Право на касаційне оскарження та строки такого оскарження

Право на касаційне оскарження, є невід'ємною складовою права на справедливий суд. Воно полягає в тому, що зацікавлені особи, які вважають ухвалені рішення чи постановлені ухвали незаконними можуть порушити касаційне провадження з метою їх перевірки.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 та ст. 324 Цивільно-процесуального кодексу України право на касаційне оскарження судових рішень, що набрали законної сили, мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи та обов'язки. Право на касаційне оскарження мають:

• - Сторони, позивач або відповідач (їх правонаступники (ст. 37 ЦПК України);
• - Особи, які брали участь, тобто були допущені до участі у розгляді справи як треті особи, представники сторін та третіх осіб, органи та особи, яким за законом надано право захищати права інших осіб, у випадках передбачених законом;

Особи, які не брали участі у справі, та щодо яких не розглядалось і не вирішувалось питання про залучення їх до участі у розгляді справи, але питання про права, свободи чи інтереси вирішив суд. Органи та особи, яким за законом надано право звертатися за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, але не були учасником цієї справи, мають право на касаційне оскарження судових рішень, тільки в тому випадку, якщо таке передбачено законом (ст. 37 Закону України "Про прокуратуру").

Право на касаційне оскарження, зацікавлена особа, може реалізувати протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення (ухвали) апеляційного суду (ч. 1 ст. 325 ЦПК України). Ці правила поширюються також на випадки, коли відповідно до ст. 218 ЦПК України апеляційний суд проголосив лише вступну та резолютивну частини судового рішення або коли справу розглянуто за відсутності в судовому засіданні особи, яка брала участь у справі та оскаржує рішення. Перебіг строку починається з наступного дня після вступу рішення в законну силу.

Подання касаційної скарги після спливу строку на касаційне оскарження є підставою для залишити її без руху.

Однак пропущений на оскарження строк, може бути поновлений судом за заявою особи, яка подала скаргу з посиланням на поважність причин його пропуску (ст. 73, ч. 2 ст. 325 ЦПК України). Поважною може бути визнана така причина (обставина), яка перешкоджала скаржникові реалізувати своє право на звернення до суду із касаційною скаргою Причини пропуску строку не може залежати від волі скаржника і бути об'єктивною. Зокрема, якщо зацікавлена особа не має бути належно повідомлена про час і місце судового засідання або їй не надіслано протягом двох днів з дня складання повного судового рішення його копію, чи взагалі не надіслано або надіслано із порушенням правил встановлених ст. 222 ЦПК України та ст. 317, 321 ЦПК України.

Заява про поновлення строку на касаційне оскарження подається разом із касаційною скаргою, а у випадку якщо касаційна скарга була залишена без руху, подається протягом тридцяти днів з дня отримання такої ухвали. А тому, заява про поновлення строку може бути задоволена не більше ніж у тридцяти денний строк з дня отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху. У ній має бути зазначено причини пропуску та докази, що підтверджують наявність причин його пропуску. Питання про поновлення строку на касаційне оскарження вирішується суддею-доповідачем суду касаційної інстанції без проведення судового засідання і без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Вирішення такого питання можливе одночасно із відкриттям касаційного провадження, але до початку розгляду справи у касаційній інстанції.

Об'єктами касаційного оскарження є: рішення суду, в тому числі додаткові після їх перегляду в апеляційному порядку; рішення апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали апеляційного суду, постановлені за результатами апеляційного перегляду; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1,3, 4, 13,14, 15, 16,17, 18, 20, 24-29, 31-33 частини першої ст. 293 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ухвалами суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду є: відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або у скасуванні судового наказу; повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; зупинення провадження у справі; закриття провадження у справі; залишення заяви без розгляду; залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду; відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами; видачі дубліката виконавчого листа; відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення; звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; заміни сторони виконавчого провадження; визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; повороту виконання рішення суду; відмови в поновленні втраченого судового провадження; відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; повернення заяви про скасування рішення третейського суду; повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до касаційної скарги на рішення суду.

Рішення сулу можуть бути оскаржені як в цілому, так і в частині. У цьому зв'язку необхідно виділити таке поняття як предмет оскарження.

Предметом оскарження є конкретні рішення суду першої чи апеляційної інстанції з якими не погоджується зацікавлена особа і які є підставою для касаційного оскарження. Такими відповідно до ч. 5 ч. І ст. 326 ЦПК України є порушення норм процесуального права та/ або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права, що вплинули на рішення суду можуть бути двох груп. Перша, це порушення допущені під час провадження у справах до судового розгляду і судового розгляду. Друга - під час ухвалення судом рішення. До першої групи можна віднести наприклад, відмову у прийнятті доказів з мотивів їх неналежності чи допустимості, не включення у предмет доказування обставини, що підтверджує або заперечує вимогу та інші. Для того щоб зробити висновок про обставини справи необхідно дослідити всі докази, що були прийняті судом до провадження у справі. Тому не дослідження таких доказів є порушенням норм процесуального права, оскільки висновок сулу зроблений без оцінки цього доказу і може призвести до помилки.

Друга група порушень може полягати у порушенні правил оцінки доказів. Не було оцінено докази, що досліджувались у судовому засіданні, не застосоване правило допустимості, достовірності, достатності і інші і які могли вплинути на висновок суду (ст. 212 ЦПК України). Порушенням норм процесуального права є відсутність у рішенні висновків суду про обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення проти вимог (п. 2 ч. І ст. 214 ЦПК України).

Неправильне застосування норм матеріального права полягає у неправильній матеріально-правовій кваліфікації спірного матеріального правовідношення. А саме, помилковий висновок про правовідносини застосовано не той спосіб захисту порушеного суб'єктивного права.

Не може бути предметом касаційного оскарження обґрунтованість рішення суду. А саме, чому суд прийшов до таких висновків про обставини справи чи лав саме таку оцінку доказів щодо достовірності чи достатності доказів, що є результатом внутрішнього переконання.