Особи, які сприяють розгляду і вирішенню цивільної справи по суті

Свідок - це учасник цивільного процесу, який викликається судом для дачі показань щодо відомих йому обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 50 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. У разі неможливості прибуття за викликом свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд. Свідок має право давати показання рідною мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з не передбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Свідок може бути викликаний до суду з двох підстав: за ініціативою суду та за заявою осіб, які беруть участь у справі. В такій заяві зазначається прізвище, ім'я, по батькові свідка, місце його проживання або перебування чи роботи та обставини, які він може підтвердити.

Не підлягають допиту як свідки:

• 1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;
• 2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості;
• 3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
• 4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника (ст. 52 ЦПК).

Фізична особа на засадах ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК України має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови.

Сторони, треті особи та їх представники, якщо заявляють, що їм відомі факти, які мають значення для справи, можуть бути допитані як свідки.

Наступною особою, яка сприяє розгляду і вирішенню справи по суті, є експерт. Експерт- це особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ч. 1 ст. 53 ЦПК).

Основними нормативно-правовими актами, що визначають статус експерта в цивільному процесі, є ЦПК України та Закон України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 ЦПК України як експерт може залучатися лише особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Судовим експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість.

Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. У виняткових випадках для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань (ст. 7 Закону України "Про судову експертизу"). Тому експерта, на відміну від свідка, може бути замінено іншим спеціалістом у відповідній галузі знань.

Експерту доручається провести певні дослідження за ухвалою суду, яка постановляється на підставі за клопотання осіб, які беруть участь у справі або за ініціативою суду.

Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його.

Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи.

Експерт не має права

• - за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи;
• - спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи;
• - розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про її результати
• - передоручати проведення експертизи іншій особі (ч.5,8 ст. 53 ЦПК).

Якщо під час проведення експертизи буде виявлено, що для відповіді на поставлені запитання експерт не має необхідних знань, то він повинен невідкладно повідомити про це суд. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Для цього він подає до суду заяву про відмову, яка повинна бути вмотивованою.

Гарантією надання правдивого висновку є попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ст. ст. 384, 385 КК). Це є позитивною стороною експерта порівняно від надання висновку спеціалістом, який про кримінальну відповідальність не попереджається.

Спеціаліст як учасник процесу запроваджується ЦПК України 2004 р. вперше (ст. 53 ЦПК).

Спеціаліст - це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань або навичок.

Участь спеціаліста в цивільному процесі можлива в двох формах. По-перше, це участь у сприянні здійсненню судом правосуддя в цивільних справах (зокрема, шляхом участі в окремих процесуальних діях, надання технічної допомоги: фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). По-друге, формою участі в процесі може бути надання судові консультаційно-довідкової допомоги та письмових роз'яснень (висновків) щодо питань, які потребують застосування спеціальних знань (крім правових питань), коли проведення експертизи непотрібне.

Спеціаліст залучається до участі у цивільному процесі за ухвалою суду. Він може бути залучений під час попереднього судового розгляду або під час судового розгляду. Кандидатура спеціаліста може бути визначена особами, які беруть участь у справі, або судом самостійно. Наявність спеціальних знань або навичок у особи, яка залучається до участі у справі, як спеціаліст, підтверджується відповідним дипломом.

Спеціаліст має бути об'єктивним та неупередженим.

Відповідно до ст. 22 ЦПК України спеціалісту може бути заявлено відвід.

Окрім складання висновку з певних спеціальних знань спеціаліст може надавати безпосередню технічну допомогу (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

Спеціаліст, як самостійна процесуальна фігура, наділений відповідними процесуальними правами та обов'язками.

До обов'язків спеціаліста відносяться:

• - з'явитися за викликом суду;
• - відповідати на задані судом питання;
• - давати усні консультації та письмові роз'яснення;
• - звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;
• - у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

Винятком з повноважень спеціаліста є неможливість надання висновків, які стосуються правових питань. Спеціаліст має право:

• - знати мету свого виклику до суду;
• - відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками;
• - з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
• - звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;
• - на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Основними обов'язками спеціаліста є;

• 1) з'явитися за викликом суду;
• 2) відповідати на задані судом питання;
• 3) давати усні консультації та письмові роз'яснення;
• 4) звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;
• 5) у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

На нього також розповсюджуються обов'язки, які відповідно до ст. 162 ЦПК України покладаються на осіб, присутніх у залі судового засідання, тощо.

ЦПК України регламентує окремі випадки участі спеціалістів у цивільному судочинстві.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦПК України допит .малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Отже, педагог обов'язково повинен бути незацікавленим фахівцем, який, використовуючи свої спеціальні знання, може допомогти суду при визначенні педагогічно правильних прийомів і методів допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка. Така допомога може полягати, наприклад, у висловленні думки спеціаліста про необхідність відхилення тих або інших запропонованих свідку питань з педагогічних міркувань. Звичайно, ніяких висновків щодо вірогідності показань малолітніх чи неповнолітніх свідків педагог не дає.

Окремим видом участі спеціаліста при розгляді цивільної справи є участь лікаря-психіатра. Зокрема, у виняткових випадках, коли особа, стосовно якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК). Крім того, справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається з обов'язковою участю лікаря-психіатра (ч. 2 ст. 281 ЦПК). В таких випадках спеціаліст може висловити свою думку про особливості хвороби, що дозволили б саме в примусовому порядку направити особу на судово-психіатричну експертизу або вирішити питання про надання їй психіатричної допомоги, припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізацію.

У цивільному судочинстві може виникнути потреба в спеціальних знаннях та навичках застосування технічних засобів при огляді речових та письмових доказів, які не можна доставити до суду, за їх місцезнаходженням (ч. 3 ст. 140 ЦПК), при огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються (ч. 2 ст. 141 ЦПК), при дослідженні в судовому засіданні письмових та речових доказів (ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 187 ЦПК ) тощо. Крім того, з метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу (ч. 4 ст. 188 ЦПК).

Участь спеціаліста при дослідженні письмових та речових доказів має неабияке значення для встановлення істини, оскільки він може звернути увагу суду та осіб, які беруть участь у справі, на обставини, що залишилися б нез'ясованими без використання його знань. При огляді доказів спеціаліст може також здійснити фотографування і відеозапис. Крім того, під час дослідження доказів він може надати усні консультації або письмові роз'яснення (висновки) суду та особам, які беруть участь у справі.

Спеціаліст, беручи участь при вчиненні відповідної процесуальної дії, забезпечує правильне її проведення й вирішення на цій підставі питання про наявність або відсутність фактів, що мають значення для справи.

Спеціаліст не несе відповідальності за свої дії у процесі, зокрема за завідомо неправильні відповіді, консультації або роз'яснення, оскільки такої відповідальності законом не передбачено.

Аналізуючи питання участі в цивільному процесі експерта і спеціаліста як форми застосування спеціальних знань, слід зазначити, що хоча між експертизою та участю спеціаліста існують спільні риси (в обох випадках застосовуються спеціальні знання, і експерт, і спеціаліст діють в межах встановленої законодавством процедури), проте ототожнювати їх не можна через такі суттєві відмінності:

• 1. експертом може бути особа, яка має спеціальні знання в певній галузі науки, техніки, мистецтва, пройшла відповідну підготовку і отримала кваліфікацію експерта з певних видів експертиз та внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, тоді як для того, щоб бути спеціалістом, достатньо володіти спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів;
• 2. спеціаліст залучається до участі в справі з метою сприяння судові, надання останньому технічної допомоги, тоді як метою діяльності експерта є встановлення фактів, що мають значення для правильного вирішення справи;
• 3. діяльність експерта спрямована на отримання нової інформації про фактичні обставини справи, а спеціаліста - на сприяння надання консультативно-довідкової та технічної допомоги при встановленні обставин справи;
• 4. різними є способи застосування спеціальних знань експертом та спеціалістом. Експерт здійснює спеціальне дослідження, зміст якого - поза межами процесуальної регламентації, а спеціаліст експертного дослідження не проводить, він, як правило, бере участь у здійсненні судом процесуальної дії;
• 5. суд може не залучати до участі в справі спеціаліста, якщо хтось із суддів володіє спеціальними знаннями (наприклад, для кваліфікованого проведення огляду доказів), тоді як експертиза проводиться виключно експертом.

Необхідність перекладу виникла з самого початку існування цивільного процесу, оскільки зрозумілість процесу на рідній мові є запорукою та гарантією дотримання прав учасників судочинства. Для перекладу залучають перекладача.

Перекладач - це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Він має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Дозволяється навіть запрошувати перекладача з російської на українську мову. В усіх випадках не вимагається наявність у перекладача відповідного фаху.

Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу Своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч.1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, та інших правовідносин, а не тільки кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, господарському, адміністративному і кримінальному судочинстві.

Виходячи з цього, у рішенні Конституційного Суду від 16 листопада 2000 р. визначено можливість надання правової допомоги громадянам як адвокатами, так й іншими особами, які мають належну юридичну освіту.

Новацією цивільного процесуального законодавства стало закріплення статусу особи, яка надає правову допомогу. Вона може бути адвокатом чи особою, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. На жаль, по цей час ще такого закону не прийнято.

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Вона, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні (ст. 56 ЦПК).

Особа, яка надає правову допомогу -це фахівець у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Таким чином, для надання правової допомоги фахівцем-юристом наявність спеціального закону не є необхідною умовою.

Фахівець у галузі права має право:

• - знайомитися з матеріалами справи;
• - робити з них витяги;
• - знімати копії долучених до справи документів;
• - бути присутнім у судовому засіданні.

Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.