Поняття та види судових витрат

Історія інституту судових витрат відноситься до часів римського права, коли останнє поділялось на публічне і приватне право. Якщо розглядалася справа, що мала загально - суспільне значення, всі витрати пов'язані з нею, держава брала на себе. Проте більшість цивільних справ мала приватно - правовий характер, але оскільки держава вимушена була залучати свої механізми для захисту суб'єктивних прав та інтересів судового процесу, то у їх відшкодування і було встановлено державне мито. Саме тоді вперше в історії судочинства було введено поняття "судове мито", яким погашалися судові витрати.

На теренах Російської імперії своє офіційне закріплення даний інститут отримав в Указі Петра І "Об отмене в судебных делах очных ставок, о бытии оных расспросу и розыску, о свидетелях, об отводе оных, о присяге, о наказании лжесвидетелей и о пошлинных деньгах" від 21 лютого 1697 року.

В сучасному розумінні поняття "судові витрати" - це кошти, які витрачаються сторонами судового процесу на безпосередню організацію судового захисту своїх прав, свобод та інтересів в судах, оплату судових послуг держави та юридичних або експертних послуг.

До осіб, які несуть судові витрати належать:

- сторони, треті особи, що заявляють самостійні вимоги у справах позовного провадження;

заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження;

- стягувані та боржники у справах наказного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До судових витрат пов'язаних із розглядом справи законодавець відніс:

• 1) сплату судового збору;
• 2) витрат на правову допомогу;
• 3) витрат сторін та їх представників, що пов'язані із явкою до суду;
• 4) витрат пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
• 5) витрат, пов'язаних із проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи;
• 6) витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошень про виклики відповідача в судові засідання.

У наступних параграфах ми розглянемо всі ці різновиди більш детально. А перед цим, варто зазначити, що основними джерелами у нормативному регулюванні питань справляння судових витрат наразі є ЦПК України та Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI. До вступу у дію цього Закону вищевказані питання регулювалися Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 № 7-93, тому в раніше надрукованих підручниках ви можете зустріти вираз "державне мито". І хоча до стягнення судових витрат і судового збору, застосовувались загальні правила сплати, ці поняття за своїм змістом не є ідентичними.

Відмінності судового збору від інших судових витрат:

• - розмір судових витрат визначається, виходячи з фактично понесених при розгляді і вирішенні цивільних справ по суті, а розмір судового збору залежить від ціни позову і встановлюється законом;
• - судовий збір завжди стягується в дохід держави, решта має розгалужений характер і пов'язаний із правовою допомогою доказуванням;
• - метою стягнення судового збору є часткове відшкодування державі її витрат, а метою стягнення судових витрат є повне поновлення майнового становища особи, що сприяє здійсненню правосуддя;
• - законом або рішенням суду може бути передбачено звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру, в той час як щодо останніх судових витрат таке рішення не приймається. Закон може лише встановлювати верхню межу витрат (ЗУ "Про граничний розмір компенсації, витрати на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" №4191-VI від 20 грудня 2011 року). Таким чином судові витрати це ті грошові витрати, які несе особа у зв'язку з судовим розглядом її справи. Судові витрати в кожній справі є різними і залежать від законодавчого їх регулювання, договору чи встановленого тарифу.