Провадження у справі до судового розгляду як стадія цивільного процесу

У науці цивільного процесуального права сталою є думка про те, що провадження з розгляду цивільних справ у суді першої інстанції складається з трьох стадій: відкриття провадження у справі, підготовка справи до судового розгляду, судовий розгляд. З таким твердженням важко не погодитись, адже й структура ЦПК (причому як 1963 р., так і 2004 р.), й врегульована нормами цивільного процесуального права послідовність процесуальних дій суду і учасників процесу вказує на те, що рух будь-якої справи відбувається, як правило, саме за такою послідовністю.

Разом з тим, з прийняттям нового ЦПК 2004 р. традиційну і сталу в доктрині назву другої стадії цивільного процесу "підготовка справи до судового розгляду" було змінено на "провадження у справі до судового розгляду". Це породило багато дискусій як у наукових колах, так і серед юристів-практиків з приводу причин такої зміни. Якщо порівняти відповідні процесуальні інститути ЦПК 1963 р. і ЦПК 2004 р., неважко помітити досить суттєві зміни. Основним завданням стадії підготовки справ до судового розгляду за ЦПК 1963 р. було забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи. Зокрема, відповідно до ст. 143 ЦПК 1963 р. після прийняття позовної заяви суддя проводив підготовку справи до судового розгляду, метою якої було забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи. При чому вказаним завданням суд на цій стадії процесу відповідно до ЦПК 1963 р. обмежувався.

У свою чергу аналіз глави 3 "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК 2004 р. свідчить про розширення змісту процесуальної діяльності суду на цій стадії процесу.

По-перше, Кодекс зазначає ряд суто технічних дій як суду, так і інших учасників процесу, які вчиняються після постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі. Зокрема, статтею 127 ЦПК передбачено, що після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі - копія позовної заяви. Щодо процесуальних дій учасників процесу, то, як випливає зі змісту ст. 128 ЦПК, вони полягають у можливості для відповідача подати до суду письмові заперечення проти позову із зазначенням доказів, що їх підтверджують. Очевидно, правильним буде віднести до цих дій також можливість для відповідача подати зустрічний позов (ст. 123 ЦПК), адже зустрічний позов вважається однією з форм заперечень відповідача проти пред'явленого позову - їх активною формою. Позов третьої особи із самостійними вимогами також може бути пред'явлений після відкриття провадження у справі (ст. 125 ЦПК). У зв'язку із цим викликає сумнів правильність віднесення законодавцем положень про зустрічний позов і позов третьої особи із самостійними вимогами до глави "Пред'явлення позову. Відкриття провадження у справі", а не "Провадження у справі до судового розгляду". Віднесення законодавцем зазначених дій суду і учасників процесу до процесуальних дій, які вчиняються на стадії провадження у справі до судового розгляду, є цілком логічним, адже разом із постановленням судом ухвали про відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК) перша стадія цивільного процесу - "відкриття провадження у справі" - завершується, оскільки найближча процесуальна мета цієї стадії - відкрити провадження у справі - стає досягнутою.

По-друге, після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі судом виконуються невідкладні процесуальні дії забезпечувального характеру, якщо про них заявлено вимогу особами, які беруть участь у справі. Зокрема, мова йде про можливість вжиття судом заходів забезпечення позову на підставі заяви позивача, викладеної, як правило, у тексті позовної заяви чи у вигляді додатку до позовної заяви. Підставою для такого висновку стало положення ч. 1 ст. 153 ЦПК, відповідно до якого заява про забезпечення позову розглядається судом в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Як роз'яснив Пленум Верховного

Суду України в абз. 2 п. 1 Постанови "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22.12.2006 р. положення ч. 1 ст. 153 ЦПК слід розуміти таким чином, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. На відміну від клопотання про забезпечення позову, інші клопотання осіб, які беруть участь у справі, за прямою вказівкою в законі або за логікою речей розглядаються судом вже із викликом цих осіб у судовому засіданні (або попередньому судовому засіданні, якщо воно проводиться). Такими є клопотання про: забезпечення доказів (ст. 133-135 ЦПК), виклик свідків (ст. 136 ЦПК), витребування доказів (ст. 137 ЦПК), призначення експертизи (ст. 143 ЦПК), скасування заходів забезпечення позову, зміна одного способу забезпечення позову іншим (ст. 154 ЦПК) тощо.

По-третє, новим ЦПК введено інститут попереднього судового засідання, яке є процесуальною формою, хоча і не обов'язковою, але стадією судового розгляду. Разом з тим не виключність цієї процесуальної стадії провадження підтверджується наведеною вище сукупністю процесуальних дій суду й інших учасників цивільного процесу, які вчиняються під час попереднього судового засідання. Такий висновок узгоджується зі змінами, внесеними Законом України "Про судоустрій і статус судців" від 07.07.2010 р. до п. 4 ч. 5 ст. 122 і ч. 7 ст. 130 ЦПК, відповідно до яких проведення попереднього судового засідання перестало бути обов'язковим, а необхідність його проведення у кожному конкретному випадку вирішується судом. Таким чином, можна зробити висновок, стадія провадження у справі до судового розгляду є обов'язковою стадією цивільного процесу незалежно від проведення чи не проведення попереднього судового засідання.

Як випливає зі змісту ст. 130 ЦПК 2004 р., завдання, які стоять перед судом на цій стадії процесу, не зводяться виключно до підготовчих дій, спрямованих на правильне та своєчасне вирішення цивільної справи, як це було за ЦПК 1963 р. Перш ніж здійснювати дії по підготовці справи до судового розгляду закон покладає за суд завдання з'ясувати можливість врегулювання спору до судового розгляду (ч. 1 ст. 130 ЦПК). З цією метою відповідно до ч. 3 ст. 130 ЦПК суд зобов'язаний з'ясувати: 1) чи не відмовляється позивач від позову, 2) чи визнає позов відповідач, 3) чи не бажають сторони укласти мирову угоду або4) передати справу на розгляд третейського суду. Очевидно, що збереження у новому ЦПК попередньої назви відповідної глави Кодексу - "підготовка цивільних справ до судового розгляду" - вочевидь не відповідало б змісту процесуальної діяльності суду відповідно до змінених завдань суду на цій стадії процесу. Що стосується назви за новим ЦПК 2004 р. - "Провадження у справі до судового розгляду" - то, на нашу думку, термін "провадження" тут вживається не у класичному значенні провадження як системи процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою (як то: розгляд і вирішення справи, перегляд судових рішень, які не набрали законної сили тощо),85, а в смислі сукупності процесуальних дій, які вчиняються до початку судового розгляду. Як вірно зазначає Колесникова О. В., об'єктом провадження у його класичному розумінні є питання матеріального права, тому провадження у справі до судового розгляду в цивільному процесі не можна розглядати як повноцінне провадження.

Слід зазначити, що некласичне вживання терміна "провадження" зустрічається й в інших розділах нового ЦПК. Так, приміром, розділом X ЦПК передбачено "Провадження у справах за участю іноземних осіб", яке так само як і "Провадження у справі до судового розгляду", не є провадженням у власному значенні цього слова, оскільки встановлює лише окремі процесуальні дії, які вчиняються судом під час розгляду цивільних справ, в яких беруть участь іноземні особи.

Взагалі термін "провадження" вживається в чинному ЦПК достатньо часто, але неважно помітити, що у багатьох із них цей термін вживається у значенні терміну "справа" або "розгляд". Наприклад, у ст. 3 ЦПК "провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до", ст. 16 ЦПК "не допускається об'єднання в одне провадження вимог", ст. 77 ЦПК "Сторони зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання під час провадження справи", ст. 94 ЦПК "Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі", ст. 122 ЦПК "у провадженні цього чи іншого суду є справа", ст. 153 ЦПК "Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа", ст. 240 ЦПК "Судові витрати, пов'язані з провадженням справи...", ст. 315 ЦПК "У разі скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі...", ст. 324 ЦПК "... ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі" та деяких інших нормах чинного ЦПК - термін "провадження" можна без зміни смислу з легкістю замінити його синонімом: терміном "розгляд" у відповідних відмінках. У інших випадках, як наприклад, ст. 131 ЦПК "Сторони зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору", розділ IX ЦПК "Відновлення втраченого судового провадження", ст. 405 ЦПК "обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження", а також словосполучення "відкриття провадження" (ст. 122 ЦПК), "зупинення провадження" (ст. 201 ЦПК), "закриття провадження" (ст. 205 ЦПК), "відновлення провадження" (ст. 204 ЦПК) - термін "провадження" можна замінити синонімічним "справа" у відповідних відмінках.

Отже, на нашу думку, використання законодавцем терміна "провадження" у главі 3 розділу III ЦПК "Провадження у справі до судового розгляду" відбувається як синонімічного терміну "розгляд" і продиктовано лише бажанням уникнути тавтології. Адже навряд чи буде вдалою назва "Розгляд справи до судового розгляду", хоча мова у цій главі Кодексу саме про це і йде - про процесуальний порядок розгляду справи до стадії судового розгляду. Таким чином, вважаємо, що, незважаючи на зміну назви відповідної глави нового ЦПК, сутність процесуальних дій суду на цьому етапі правозастосовчого циклу залишається незмінною і являє собою систему процесуальних дій, об'єднаних найближчою процесуальною метою: з'ясувати можливість врегулювання спору до (без) судового розгляду або (в разі недосягнення цієї мети) забезпечити правильне та швидке вирішення справи. У науці цивільного процесуального права таку сукупність процесуальних дій суду і учасників процесу прийнято називати стадією цивільного процесу.

Таким чином, провадження у справі до судового розгляду - це стадія цивільного процесу, метою якої є з'ясування судом можливості вирішення справи без судового розгляду, а також здійснення процесуальних дій судом й особами, які беруть участь у справі, спрямованих на підготовку справи для правильного і своєчасного її вирішення у судовому засіданні.