Об'єднання та роз'єднання позовів. зустрічний позов

Об'єднання та роз'єднання позовів за своєю суттю є різними сторонами однієї медалі, тобто як біле та чорне. Об'єднання позовів зумовлює суд на здійснення дій, що направленні на реалізацію принципу процесуальної економії шляхом об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог. Роз'єднання - реалізує завдання цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги, що розглядаються судом у одному провадженні ускладнюють вирішення всієї справи і тому суд сприяє сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі в належному механізмі захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави шляхом розгляду таких вимог у різних чи самостійних видах цивільного судочинства. Отже за напрямком нашого розгляду слід більш детально зупинитися на кожній процесуальній дії суду - об'єднання та роз'єднання позовів.

Об'єднання та роз'єднання позовів регламентована у загальному плані ст. 16 ЦПК України та у спеціальному - ст. 126 ЦПК України. Крім зазначених норм ці питання підіймаються Постановами Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", № 12 від 24.10.2008 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", № 2 від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", № 5 від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" у питаннях правильності застосування норм процесуального права.

Крім цього, категорія "об'єднання" позовів, позовних вимог, вимог підіймаються різними правовими нормами ЦПК України, кожна з яких має своє цільове призначення. Всі цивільно-процесуальні відносини щодо об'єднання позовів, позовних вимог, вимог регулюються загальною та спеціальними нормами.

Загальна норма - ст. 16 ЦПК України - встановлює юрисдикційні межі суду щодо розгляду справ за правилами цивільного судочинства. А тому змішування вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства (адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства), а отже й застосування різних норм матеріального та процесуального права - не допускається, якщо тільки інше не встановлено законом.

Спеціальні норми - ч. 2 ст. 118, ст. 123 та ч. 1 ст. 126 ЦПК України - направленні на відповідні цивільно-процесуальні відносини, тобто відносини що стосуються особливостей пред'явлення позову, зустрічного позову та об'єднання позовів.

Ч. 2 ст. 118 ЦПК України встановлює право позивача, щодо об'єднання в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою. Таке об'єднання, на відміну від ст. 123 та ч. 1 ст. 126 ЦПК України не потребує винесення судом окремої ухвали про об'єднання позовних вимог в одне провадження, а лише передбачає, якщо для цього є підстави, та з урахуванням ст. 122 та ч. 2 ст. 126 ЦПК України винесення однієї із ухвал суду: 1) ухвалу суду про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійне провадження; 2) ухвалу суду про відкриття провадження у справі; 3) ухвалу супу про відмову у відкритті провадження у справі. Слід зазначити, що суддя під час винесення ухвали суду про відкриття провадження у справі може одночасно винести й ухвалу суду про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійне провадження. Отже такий вид об'єднання позовних вимог є більш оптимальною правовою конструкцією, що реалізує принцип економії часу як для позивача так і для суду у реалізації позивачем свого права на захист. Крім цього таке об'єднання не передбачає додаткових дій зі сторони суду та винесення відповідної ухвали - ухвали суду про об'єднання позовних вимог у одне провадження.

Ст. 123 ЦПК України закріплює право відповідача на зустрічну відповідь за поданим позовом та є засобом захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Як правило позов та зустрічний позов є сторонами однієї медалі, але з протилежними позовними вимогами (наприклад, позов про визнання правочину недійсним та зустрічний позов про визнання правочину дійсним). Об'єднання за цим видом цивільно-процесуальних відносин здійснюється у іншому процесуальному порядку, чим за ч. 1 ст. 126 ЦПК України (об'єднання позовів) хоча й має, на перший погляд, схожі риси - ухвала суду про об'єднання позовних вимог. Але за ст. 123 ЦПК України - виноситься ухвала суду про об'єднання позовних вимог в одне провадження з первісним позовом, а за ч. 1 ст. 126 ЦПК України - ухвала суду про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог. Тобто, якщо у першому випадку (ст. 123 ЦПК України) зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, шляхом злиття зустрічного позову відповідача до позову позивача в одне провадження, то у другому випадку (ч. 1 ст. 126 ЦПК України) є два самостійних провадження, які ініційовані позивачами за позовом і суд, за умови наявності для цього підстав передбачених ч. 1 ст. 126 ЦПК України об'єднує в одне провадження кілька пов'язаних між собою однорідних позовних вимог, шляхом злиття однієї цивільної справи у іншу. Питання об'єднання справ та яким суддею буде надалі проводитись розгляд справи регламентовано п. 3.13 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, де зазначено, що у разі об'єднання судових справ в одну їй присвоюється номер тієї з об'єднаних справ, яка надійшла до суду першою відповідно до постанови (ухвали) суду. Отже об'єднання позовних вимог, яке передбачено ст. 123 ЦПК України та об'єднання позовних вимог, яке передбачено ч. І ст. 126 ЦПК України є різні за своєю суттю цивільно-процесуальні відносини та є самостійними видами субінституту об'єднання позовних вимог.

Право на пред'явлення зустрічного позову відповідач має до початку розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 123 ЦПК України), але підставою об'єднання цього позу з позовом позивача можливе лише за умов якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (ч. 2 ст. 123 ЦПК України)

Ч. 1 ст. 126 ЦПК України - об'єднання позовів - це процесуальна дія суду, яка спрямована на об'єднання в одному провадженні кількох однорідних позовних вимог. Таке об'єднання, на відміну від інших (ч. 2 ст. 118 та ст. 123 ЦПК України) можливе, якщо: позовні вимоги, що об'єднуються в одне провадження, є однорідними. На це звертає увагу ч. 1 ст. 126 ЦПК України де зазначається, що "суддя або суд мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог". Однорідність вимог цілком та повністю залежать від матеріально-правових відносин, що є порушеними, невизнаними або оспорюваними, а ці вимоги нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї - залежить вирішення інших. Тобто підставою для об'єднання суддею або судом кількох однорідних позовних вимог у одне провадження є те, що ці вимоги випливають із одного й того самого матеріально-правового відношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою. Верховний Суд України роз'яснюючи правильність застосування норм матеріального та процесуального права у тих чи інших відносинах та з метою усунення недоліків інколи звертає увагу на доцільність розгляду у одному провадженні кількох однорідних позовних вимог. Так абз. 6 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 № 3 зазначає, що у разі одночасного подання до суду заяви про усиновлення та заяви про поновлення батьківських прав необхідно об'єднати ці заяви і розглянути в одному провадженні. Питання про об'єднання, як правило ініціюється за клопотанням позивача, а рішення приймається суддею. Позиція щодо складу суддів (це стосується апеляційного та касаційного оскарження судових рішень) на практиці з цього приводу є бачення Верховного Супу України. Так п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" даються роз'яснення, де зазначено, що: "відповідно до ст. 304 ЦПК України суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими главою І "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК. У зв'язку з цим, зокрема, в апеляційній інстанції не застосовуються правила про об'єднання і роз'єднання позовів (стаття 126 ЦПК) ...".

Слід зазначити, що об'єднання не допускається: 1) коли відсутня спільність предмета позову; 2) коли позовні вимоги виникають з різних правовідносин, що врегульовані різними галузями права чи такий розгляд повинен здійснюватися за правилами різних видів судочинства; 3) коли розгляд позовних вимог пов'язаний з різними методами дослідження. Такі випадки пов'язанні перш за все з тим, що вони ускладнюють процес розгляду та вирішення спору, а по-друге - від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об'єднання і роз'єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог.

• - позивачем та відповідачем є одні и ті самі особи. Такий складовий елемент у вигляді юридичного складу встановлює ч. 1 ст. 126 ЦПК України з певними верифікаційними формами їх участі. Такими формами участі позивача та відповідача, що надасть можливість судді вирішити питання про об'єднання позовів у одне провадження є те, що вимоги пред'являються від:
  • 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
  • 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
  • 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача;
  • 4) різних позивачів до різних відповідачів.

Щодо останньої форми участі, то ч. 1 ст. 126 ЦПК України її не передбачає, але на практиці таке об'єднання зустрічається, шляхом застосування аналогії закону (ст. 8 ЦПК України) але за умови їх однорідності.

- позовні вимоги, що у подальшому будуть об'єднуватися розглядаються судом у самостійних провадженнях під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або під час її розгляду. Технічно, об'єднання не породжує нову справу, шляхом їх закриття. Такий процес передбачає, що якась справа лише буде розглядатися у тому провадженні, яке суддя відповідно до п. 3.13 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68 об'єднує та присвоює номер тієї з об'єднаних справ, яка надійшла до суду першою відповідно до постанови (ухвали) суду. Наприклад є справа за позовом ОСОБА1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування жилим приміщенням та зобов'язання не чинити перешкод в користування жилим приміщенням (Справа № 2519192312) та справа за позовом ОСОБА2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванням квартирою (Справа №2519201612), які суддя своєю ухвалою об'єднує в одне провадження та присвоює справі номер 25191923 12.Тобто є справа № 2519 1923 12 та справа

№ 2519Л201612, які об'єднуються шляхом присвоєння справі номер 2519192312.

- таке питання підняте під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи (ч. 1 ст. 126 ЦПК України). Тобто право суду на об'єднання позовних вимог за таким видом цивільно-процесуальних відносин може існувати у певних межах, а реалізація та здійснення обмежені цими часовими рамками.

Про об'єднання позовів або про відмову в клопотанні щодо об'єднання позовів суд (судця) постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 126 ЦПК України). При цьому така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК).

Важливим питанням при об'єднанні позовів є те, що кожна з вимог зберігає самостійне значення, і всі вони підлягають вирішенню судом спільно у судовому провадженні. Тобто суд за кожною позовною вимогою повинен дати відповідь в своєму рішенні про задоволення позову або про відмову в позові повністю або частково (ст.ст. 215, 216 ЦПК). При цьому не вирішення питання по якійсь позовній вимозі має свої правові наслідки - додаткове рішення суду (ст. 220 ЦПК України) або це буде слугувати підставою для скасування рішення в апеляційному порядку (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права).

Роз'єднання позовів - це процесуальна дія суду, яка спрямована на роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

Роз'єднати кілька поєднаних в одному провадженні позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК може лише суд (суддя). Позивач та відповідач мають лише поставити питання про роз'єднання позовних вимог, шляхом подання відповідного клопотання до суду у порядку передбаченому ЦПК України.

Роз'єднати кілька поєднаних в одному провадженні позовних вимог, повинно здійснюватися у межах закону. Такі межі залежні від підстави, що передбаченні ч. 2 ст. 126 ЦПК України та які мають певні умови для здійснення права судді чи суду на роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження:

Роз'єднання кілька поєднаних в одному провадженні позовних вимог залежить від обставин справи. Такий юридичний склад вказує на межі здійснення суддею чи судом суб'єктивного права, тобто на те, що при вирішення питання про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження воно повністю залежить від розсуду судді чи суду. Однак такий розсуд не повинен порушувати права учасників процесу, зокрема щодо дотримання розумних строків розгляду цивільних справ. Поєднані в одному провадженні вимоги ускладнюють вирішення справи при їх спільному розгляді. На таку умову звертає Верховний Суд України в Постанові Пленуму №2 від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції". Абз. 4 п. 15 цієї Постанови наголошує, що роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи (зокрема, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи кількох з позивачів або відповідачів).

Такий приклад не полишений лише ним. Верховний Суду України постійно на це звертає у своїх рішення. Так, при вирішенні питання щодо можливості розгляду у процесі про розірвання шлюбу вимоги про поділ спільного майна подружжя судам слід мати на увазі, що у випадках, коли такий поділ зачіпає інтереси третіх осіб (наприклад, коли майно є власністю селянського (фермерського) господарства, іншого суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, до складу співзасновників яких, крім подружжя та їхніх неповнолітніх дітей, входять і інші особи, або власністю житлово-будівельного чи іншого кооперативу, член якого ще не повністю вніс свій пайовий внесок, у зв'язку з чим не набув права власності на відповідне майно, виділене йому кооперативом у користування), суду належить обговорити питання про виділення цієї вимоги у самостійне провадження в порядку ст. 126 ЦПК (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"). При цьому ця постанова наводить приклад, де не застосовується правила про роз'єднати кілька поєднаних в одному провадженні позовних вимог, а саме у випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, оскільки при поділі таких коштів права зазначених установ не зачіпаються. Оскільки ці вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім'я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

У разі вирішення питання судом про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні позовних вимог у окреме провадження, шляхом винесення відповідної ухвали, технічно - це є підставою для заведення самостійної цивільної справи. Так, відповідно до п. 3.12. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68 зазначається, що у разі роз'єднання позовів у цивільній справі в самостійні провадження нова судова справа реєструється як така, що надійшла до суду в день постановлення відповідної ухвали суду. При цьому їй присвоюється новий номер у порядку черговості відповідної обліково-статистичної картки.

З урахуванням викладеного слід звернути увагу й на іншу сторону цієї медалі - недотримання судом правил про об'єднання та роз'єднання позовів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК України це є підставою для скасування такого судового рішення апеляційним судом, оскільки це рішення призводить до неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Щодо п 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, яка визначає підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, то п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 дає нам зрозуміти, що об'єднання і роз'єднання позовів суд апеляційної інстанції не в праві вирішувати.