Підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішень третейських судів

Розглядаючи питання процесуального регулювання судового провадження щодо примусового виконання рішень третейських судів, необхідно звернути увагу на те, що провадження у справах про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішень третейських судів має багато спільного з судовим провадженням про скасування рішень третейських судів. Це, стосується як визначених процесуальним законодавством підстав для настання процесуальних наслідків щодо рішень третейських судів, так і наслідків цих процедур - визнання третейських рішень такими, що не підлягають визнанню державою та виконанню через її примусові механізми.

Існуючі у більшості закордонних країн підстави для скасування та відмови у виконанні рішення третейського (арбітражного) суду можуть бути умовно поділені на такі категорії:

• - підстави, які стосуються безпосередньо рішення;
• - підстави, пов'язані з юрисдикцією (компетенцією) арбітражу;
• - процесуальні підстави;
• - підстави, що мають публічне значення.

Підстави для відмови у визнанні та виконанні рішення третейських судів в більшості своїй подібні тим, що визначені у статті 389'° ЦПК України та статті 56 Закону України "Про третейські суди", передбачені законодавством Російської федерації, Німеччини, Австрії, Угорщини, Болгарії, Республіки Білорусь.

Межи повноважень компетентного суду при розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, визначені процесуальним законодавством та Закону України "Про третейські суди", також не поширюються на обставини, які вже встановлені третейським судом. Це означає, що компетентний суд під час розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського сулу не наділений повноваженнями щодо перегляду рішення, щодо оцінки доказів та фактів, правовідносин сторін, визначених третейським судом у рішенні по відповідній справі.

Взагалі, при розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського сулу компетентний суд перевіряє дотримання формальних умов третейського правозастосування, які, за загальним правилом, носять характер процесуальних правил, вимагаючи дотримання гарантованого обсягу прав учасників третейського розгляду.

Звертаючись до переліку підстав для відмови у видачі виконавчого документу, необхідно зазначити, що суд може відмовити стороні у задоволенні її заяви щодо видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо за результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів третейського провадження, наданих третейським судом на запит компетентного суду у ході судового розгляду, буде з'ясовано, що при порушенні провадження або в процесі розгляду або після вирішення справи третейським судом, існували або з'явились пізніше обставини, з наявністю яких пов'язана неможливість видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. При наявності таких обставин компетентний суд у відповідності до статті 38910 ЦПК України відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського сулу.

Таким чином, підстави для відмови у видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду - це передбачені у статті 389" ЦПК України та статті 56 Закону України "Про третейські суди" обставини, наявність яких, при їх встановлені компетентним судом у судовому провадженні у справі про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, виключає можливість забезпечення державою примусового виконання такого рішення третейського суду.

До зазначених обставин, наявність хоча б однієї з яких є підставою для відмови заявнику у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського, законодавство відносить обставини, при яких:

• 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судам. Така підстава для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого листа може мати місце, якщо з будь-яких підстав, визначених у статті 3895 ЦПК України та ст. 51 Закону України "Про третейські суди", рішення третейського суду було скасовано і ухвала про це набула чинності у порядку, передбаченому статтею 3899ЦПК України.
• 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. Перелік справ, які не підвідомчі третейськім судам, наведений у статті 6 Закону України "Про третейські суди". Компетентний суд, розглядаючи заяву про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського супу, навіть якщо від сторін спору не надходило жодних вимог або заперечень з цього приводу, встановлює наявність чи відсутність порушення закону щодо дотримання підвідомчості при розгляді певної справи третейськім судом.
• 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними. Така підстава для відмови у видачі виконавчого листу має місце в разі, якщо зацікавленою особою разом з заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, поданою після спливу граничного терміну для її подачі, встановленого статтею 3897 ЦПК України та статтею 56 Закону України "Про третейські суди", заявлено клопотання про поновлення цього строку та надано документи на доказ поважності причин попуску строку, а компетентний суд не визнав ці причини достатніми для поновлення строку у порядку, передбаченому статтею 73 ЦПК України.
• 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди. В цьому випадку компетентний суд перевіряє, чи не вийшов третейський суд за межі своєї компетенції, обсяг якої залежить від обсягу третейської угоди та чи не вирішив він спір, який належить до підвідомчості іншого юрисдикційного органу. Так, наприклад, сторони третейської угоди передбачили, що на розгляд та вирішення третейського суду передаються лише спори, пов'язані з виконанням цивільного договору, а третейський суд вирішив спір про недійсність такого договору.
• 5) третейська угода визнана недійсною. Третейський розгляд неможливий без добровільної згоди сторін на його застосування, яка оформлюється третейською угодою, а тому, в разі недійсності третейської угоди з будь-яких підстав, спір стає підсудним іншим юрисдикційним органам, так як відсутня компетентність третейського суду на розгляд такого спору.

Умови дійсності третейської угоди визначаються нормами: спеціального законодавства про третейські суди; цивільного законодавства; цивільного процесуального законодавства. Отже, мова йде, перш за все, про умови дійсності третейської угоди, передбачені в ст. 12 Закону України "Про третейські суди". Крім того, не лише з підстав, викладених у спеціальному законі може бути визнана недійсною третейська угода, а й з загальних підстав недійсності правочинів, викладених у статті 203 ЦК України. Така правова позиція вбачається слушною підтримується в судовій практиці,, незважаючи на те, що питання віднесення третейської угоди до правочинів матеріально-правового характеру є дискусійним з огляду на особливості правових наслідків третейської угоди для осіб, що її уклали.

Необхідно звернути увагу також на відмінність у формулюванні такої ж підстави щодо скасування рішення третейського суду. В зазначеному випадку, визначаючи підставою для відмови у видачі виконавчого листу недійсність третейської угоди, законодавець не посилається на необхідність визнання третейської угоди недійсною саме судом, як це визначено у статті 3895 ЦПК України щодо підстав скасування рішення третейського суду. Однак, визнання угоди недійсною віднесено законодавством до компетенції судових органів. Виключенням є правочини, недійсність яких встановлена законом та визнання яких судом недійсним не вимагається (нікчемний правочин) (стаття 215 ЦПК України). Таким чином, це дає підстави зробити висновок, що при розгляді питання про примусове виконання рішення третейського суду компетентний суд має більше повноважень щодо оцінки обставин дійсності третейської угоди - в разі відсутності рішення суду з приводу недійсності третейської угоди компетентний суд має розглянути це питання самостійно, співвідносячи цю третейську угоду із вимогами закону.

• 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону. Так як вимоги щодо складу третейського суду та порядку його формування містяться у нормах спеціального законодавства - статтях 16-23 Закону України "Про третейські суди", компетентний суд з'ясовує чи дотримані ці вимоги, наявність порушень яких виступає підставою для скасування рішення третейського суду. При вирішенні питання щодо правомочності складу третейського суду компетентний суд вирішує наступні питання:
  • - чи відповідала кількість, склад, порядок формування конкретного складу третейського суду, що розглянув справу, вимогам закону;
  • - чи відповідають кандидатури суддів, що розглядали справу, вимогам статті 18 Закону України "Про третейські суди" щодо освіти, досвіду, дієздатності та ін.;
  • - чи були відсутні підстави для самовідводу чи відводу суддів, сумніви у неупередженості при розгляді справи;
  • - чи не було підстав для обмеження повноважень суддів третейського суду при розгляді справи у відповідності статті 21 Закону України "Про третейські суди"

Необхідно також зауважити, що при вирішенні спору третейським судом для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові вимоги до третейських суддів, недотримання яких також може бути визнано у порядку цивільного процесуального судочинства підставою для скасування рішення третейського суду.

• 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом. Виконавчий документ не можу бути наданий в разі, якщо обов'язок, який складає зміст рішення третейського суду, носить не правовий характер. Третейський суд, розглядаючи та вирішуючи справу, не може застосувати інші способи захисту прав, ніж ті, що визначені чинним законодавством. Так, відповідно до статті 16 ЦК України, загальними способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
  • - визнання права;
  • - визнання правочину недійсним;
  • - припинення дії, яка порушує право;
  • - відновлення становища, яке існувало до порушення;
  • - примусове виконання обов'язку в натурі;
  • - зміна правовідношення;
  • - відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
  • - відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

До спеціальних способів захисту цивільного права слід віднести позов про визнання правочину дійсним у випадках, передбачених статтею 219, частиною другою статті 219, частиною другою статті 220, частиною другою статті 221, частиною другою статті 226 ЦПК України.

Щодо захисту права інтелектуальної власності, відповідно до статті 432 ЦПК України, спеціальними способами слід визнати, наприклад, вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених з порушенням прав інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, які використовувались переважно для виготовлення товарів з порушенням прав інтелектуальної власності, тощо.

Таким чином, якщо у рішенні третейського на винну сторону покладено обов'язок здійснити дій, які не можуть бути розглянуті в якості передбаченого законодавством способу захисту прав та інтересів, компетентний суд відмовляє у видачі виконавчого листа, так як державними механізмами примушення до виконання мають бути забезпечені лише ті дії, які являють собою законні способи захисту прав та інтересів.

• 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу. Ця підстава для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду носить суто процесуальний характер. Без розгляду матеріалів третейської справи компетентний суд не має можливості вирішити питання про наявність чи відсутність будь-яких з підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого листа, а тому - не може виконати контрольну функцію держави щодо результатів третейського правозастосування.
• 9) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Ця підстава для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду також носить процесуальний характер. Особи, які не були притягнути судом до участі у справі, але про права та обов'язки яких третейський суд вирішив питання у рішенні, фактично усунуті від всіх процесуальних прав сторін третейського розгляду, позбавлені права надавати пояснення докази, тощо, що є суттєвим процесуальним порушенням, з яким закон пов'язує можливість скасування такого третейського рішення. Як вже зазначалось вище, питання про право на оспорювання рішення третейського суду таких осіб вирішено у процесуальному законодавстві шляхом включення їх до суб'єктного складу заявників щодо скасування рішення третейського суду та визначення окремо відліку строків подачі такої заяви з моменту, коли особа довідалась про оспорюване рішення.

Таким чином, викладені у статті 10 ЦПК України принципу змагальності сторін, рівні можливості та свободу сторонам у наданні ними доказів повною мірою нашли відображення у статті 39 Закону України "Про третейські суди", яка вимагає, щоб під час розгляду справи третейський суд повинен також забезпечити додержання базових принципів цивільного процесу.