Загальна характеристика цивільної юрисдикції

У науці цивільного процесуального права поняття цивільної юрисдикції є одним із найбільш складних і багатоаспектних питань. Це пов'язано з неоднозначністю підходів як науковців, так і законодавця до цього питання. Тому у навчальних цілях правильним буде провести аналіз цивільної юрисдикції у різних його аспектах, в межах кожного з яких зміст і визначення цього поняття буде різним.

За всю історію досліджень цього правового явища, яка починається ще з середини XIX сторіччя, найбільш вдало, на наш погляд, поняття цивільної юрисдикції охарактеризовано відомим дореволюційним вченим-процесуалістом Є. В. Васьковським ще у 1917 році. Суть його концепції у дещо осучасненому вигляді виглядає наступним чином.

Застосування юридичних норм до окремих випадків життя провадиться низкою як судових, так і не судових органів і посадових осіб. З метою уникнення зіткнення між ними кожному відведено певне коло діяльності, в межах якого йому надано право й разом з тим одночасно обов'язок здійснювати певні дії. Таке коло діяльності зветься компетенцією. Межі компетенції судових органів установлюються законом у декількох напрямках. По-перше, закон розмежовує сферу відання судових і не судових органів. Право перших розглядати певну категорію справ - це судова юрисдикція, других - підвідомчість. По-друге, у сфері судової юрисдикції розрізняються юрисдикція цивільна, господарська, адміністративна і кримінальна з огляду на те, розбирають суди спори між громадянами, між суб'єктами господарювання, із суб'єктом владних повноважень чи здійснюють притягнення осіб до кримінальної відповідальності. По-третє, юрисдикція кожної окремої ланки судової системи визначається трояко:

• а) закон указує, які саме категорії справ підлягають віданню даного роду судів. Наприклад, справи у спорах, які виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин віднесено законом до компетенції загальних судів в порядку цивільного судочинства (ст. 15 ЦПК); спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів - до компетенції господарських судів (ст. 12 ГПК) тощо. У цьому полягає їх об'єктивна, предметна юрисдикція (цивільна юрисдикція, господарська юрисдикція тощо);
• б) закон визначає, які саме з процесуальних дій має право провадити даний суд, тобто окреслює його функції. Приміром, місцеві загальні суди (районні, районні в містах, міські і міськрайонні суди) як суди першої інстанції наділені функцією розгляду цивільних справ по суті; апеляційні суди областей і прирівняні до них мають функцію перегляду судових рішень, ухвалених місцевими загальними судами, які не набрали законної сили, на предмет їх законності і обґрунтованості; Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ - перегляду судових рішень, ухвалених судами першої і апеляційної інстанцій, які набрали законної сили, на предмет їх законності. Це функціональна юрисдикція.
• в) компетенція кожного окремого суду визначається стосовно простору й обмежується певними частинами території держави відповідно до її адміністративного-територіального устрою. Так, у системі загальних судів першої інстанції компетенція районного суду поширюється на район певної області, міського суду - на місто без районного поділу, районного у місті - на місто з районним поділом, міськрайонного - на район і місто міст обласного значення; у системі загальних судів апеляційної інстанції компетенція апеляційного суду області поширюється на область тощо. Таке розмежування компетенції судових установ зветься просторовою юрисдикцією або територіальною підсудністю, або просто підсудністю.

Отже, аналіз понять "підвідомчість", "судова юрисдикція", "цивільна юрисдикція" і "підсудність" у їх сукупності дасть можливість зрозуміти справжній зміст доволі складного інституту цивільної юрисдикції і проблеми його застосування.