Поняття цивільного процесуального права і цивільного процесу

Статтею 15 ЦК встановлюється, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Підлягає також захисту і цивільний інтерес особи, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Залежно від особливостей спірних правовідносин чинне законодавство встановлює численні форми захисту цивільних прав та інтересів. Під формою захисту права розуміється визначена законом діяльність компетентних органів, яка полягає у встановленні фактичних обставин цивільної справи, застосуванні норм права, визначенні способу захисту права і винесенні рішення. Виділяють такі процесуальні форми: судову, адміністративну, нотаріальну, самозахист цивільних прав (статті 16-19 ЦК), а також громадську. До останньої фахівці відносять можливість розв'язання спору, в установлених законом випадках, комісіями по трудових спорах, профспілками, третейськими судами тощо1. (Див. рис. 1)

Найбільш пріоритетною є судова форма, оскільки виключно суди можуть здійснювати правосуддя в Україні і їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України).

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється КСУ і судами загальної юрисдикції (ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Розгляд цивільних справ у формі цивільного судочинства відноситься до спеціалізації місцевих загальних судів загальної юрисдикції. Під цивільними справами розуміються справи, які виникають з широкого спектра правовідносин - цивільних, житлових, земельних тощо, визначених у ст. 15 ЦПК. Відповідно до його ст. 1 завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При здійсненні правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у ст. 16 ЦК, згідно з якою це: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цей перелік не є вичерпним - суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом.

Отже, порядок розгляду та вирішення цивільних справ, віднесених до компетенції судів загальної юрисдикції та врегульований нормами цивільного процесуального права, має назву цивільний процес (цивільне судочинство ).

Як самостійна галузь права цивільне процесуальне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють цивільне судочинство, визначають порядок розгляду та вирішення цивільних справ у судах загальної юрисдикції.

Цивільне процесуальне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свій набір вихідних загальних положень, які розкривають своєрідність і специфіку правового регулювання.

Основним критерієм розмежування галузей права слугує предмет правового регулювання. Оскільки предметом будь-якої самостійної галузі права, зазвичай, прийнято називати коло однорідних суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню нормами лише цієї галузі права, то можна дійти висновку, що предметом регулювання цивільного процесуального права є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах місцевими загальними судами загальної юрисдикції.

Другим критерієм диференціації галузей права, який має допоміжне значення, є метод правового регулювання суспільних відносин.

У науці метод правового регулювання загалом визначається як сукупність способів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини, на поведінку людей як учасників цих відносин з метою забезпечення їх поведінки, що відповідає нормам права.

Метод правового регулювання цивільного процесуального права являє собою певну комбінацію імперативного та диспозитивного способів регулювання.

Він обумовлюється властивостями предмета цивільного процесуального права, правовим становищем суб'єктів цивільних процесуальних відносин та особливістю юридичних фактів, від яких залежать виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Диспозитивний метод передбачає юридичну рівність учасників правовідносин. Учасники цивільного процесу наділені однаковим обсягом процесуальних прав. Виникнення та розвиток процесу, перехід від однієї стадії до іншої, оскарження судових рішень - усе це залежить від волі заінтересованих осіб.

Імперативний метод - це метод владних приписів; він притаманний, перш за все, владним відносинам, відносинам між судом та іншими учасниками процесу. Суд ухвалює судові рішення, які підлягають примусовому виконанню.

При вивченні джерел цивільного процесуального права слід виходити із загальнотеоретичних положень, за якими його джерелами є нормативні акти, де закріплені правила, що врегульовують порядок організації та здійснення правосуддя у цивільних справах. Першим і найбільш важливим джерелом для будь-якої галузі права є Конституція України, в якій визначені основи організації та діяльності суду, містяться норми, які встановлюють право громадян на судовий захист, правовий статус громадян, зокрема, і в цивільному судочинстві.

Основний масив норм, які регламентують порядок здійснення судочинства у цивільних справах, містить ЦПК, що прийнятий 18 березня 2004 р. і набрав чинності 1 вересня 2005 р. Цей Кодекс врегульовує хід справи на всіх стадіях та в усіх видах проваджень. Він визначає повноваження і діяльність суду, права та обов'язки учасників процесу, регулює процес доказування, ухвалення рішень, їх оскарження та виконання.

Велике значення має також Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. Цим Законом визначені засади організації судової влади, принципи судочинства, організаційні основи системи судів загальної юрисдикції, правовий статус суддів, народних засідателів і присяжних та ін.

Законом України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. врегульовані питання цивільного процесу з іноземним елементом, а саме: процесуальні права іноземців; порядок виконання судових доручень; визнання і виконання рішень іноземних судів тощо.

Джерелами цивільного процесуального права є й інші нормативно-правові акти України, якими визначаються окремі положення цивільного процесу. Так, ЦК від 16 січня 2003 р. встановлюються форми захисту цивільних прав, підстави для надання повної дієздатності неповнолітнім особам, окремі правила допустимості доказів у цивільних справах тощо.

У СК, прийнятому 10 січня 2002 р., містяться норми, що встановлюють обов'язкову участь органів опіки та піклування у справах, які виникають із сімейних правовідносин; склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, тощо.

КЗпП від 10 грудня 1971 р. встановлює юрисдикцію суду у справах з приводу трудових спорів.

ЗК від 25 жовтня 2001 р. передбачена виключна юрисдикція суду щодо вирішення земельних спорів з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Процесуальні норми містяться в законах України: " Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р.; "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р.; "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р., які закріплюють повноваження щодо захисту прав громадян суб'єктами, визначеними в цих законах.

Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. встановлюється, що суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17)

Справи у сфері державних закупівель суд вирішує з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель" від 1 червня 2010 р.

Джерелами цивільного процесуального права є також укази Президента України та постанови КМУ, а також інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори та угоди, що визначають порядок співробітництва між національними та іноземними органами юрисдикції.

Важливе значення для застосування цивільного процесуального права мають також роз'яснення Пленуму ВССУ. Вони, не будучи формально джерелами права, допомагають з'ясувати зміст норм права і забезпечують однакове та правильне їх застосування судами України.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. 4 ст. 2 ЦПК закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.