про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя

Незважаючи на те що більшість шлюбно-сімейних відносин врегульовані матеріальними нормами права, все ж фундаментальну їх основу становить волевиявлення чоловіка і жінки. Таке волевиявлення в подальшому наповнюється обов'язками - обов'язками перед сім'єю, дітьми тощо. Разом з тим сім'я не являє собою догматично-сталого укладу життя, це живий організм, де мають постійні, наявні, різнопланові інтереси, а тому сімейні стосунки приносять для подружжя як радощі, так і непорозуміння. Практика показує, що дуже часто непорозуміння в сім'ї переростає в насильство. Сьогодні таке насильство в сім'ї стає глобальною проблемою не лише для України, а й для світу в цілому. Дуже часто така крайнє негативна поведінка як чоловіка, так і жінки ґрунтується на зловживанні спиртними напоями, а й на вживанні наркотиків, невмінні належним чином налагоджувати відносини у сім'ї. У 2009 році за вчинення насильства в сім'ї до адміністративної відповідальності (ст. 173-2 КУпАП) було притягнуто 92.4 тис. осіб, що на 15% більше, ніж в 2008 році.

Враховуючи дані обставини, законодавець ввів до СК України та ЦПК України новий інститут - режиму окремого проживання подружжя, який дав би можливість жінкам, не розриваючи шлюб проживати, як правило з дітьми, окремо від чоловіка і у той самий час зберігати за собою можливість відновлення сімейних стосунків, спадкових прав щодо іншого подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 119 СК України -"За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно". Так, рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 19 квітня 2010 року було розглянуто позовну заяву чоловіка про встановлення режиму окремого проживання з дружиною, оскільки він з малолітнім сином фактично мешкає окремо від дружини, остання зникає на тривалий час, залишаючи на нього дитину, подружні обов'язки належним чином не виконує. Суд задовольнив позов. Аналогічний позов розглянув і Центрально-Міський районний суд М. Кривого Рогу 17 вересня 2010 року, в якому чоловік просив встановити йому режим окремого проживання з дружиною, оскільки вони з липня 2008 року і так проживають окремо, але у них є донька, яка мешкає з відповідачкою і такий режим є на цей час для них доцільним.

Таким чином, особливістю цією категорії справ є те, що законодавець передбачає можливість розгляду цього питання як в позовному, так і в окремому провадженні цивільного процесу. Зазначеною побудовою матеріального закону вперше запроваджено у цивільний процес можливість розгляду даного питання як в позовному, так і в окремому провадженні, при цьому вид провадження завжди залежить від спрямованості волі чоловіка і жінки, які перебувають у шлюбі. Підставою до розгляду даного питання в позовному провадженні є небажання чоловіка або жінки жити разом. Так, Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська від 3 червня 2010 року було встановлено режим окремого проживання подружжя, оскільки жінка не бажала проживати з чоловіком, але у них є дитина, тому встановлення режиму окремого проживання буде відповідати її інтересам. Для окремого провадження характерною особливістю є не лише тимчасова неможливість подружжя проживати разом, але й співпадіння волі обох з подружжя та єдиної направленості на встановлення режиму окремого проживання. У той самий час "неможливість" та "небажання", незважаючи на їх різний змістовний характер, юридично зводяться до одного - тимчасового не проживання, і не підтримання подружжям своїх подружніх стосунків без розірвання шлюбу. Разом з тим названа тимчасовість, з одного боку, має імперативний характер, а з іншого - при бажанні подружжя відновити свої відносини така імперативність автоматично скасовується. Початком дії даного інституту є судове рішення щодо встановлення для подружжя режиму окремого проживання, яке повинно набувати законної сили негайно. У той самий час даний інститут не має кінцевого обмеження. Такий проміжок часу може бути як коротким, так і тривалим. У кожному разі це залежить від волі подружжя, бо право чоловіка чи жінки вільно вибирати своє місце проживання є & персоніфікованим конституційним правом. В кожному разі подружжя повинно самостійно вирішувати: проживати їм разом чи ні, і в такий спосіб продовжувати дію режиму окремого проживання або ні. Коли ж подружжя вирішило проживати разом, режим окремого проживання скасовується автоматично і додаткового судового рішення для цього не потрібно. Разом з тим подружжя повинне письмово повідомити про це суд для того, щоб припинити дію судового рішення.

У цивільному процесуальному законодавстві України відсутні будь-які норми, які розкривали б суть даного провадження. Лише у ч. 3 ст. 234 ЦПК України у порядку переліку справ зазначено що в окремому провадженні можуть бути розглянуті справи про встановлення режиму окремого проживання подружжя. У той самий час законодавець не закріплює нормативно порядок вирішення даної категорії справ. Разом з тим на випадок встановлення подружжю режиму окремого провадження законодавець у матеріальному праві (ст. 120 СК України) передбачає режим власності на майно для чоловіка та жінки на час їх окремого проживання, вважаючи, що нажите ними майно за цей період є їх особистою власністю.

Законодавець передбачає й неможливість походження дитини від чоловіка після 10 місяців із початку окремого проживання (ч. 2 ст. 120 СК). Незважаючи на це, законодавець зберігає за сторонами всі права і обов'язки, встановлені шлюбним контрактом, незалежно від наявності режиму окремого проживання (ч. 1 ст. 120 СК). На перший погляд встановлення режиму окремого проживання подружжя не є складним для судового розгляду, але це лише на перший погляд. Справи даної категорії - одні із найскладніших в окремому провадженні. Щодо зазначеного є ряд причин. Режим окремого проживання подружжя за своєю суттю передбачає наявність окремого житла (для іншої сторони), чи можливості його найму. Разом з тим режим окремого проживання не є завуальованим виселенням з житла і подальшою його втратою. Це - процесуальний акт тимчасового характеру, який приймається судом, виходячи з інтересів як подружжя, так і інтересів інших членів сім'ї. Крім того, законодавчо не урегульовано питання участі подружжя у вихованні дітей під час режиму окремого проживання, а також вимоги про місце проживання дітей у цей час. Юристи, в своїй більшості також не можуть нічого конкретного сказати про даний інститут, оскільки останній не має свого процесуального закріплення. У такому випадку подружжя не звертається до суду, щоб встановити для них режим окремого проживання, в порядку не позовного провадження, а відразу звертаються до суду в позовному порядку, що передбачає спір між подружжям, або про розірвання шлюбу, виходячи з того, що шлюб не є адміністративним примусом для подружжя. З іншого боку, як свідчить практика, подружжя створює для себе режим окремого проживання самостійно без ніяких на те судових рішень, проживаючи окремо один від одного, хоча це в подальшому спричинює майнову неврегульованість, постійне напруження у відносинах тощо.

У той самий час природа режиму окремого проживання у першу чергу ґрунтується на захисті шлюбу та інтересів конкретної особи, дітей подружжя, і ніяким чином не розглядається як першим кроком до розірвання шлюбу. Це було б помилкою, оскільки режим окремого проживання подружжя характеризується часовим параметром. Разом з тим такий час не може бути безкінечним, оскільки основна мета режиму окремого проживання подружжя полягає у самостійному налагодженні повноцінного сімейного життя подружжя з метою збереження шлюбу. При цьому такий строк може бути обмеженим трьома роками, оскільки, з одного боку, це граничний строк щодо загальної позовної давності (ст. 257 ЦК України), а з іншого - такий строк є достатнім для урегулювання тих проблем, які стали підставою до постановки даного питання. Разом з тим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 8 липня 2009 року було задоволено позов особи про встановлення для подружжя режиму окремого проживання. При цьому суд зазначив, що такий режим встановлюється без обмеження строком.

Справи щодо встановлення для подружжя режиму окремого проживання подружжя у частині захисту інтересів дітей повинні мати право порушувати в суді також органи опіки і піклування, органи місцевого самоврядування. Підставою до такого звернення може служити неправильна поведінка одного з батьків у сім'ї (зловживання спиртними напоями, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей, дружини, напружені стосунки, що виникли між подружжям). Зазначені звернення повинні розглядатися в позовному провадженні, де відповідачем можуть бути обидві сторони. З метою недопущення невиконання рішення суду щодо встановленого режиму окремого проживання останнє повинно містити певні правила. До таких правил може бути введена заборона з'являтися до особи, з якою проживають діти, без згоди останньої, вимагати підтримання подружніх стосунків тощо. За ці чи інші порушення особа може бути притягнута до адміністративної, а іноді і до кримінальної відповідальності.

У разі ж звернення сторін із заявою до суду про встановлення для них режиму окремого проживання справа розглядається в порядку окремого провадження, при цьому і чоловік, і дружина будуть заявниками. Але і в такій ситуації не можна, виключити наявність спірних питань, які можуть бути "приховані" під волевиявленням заявників. Ці питання в майбутньому можуть проявлятися в інших сегментах сімейних правовідносин. Наприклад, у спорі про майно, житло, аліментні обов'язки, участь у вихованні дітей, їх місця проживання. Режим окремого проживання не є перепоною для звернення до суду з позовом щодо стягнення аліментів, оскільки за сімейним законодавством батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття (ст. 180 СК). Разом з тим для режиму окремого проживання більш характерною є домовленість між батьками дитини щодо форми такого утримання (ч. 1 та 2 ст. 181 СК), а у разі виїзду одного із батьків для постійного проживання у держави, з якою Україна не має договору про правову допомогу, аліменти можуть бути стягнуті за весь період до досягнення дитиною повноліття (ч. 6 ст. 181 СК).

Режим окремого провадження подружжя - це встановлений судовим рішенням певний порядок життя подружжя, який з одного боку характеризується наявністю шлюбу, а з іншого проживанням подружжя в різних місцях, але з дотриманням усіх обов'язків щодо утримання своїх неповнолітніх дітей При цьому проміжок часу на різного проживання подружжя може бути зменшено самим подружжям за їх згодою.

Таким чином, режим окремого проживання характеризується не лише певним проміжком часу, але і зобов'язаннями сторін щодо його дотримання. У разі порушення режиму окремого проживання всупереч волі іншої сторони повинно тягти за собою адміністративну, а за певних обставин кримінальну відповідальність.