Поняття, види та елементи позовуПоняття, види та елементи позову

- Конституція України, закріплюючи права фізичних та юридичних осіб, держави, гарантує їх захист (ст. 8, 55, 124 Конституції). Ст. З ЦПК України забезпечує право на звернення до суду зацікавленої особи за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно ч.3ст. З ЦПК України відмова від права звернення до суду за захистом є недійсною.

Діяльність суду по захисту порушених прав і інтересів протікає в трьох процесуальних формах (позовне, окреме, наказне), основною серед яких є позовна форма (позовне провадження).

Справи у спорах, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, земельних та житлових правовідносин прийнято називати позовними, а позовне провадження характеризується трьома ознаками: по-перше, між сторонами є спір, який витікає з цивільних правовідносин (ст. 1 ЦК); по-друге, спір стосується не тільки фактичних обставин справи, а і самих правовідносин; по-третє, вимога до суду щодо судового цивільного правового захисту набуває форми позовної заяви.

У процесуальній літературі питання щодо поняття позову є дискусійним. Окремі автори (Юдельсон К.С., Комісарів К.І., Семенов В.М., Масленникова Н.І.) називають позовом у цивільному процесуальному праві звернення до суду першої інстанції з вимогою щодо захисту спірного цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Ряд авторів розрізняє:

• а) позов у матеріально-правовому змісті як засновані на цивільному праві і звернене через суд матеріально-правові вимоги позивача до відповідача;
• б) позов у процесуальному змісті - як звернену до суду вимогу щодо захисту суб'єктивного цивільного права чи визнання наявності або відсутності визначених цивільних правовідносин (Абрамов С.Н., Елисейкін П.Ф., Гуревич М.А.).

Третій напрямок представляють Клейнман А.Ф., Добровольський A.A., Тертишников В.І., Штефан М.Й., Фурса СЯ. На їх думку позов являє собою єдине поняття, яке має дві сторони- матеріально-правову і процесуальну. Матеріально-правова сторона позову - це вимога позивача до відповідача, а процесуально-правова сторона позову - це вимога до суду про захист права.

Єдине поняття позову уявляється більш правильним. Даючи відповідь на матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, суд тим самим дає відповідь і на звернення позивача до суду щодо захисту порушеного чи оспорюваного права. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Матеріально-правова вимога стає позовом, якщо вона звернена до суду. Тому сутність позову може бути правильно визначена з врахуванням нерозривної єдності названих двох сторін.

Таким чином, позов - це звернена через суд вимога позивача до відповідача щодо захисту порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.

Позов складається з трьох частий: предмета, підстави і змісту позову.

Предмет позову складає та його частина яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача стосовно якої він просить постановити судове рішення. У позовах спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій предметом позову буде спірна матеріальна-правова вимога позивача до відповідача; в позовах про визнання в наявності чи відсутності правовідносин предмет складають саме такі правовідносини - визнання їх наявності чи відсутності.

Таким чином, предмет позову повинен мати правовий характер і витікати з матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в окремих випадках і окремим об'єктом. А тому при характеристиці предмету позову необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні правовідносини, а об'єктом житлове приміщення.

Протягом усього часу розгляду справи позивач може змінити предмет позову. Він має право у ході розгляду справи заявити нові вимоги в межах спірних правовідносин.

Визначення предмета позову має практичне значення для індивідуалізації позовів, визначення підвідомчості справи; класифікації позовів за матеріально-правовою ознакою; ним визначається суть вимоги, відповідь на яку повинен дати суд.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Ними можуть бути: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини та доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність відповідних прав.

Підстави позову не можна змішувати з нормами права, на які посилається позивач, а також з документами, які є письмовими доказами юридичних фактів, які складають підстави позову чи заперечення проти нього.

Підстава позову уявляє собою ряд фактів, які можна умовно розділити на 2 групи: активні - тобто ті, які підтверджують, що спірне право належить позивачеві, а на відповідача покладені певні обов'язки; пасивні - у яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить.

Активні підстави у позовах з виконавчою силою та в позитивних позовах без виконавчої сили представляють собою правовстановлюючі факти.

Вони можуть проявляти себе у речових та зобов'язальних відносинах по-різному:

- як альтернативні. Наприклад, коли в наявності кілька фактів, кожен з яких може бути правовстановлюючим. Це можливе тільки у речових відносинах, але не в зобов'язальних. Наприклад, позивач може вибрати один з фактів для розгляду в судовому засіданні за позовом про визнання права на нерухомість - за спадкуванням або за набувальною давністю.

Сучасні уявлення про ефективний судовий захист зобов'язують суд розглянути позов за всіма правовстановлюючими фактами з числа заявлених.

Суд не має права обмежити можливості судового захисту порушеного права, оскільки він повинен забезпечити повноту судового розгляду;

• - як кумулятивні, коли позивач зобов'язаний навести в обгрунтування заявлених вимог набір фактів. Наприклад, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги за договором поруки повинен вказаний головний факт, пов'язаний із встановленням розміру боргу, а також розрахунок процентів;
• - як правозмінюючі, вони супроводжують правовстановлюючі факти та набувають кумулятивне значення (наприклад, перехід права за цесією).

Якщо розглядається негативний позов без виконавчої сили, то наявність активних підстав вказує на відсутність права у відповідача.

За наявності пасивних підстав в позовах без виконавчої сили має місце не порушення, а загроза стабільності та визначеності у правах та обов'язках.

Якщо відповідач оспорює право, створює умови, що унеможливлюють ведення господарської діяльності, або підриває довіру до нього у цивільному обороті, то є всі підстави для звернення за судовим захистом порушеного права, встановленням дійсних прав та обов'язків сторін .

Підстава позову може бути зміненою протягом розгляду справи. При цьому позивач замість зазначених юридичних фактів може посилатися на інші, що обґрунтовують ту ж вимогу, але не повинні виходити за межі зазначеного матеріально-правового спору.

Як право на зміну предмета позову, так і право на зміну підстави позову надане тільки позивачу, так як лише з його згоди суд може здійснити подібну заміну.

Предмет позову і підстава позову мають значення для його індивідуалізації. Суд відмовляє в прийнятті позовної заяви у випадку тотожності предмета, підстав і сторін спору (ст. 122 ЦПК), а виявивши дану обставину в ході судового розгляду - припиняє провадження по справі (ст. 205 ЦПК).

Питання щодо змісту - як третього елемента позову, в юридичній літературі спірне. Рад дослідників (Добровольський A.A., Іванова С.А., Масленникова Н.І.) заперечують існування змісту як елемента позову. На їх думку зміст - це мета позову, отже, не може бути його складовою частиною

Однак переважна більшість дослідників (Гурвич М.А., Комаров В.В., Чечина НА., Штефан М.Й., Тертишников В.І. Фурса С.Я.) справедливо вказують, що в змісті позову виражається волевиявлення позивача, без якого немає звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного права, і якщо мета виражена у волевиявленні особи, що робить дію, то вона входить до його змісту.

Таким чином, третім елементом позову- змістом- є зазначена позивачем форма судового захисту. Позивач може просити суд: 1) присудити визначену річ; 2) визнати наявність чи відсутність суб'єктивних прав; 3) змінити, припинити існуючі між сторонами правовідносини (перетворити їх).

Виділення змісту має практичне значення, тому що вказує на дію суду, за здійсненням якої позивач звертається , допомагає встановити межі дослідження справи. Саме за своїм змістом позови класифікують навили.

Елементи позову тісно пов'язані між собою. Підставу позову повинен довести позивач для того, щоб надати суду всі матеріали, необхідні для його захисту. Предмет позову - правова вимога, яку суд повинен розглянути і винести законне та обгрунтоване рішення. Від предмета позову залежить форма (зміст) захисту. Письмова форма викладення позову називається позовною заявою.

Розподіл позовів на види може бути класифікованим за різними підставами. В основі процесуально-правової класифікації лежить процесуально-правова ознака: спосіб процесуального захисту. За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, вони класифікуються на: 1) позови про присудження (виконавчі); 2) позови про визнання (установчі); 3) перетворювальні позови (конститутивні). Процесуально-правова класифікація охоплює усі види судового захисту і має найбільше значення в теорії цивільного процесу.

Першу групу позовів складають позови, спрямовані на примусове здійснення вимог позивача до відповідача зробити визначену дію чи утриматися від її здійснення. Вони називаються позовами про присудження. Прикладами позовів про присудження є позови, про стягнення боргу за договором позики, про стягнення аліментів тощо.

Предметом позову про присудження є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, спрямована на те, щоб відповідач зробив визначені дії (утримався від них), не порушуючи тим самим право позивача.

Підстава позову про присудження складається з правостворюючих фактів, з якими пов'язане виникнення суб'єктивного цивільного права, і фактів, з якими пов'язане виникнення права вимоги.

Зміст позову про присудження виражається у вимозі позивача до суду, про примус відповідача до здійснення визначених дій або стримування від них.

Позовом про визнання є позов, спрямований на підтвердження судом наявності чи відсутності визначених правовідносин між сторонами (визнання угоди недійсною, встановлення батьківства, встановлення прав авторства тощо).

Позови про визнання можна поділити на два види: позитивні позови щодо визнання, що містять вимогу підтвердити визначені правовідносини і позови негативні, що характеризуються проханням підтвердити відсутність визначених правовідносин.

Предметом позову про визнання є самі матеріально-правові відносини між сторонами. Закон допускає позови про визнання, де предметом є правовідносини між співвідповідачами. Підставою позитивних позовів про визнання служать правостворюючі факти, підставою негативного позову про визнання є правоприпиняючі факти.

В основу позову про визнання, на відміну від позову про присудження, не входять факти, з якими пов'язується можливість примусового здійснення права, тому що позовом про визнання позивач не вимагає примусового здійснення своєї цивільно-правової вимоги, а просить підтвердити існування чи відсутність правовідносин.

Зміст позову про визнання - це вимога до суду про встановлення в судовому рішенні наявності чи відсутності правовідносин зазначених позивачем.

Таким чином, позови про присудження і позови про визнання відрізняються один від одного з усіх елементів: предмету, підстав, змісту. Загальною рисою для них є те, що обидва позови спрямовані на підтвердження прав і обов'язків у судовому порядку в тому виді і змісті, у якому вони існували до процесу і незалежно від нього. Судове рішення не вносить змін в існуючі правовідносини, які після судового рішення залишаються такими ж, якими вони були до процесу.

Перетворювальними називаються позови, спрямовані на припинення, зміну чи створення (формування) нових правовідносин. Виносячи рішення за перетворювальним позовом, суд додає щось нове існуючим між сторонами правовідносинам, у зв'язку з чим даний вид позовів називають ще конститутивним.

Перетворення судом правовідносин може здійснюватися трьома способами, а відповідно можна виділити три підвиди перетворювальних позовів: про встановлення, зміну і припинення правовідносин.

• 1. Позови щодо встановлення нових правовідносин. В даному випадку позивач просить щоб суд на основі правовідносин, які існували раніше встановив нові правовідносини. Так, наприклад, згідно ст. 362 ЦК України при продажі частки в спільній власності з порушенням права привілейованої купівлі інший учасник спільної власності протягом одного року може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця.
• 2. Позови про зміну правовідносин. В даному випадку позивач просить суд змінити існуюче між ним і відповідачем матеріальне правовідношення. Так, наприклад, якщо між учасниками спільної дольової власності не досягнуто згоди щодо способу виділення частки кожного, а майно не можна розділити без значних збитків його господарчого призначення, суд за позовом власника який виділяється, призначає йому грошову компенсацію (ст. 364 ЦК).
• 3. Позови про припинення правовідносин. Вказані позови містять прохання до суду припинити існуючі між позивачем і відповідачем правовідносини. Так, наприклад, виносячи рішення про розірвання шлюбу суд припиняє шлюбно-сімейні правовідносини між подружжям.

Предметом перетворювального позову є ті матеріально-правові відносини, що підлягають судовому перетворенню, зміні за рішенням суду.

Підставою перетворювальних позовів, спрямованих на створення прав, є правоутворюючі факти, підставою правозмінюючих позовів є правозмінюючі та правоприпиняючі факти, підставою позовів щодо припинення прав є правоприпиняючі факти.

Змістом перетворювального позову є вимога до суду про припинення, зміну чи встановлення нових правовідносин.

Деякі автори заперечують можливість виділення перетворювальних позовів, посилаючись на те, що суд не вправі змінити, припинити правовідносини, а має право тільки захищати права й охоронювані законом інтереси. Це твердження уявляється необгрунтованим, адже існування перетворювальних позовів підтверджується законом (ст. 11 ЦК України). Крім того, законодавство встановлює конкретні випадки захисту прав шляхом зміни, припинення і формування нових правовідносин.

Як справедливо вказує професор Гуревич М.А у своїй відомій роботі "Право на иск" яка вийшла ще в 1949 році , виносячи перетворювальне рішення, суд не створює нових прав, а захищає право позивача на зміну чи припинення існуючих правовідносин.

Матеріально-правова класифікація позовів заснована на матеріально-правовій ознаці - за матеріально-правовою належністю правовідносин. Ґрунтуючись на зазначеній ознаці, позови поділяють на цивільні, трудові, сімейні тощо. Такий поділ з врахуванням особливостей їх розгляду в судовому процесі, має практичне значення при узагальненні судової практики. На цій основі побудовані постанови Пленуму Верховного Суду України та Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Окрім того, існують і інші класифікації позовів. За зв'язком між позовами вони поділяються на тотожні (в яких має місце певний збіг предмета, підстав, сторін, але надані до різних судів); однорідні (в яких збігається предмет і підстави, але різні суб'єкти) та взаємозалежні (що вимагають послідовного вирішення спірних правовідносин чи комплексного вирішення). За характером інтересів, що підлягають захисту, позови поділяються на особисті та спрямовані на захист інтересів держави та інших осіб. За характером і оцінкою предмета спору позови поділяються на майнові (ті, що піддягають грошовій оцінці), натуральні (коли із незаконного володіння витренується конкретна річ) та немайнові (позови, що не піддягають грошовій оцінці, наприклад, визнання шлюбу недійсним).