Галузеві принципи

Принцип диспозитивності (ст. 11 ЦПК).

Цей принцип є одним з основних цивільно-процесуальних принципів. Згідно з ним зацікавлені особи, які беруть участь у справі, можуть вільно здійснювати свої права, розпоряджатися ними, виконуючи відповідні процесуальні дії.

Основу принципу диспозитивності складає можливість всіх заінтересованих осіб (позивача, відповідача, третіх осіб, представників сторін та інших) вільно, за своїм розсудом упорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати у правовідносини чи ні, визнавати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього. Принцип диспозитивності складається з таких елементів:

• - порушення цивільної справи в суді;
• - визначення характеру і обсягу позовних вимог і заперечень, можливість їх зміни;
• - розпорядження матеріальними правами і процесуальними засобами їх захисту, зокрема, відмова від позову, визнання позову, досягнення мирової угоди;
• - порушення апеляційного та касаційного провадження, перегляд судових рішень Верховним Судом України та за нововиявленими обставинами;
• - вимога примусового виконання судового рішення у цивільній справі.

Принцип процесуальної рівноправності сторін.

Даний принцип закріплений у ст. 27 ЦПК України, його зміст полягає в тому, що сторони в цивільному процесі наділяються рівними, хоча і не однаковими процесуальними правами і обов'язками. Він базується на викладеному вище конституційному принципі рівності всіх громадян перед законом і судом, водночас виступаючи конкретним принципом цивільного процесуального судочинства. Згідно з даним принципом кожна з сторін має рівні процесуальні можливості (знайомитись з матеріалами справи, виступати в суді, надавати докази тощо). Суд не може винести рішення, не вислухавши пояснень відповідача, третіх осіб. Принцип процесуального рівноправ'я діє в усіх провадженнях і на усіх стадіях цивільного процесу.

Принцип змагальності (ст. 10 ЦПК).

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції суть даного принципу полягає у забезпеченні широкої можливості сторонам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі, свободу надання ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості тощо. Даний принцип близький за змістом з принципом здійснення правосуддя на засадах рівності сторін, однак не ідентичний йому. Якщо принцип рівності стосується учасників правосуддя в цілому, то принцип змагальності поширює свою дію лише на осіб, які беруть участь у судочинстві, наприклад позивача і відповідача. Реалізуючи принцип змагальності, сторони можуть активно і на рівних дискутувати, вільно висловлювати свої думки, давати тлумачення фактів, подій і доказів, пов'язаних з даною справою, відповідних законодавчих актів. Таким шляхом іде пошук істини, справедливості, забезпечення законності і обґрунтованості акту правосуддя. При цьому суду належить керівна роль в ході судового засідання, пошуку об'єктивної істини, неухильного дотримання всіх правил судового розгляду, встановлених законом. Суд вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'яснювати їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні цих прав і за їхнім клопотанням сприяти у витребуванні доказів (ст. ст. 10, 60, 137 ЦПК) тощо. При цьому ми можемо констатувати той факт, що норми про змагальність сторін є головними, базовими нормами, а норми, які допускають у деяких випадках активність суду, можна вважати виключеннями з основного правила1.

Принцип поєднання усності і письмовості судового розгляду.

Цивільний процес базується на поєднанні двох начал - усного і письмового. Домінуюче значення в цьому поєднанні надається усності. В ЦПК України закріплені норми, які зобов'язують суд, сторони, інших учасників процесу здійснювати процесуальні дії в усній формі. Так, в усній формі ведеться засідання суду, усно виступає суддя, заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, і експертів, усно задаються запитання. Усна форма спілкування створює можливість правильного встановлення істини в процесі, підвищує ефективність принципу змагальності сторін, сприяє винесенню законного і обґрунтованого рішення.

В той же час деякі процесуальні дії повинні здійснюватися лише у письмовому вигляді. Позовна заява як основний процесуальний документ подається в письмовій формі. Письмово подаються апеляційні та касаційні скарги, укладаються мирові угоди.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловити свої міркування, сприйняті щодо обставин в справі. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується. Разом з тим, усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них- викладення вимог до суду в формі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду - в судових рішеннях. Чого немає в актах провадження, те визнається таким, що не існує: quod non est in actis, non est in mundo .

Усність треба відрізняти від безпосередності. Усність визначає зовнішню форму, в якій процесуальний матеріал повинен бути наданий суду та сприйнятий ним, а безпосередність- спосіб сприйняття матеріалу: особисте ознайомлення з ним з першоджерел.

Письмовість слід відрізняти від документування ходу процесу. Є.В. Васьківський вказував, що письмовість стосується розробки доказів сторонами та форми надання їх суду, але вона немає ніякого відношення до питання про записування вже наданих доказів. Це питання складає частину більш загального питання відносно надання письмової форми, документування, протоколювання судового провадження, за яким необхідно закріпити письмово найважливіші акти та моменти провадження на випадок оскарження рішення суду, для можливої перевірки правильності рішення суду .

Принцип безпосередності судового розгляду.

Даний принцип визначає порядок дослідження, способи і методи сприйняття судом матеріалів справи. В силу даного принципу суд повинен базувати своє рішення по справі виключно на перевірених і досліджених в залі суду доказах. Згідно зі ст. 159 ЦПК України ця вимога відноситься в першу чергу до судів першої інстанції, які повинні безпосередньо дослідити докази по справі: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі; показання свідків; ознайомитись з письмовими та речовими доказами. При цьому суд повинен прагнути отримати дані з першого джерела. Лише в окремих випадках, коли особи чи свідки, які беруть участь у справі, не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання (ст. 132 ЦПК), суд за дорученням може допитати їх за місцем знаходження.

Одна з вимог принципу безпосередності полягає в тому, що у випадках колегіального розгляду справи склад суду від початку до кінця повинен бути незмінним. При одноособовому розгляді справи вона повинна бути, як правило, розглянута одним суддею.

Принцип процесуального формалізму.

Цей принцип передбачає встановлення певних правових формальностей, обов'язкових форм, термінів і способів здійснення процесуальних дій, які повинні здійснюватись у визначеній послідовності і в закріплені законом терміни. Ці формальності повинні забезпечити і гарантувати від зловживань права учасників цивільного судочинства, при цьому формалізм не повинен ускладнювати здійснення процесуальних прав. Чинним законодавством встановлені певні формальності подання позову і його прийняття, забезпечення позову, строки його розгляду тощо. Всі випадки спрощення процедури повинні базуватись на нормах процесуального закону.