Набрання рішенням суду законної сили

Законна сила рішення суду - це особлива властивість рішення як акта правосуддя, яка полягає у тому, що після набрання ним законної сили воно стає обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб і громадян.

Згідно із ст. 223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Законна сила рішень суду дістає вияв у низці правових якостей, а саме: обов'язковості, преюдиційності, виключності та незмінності.

Обов'язковість рішення суду полягає в тому, що воно є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 14 ЦПК). Невиконання рішення є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом. Так, за умисне невиконання службовою особою рішення суду, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню передбачена кримінальна відповідальність (ст. 382 КК). Обов'язковість рішення суду, що набрало законної сили, поширюється і на особу, в інтересах якої порушена справа прокурором або іншими особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. З ст. 223 ЦПК). Разом з тим, обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси (ч. З ст. 14 ЦПК).

Преюдиційність полягає у тому, що особи, які брали участь у справі, чи їх правонаступники не можуть оспорювати, а суд - досліджувати в іншому процесі факти і правовідносини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили. Зокрема, згідно з ч. З ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не потребують доказування при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники.

Виключність рішення суду означає неприпустимість повторного звернення до суду з цією самою вимогою. Так, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо існує рішення суду, що набрало законної сили, стосовно спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК).

Подання до суду тотожної заяви є неприпустимим і у випадку, коли розгляд справи між сторонами було закінчено постановленням ухвали про затвердження мирової угоди або про прийняття відмови позивача від своїх вимог тощо.

Незмінність означає, що після оголошення рішення суд, який його ухвалив, не вправі сам скасувати або змінити це рішення (ч. 2 ст. 218 ЦПК).

Винятком з цього правила, є положення, закріплене у ч. 4 ст. 223 ЦПК. Так, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

За загальним правилом, рішення суду може бути пред'явлено до виконання лише після набрання ним законної сили. Але в деяких категоріях справ, з метою забезпечення швидкого і реального захисту життєво важливих прав та інтересів громадян і держави, суд допускає негайне виконання судових рішень. Перелік таких категорій справ встановлений ст. 367 ЦПК.