і виходять з вимог соціальної моралі або ґрунтуються на деонтологічних нормах міжнародного права. Частина таких вимог має безпосереднє відношення до нотаріусів і у зв'язку з цим закріплена в статтях нормативно-правових актів. Наприклад, у ст. 6 Закону "Про нотаріат" міститься текст присяги нотаріуса, яку складає особа, що вперше отримала право на зайняття нотаріальною діяльністю:

"Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса".27 Також в законі міститься вимога додержання таємниці. Відомості, що стали відомі по справі не можуть розголошуватися нотаріусом. Також таємницю складають відомості про вчинення особою тих чи інших юридично значущих дій, за посвідченням яких особа звернулася в нотаріат. їх розголошення може кваліфікуватися як правопорушення, і якщо для громадянина, установи або організацій настали шкідливі наслідки, то посадову особу можна притягнути до юридичної відповідальності шляхом анулювання свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Як обмеження в праві чинення нотаріальних дій розглядаються ситуації в законі, коли за правовою допомогою до нотаріуса можуть звернутися його родичі, співробітники по нотаріальній конторі. Коли нотаріус або посадова особа побажає вчинити нотаріальну дію на своє ім'я і від свого імені, від імені свого органу.

Такі дії визнаються як аморальними, так і протизаконними, що обумовлює їх ненадійність.

Крім зазначеного вище, слід звернутися до обов'язків нотаріуса, де також містяться важливі моральні приписи: нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, організаціям, установам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про можливі наслідки нотаріальних дій, щоб юридична необхідність не могла бути використана їм на шкоду.Припинення права на здійснення нотаріальних дій безпосередньо пов'язане із остаточним переліком умов, визначених у законі, настання яких позбавляє юриста свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. До таких умов належать наступні:

Власна ініціатива нотаріуса.

Подання управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у випадках:

• а) втрати громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання;
• б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності;
• в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили;
• г) винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав;
• д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса,
  визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою;
• е) неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення закону,
  яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян;

є) невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;

ж) порушення нотаріусом вимог, передбачених частиною другою статті 3, частиною першою статті 8 та статтею 9.

Разом з тим, що органи нотаріату здійснюють певні контрольні функції за значною кількістю правових відносин, згідно обсягу своїх повноважень, їх діяльність також підлягає контролю, який можна розподілити на два види - відомчий та зовнішній (позавідомчий). Обидва види мають на меті здійснення контролю за законністю діяльності, ефективністю та якістю роботи, за рівнем професіоналізму працівників, за досконалістю організаційної структури тощо. Якщо зовнішній контроль здійснюється з боку органів прокуратури, суду або органів дізнання та попереднього слідства, то внутрішньосистемний контроль тими органами, які здійснюють керівництво роботою нотаріальних контор, а також Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України, та кваліфікаційними комісіями при територіальних управліннях юстицій Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.