Поняття та основні ознаки сторін, їх процесуальні права та обов'язки

Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач є активною стороною судового процесу, оскільки він не лише викладає свої вимоги в позовній заяві, але і формує ту систему доказів, яка підтверджує законність його вимог. Таким чином позивач позивається до відповідача, оскільки вважає, що саме він, а не хто б то не був порушив його права, а тому він хоче відповісти так права. Відповідач відповідає по вимогах позивача, а тому є пасивною стороною судового процесу, оскільки відповідач довідується про претензії, які йому пред'являє позивач лише тоді, коли суд вже відкрив провадження у справі направивши копію ухвали та копію позовної заяви з доданими до неї документами. Не дивлячись на те, що позивач і відповідач в суді намагається отримати один і той же процесуальний документ - судове рішення, але кожен із них хоче отримати різний його зміст. Так позивач бажає отримати судове рішення яким його б позов було задоволено, а відповідач хоче отримати рішення яким би позивачеві було відмовлено в позові. Таким чином позивач і відповідач мають протилежний юридичний інтерес. Який пов'язаний не лише з процесуальним, але і матеріально правовим інтересом. Отже сторони приймаючи участь в судовому процесі являються заінтересованими особами, які захищають свій інтерес любими дозволеними законом способами. Процесуально - правове становище сторін визначається процесуальним законом та тим процесуальним статусом, який витікає із наявного матеріально - правового спору.

Отже, сторони як учасники цивільного процесу мають наступні ознаки:

1. Сторони - це особи, між якими виник спір про право, який підлягає розгляду й вирішенню в судовому порядку. Такий спір може виникнути з цивільних, сімейних, житлових, трудових та інших матеріальних правовідносин. Саме спір про право характеризує такий стан відносин між особами, як наявність конфлікту, розбіжностей, невизначеності щодо обсягу змісту їх прав та обов'язків, обмеження свобод та інтересів тощо. Існуюча ситуація не може бути вирішена сторонами мирним шляхом, а тому вимагає судового втручання. У більшості випадків підставою виникнення спору між сторонами є факт неправомірної поведінки однієї чи обох сторін (наприклад невиконання умов договору, безпідставне звільнення працівника, питання про аліментні зобов'язання тощо). Чи дійсно між сторонами існує спір і чи дійсно він має правовий зміст, належить встановити судом у процесі розгляду і вирішення цивільної справи в судовому засіданні.

Сторонами у цивільному процесі переважно є суб'єкти матеріальних правовідносин (цивільних, сімейних, житлових, трудових та інших). Саме учасники матеріальних правовідносин у разі виникнення між ними спору й передачі його вирішення до суду стають у судовому процесі сторонами. Але може мати місце і ситуація, коли в процесі судового розгляду й вирішення цивільної справи буде встановлено, що між сторонами відсутні спірні правовідносини або позивач не має права вимагати чи відповідач не є зобов'язаною особою. Це трапляється внаслідок правової помилки, відсутності правової регламентації відносин між сторонами, правової необізнаності, недотримання вимог закону однією зі сторін або сторонами. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення.

На момент відкриття провадження у цивільній справі, а також у провадженні досудового розгляду і навіть під час судового розгляду існування матеріальних правовідносин невідоме, оскільки їх наявність чи відсутність між сторонами матеріальних правовідносин жодною мірою не відбивається на їх правовому становищі.3 моменту відкриття провадження у справі особи набувають процесуального статусу сторін і відповідно мають можливість користуватися процесуальними правами й зобов'язаннями виконувати процесуальні обов'язки сторони.

2. Наявність у сторін юридичної заінтересованості. Саме заінтересованість сторін у процесі спонукає їх до активності, оскільки їх інтереси не співпадають, тобто є протилежними за змістом. Позивач має за мету, отримати рішення суду про задоволення своїх позовних вимог, а відповідач бажає отримати рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог. Заінтересованість сторін у процесі має особистий характер, оскільки вони виступають на захист своїх прав та законних інтересів91. Протилежність інтересів сторін ґрунтується на можливості та необхідності відстоювати свої претензії та заперечення в цивільному судочинстві.

Отже, сторони - це особи, які беруть участь у цивільному процесі, щоб реалізувати свою юридичну заінтересованість шляхом реалізації своїх процесуальних прав та обов'язків через процесуальні дії для досягнення своєї мети - отримати на свою користь судове рішення і таким чином виграти процес у власній справі.

• 3. На сторони поширюються матеріально-правові наслідки вирішення справи в суді. Спір між сторонами є предметом судового розгляду й вирішення. Чи дійсно між сторонами існує правовий спір і чи дійсно позивачу належить право вимоги, а відповідач є зобов'язаною особою, суд дає відповідь у своєму рішенні. Отже, на сторони поширюються вимоги судового рішення після набрання ним законної сили.
• 4. Сторони - це учасники цивільного процесу, які діють на захист власних прав, свобод та інтересів. Наведена ознака зумовлюється наявністю у сторін протилежних юридичних інтересів у наслідках вирішення справ судом. Кожна зі сторін захищає або відстоює особисті інтереси. Навіть якщо сторона бере участь через представника, то останній діє не лише в інтересах сторони, яку представляє, а й від її імені.
• 5. Сторони зобов'язані сплатити всі судові витрати (якщо вони не звільнені від таких витрат повністю або частково законом чи судом), пов'язані з розглядом у суді їх справи. Види та розміри таких витрат визначаються ЦПК та іншими нормативно-правовими актами України.
• 6. Сторони - це учасники справ позовного провадження. Іноді їх називають специфічними суб'єктами позовного провадження та ні в якому (окремому та наказному) іншому провадженні вони участі не беруть. Дане положення в науці цивільного процесуального права не є безспірним. Цивільне процесуальне законодавство таку специфічну особливість зазначає у т.. 26 ЦПК, що у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони.
• 7. Відносно сторін у цивільному процесі допускається правонаступництво. Це процесуальний інститут, який при наявності передбачених у матеріальному законодавстві підстав і при дотриманні процесуального порядку дозволяє замінити одну зі сторін, яка вибуває з процесу (смерть особи, уступка вимоги, перевід боргу тощо), іншою, яка вступає в процес замість неї.

Наведені ознаки дають можливість чіткіше визначити сторони в судовій практиці, враховуючи складність матеріальних правовідносин, їх галузеву належність, суб'єктний склад, недосконалість норм права тощо, що не завжди дає можливість правильно визначити сторони в процесі, а це не сприяє виконанню завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК).

У процесуальній літературі як визначальна ознака сторін використовується критерій їх "ймовірності", а саме те, що це передбачувані (ймовірні) учасники (суб'єкти) спірних матеріальних правовідносин або що це ймовірні суб'єкти (учасники) ймовірних спірних правовідносин. Основний аргумент прихильників цієї концепції полягає в тому, що вирішення питання, чи дійсно сторони є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин, буде встановлено судом у процесі розгляду й вирішення цивільної справи. На момент відкриття провадження у справі лише констатується факт їх причетності до спірних матеріальних правовідносин, оскільки в процесі розгляду й вирішення справи може бути з'ясовано, що між сторонами відсутні такі відносини. З цим важко погодитися з наступних обставин. По-перше, сторони - це інститут процесуального права, а тому при визначенні сторін повинні поєднуватися матеріально-правові та процесуальні ознаки цього поняття. В іншому випадку напрошується висновок про те, що при відсутності матеріально заінтересованих осіб у процесі немає сторін. По-друге, ознака "ймовірності" сторін Цивільним процесуальним законодавством не передбачена. Це не має практичного значення, оскільки якщо в процесі розгляду й вирішення справи судом буде встановлено, що позивач не має права вимагати, то суд відмовить йому в задоволенні позовних вимог. Якщо відповідач виявиться особою, яка не повинна відповідати за позовною вимогою, то суд може застосувати процесуальний порядок заміни неналежного відповідача або залучити співвідповідача (ст. 33 ЦПК). По-третє, процесуальний статус сторони, особи набувають вже з моменту відкриття провадження у справі та перебувають у такому статусі до завершення процесу. Вони користуються процесуальними правами й виконують процесуальні обов'язки сторони без будь-яких обмежень.

У цивільному процесуальному законодавстві відсутні визначення поняття сторін. У ст. 30 ЦПК лише вказується, Що сторонами є позивач та відповідач, якими можуть бути фізичні особи, юридичні особи та держава. Але виходячи з ознак, які притаманні сторонам, можна дати наступне визначення: це особи, які беруть участь у справах позовного провадження, між якими виник спір про право, що підлягає судовому розгляду та вирішенню, мають юридичну заінтересованість, несуть судові витрати і на них поширюються правові наслідки судового рішення.

У кожній цивільній справі, що знаходиться в провадженні суду, завжди наявні дві сторони, без яких неможливий і сам процес. Це позивач і відповідач. Позивач - це особа, в інтересах якої відкрито позовне провадження для захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів у порядку цивільного судочинства.

Звернутися до суду за захистом вправі як сама особа особисто так це можуть зробити інші суб'єкти у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідач - це особа, яка через суд залучається до участі у справі внаслідок пред'явлення до неї позовних вимог в інтересах позивача. Відповідача притягують до процесу у зв'язку з тим що позивач, або суб'єкт, який діє в інтересах позивача, вважає, що він порушив, оспорив чи не визнав права, свободи чи інтереси позивача. При цьому згода відповідача на притягнення його до судового процесу не потрібна.

Сторони у цивільній справі (позивач і відповідач) визначаються особою, яка подає до суду позовну заяву. Згідно зі ст. 119 ч. 2 ЦПК, у позовній заяві повинна міститися назва (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (або перебування) або місце знаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо вони відомі.

Сторони у цивільному процесі наділяються широким колом процесуальних прав і на них покладаються процесуальні обов'язки. Вони користуються правами й обов'язками осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК), а також правами й обов'язками, якими наділяються лише сторони у справі (ст. 31 ЦПК). Це дає можливість сторонам брати найбільш активну участь у цивільному судочинстві шляхом вчинення процесуальних дій для виконання своїх процесуальних функцій. В основу процесуального статусу сторін покладено принципи змагальності, диспозитивності та рівності сторін.

Процесуальні права та обов'язки сторін передбачені в багатьох нормах ЦПК, і вони досить різноманітні. У залежності від змісту їх поділяють на: права, пов'язані із самостійним вирішенням обсягу захисту своїх прав та інтересів; права, пов'язані з використанням засобів захисту; права сторін на можливість добиватися перевірки законності та обгрунтованості судового рішення, і права, пов'язані з примусовим виконанням рішень. Також за змістом їх поділяють на: права, реалізація яких впливає на динаміку цивільного судочинства; права на участь в судовому розгляді; права, що забезпечують судовий захист в широкому значенні. Але дати будь-яку універсальну класифікацію процесуальних прав сторін, яка б зумовлювала весь їх обсяг, або дати їх повний перелік достатньо складно.

Загалом можна виділити наступні процесуальні права сторін: право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення чи ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ст. 27 ЦПК); право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони (ст. 31 ЦПК); право на відвід (ст. 20,22, ЦПК); право на забезпечення позову й доказів (ст.ст. 133,151 ЦПК); право на подання заяви про виправлення недоліків у судовому рішенні (ст. ст. 219, 220,221 ЦПК) та інші.

На сторони покладаються процесуальні обов'язки, які забезпечують динамічне функціонування цивільного процесу та є процесуальними гарантіями захисту процесуальних інтересів однієї із сторін від зловживання процесуальними правами іншою.

На сторони покладаються процесуальні обов'язки:

• 1) добросовісно здійснювати свої процесуальні права й виконувати процесуальні обов'язки (ч. 3 ст. 27 ЦПК). Позивач і відповідач повинні реалізувати свої процесуальні права за призначенням, без порушення та обмеження прав та інтересів іншої сторони, своєчасно та в повному обсязі виконувати свої обов'язки;
• 2) для підтвердження своїх вимог або заперечень подавати всі наявні в них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання не проводилось, до початку розгляду справи по суті (ч. 2 ст. 27 ЦПК). Цей обов'язок дисциплінує сторони в процесі їхньої доказової діяльності; Кожна із сторін повинна завчасно повідомити іншу сторону про наявні в неї докази. Це дає можливість протилежній стороні завчасно підготуватися до захисту, що у свою чергу забезпечує рівність сторін у цивільному процесі;
• 3) обов'язки у сфері доказування (статті 10,60 ЦПК). Кожна із сторін зобов'язана довести наявність або відсутність тих обставин, які обґрунтовують їх вимоги або заперечення. Це здійснюється шляхом подання доказів до суду;
• 4) повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки на судове засідання (ст. 77 ЦПК);
• 5) обов'язки під час судового засідання (ст. 162 ЦПК).