Поняття цивільного процесуального права. Предмет, метод і система цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право регулює один із важливих напрямків державної діяльності, яка полягає у виконанні такої особливої функції судової влади, як здійснення правосуддя в цивільних справах. У статті 55 Конституції України закріплено демократичне положення, що "права і свободи людини і громадянина захищаються судом". Здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124 Конституції) передбачає, що судовий захист є складовою правосуддя, оскільки здійснюється шляхом розгляду і вирішення цивільних справ (цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних та ін.). Цивільне процесуальне право виконує соціальну функцію, яка полягає у забезпеченні захисту, охороні та відновленні порушених, оспорюваних, невизнаних прав та інтересів особи (фізичної, юридичної*), інтересів держави і суспільства.

Основу цивільного процесуального права складає судовий захист, який включає два аспекти:

• 1) судовий захист здійснюється органом державної влади - судом; діяльність із застосування в особливій процесуальній формі норм матеріального і процесуального права до спірних матеріальних правовідносин;
• 2) судовий захист - це також діяльність безпосередньо заінтересованих у захисті осіб, здійснювана в суді за допомогою процесуальних засобів, наданих законом (цивільним процесуальним кодексом), що реалізується у процесуальних правовідношеннях із судом. Отже, цивільне процесуальне право визначає процесуальний порядок судового захисту, який передбачає виникнення, зміну та припинення правових відносин між судом та учасниками процесу з приводу розгляду і вирішення цивільної справи, перегляду судових рішень і рішень третейських судів, вирішення окремих питань пов'язаних з виконанням судових рішень, визнанням і виконанням рішень іноземних судів в Україні. Процесуальний порядок провадження в цивільних справах охоплюється таким поняттям як "цивільне судочинство". Тобто, цивільне процесуальне право є поняттям ширшим і включає в себе такі елементи як "цивільне судочинство", а також "цивільне процесуальне законодавство".

Цивільне процесуальне право об'єднує певну систему правових норм, які регулюють порядок здійснення правосуддя у цивільних справах. За своєю природою і змістом такі норми права є процесуальними, основним призначенням яких є регулювання суспільних відносин між судом із кожним учасником процесу з приводу розгляду і вирішення цивільної справи. Такі норми певним чином систематизовані і в сукупності утворюють самостійну галузь в системі права України - цивільне процесуальне право.

Отже, цивільне процесуальне право складається із цивільних процесуальних норм, закріплених в законодавстві про цивільне судочинство.

Норми цивільного процесуального права регулюють порядок виникнення, розвиток і завершення судового процесу, встановлюють для кожного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин міру необхідної та можливої поведінки. Реалізація учасниками процесу своїх процесуальних прав та обов'язків здійснюється в рамках цивільних процесуальних правовідносин шляхом вчинення суб'єктами процесу процесуальних дій. Порядок та послідовність процесуальної поведінки суду, учасників процесу в цивільному судочинстві чітко регламентується цивільними процесуальними нормами, які розміщенні в різних нормативно-правових актах, але основна група таких норм знаходиться в кодифікованому акті, який регулює суспільні відносини в сфері судочинства в цивільних справах це - Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК), прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 р.

Цивільне процесуальне право - це система цивільних процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини між судом і учасниками процесу в сфері здійснення судочинства в цивільних справах шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у суці першої інстанції, а також в порядку перегляду судових рішень у вищестоящих судових інстанціях, перегляду рішень третейських судів та видачі виконавчих листів на примусове виконання їх рішень, відносини пов'язані з виконанням судових рішень та визнанням і виконанням рішень іноземних судів в Україні.

Цивільне процесуальне право яке є:

• - самостійною галуззю права в системі права;
• - регулює суспільні відносини між судом та учасниками процесу в сфері здійснення судочинства в цивільних справах;
• - об'єднує систему правових норм (цивільне процесуальне законодавство), які регулюють процесуальний порядок провадження в цивільних справах (цивільне судочинство);
• - основною функцією є забезпечення і захист суб'єктивних матеріальних прав та інтересів громадян, юридичних осіб, держави;
• - має свій предмет і метод правового регулювання. Предмет правового регулювання відповідає на питання, на що впливає право як система норм. Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином (або якими способами і засобами) здійснюється правовий вплив. Отже, предмет дає можливість виділити певну групу суспільних відносин, які підпадають під регулюючий вплив цивільних процесуальних норм. Специфікою предмета цивільного процесуального права є те, що правове регулювання здійснюється лише стосовно тих суспільних відносин, які мають юридичну форму та існують у вигляді цивільних процесуальних правовідносин. Існування в цивільному судочинстві відносин не врегульованих нормами цивільного процесуального права не можливе.

Питання про предмет цивільного процесуального права є дискусійним і в науці вирішується неоднозначно. Можна виділити наступні основні підходи у визначенні змісту предмета цивільного процесуального права:

• 1) це цивільні процесуальні правовідносини і процесуальні дії (чи діяльність) суду та учасників процесу;3
• 2) це процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу, а також процесуальні права та обов'язки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин;4
• 3) це суспільні відносини у сфері цивільного судочинства або цивільні процесуальні правовідносини.
  

Найбільш поширеним поглядом на предмет цивільного процесуального права є його визначення через цивільні процесуальні правовідносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах, тобто як врегульований нормами цивільного процесуального права порядок розгляду і вирішення цивільних справ. Процесуальна діяльність у якості самостійного елемента предмета цивільного процесуального права ставить питання про місце і природу такої діяльності в рамках цивільного судочинства. Така діяльність суду та учасників процесу не може реалізуватися поза цивільними процесуальними правовідносинами, які регулюються нормами цивільного процесуального права. Саме процесуальні права та обов'язки є регуляторами поведінки учасників процесу, оскільки саме вони визначають межі дозволеної та необхідної поведінки і реалізація яких здійснюється в межах цивільних процесуальних правовідносин. Цивільна процесуальна діяльність є елементом цивільних процесуальних правовідносин поряд з цивільними процесуальними правами та обов'язками суду і учасників процесу. Будь - яка діяльність поза цивільних процесуальних правовідносин не регулюється нормами цивільного процесуального права, а тому така діяльність не може носити характер процесуально-правової, оскільки відсутній зв'язок між нею і закріпленими у нормах цивільного процесуального права процесуальними правами та обов'язками.

Отже, предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини (цивільні процесуальні), які виникають у сфері цивільного судочинства.

Особливостями предмета цивільного процесуального права є: визначає коло тих суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного процесуального права; визначає межі застосування судом норм матеріального та процесуального права; дає можливість конкретизувати мету і завдання процесуальної діяльності суду, учасників процесу; обов'язковим суб'єктом суспільних відносин, які входять до предмета правового регулювання, є суд; дає можливість об'єднати норми цивільного процесуального права в систему; цивільні процесуальні правовідносини, які входять в предмет правового регулювання, існують у вигляді системи.

Існує також питання про те, які саме суспільні відносини повинні охоплюватися предметом цивільного процесуального права. З цього питання в процесуальній науці існує два підходи: вузький і широкий.

Представники вузького розуміння предмета цивільного процесуального права вважають, що його утворюють лише ті суспільні відносини які виникають лише з участю судів загальної юрисдикції, здійснюючих правосуддя у цивільних справах. Тобто, процесуальна діяльність таких юрисдикційних органів як господарські, адміністративні та третейські суди не підпадає під предмет правового регулювання цивільного процесуального права.

Поняття широкого розуміння предмета цивільного процесуального права бере початок з 60 - х років минулого століття6. Спочатку до предмета цивільного процесуального права включалися всі види і напрямки юрисдикційної діяльності: народних судів (нині судів загальної юрисдикції), арбітражних (нині господарських) судів, третейських судів, товариських судів, комісій з трудових спорів, профспілки, нотаріат, яким законом надано повноваження розглядати і вирішувати цивільні справи. Основним аргументом широкого поняття предмета цивільного процесуального права стала спільність предмета захисту - норми матеріального права.

Сучасні представники широкого поняття предмета цивільного процесуального права дещо по новому трактують його межі. Обґрунтовується, що до предмета входять суспільні відносини з участю всіх судів, які входять в систему судів загальної юрисдикції, тобто з участю господарських, адміністративних і третейських судів, оскільки всі вони застосовують норми цивілістичних галузей матеріального права, 3 цих позицій цивільне процесуальне право ототожнюється з цивільним процесом, основу яких складають: цивільне судочинство; адміністративне судочинство; господарське судочинство; третейське судочинство. Відповідно предмет цивільного процесуального права утворюють процесуальні норми і процесуальні правовідносини з приводу діяльності цих судових органів. Критеріями об'єднання таких процедур виділяються: однаковий предмет діяльності і спільна мета (захист прав та інтересів учасників матеріальних відносин); однакові принципи діяльності; однакові процесуальні інститути і процедури (позов, докази, судовий розгляд, оскарження тощо).

Тому врегульований законом порядок здійснення судочинства зазначеними судами має бути уніфікований шляхом створення єдиного кодексу, який визначав би процесуальний порядок діяльності наявних і створених в майбутньому як територіальних, так і спеціалізованих судів загальної юрисдикції. Така інтеграція може мати місце в майбутньому в наслідок подальшої судово-правової реформи в Україні. Основи організації та діяльності системи судів загальної юрисдикції, які відповідно до Конституції будуються за принципами територіальності, спеціалізації багато в чому є подібною. У цьому розумінні можна говорити про цивільне процесуальне право або цивільний процес, який включав би процесуальний порядок цивільного судочинства, адміністративного судочинства і господарського судочинства. Забезпечення в майбутньому такої єдності повинно торкатися лише організаційної основи правосуддя. Щодо функціональних основ діяльності таких судів, та їх особливостей, то такі питання неможливо врегулювати єдиним кодексом, оскільки це утруднить користування ним, приведе до ускладнення системи кодексу. У цьому питанні потрібно окремо регулювати цивільне судочинство нормами ІЩК, адміністративне судочинство нормами КАС, а господарське судочинство нормами ГПК, де враховувати процесуальні особливості розгляду і вирішення справ відповідними судами, в рамках цивільного процесуального права, адміністративного процесуального права і господарського процесуального права, тобто окремими галузями права. Цьому повинні сприяти удосконалення існуючих інститутів і створення ефективних процедур. У майбутньому ЦПК може стати правовою платформою, на основі якої буде проведено уніфікацію різних процесуальних кодексів.

Стосовно третейського судочинства то воно є альтернативним способом захисту, не є здійсненням правосуддя, основи організації та діяльності третейського суду мають певні особливості, які не співвідносяться з нормами цивільного процесуального права.

Отже, цивільне процесуальне право врегульовує процесуальну форму діяльності судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя в цивільних справах шляхом їх розгляду і вирішення в порядку цивільного судочинства.

Цивільне процесуальне право, як самостійна галузь права, має свій метод правового регулювання. Поряд з предметом, метод визначає особливості цивільного процесуального права як самостійної галузі права.

Метод цивільного процесуального права - це система правових прийомів регулювання які встановлюють специфічний правовий режим у сфері правосуддя в цивільних справах.

Значення методу правового регулювання полягає в тому, що за його допомогою держава відповідними юридичними прийомами і засобами впливає на цивільні процесуальні правовідносини, і на цивільний процес в цілому, шляхом забезпечення відповідної (дозволеної чи необхідної) поведінки суб'єктів цих відносин. Особливості такого впливу характеризують специфічні ознаки цивільного процесуального права як галузі.

В науці цивільного процесуального права метод правового регулювання за змістом характеризується як імперативно - диспозитивний. Співвідношення імперативних і диспозитивних засад відображає перш за все специфіку суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, як обов'язкового учасника всіх цивільних процесуальних правовідносин, з однієї сторони, та інших суб'єктів - з іншої. Це одночасне поєднання владно-контрольних і розпорядчих засад, в яких втілюються публічні (державні, суспільні) та приватні інтереси. З однієї сторони, держава повинна забезпечити нормативне регулювання порядку відправлення правосуддя в цивільних справах і для цього суди наділяє владними повноваженнями для виконання мети і завдань цивільного судочинства, а з іншої, наділяє особу правом на судовий захист, надаючи їй ініціативу в розпорядженні своїми процесуальними правами. Таке співвідношення повинно знаходитися в діалектичній єдності і бути гармонійним.

Імперативний метод правового регулювання закріплений у нормах цивільного процесуального права, що встановлюють: зобов'язання (обов'язок конкретної активної поведінки, наприклад ст. 50 ЦПК - свідок зобов'язаний з'явитися в суд і дати правдиві показання); заборони (не дозволяється здійснювати певні дії, наприклад ст. 21 ЦПК - недопущення повторної участі судді в розгляді справи); примус (вплив, спрямований на забезпечення виконання правил поведінки, наприклад ст.ст. 90-94 ЦПК передбачають заходи процесуального впливу які застосовуються судом до учасників процесу). Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних відносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК (ст.ст. 27,31 ЦПК та ін.).

Найбільш повно зміст методу правового регулювання проявляється у його внутрішніх елементах:

1. У процесуально - правовому становищі суб'єктів цивільних процесуальних відносин. Цивільні процесуальні правовідносини є відносинами влади і підпорядкування внаслідок обов'язкової участі в таких відносинах суду - органу держави, наділеного повноваженнями на здійснення судочинства в цивільних справах. Саме суд керує рухом процесу і здійснює контроль за поведінкою учасників процесу з точки зору її відповідності нормам ЦПК. Особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), інші учасники процесу (ст. 47 ЦПК), присутні у залі судового засідання зобов'язані виконувати вказівки та розпорядження головуючого. Разом з тим зазначені суб'єкти наділяються процесуальними правами, реалізація яких здійснюється у відповідності з диспозитивністю, на власний розсуд і свободі вибору варіанту поведінки.

Обмеження активності суду в цивільному судочинстві говорить про зростання диспозитивних і змагальних засад, зростання самостійності осіб, які беруть участь у справі, підвищення їх активності.

Сторони по відношенню один до одного користуються рівним процесуальним становищем в процесі.

• 2. Специфікою юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин. У якості таких юридичних фактів виступають процесуальні дій суду та учасників процесу (подання позовної заяви до суду, відкриття провадження у справі судом).
• 3. Особливостями застосування заходів процесуального примусу (статті 90-94 ЦПК) і юридичної відповідальності (адміністративної, кримінальної, цивільної). Це заходи впливу на учасників процесу, які можуть бути застосовані судом у випадках передбачених матеріальним і процесуальним законодавством. їх застосування є реакцією на неправомірну поведінку учасників процесу і виражається у певних небажаних наслідках для цих осіб (наприклад до свідка, який не з'являється в суд без поважних причин, суд може застосувати його привід; до учасників процесу за порушення порядку в судовому засіданні може бути застосована адміністративна відповідальність у вигляді штрафу).
• 4. Особливістю цивільної процесуальної форми в межах якої застосовується метод правового регулювання. Процесуальна форма визначає порядок, послідовність процесуальної діяльності суду та учасників процесу, а також порядок оформлення та фіксації результатів такої поведінки (наприклад, під час судового засідання ведеться журнал судового засідання і здійснюється його фіксація технічними засобами; показання свідка, як правило, даються в усній формі).

Система цивільного процесуального права - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих інститутів, норм цивільного процесуального права зумовлених предметом і методом правового регулювання.

Система цивільного процесуального права складається із загальної та особливої частин. В основу поділу системи покладено структуру ЦПК. Загальна частина містить процесуальні норми та інститути, які поширюються на всі види проваджень і стадій. Вони розташовані у Розділі І ЦПК "Загальні положення". Але є норми загальної частини, які розташовані в особливій частині ЦПК. Це норми в яких закріплено принцип безпосередності і безперервності судового розгляду (ст. 159 ЦПК). Загальна природа їх не міняється, а їх розташування в загальній частині обумовлена правилами законодавчої техніки.

Особлива частина містить процесуальні норми, інститути, які врегульовують особливості кожного виду провадження та забезпечують рух цивільного судочинства по стадіям процесу, визначають особливості оскарження рішень третейських судів, окремі питання виконавчого провадження. Вони розташовані у Розділах ІІ-Х ЦПК.