Поняття і сутність наказного провадження і судового наказу
Реформування цивільного процесуального законодавства України передбачає пошук шляхів оптимізації і раціоналізації правосуддя, підвищення його ефективності. В умовах обмеженого фінансування і настільки ж обмеженого числа штатних одиниць у судовій системі значну роль може зіграти зменшення навантаження на судців. Саме цій меті служить судовий наказ- інститут, включений до процесуального законодавства новим Цивільним процесуальним кодексом України.
Будучи новим для сучасного процесуального законодавства, судовий наказ має глибокі Історичні корені. Прообрази наказного провадження дослідники знаходять у римському праві. У XIX в. у процесуальному праві деяких країн Європи з'являються інститути стягнення за безспірними документами. Існувало наказне провадження й у дореволюційній Росії у виді справ про спонукальне виконання. Дієвість спонукального виконання по актах визначила закріплення аналогічного інституту в першому ЦПК УРСР 1923 p., але застосовувався судовий наказ недовго, оскільки стягнення в безперечному порядку було передано до компетенції нотаріату, де здійснювалося у вигляді виконавчого напису нотаріуса.
Прообразом судового наказу в недалекому минулому послужила процедура безперечного стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, введена Указом Президії Верховної УРСР від 10 лютого 1987 р. "Про деяку зміну порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей". Цим Указом була проведена чітка грань між безперечними справами і тими, у яких виникав спір про право. Перші фактично були виключені з числа справ, які розглядалися у порядку цивільного судочинства, і передані для одноособового розгляду суддею з дотриманням визначеної процедури, але поза рамками цивільно-процесуальної форми. Другі- залишилися серед справ позовного провадження.
У ЦПК норми про судовий наказ містяться в тринадцяти статтях (ст. ст. 95-106 ЦПК), об'єднаних у другому розділі "Наказне провадження".
У відповідності зі ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, який видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК України. Завданням наказного провадження є стягнення з боржника грошових коштів.
Судовий наказ є різновидом судових рішень, винесеним суддею одноособово. Судовому наказу притаманні певні спільні риси з судовими рішеннями, але є і характерні відмінності. Судовий наказ приймається без розгляду справи по суті на основі письмових документів. Суддя не досліджує показання свідків, висновки експертів, не заслуховує пояснення сторін. Сторони в наказному провадженні називаються заявник (стягувач) та боржник.
Для винесення судового наказу необхідно мати певні умови:
A) надання стягувачем разом із заявою про видачу судового наказу всіх доказів, які підтверджують зобов'язання боржника;
Б) представлені документи дають вичерпну інформацію про суть справи;
B) відсутність спору;
Г) боржник у встановлений законом строк не повідомив суд про свою незгоду із заявленими вимогами .
Можна стверджувати, що судовий наказ відрізняється від судового рішення юридичною силою та змістом. Якщо рішення суду не може бути скасоване судом, то судовий наказ може бути скасований тим самим суддею, який його прийняв. Після скасування наказу вимога заявника може бути розглянута у порядку позовного провадження.
Хоча процедура наказного провадження гранично спрощена, у ній можна виділити чотири етапи: порушення наказного провадження; видача судового наказу; надіслання боржникові копії судового наказу та видача судового наказу стягувачеві в разі набрання ним законної сили; скасування або зміна судового наказу.
