Загальна характеристика розгляду цивільних справ третейськими судами

 

Захист прав і законних інтересів громадян та організацій може здійснюватися у різних формах. Однією з форм захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб є третейське судочинство.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про третейські суди" від 11 травня 2004 р. № 1701-ІУ (далі - Закон № 1701 -IV) до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. До підвідомчості третейського суду не відносяться справи цивільної юрисдикції щодо спорів, які виникають із сімейних правовідносин (крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів), з трудових відносин; у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки); про встановлення фактів, які мають юридичне значення, тощо (ст. 6 Закону № 1701-IV).

Зауважимо, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя.

Потреба у третейському судочинстві зумовлена кількома чинниками, до яких належать:

  • - необхідність розвантаження судів загальної юрисдикції;
  • - необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш кваліфікованого вирішення їх справи по суті;
  • - необхідність скорочення строків розгляду цивільних справ і пов'язаних з їх розглядом судових витрат;
  • - забезпечення збереження комерційної таємниці і таємниці особистого життя заінтересованих осіб при розгляді цивільної справи1.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду спір лише за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам закону, і до прийняття державним судом рішення у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав.

Існує два визначення поняття "третейський суд" - законодавче і доктринальне.

Законодавець під терміном "третейський суд" розуміє недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст. 2 Закону № 1701-IV).

Доктринальний підхід до визначення даного поняття ставить на меті розкрити його сутність, особливості та специфіку. Третейський суд визначається, як альтернатива державній юстиції, суд третьої особи, який обирається безпосередньо особами з протилежними вимогами, якому вони добровільно довіряють ухвалення рішення у своїй справі та заздалегідь зобов'язуються виконати це рішення.

Існують два види третейських судів: постійно діючі третейські суди і третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).

До постійно діючих третейських судів також відносяться Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, діяльність яких регулюється окремим Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 p. № 4002-ХІІ. Відповідно до останнього до арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, за угодою сторін, можуть передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, котрі виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін розташоване за кордоном. Міжнародним комерційним арбітражем також можуть вирішуватися спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних

Третейські суди

об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а також їх спори з іншими суб'єктами права України. (Див. рис. 32)

Основними умовами функціонування постійно діючих третейських судів є: прийняття рішення компетентним органом суб'єктів, визначених у ч. 1 ст. 8 Закону № 1701-IV (всеукраїнські організації роботодавців, торгово-промислові палати, фондові й товарні біржі тощо), про утворення постійно діючого третейського суду; затвердження положення про постійно діючий третейський суд; затвердження регламенту третейського суду - документа, яким визначаються порядок і правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду тощо.

Постійно діючий третейський суд визнається утвореним з моменту його державної реєстрації.

Для утворення й початку діяльності третейського суду для вирішення конкретного спору необхідна лише наявність третейської угоди, умови якої не можуть суперечити положенням Закону № 1701 -IV і яка може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Сторони третейського розгляду мають право вільно призначати чи обирати третейський суд і третейських суддів. Вони також можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів.

Третейські судді повинні відповідати певним вимогам. Зокрема, третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору (ст. 18 Закону № 1701-IV). Якщо третейський суддя постійно діючого третейського суду одноособово вирішує спір, він крім зазначеного повинен мати вищу юридичну освіту. У разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду.

Не можуть бути обраними третейськими суддями особи, які: не досягли повноліття; перебувають під опікою чи піклуванням; не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду; мають судимість; визнані у судовому порядку недієздатними; є суддями судів загальної юрисдикції або КСУ.

У разі вирішенні спору третейським судом ad hoc угодою сторін можуть бути встановлені додаткові вимоги до третейських суддів.

Процесуальним засобом порушення розгляду справи третейським судом є належним чином оформлена позовна заява, подана у письмовій формі.

Учасниками третейського розгляду є сторони (позивач і відповідач) та їх представники.

Сторони при розгляді справи у третейському суді мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, брати участь у засіданнях третейського суду, надавати докази, брати участь у дослідженні доказів, подавати клопотання, давати письмові та усні пояснення, заявляти відводи, користуватися іншими правами відповідно до третейської угоди чи регламенту третейського суду (ст. 39 Закону № 1701-IV).

Участь у третейському розгляді третіх осіб та їх процесуальні права вирішуються третейським судом відповідно до регламенту третейського суду або угоди сторін. Третя особа бере участь у третейському розгляді добровільно.

Третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні. Третейський суд не обмежений будь-якими строками розгляду справи, якщо інше не встановлено регламентом третейського суду або третейською угодою.

У третейському судочинстві діють такі інститути цивільного процесу, як: зустрічний позов, забезпечення позову, мирова угода, доказування тощо.

Діяльність третейських судів при розгляді та вирішенні справи ґрунтується на принципах законності, змагальності, свободи учасників у наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; рівності учасників. На відміну від цивільного судочинства, принцип гласності при розгляді справи третейським судом діє з певними застереженнями. Хоча цей принцип закріплено у ст. 29 Закону № 1701-IV, справа розглядається у закритому засіданні, якщо проти відкритого розгляду справи третейським судом хоча б однією стороною висунуто заперечення з мотивів додержання та збереження комерційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації.

Третейському судочинству притаманно правило конфіденційності, яке не є характерним для розгляду цивільних справ у державних судах. Зокрема, забороняється вимагати від третейського судді надання документів, відомостей та інформації, якими він володіє у зв'язку з третейським розглядом справи, крім випадків, передбачених законами України. Крім того суддя третейського суду не вправі розголошувати відомості та інформацію, що стали йому відомі під час третейського розгляду, без згоди сторін або їх правонаступників (ст. 29 Закону № 1701-ІУ).

Після дослідження всіх обставин справи третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду, приймається рішення, котре оголошується у засіданні третейського суду. Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати його рішення без будь-яких зволікань чи застережень.

Таким чином, можна констатувати, що розгляд справ третейськими судами є доволі ефективним засобом вирішення цивільних спорів. Разом з тим, діяльність третейських судів з розгляду цивільних справ перебуває під певним контролем державних судів загальної юрисдикції, про що йтиметься далі.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы