Визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору
З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які регулюють спірні правовідносини, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування, ст. 179 ЦПК). У практичному аспекті встановлення предмета доказування потребує низки логічно-розумових дій суду щодо, перше, юридичної кваліфікації спірних матеріальних правовідносин (визначення норми матеріального права, яка регулює спірні матеріальні правовідносини), друге, з'ясування кола юридичних фактів, які містяться в диспозиції норми матеріального права, з якими норма права пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин, і, третє, уточнення кола юридичних фактів, які підлягають встановленню по даній конкретній справі, виходячи з вимог і заперечень сторін, і так званих доказових фактів, які самі по собі у предмет доказування не входять, але можуть вказувати на наявність або відсутність відшукуваних юридичних фактів. При цьому, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, а не правове обгрунтування. Так само не є вирішальним при визначенні предмета доказування по справі сам факт посилання позивача на певні обставини, оскільки предмет доказування складають лише ті з наведених обставин, які містяться у диспозиції норми матеріального права і які у зв'язку з цим мають юридичне значення для вирішення цієї справи. У зв'язку з цим докази, які не містять інформацію щодо визначеного кола обставин, що увійшли до предмета доказування, суд повинен відхилити як неналежні (ст. 58 ЦПК).
