Цивільно-процесуальна співучасть

Кількість сторін у процесі завжди дві - це позивач і відповідач. Але на стороні позивача чи (або) відповідача можуть брати участь кілька осіб, тобто виникає процесуальна співучасть. Це можливо, коли позов подано спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Отже, цивільна процесуальна співучасть - участь в одному й тому ж процесі кількох позивачів або відповідачів. Це відбувається у випадках:

• а) пред'явлення позову одним позивачем до кількох відповідачів;
• б) пред'явлення позову кількома особами до одного відповідача;
• в) пред'явлення позову кількома позивачами до кількох відповідачів.

Множинність осіб на стороні позивача - це співпозивачі, а множинність осіб на стороні відповідача - це співвідповідачі. Щодо кількості співучасників, слід виходити з їх кількісного складу як суб'єктів спору. Але кожен із співпозивачів та співвідповідачів щодо протилежної сторони виступає в процесі самостійно. Тобто позовні вимоги співпозивачів, так само як і обов'язки співвідповідачів, існують самостійно.

Процесуальна співучасть певним чином ускладнює процес (збільшення кількості учасників - сторін, необхідність дослідити більшу кількість доказів, збільшується, час розгляду справи тощо), але даний інститут сприяє більш повному з'ясуванню обставин справи, дає можливість врахувати інтереси інших суб'єктів спору, виключає можливість ухвалення протилежних за змістом судових рішень.

Процесуальні співучасники мають процесуальні права та обов'язки сторони. Однак для співучасті характерним також є те, що інтереси співучасників не повинні суперечити одне одному. У співпозивачів чи у співвідповідачів, які беруть участь в одній справі, повинні бути однакові за спрямованістю матеріально-правові вимоги або обов'язки. У частині 2 статі 32 ЦПК наведено підстави, при наявності хоча б однієї з яких допускається процесуальна співучасть, а саме:

• 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;
• 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
• 3) предметом спору є однорідні права та обов'язки. Процесуальна співучасть можлива за умови:
  • - якщо вимоги кількох позивачів чи вимоги до кількох відповідачів заявлені для спільного розгляду в одному процесі в пред'явленій позовній заяві;
  • - якщо під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду постановить ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог до одного й того ж відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того ж відповідача;
  • - коли суддя (чи суд) залучить до справи співучасника.

Незважаючи на кількість співучасників, суд ухвалює одне рішення у справі за їх участю. Відповідно до ст. 216 ЦПК, суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Види цивільної процесуальної співучасті: У залежності від того, на чиєму боці існує співучасть, вона поділяється на активну, пасивну й змішану.

Активна співучасть - коли на стороні позивача беруть участь двоє і більше осіб, а на боці відповідача одна особа (наприклад у справі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди одним власником транспортного засобу кільком власникам). Такий вид співучасті можливий лише з ініціативи співпозивачів, оскільки вони мають спільність інтересів щодо відповідача.

Пасивна співучасть - коли на стороні позивача бере участь одна особа, а на стороні відповідача двоє і більше осіб (наприклад стягнення аліментів з обох батьків в інтересах неповнолітньої (малолітньої) дитини). Такий вид співучасті можливий як з ініціативи позивача, так і з ініціативи суду.

Змішана співучасть - коли на стороні позивача і відповідача одночасно беруть участь двоє і більше осіб (наприклад у справах про виселення або примусовий обмін пред'являються вимоги кількома співвласниками до кількох піднаймачів). Вона можлива як з ініціативи суду, так і з ініціативи позивача (позивачів).

У залежності від обставин матеріально-правового і процесуально-правового характеру співучасть поділяють на обов'язкову (необхідну) і факультативну (необов'язкову).

Обов'язкова (необхідна) співучасть настає у видках, коли без вирішення питання про права і обов'язки одного зі співучасників неможливо визначити права (обов'язки) інших співучасників у справі, не можна правильно вирішити справу.

Цивільне процесуальне законодавство не містить переліку випадків обов'язкової співучасті. Проте в судовій практиці встановилося правило, згідно з яким обов'язкова співучасть повинна мати місце у всіх тих випадках, коли в основі вимоги кількох позивачів або кількох відповідачів лежать спільне право або спільний обов'язок.

Обов'язкова співучасть застосовується, наприклад, у наступних справах: про захист честі і гідності та ділової репутації; про виключення майна з опису або звільнення майна від арешту; у справах щодо спільної власності; у справах щодо користування житловими приміщеннями; у справах про спадщину; про авторські й суміжні права та ін.

Обов'язкова співучасть можлива лише на стороні відповідача. Якщо позовні вимоги пред'явлені не до всіх відповідачів, суд за власною ініціативою повинен притягнути інших співвідповідачів. Хоча процесуальний механізм вирішення цього питання є недосконалими і потребує більш детального врегулювання.

Питання про те, чи має право суд залучити в якості співпозивачів тих осіб, які не пред'явили позовні вимоги, у випадках обов'язкової співучасті, то це питання не отримало законодавчого врегулювання. Виходячи з принципу диспозитивності, суд не вправі зобов'язати особу пред'явити позовні вимоги або залучити її як співпозивача. Це право самої особи, яке залежить від її особистого волевиявлення.

Факультативна (необов'язкова) співучасть має місце у випадках, коли у справі беруть участь співучасники, хоча питання про право одного з співвідповідачів можна було б вирішити самостійно, незалежно від прав і обов'язків інших співучасників. Така співучасть можлива з ініціативи позивача (ч. 2 ст. 118 ЦПК), так і з ініціативи суду (ч. 1 ст. 126 ЦПК).

Підставою факультативної співучасті можуть бути: однорідність вимог; коли вимоги грунтуються на тотожних юридичних фактах; подібність суб'єктного складу тощо.

Факультативна співучасть повинна бути мотивована доцільністю та раціональністю (з'ясування всіх обставин справи, економія часу, ухвалення законного та обґрунтованого рішення тощо).