Поняття процесуального представництва та його значення

У цивільно-процесуальній літературі немає єдиної точки зору щодо поняття представництва в цивільному процесі. Окремі автори вважають, що процесуальне представництво - це правовідношення, в рамках якого одна особа (представник) здійснює в суді в межах наданих їй повноважень процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи (яку представляють) з метою надання юридичної допомоги при розгляді цивільних справ і здійсненні захисту суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Такий підхід до визначення представництва не дає відповіді на питання, яким є таке правовідношення- матеріальним чи процесуальним. Якщо вважати, їх процесуальними, то можна зробити висновок, що цивільні процесуальні правовідносини не можуть виникнути поза судом, що суперечить загальновизнаній в теорії цивільного процесуального права точці зору, згідно з якою суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Якщо ж вважати, що представництво в цивільному процесі- це матеріальні правовідносини, то можна дійти висновку, що інститут представництва в цивільному процесі - це інститут цивільного права, а не цивільного процесуального права, що суперечить визнаній більшістю авторів точці зору.

Представництво в цивільному процесі- це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, і в ухваленні законного й обґрунтованого рішення.

Значення судового представництва визначається його двома головними цілями. По-перше, це надання юридичної допомоги громадянам і організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге - це надання допомоги суду у встановленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Представництво в суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидом загальноцивільного, як часто вважають у судовій практиці та літературі.

Основні відмінності процесуального представництва від загальноцивільного полягають в тому, що: 1) представництво в силу цивільного

права може бути в будь-яких правочинах, а в силу процесуального - тільки в суді; 2) метою загальноцивільного представництва є надання допомоги довірителю, а процесуального- і суду; 3) при загальноцивільному представництві не може бути подвійного представництва, а в процесі законний представник може доручити ведення справи договірному; 4) при загальноцивільному представництві в юридичних діях бере участь тільки представник, а у процесі поряд із представником може брати участь, а іноді повинен, представлюваний; 5) при загальноцивільному представництві повноваження представника визначаються дорученням, а в процесі - в основному законом. Тому за ЦПК України представник віднесений до числа осіб, що беруть участь у справі, і, отже, наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою.

Представник у позовному провадженні може бути у сторін і третіх осіб, а по справах окремого провадження - в особи, яка подає заяву. Згідно зі ст. 38 ЦПК України мати представника у цивільній справі мають право також особи, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення).

Представництво в цивільному процесі можливе при розгляді будь-якої справи на всіх стадіях процесу.

У правовідносинах процесуального представництва варто розрізняти зовнішні правовідносини, які складаються у представника з судом, і внутрішні правовідносини між представником і тим, кого він представляє. Зовнішні правовідносини є процесуальними відносинами. Внутрішні правовідносини між представником і особою, яку представляють, є матеріальними правовідносинами. Це можуть бути цивільні правовідносини, що виникають на підставі договору доручення, трудові правовідносини тощо.

Представництво в цивільному процесі тісно пов'язано з представництвом у цивільному праві. Правовідносини представництва в цивільному праві найчастіше передують виникненню правовідносин представництва в цивільному процесі і грунтуються, як правило, на договорі доручення.

Основними суб'єктами представництва є довіритель і представник. Довіритель - це особа, яка має право на звернення до суду та участь у судовому процесі і має власний юридичний інтерес у результаті розгляду справи. Представник- це особа, яка діє в межах наданих і належним чином ЇЙ оформлених повноважень від імені та в інтересах іншої особи з метою захисту в суді її прав.

Представником може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження (ст. 40 ЦПК).

Ключове місце серед представників обіймають адвокати, які мають найвищий серед Інших представників рівень теоретичної і практичної підготовки. З прийняттям 5 липня 2012 р. Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", її діяльність стала більш системною та спрямованою в першу чергу на захист прав та законних інтересів громадян.

Більш широкому доступу громадян до кваліфікованих юридичних послуг сприяло і прийняття Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 2 червня 2011 р.

Не можуть бути представниками в суді:

• 1) особи, що не досягли повноліття;
• 2) особи, над якими встановлено опіку, піклування;
• 3) адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів.
• 4) особи, які діють в цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок;
• 5) судді, слідчі і прокурори не можуть бути представниками в суді, окрім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, чи попечителі, як представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною або третьою особою в справі чи як законні представники (ст. 41 ЦПК).

Склад осіб, які можуть бути законними представниками (ст. 39 ЦПК):

• 1) права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни або інші особи, визначені законом;
• 2) права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді батьки, усиновлювачі, піклувальники, інші особи, визначені законом;
• 3) права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном;
• 4) права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Для того, щоб відбулося процесуальне представництво, повинно бути дотримано низку умов:

• 1) такі особи мають бути правоздатні та дієздатні, тобто, не може бути представником особа, яка не має цивільної процесуальної правосуб'єктності, тобто не досягла вісімнадцяти років чи обмежена в дієздатності, або визнана недієздатною;
• 2) не повинно бути заборони закону на представництво. Прикладом такої заборони слугує положення ст. 41 ЦПК України;
• 3) повноваження повинні бути оформлені належним чином. Представники допускаються в процес тільки за наявності відповідних документів, що засвідчують їх повноваження.