Завдання, зміст та процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду

Провадження у справі до судового розгляду є самостійною та обов'язковою стадією цивільного процесу. її метою є з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи (ч.1ст. 130 ЦПК).

Провадження у справі до судового розгляду проводиться з врахуванням особливостей тієї чи іншої категорії цивільних справ (трудових, житлових, земельних і ін.), а також характеру кожної конкретної справи. Ретельно проведена підготовка справи закладає основу для правильного її вирішення.

Законом встановлено, що до провадження справи до судового розгляду суддя приступає після відкриття провадження по справі.

У ст. 130 ЦПК України містяться вказівки на найважливіші процесуальні дії які повинні бути вчинені суддею на стадії провадження у справі до судового розгляду. Разом з тим, цей перелік процесуальних дій не є вичерпним і визначається конкретними особливостями тієї чи іншої цивільної справи.

Отже, обсяг провадження у справі до судового розгляду визначається особливостями спірних правовідносин, їх суб'єктним складом, а також фактичними обставинами, які суду необхідно встановити. При підготовці справи суддя зобов'язаний визначити обставини, які мають значення для справи, та факти, що піддягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз'яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду .

Провадження у справі до судового розгляду - це сукупність процесуальних дій, вчинюваних одноособово суддею, спрямованих на з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи в першому судовому засіданні.

Таким чином, всі дії судді по підготовці справи до судового розгляду прийнято підрозділяти на наступні групи:

• 1) визначення складу осіб, які беруть участь у справі;
• 2) визначення предмета доказування;
• 3) забезпечення судового розгляду цивільної справи доказами;
• 4) вирішення інших питань.

В першу чергу, суддя повинен визначити склад осіб, які беруть участь у справі. З цією метою він вирішує питання щодо участі в справі сторін, третіх осіб, їх представників, прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування та інших осіб, які мають право у передбачених законом випадках, звертатися до суду з заявами на захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів.

Питання про сторони в процесі, суддя вирішує в момент прийняття позовної заяви. Питання про участь у справі третіх осіб і співучасників, вирішується на стадії провадження у справі до судового розгляду.

На стадії провадження у справі до судового розгляду суддя повинен вирішити питання і щодо залучення, у необхідних випадках, відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування для дачі висновку по справі (ч.3ст. 45 ЦПК). При цьому суддя повинен враховувати думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі і чітко сформулювати питання, на які повинні бути дані відповіді у висновку.

Суддя також розв'язує питання щодо участі у справі прокурора, якщо останній звернувся до суду із заявою про захист прав і інтересів інших осіб і залучає його до участі в підготовці справи до судового розгляду.

При пред'явленні позову (заяви) судовим представником, суддя зобов'язаний перевірити його повноваження. Далі суддя розв'язує питання про предмет доказування для того, щоб визначити межі доказової діяльності.

Аналіз фактів, що входять до предмету доказування, надає судді можливість точно визначити коло доказів, необхідних для правильного вирішення справи.

Суддя повинен роз'яснити сторонам правила про те, що кожна з них повинна представити докази щодо тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази представляються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотаннями сприяє у витребуванні таких доказів (ст. 137 ЦПК).

У необхідних випадках суддя повинен звернути увагу сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, на факти, які не підлягають доказуванню (ст. 61 ЦПК). В окремих випадках суд, який розглядає справу у разі необхідності збирання доказів у іншому місті або районі, доручає відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст. 132 ЦПК). При цьому, важливим є якість і чіткість визначення судді про судове доручення по збиранню доказів.

На прохання осіб, які беруть участь у справі, суддя може застосовувати заходи по забезпеченню доказів (ст. ст. 133-137 ЦПК). Так, згідно ст. 133 ЦПК України, особи, які мають підстави побоюватись, що подача потрібних для них доказів стане згодом неможливою або утрудненою, мають право просити суд під час розгляду справи або суддю як до, так і після подачі заяви забезпечити ці докази. Закон не обмежує коло доказів, які можуть бути забезпечені судом, і здійснення процесуальних дій щодо забезпечення доказів.

У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені всі відомості, визначені частиною першою ст. 134 ЦПК України, а в разі невідповідності заяви цим вимогам застосовуються наслідки, встановлені ч.ч.1і 2 ст. 121 ЦПК України. Така заява розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, однак їх явка не є обов'язковою.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Відмова в забезпеченні доказів оскарженню не піддягає, а оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи (ч.4 ст. 135 ЦПК). У разі оскарження цієї ухвали до суду апеляційної інстанції направляється не цивільна справа, а виділені відповідні матеріали справи (копія позовної заяви, заява про забезпечення доказів, оригінал оскарженої ухвали тощо); після розгляду апеляційним судом скарги ці матеріали повертаються до суду для залучення до матеріалів цивільної справи.

Крім передбачених ч.2 ст. 133 ЦПК України способів забезпечення доказів (допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням) суд залежно від предмета позову може застосувати й інші способи (одержати пояснення сторони, які вона дає як свідок, заборонити дії, внаслідок яких знищуються докази, вилучити на час розгляду справи докази тощо).

При вирішенні клопотань сторін і інших осіб, які беруть участь у справі про виклик свідків у судове засідання, судді необхідно, насамперед, з'ясувати питання про обставини, відносно яких може дати показання свідок. При вирішенні питання щодо виклику свідків, суддя повинен керуватися ст. 51 ЦПК України, що визначає коло тих осіб, які не можуть бути свідками взагалі або по даній конкретній справі.

При необхідності допиту в судовому розгляді неповнолітніх свідків, суддя повинен вжити заходи до того, щоб у судове засідання були викликані педагоги або батьки, усиновителі, опікуни і попечителі (ст. 182 ЦПК).

Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя або суд під час розгляду справи за клопотанням сторін може призначити експертизу відповідно до правил, що містяться в ст. 143 ЦПК України.

При вирішенні питання про призначення експертизи суди повинні керуватися ст. ст. 143-150 ЦПК України, Законом України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 , та враховувати роз'яснення, дані в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 1997 року № 8 , з урахуванням особливостей правового регулювання захисту конкретних суб'єктивних прав.

Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли вона була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення .

Після встановлення кола осіб, які беруть участь у справі і вирішення питання щодо предмету доказування і необхідних доказів, суддя під час підготовки справи до судового розгляду може вирішувати й інші питання.

На стадії провадження у справі до судового розгляду може бути пред'явлений і зустрічний позов відповідачем. Так, згідно ст. 123 ЦПК України, відповідач вправі до початку розгляду справи по суті пред'явити зустрічний позов. При вирішенні питання щодо прийняття зустрічного позову, суддя повинен встановити взаємну зв'язаність обох позовів і доцільність їх спільного розгляду.

Перераховані процесуальні дії судді в стадії провадження у справі до судового розгляду, є загальними для всіх цивільних справ. Разом з тим, для окремих категорій цивільних справ характерні свої особливості, що слід враховувати в практичній діяльності.

Законом (ст. 129 ЦПК) встановлені строки провадження у справі до судового розгляду. За загальним правилом підготовка справи повинна бути проведена не більше як у 10-ден ний строк.

Після закінчення провадження у справі до судового розгляду, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені і встановлює час розгляду справи (ст. 156 ЦПК).