Поняття, мета та завдання провадження у справах про оскарження рішень третейських судів

Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів - це окремий вид цивільного судочинства, який здійснюється в визначених законодавством порядку та обсягах, регулюється нормами ст. 389,-3896 ЦПК України та ст. 51 Закону України "Про третейські суди" та полягає у визнанні державою результатів третейського судочинства.

Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів у відповідності до ст. 389' ЦПК України, порушується у випадках, коли сторони третейського розгляду, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, реалізують своє право на звернення із заявою про скасування рішення третейського суду.

Суб'єктний склад осіб, які мають право подати заяви про оскарження рішень третейських судів, визначений законодавством, включає, поряд із сторонами та третіми особами, які брали участь у справі, осіб, які не брали участі у справі, у разі, якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки.

На відміну від законодавства деяких іноземних країн, наприклад Російської Федерації, яке надає сторонам третейського спору право своєю угодою виключити можливість здійснення судової перевірки (виключальна угода), в тому числі шляхом відсилки до правил процесуального регламенту постійно діючого третейського суду, в якому міститься норма про остаточність юрисдикційного акту українське законодавство таких виключень не передбачає, будь-яке рішення третейського суду, незалежно від домовленостей сторін, може бути оскаржено за заявою осіб, зазначених у ст. 389і ЦПК України.

Слід звернути увагу на те, що, згідно статей 2, 3 Закону України "Про третейські суди", третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, та має своїм завданням захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Особливістю третейського розгляду є те, що рішення третейського суду є остаточним та не підлягає апеляційному, касаційному оскарженню та перегляду за ново виявленими обставинами. Для здійснення судового контролю за третейським судом законодавство передбачає застосування особливої оспорювання третейського рішення, яка реалізується в межах провадження у справах про оскарження рішень третейських судів.

Таким чином, оскарження рішень третейських судів за своїм характером є проявом контрольної функції державних судів, здійснюваної у визначеному законом порядку та обсягах. Під час розгляду справи про оскарження рішень третейських судів державний суд не має права перегляду справи по суті, а лише встановлює ті обставини, які виступають підставами для відмови у державному визнанні результату правозастосовної діяльності третейського суду.

Як правило, скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду. Виключенням є випадки, передбачені ст. 51 Закону України "Про третейські суди", відповідно до якої спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах якщо:

• - рішення третейського суду, скасовані повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди;
• - рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою;
• - рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду.

Метою провадження у справах про оскарження рішень третейських судів є перевірка рішення третейського суду на предмет наявності у третейського суду повноважень (компетенції) на вирішення конкретної справи, наявності істотних порушень процесуального характеру під час розгляду справи та винесення рішення, до яких належать відповідність складу третейського суду вимогам закону, дотримання процедури третейського розгляду. Забезпечення рівних можливостей сторонам щодо захисту своїх прав.

Для досягнення зазначеної мети під час провадження у справах про оскарження рішень третейських судів вирішуються наступні завдання, які можна поділити на дві групи: 1) підготовка справи до розгляду; 2) з'ясування питання про наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду. З'ясування цього питання пов'язане з перевіркою наявності компетенції третейського суду на розгляд спору та полягає у встановленні компетентним державним судом того - чи підвідомча справа, рішення з якої оскаржується, третейському суду, чи рішенням третейського суду не вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди та чи не визнано третейську угоду судом недійсною. Крім того, суд встановлює наявність процесуальних порушень в процесі третейського провадження. Процесуальний порядок розгляду судом справ про оскарження рішень третейських судів такий же як встановлений для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими главою 1 Розділу УІГ ЦПК України.

Окрім рішень третейських судів об'єктом оскарження у встановленому нормами ст. 389,-3 896ЦПК України порядку можуть бути рішення, винесені міжнародним комерційним арбітражем, місце якого знаходиться на території України. Такі рішення можуть бути оспорюванні сторонами до суду відповідно до правил міжнародного договору України та/або Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

Порядок оспорювання рішення, винесеного міжнародним комерційним арбітражем встановлений ст. 34 розділу VII "Оспорювання арбітражного рішення" Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Крім того, окремі положення щодо оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу передбачені статтями V та IX Європейської конвенції про зовнішньо-торгівельний арбітраж 1961 року.

На сьогодні в Україні більшість рішень, винесених за результатами розгляду спорів у порядку міжнародного комерційного арбітражу, ухвалюються двома постійно діючими арбітражними установами Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палати України та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палати України. Разом з цим, це не означає, що міжнародний арбітраж в Україні може здійснюватись лише цими органами. Як зазначається в у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 р. "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України") "... поряд із ними це можуть здійснювати також спеціально створений для розгляду окремої справи арбітраж або постійно діюча поза системою судів загальної юрисдикції арбітражна установа, яким за угодою сторін передано вирішення: спорів із договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторгових та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться не на території України; спорів створених на території України підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій між собою або між їх учасниками, а так само їх спорів з іншими суб'єктами права в Україні". Отже, розгляд клопотань про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу, які є винятковим засобом оспорювання арбітражного рішення, буде здійснюватись судами відповідно до процесуальних норм, що містяться в гл. 1 Розділу VIIІ ЦПК України.

Підсумовуючи викладене слід зазначити, що провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, як вид цивільного судочинства, є проявом контролю з боку держави за здійсненням недержавними незалежними третейськими органами юрисдикційної діяльності та складається з урегульованих нормами цивільного процесуального законодавства послідовних дій судів при розгляді справ про оскарження рішень третейських судів (включаючи рішення міжнародного комерційного арбітражу), місцем розгляду справи яких (місцем знаходження арбітражу) є Україна.