Попереднє судове засідання і процесуальний порядок його проведення

Сьогодні в цивільному процесуальному праві переважає точка зору, відповідно до якої попереднє судове засідання вважається процесуальної формою реалізації стадії провадження справі до судового розгляду, так само як судове засідання вважається процесуальною формою реалізації стадії судового розгляду (ч. 1 ст. 158 ЦПК). Зазначене підтверджується й Постановою Пленуму Верховного Суд України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" від 12.06.2009 р. № 5, у п. 5 якої зазначено, що попереднє судове засідання є процесуальною формою підготовки справи до судового розгляду.

До набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. проведення попереднього судового засідання згідно з ч. 4 ст. 122 і ч. 7 ст. 130 ЦПК було обов'язковим по кожній справі. Певне обмеження цього правила допускалося зазначеною Постановою Пленуму Верховного Суду України, у якій наголошувалось, що, ураховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться у наказному та в окремому провадженнях, а також при вирішенні скарг на дії державного виконавця, клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів; однак, у справах окремого провадження, зокрема, при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення ЇЇ померлою чи про відновлення прав на втрачені цінні папери, здійснюються певні підготовчі дії, визначені законом (статті 239,248,262 ЦПК).

Відповідно до чинної редакції ч. 7 ст. 130 ЦПК проведення попереднього судового не є обов'язковим, питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі. Аналогічно, згідно з п. 4 ч. 5 ст. 122 чинного ЦПК в ухвалі про відкриття провадження у справі з-поміж іншого зазначається час і місце попереднього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним, або час і місце судового розгляду справи, якщо суддя вирішив, що проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним.

Кодекс не передбачає, з яких міркувань повинен виходити суд при вирішенні питання щодо необхідності проведення попереднього судового засідання, віддаючи це питання повністю на розсуд судді. На нашу думку, правильним буде зазначити в ЦПК певні критерії, якими повинен керуватися суд при вирішенні цього питання. Ними, зокрема, можуть бути складність справи або ініціатива позивача, висловлена у позовній заяві. Складність справи є оціночним поняттям і має визначатися суддею з урахуванням суб'єктного складу учасників спору, необхідності залучення до справі інших осіб (співвідповідачів, третіх осіб, органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб), кола фактів, які необхідно встановити у справі, обсягу доказового матеріалу, необхідності призначення експертизи, виклику свідків, витребування доказів тощо. Наявність зазначених обставин, як правило, може бути з'ясована або передбачена судом виходячи із змісту заявленого позову. І навпаки, відсутність зазначених обставин, а саме простий суб'єктний склад, невелике коло фактів, які необхідно встановити, і незначний обсяг доказового матеріалу, а також відсутність інших ускладнень процесу, які можуть бути передбачені суддею, свідчить про можливість призначення справи одразу до розгляду у судовому засіданні, минаючи попереднє судове засідання.

Як зазначено в рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № Л (84) 5 від 28.02.1984 р. "Стосовно принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи", судочинство зазвичай повинно складатися не більш як з двох судових засідань: перше засідання може бути попереднім слуханням підготовчого характеру а в ході другого засідання можуть подаватися докази, заслуховуватися доводи сторін і, якщо можливо, прийматися рішення; суд повинен вживати заходів для того, щоб всі дії, необхідні для проведення другого засідання, здійснювались своєчасно і щоб, в принципі, не допускалися затримки. Отже, вирішуючи питання про необхідність проведення попереднього судового засідання, суд може керуватися й наведеними рекомендаціями.

У будь-якому випадку при не проведенні попереднього судового засідання і виникненні необхідності вчинення процесуальних дій підготовчого характеру у судовому засіданні суд буде змушений провести такі підготовчі дії, відклавши судове засідання або оголосивши у ньому перерву, і таким чином це судове засідання буде фактично мати статус попереднього (підготовчого). Як зазначається у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" від 12.06.2009 р. № 5, окремі процесуальні дії, які здійснюються при підготовці справи до судового розгляду, в разі необхідності можуть здійснюватись і при розгляді справи по суті, наприклад, вирішення клопотань, розгляд питання про призначення експертизи, прийняття позову від третіх осіб із самостійними вимогами тощо (абз. З п. 20).

Процесуальний порядок проведення призначеного судом попереднього судового засідання чинним ЦПК детально не врегульовано. Ключовою нормою для відповіді на це питання є ч. 11 ст. 130 ЦПК, відповідно до якої попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом для судового розгляду, за винятками, встановленими гл. З розд. III ЦПК. Отже, у своїй основі попереднє судове засідання ґрунтується на правилах проведення судового засідання. Зокрема, будь-яке судове засідання відбувається з повним його фіксуванням за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Виняток складають лише випадки неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі (ст. 197 ЦПК). Таким чином, і попереднє судове засідання проводиться з дотриманням цих вимог.

У цілому послідовність процесуальних дій суду у попередньому судовому засіданні виглядає наступним чином.

• 1. Перша частина попереднього судового засідання - підготовча частина. її метою є перевірка наявності умов, які необхідні для розгляду справи у попередньому судовому засіданні. Як і судове засідання попереднє судове засідання починається з його відкриття і оголошення головуючим, яка справа розглядатиметься (ч. 1 ст. 163 ЦПК).
• 2. Далі, суддя звертається до секретаря судового засідання з пропозицією доповісти, хто з викликаних у справі осіб з'явився у попереднє судове засідання, чи вручено судові повістки тим, хто не з'явився, та повідомити причини їх неявки, якщо вони відомі.
• 3. Після цього суд встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників. Встановлюючи особи тих, хто з'явився, суд пропонує особам, які беруть участь у справі, назвати свої прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (тобто дані, що ідентифікують особу), а також місце роботи (навчання) і освіту (які суд може запропонувати повідомити для отримання більш повного уявлення про учасників процесу). У цей час суд перевіряє оригінали документів, що посвідчують особи зазначених осіб, зібрані секретарем судового засідання до початку попереднього судового засідання, а також відповідність документів, що підтверджують повноваження представника, вимогам процесуального закону. Після цього оригінали документів, що посвідчують особи, суд повертає їх власникам, а копії (оригінали) документів, що посвідчують повноваження представників - приєднує до матеріалів справи.

Як факультативна дія: у випадку якщо в процесі бере участь перекладач, головуючий роз'яснює йому його права та обов'язки, попереджає під розписку про кримінальну відповідальність, а також вчиняє інші дії, передбачені ст. 164 ЦПК.

Як факультативна дія: у разі неявки кого-небудь з осіб, які беруть участь у справі, суд на підставі ч. 8 і 9 ст. 130 ЦПК вирішує питання про процесуальні наслідки такої неявки і у визначених цими нормами випадках може відкласти попереднє судове засідання, однак не більше одного разу.

• 4. Головуючий оголошує склад суду, а також прізвища перекладача (якщо такий є), секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх право заявляти зазначеним особам відводи, на підставах, визначених статтями 20-25 ЦПК. У цілому ці підстави зводяться до наявності обставин, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді (рівно як перекладача і секретаря судового засідання), або наявності інших обставин, які за законом перешкоджають їм брати участь в розгляді цієї справи. Після цього суд питає особисто у кожної з осіб, яка бере участь у справі, чи довіряє вона складу суду і чи будуть у них заяви про відвід. У разі подання заяви про відвід суд діє у порядку, визначеному статтею 24 ЦПК.
• 5. Після розв'язання питання про відводи головуючий у порядку ст. 167 ЦПК роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, визначені статтями 27 і 31 ЦПК, що зазначається у журналі судового засідання. Особливу увагу при цьому необхідно приділити роз'ясненню процесуального обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 27 ЦПК і процесуальним наслідкам його невиконання, зазначеним ст. 131 ЦПК. Зокрема, відповідно до зазначених норм особи, які беруть участь у справі, зобов'язані подати усі наявні у них докази по суті справи до або під час попереднього судового засідання, оскільки інакше вони не приймаються, якщо тільки сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
• 6. Після запитання осіб, які беруть участь у справі, чи зрозумілі їм їх процесуальні права і обов'язки, судом у такий самий спосіб розглядаються заяви і клопотання зазначених осіб відповідно до ст. 167 ЦПК. При чому згідно із ст. 168 ЦПК заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, що є одним з проявів принципу процесуальної рівноправності. За наслідками розгляду відповідного клопотання суд постановляє ухвалу.

Правильним бачиться необхідність уточнення головуючим можливого змісту клопотань осіб, які беруть участь у справі, на цій стадії процесу. Зокрема, зазначені клопотання можуть бути заявлені відносно того, що справа не може бути розглянута в суді з певних обставин. Такими обставинами можуть бути наступні: (1) справа не віднесена до юрисдикції загальних судів в порядку цивільного судочинства, (2) позовна заява прийнята судом з порушенням правил підсудності, (3) є рішення, що набрало законної сили, або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, (4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому супі, (5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, (6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду, а також інші обставини, які зумовлюють неможливість продовження розгляду справи.

7. Після вирішення заявлених клопотань суддя переходить до другої частини попереднього судового засідання - врегулювання спору до судового розгляду, метою якої є примирення сторін та/або з'ясування умов припинення подальшого руху справи внаслідок розпорядчих дій сторін. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 130 ЦПК для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду (якщо це допустимо у відповідній справі) або передати справу на розгляд третейського суду. Вбачається правильним починати цю частину попереднього судового засідання з пропозиції суду до сторін дати пояснення з приводу того, чи підтримують вони свої вимоги і заперечення та чи є підстави для примирення. У разі відмови позивача від позову суддя роз'яснює йому процесуальні наслідки такої процесуальної дії, передбачені ст. 206 ЦПК, а якщо відповідна процесуальна дія вчиняється представником позивача, суд перевіряє чи немає обмежень на її вчинення у виданні йому довіреності (якщо це представник за договором) або чи не суперечить це інтересам особи, яку він представляє (якщо це представник за законом) (ч. 5 ст. 174 ЦПК). Відмова від позову є завжди одностороннім волевиявленням позивача, який безумовно відмовляється від судового захисту своїх прав. Якщо відмова від позову не є безумовною, а є наслідком, наприклад, обіцянки відповідача добровільно виконати вимоги позивача у майбутньому, суд повинен звернути увагу позивача на безумовності відмови від позову і якщо такої безумовності немає - запропонувати сторонам укласти мирову угоду, яка є результатом погодженого волевиявлення сторін. Якщо відмова від позову приймається, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову (п. З ч. 1 ст. 205 ЦПК), у мотивувальній частині якої зазначає лише про дії позивача щодо розпорядження своїми процесуальними і матеріальними правами та здійснені судом заходи з перевірки таких дій.

У разі визнання позову відповідачем суддя роз'яснює йому процесуальні наслідки вчинення такої процесуальної дії, передбачені ч. 4 ст. 174 ЦПК, перевіряє чи не суперечить таке визнання закону та чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб та за наявності для того законних підстав ухвалює рішення суду про задоволення позову. При цьому, якщо відповідна процесуальна дія вчиняється представником позивача, суд повинен перевірити чи немає обмежень на її вчинення у виданий йому довіреності (якщо це представник за договором) або чи не суперечить це інтересам особі, яку він представляє (якщо це представник за законом) (ч. 5 ст. 174 ЦПК). У разі визнання відповідачем або його представником позову суд може ухвалити лише рішення про задоволення позову. Ухвалення рішення про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні у попередньому судовому засіданні Кодексом не передбачено. Ухвалюючи рішення по суті спору, суд у мотивувальній частині рішення зазначає лише про дії відповідача щодо розпорядження своїми процесуальними і матеріальними правами та здійснені судом заходи з перевірки таких дій. Якщо для прийняття визнання позову немає законних підстав, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи.

Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами. При цьому слід розрізняти визнання відповідачем позову від визнання ним обставин позову, що згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК звільняє позивача лише від доведення цих обставин.

Приймаючи відмову від позову або визнання позову відповідачем, необхідно враховувати положення абз. 5 п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суці першої інстанції" від 12.06.2009 р. № 2, відповідно до якого визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову не звільняє його від відшкодування понесених позивачем судових витрат при ухваленні рішення або при закритті провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем.

Реалізуючи право сторін на передачу спору на вирішення третейського суду, суддя повинен роз'яснити сторонам також порядок виконання його рішення, суть та процедуру здійснення цієї процесуальної дії та її наслідки. Зокрема, наявність рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим, є підставою для відмови у відкритті провадження у цивільній справі відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК. З питань третейського розгляду справи суд керується положеннями Закону України "Про третейські суди" від 11.05.2004 р. і розділу УІІ-1 ЦПК "Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів".

• 8. У разі якщо врегулювання спору до судового розгляду не відбулось, суддя переходить до третьої частини попереднього судового засідання - підготовки справи до судового розгляду, метою якої є забезпечення правильного та швидкого вирішення справи у судовому засіданні. З цією метою суд вчиняє комплекс дій, передбачених частиною 6 ст. 130 ЦПК.
• 9. Нарешті, останньою четвертою частиною попереднього судового засідання є постановлення підсумкової ухвали за наслідками проведення попереднього судового засідання. Зміст такої ухвали може бути двояким.

Перше, у разі, якщо в ході проведення попереднього судового засідання судом визначено, що справа підготовлена до судового розгляду і проводити інші підготовчі дії не потрібно, суд відповідно до п. 9 ч. 6 ст. 130 ЦПК визначає час і місце судового розгляду з урахуванням строків повідомлення про це осіб, які беруть участь у справі (ст. 74 ЦПК). У такому випадку окремо постановляти ухвалу про призначення справи до судового розгляду не вимагається (п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 5).

Друге, якщо певні процесуальні дії до судового розгляду все ж таки потрібно вчинити і вони не можуть бути вчинені безпосередньо під час проведення попереднього судового засідання, суд відповідно до ч. 10 ст. 130 ЦПК постановляє ухвалу, в якій зазначаються дії як суду, так і учасників процесу, які необхідно вчинити до судового розгляду, а також строки їх здійснення. Перелік таких дій передбачений ч. 6 ст. 130 ЦПК і не є вичерпним, вони визначаються характером матеріально-правового спору, законодавством, яке підлягає застосуванню, та обставинами справи і можуть проводитись у різній послідовності (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 5). Наприклад, якщо у попереднє судове засідання не з'явився відповідач і від нього не надходило заперечень на позовну заяву, суд відповідно до ст. 131 ЦПК суд має установити строк на подання ним заперечень і доказів, що їх підтверджують, з урахуванням часу, необхідного для їх подання. При цьому в ухвалі суд повинен роз'яснити відповідачу наслідки її невиконання, а саме: докази, подані з порушенням установленого строку, не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин (ч. 2 ст. 131 ЦПК), а справа буде вирішуватися на підставі наявних у ній даних чи доказів (ч. 4 ст. 169 ЦПК) - адже, неподання чи несвоєчасне подання доказів без поважних причин, що направлено на затягування процесу, може бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами. Такий підхід відповідає міжнародним стандартам правосуддя. Як зазначено в рекомендації Комітету міністрів Ради Європи "Стосовно принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи" від 28.02.1984 р. у відношенні будь-якої сторони повинні застосовуватися санкції, якщо вона, отримавши судове повідомлення, не вчиняє процесуальних дій у строки, встановлені законом або судом. В залежності від обставин до таких санкцій можуть відноситися позбавлення права на процесуальні дії, рішення про відшкодування шкоди і покриття витрат, накладення штрафу й залишення зави без розгляду (Принцип 1, п. 2 Рекомендації).

Слід також зазначити, що у разі постановления судом ухвали попереднього судового засідання (ухвали про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду), визначення судом у попередньому судовому засіданні часу та місця судового розгляду, як правило, здійснюватися не повинно. Спочатку суд має дочекатися закінчення встановленого ним процесуального строку для вчинення визначених у зазначеній ухвалі процесуальних дій і лише після цього з урахуванням положення ч. 6 ст. 70 ЦПК про те, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення документи чи матеріали здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку, постановити ухвалу про призначення справи до розгляду. Відповідно до ст. 156 ЦПК у цій ухвалі суддя зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи, яка не може перевищувати семи днів з дня постановления ним відповідної ухвали.