Право на позов

Поняття права на позов - одне із дискусійних і складних у теорії цивільного процесу. Позиція ряду авторів (Юдельсона К.С., Масленникової Н.І.) полягає в тому, що право на позов- це поняття лише процесуального права, і розглядається як забезпечена законом можливість звернення до суду за захистом своїх цивільних прав.

Представники іншого напрямку (Гурвич М.А., Ференц-Сороцький A.A., Штефан М.Й.) розглядають право на позов як право, що складається з права на пред'явлення позову у процесуальному змісті і права на його задоволення у матеріально-правовому змісті. У процесуальному змісті під правом на пред'явлення позову вони розуміють право на звернення до суду за судовим захистом. У матеріальному змісті, на їх думку, позов - це право на примусове здійснення свого матеріального права (вимоги) звернене до відповідача.

Аналіз судової практики, процесуального і матеріального законодавства показує, що в понятті права на позов повинні бути відображені його дві нерозривні сторони: матеріально-правова- вимоги позивача до відповідача (предмет позову) і процесуально-правова сторона - вимога до суду про захист права. Таким чином, воно має матеріальний зміст і процесуальну форму.

У цивільному процесуальному праві не може бути автономного права на судовий захист, відірваного від права на позов у матеріальному змісті. Матеріальне право не може існувати без можливості бути реалізованим у примусовому порядку. Звертаючись до суду, позивач виходить з того, що він має право на порушення процесу (а саме, право на пред'явлення позову), і правом на задоволення матеріально-правового вимоги до відповідача (а саме, право на задоволення позову).

Отже, право на позов - це єдине поняття, що складається з права на пред'явлення позову і права на задоволення позову. Зазначені правомочності нерозривно зв'язані, тому що без права на пред'явлення позову не може бути права на задоволення позову, а право на пред'явлення позову є способом реалізації права на позов. Однак право на пред'явлення позову не може бути для позивача засобом захисту порушеного чи оспорюваного права, якщо в ньому відсутнє право на задоволення позову.

Право на пред'явлення позову і право на задоволення позову відносно самостійні, але не автономні. У позивача може бути право на пред'явлення позову, але відсутнє право на задоволення позову (недоведеність фактів, які є підставою правової вимоги позивача до відповідача). Позивач може бути володарем права на задоволення позову, але при цьому не мати права на пред'явлення позову (при відсутності ряду передумов - ст. 122 ЦПК і порушення визначеного порядку).

Право на пред'явлення позову слід розуміти як право на порушення процесу, право на задоволення позову- як право на позитивний результат процесу.

Право на позов- це право на звернення до суду у визначеному процесуальному порядку за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.