Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Відомо, що виникнення, зміна або припинення правовідносин залежать від наявності чи відсутності юридичних фактів, підтверджених відповідними документами. Проте трапляються випадки, коли той чи інший факт не може бути підтверджений певним документом у зв'язку з його втратою, знищенням, неможливістю його відновлення тощо. Для таких випадків передбачено судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення (статті 256-259 ЦПК).

Предметом судового розгляду справи про встановлення юридичних фактів можуть бути лише за наявності перелічених нижче умов: такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ст. 256 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Цей перелік не є вичерпним. Судом у порядку окремого провадження можуть встановлюватися й інші факти, від яких залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено інший порядок їх встановлення, зокрема факти: батьківства у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини (ст. 130 СК); материнства у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини (ст. 132 СК); прийняття спадщини, встановлення місця відкриття спадщини (п. 1 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення") від 25 травня 1998 р. № 5; далі - постанова Пленуму ВСУ від 25.05.1998 р. № 5) тощо.

Не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану (ч. З ст. 256 ЦПК).

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. У разі коли заявником виступає громадянин України, який проживає за її межами, підсудність справи визначається за його клопотанням ухвалою судді ВСУ.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відкриваються у суді поданням заяви, яка має відповідати загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 119 ЦПК. Однак крім загальних реквізитів у заяві повинні наводитися дані про те, який конкретно факт просить встановити заявник і з якою метою, а також докази, що підтверджують неможливість одержання або відновлення документів, які посвідчують цей факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (ст. 258 ЦПК).

У разі невідповідності заяви зазначеним вище вимогам суд відповідно до ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання вказівок суду заява вважається н епода пою і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Якщо при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддя дійде висновку, що із заяви про встановлення факту, який має юридичне значення, випливає спір про право, він постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, а якщо спір про право буде виявлений при розгляді справи, - залишає заяву без розгляду.

Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя повинен з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні цієї справи і підлягають виклику в судове засідання. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення (нині - управління Пенсійного фонду

України - прим. Авт.) - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника заявникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування - у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва (п. 5 Постанови ВСУ від 25.05.1998 р. № 5).

Заявники й залучені до участі у справі заінтересовані особи мають право подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості заяви про встановлення факту, що розглядається судом, брати участь у дослідженні обставин справи, оскаржувати рішення і ухвали, вчиняти інші процесуальні дії, передбачені статтями 27, 27', 31 ЦПК.

Зміст рішення, постановленого у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, має відповідати вимогам ст. 215 ЦПК. У рішенні зазначаються відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює документів, що видаються цими органами, а є лише підставою для їх одержання (ч. 2 ст. 259 ЦПК).