Порушення касаційного провадження. Підготовка касаційного розгляду справи і порядок її розгляду

Після прийняття касаційної скарги канцелярією касаційного суду, вона відповідно до ст. 327 ЦПК України передасться судді-доповідачу в порядку черговості. Суддя-доповідач повинен перевірити:

• - скаргу на відповідність вимогам ст. 326 ЦПК України;
• - сплату судового збору (крім випадків, передбачених законом). Якщо у скарзі є порушення вимог ст. 326 ЦПК України та/або несплачений судовий збір, суддя-доповідач одноособово постановляє ухвалу про залишення скарги без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків.

Якщо касаційна скарга відповідає вимогам ст. 326 ЦПК України, то суддя-доповідач повинен в межах 10 днів виконати наступні процесуальні дії:

• - постановити ухвалу про відкриття касаційного провадження;
• - витребувати справу із суду першої інстанції;
• - надіслати копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, вказавши строк для подання заперечень на касаційну скаргу;
• - вирішити питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду (за наявності відповідного клопотання особи, яка подала касаційну скаргу).

Співучасники, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. Заява про приєднання до касаційної скарги подається в межах 3-денного строку з дня одержання копії касаційної скарги. Така заява оплачується судовим збором, в розмірі, передбаченому Законом України "Про судовий збір".

Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження; до початку розгляду справи відкликати її або відмовитися від неї протягом усього часу розгляду справи. Про відкликання касаційної скарги касаційним судом постановляється відповідна ухвала про повернення скарги. В цьому випадку допускається повторне звернення з такою самою скаргою до суду касаційної інстанції.

Питання про прийняття відмови від касаційної скарги і закриття в зв'язку з цим касаційного провадження вирішується судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. У разі закриття з цих підстав касаційного провадження повторне оскарження судових рішень цією особою не допускається (ст. 330 ЦПК України).

Загальні правила розгляду справи судом касаційної інстанції сформульовані в ст. 335 ЦПК України і полягають у наступному:

• а) суд касаційної інстанції перевіряє тільки законність судових рішень, тобто правильність застосування норм матеріального чи процесуального права;
• б) перевірка законності судових рішень здійснюється в межах доводів касаційної скарги і позовних заяв, заявлених в суді першої інстанції;
• в) перевірка законності судових рішень реалізується тільки на підставі наявних у справі матеріалів;
• г) суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати встановленими обставини (факти), які не були встановлені в рішенні чи відхилені ним, розглядати питання про перевагу одних доказів над іншими;
• д) суд касаційної інстанції нових доказів не досліджує.

ЦПК України передбачає, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Поняття "законність рішення" та "обґрунтованість рішення" тісно пов'язані між собою, адже будь-яке необґрунтоване рішення не може бути визнано законним. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до ч.4 ст. 8 ЦПК України норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнятий пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від І листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" .

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, суд, який розглядає справу в касаційному порядку, повинен приділяти увагу фактичній стороні справи, однак лише через призму критеріїв законності ухваленого рішення - шляхом перевірки дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, котрі встановлюють правила доведення; розподілу обов'язків доведення; належності й допустимості доказів; порядку їх збирання, надання і дослідження їх тощо.

Наприклад, встановивши, що в процесі розгляду і вирішення справи, використані докази, добуті незаконним шляхом, і на їх підставі базується судове рішення, суд касаційної інстанції повинен визнати зазначене порушення істотним, якщо на основі таких доказів установлені фактичні обставини справи, що дає підстави вважати ніби воно призвело до неправильного вирішення справи (ст. 338 ЦПК).

У такому разі рішення підлягає скасуванню як незаконне, хоча порушення допущене судом при встановленні фактичної сторони справи.

Після отримання справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі. На цьому етапі суддя визначається з правовою позицією у справі та обставинами, які визначають майбутнє рішення суду та пропозиції судді-доповідача.

ЦПК України передбачає (ст. 332), що попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем .

Попередній розгляд справи проводиться без участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Суддя-доповідач на попередньому судовому засіданні доповідає колегії у складі трьох суддів про свої висновки у справі та вносить відповідні пропозиції.

Якщо суддя-доповідач виявив, що відсутні підстави для скасування рішення, і судова колегія погодилась з цією думкою, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін. Суд скасовує рішення за наявності підстав, які тягнуть обов'язкове скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції приймає рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги і залишення рішення без змін, або про скасування рішення суду без участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, позбавлені можливості доводити у касаційному суді переконливість своїх доказів, що гарантовано п.4 ст. 129 Конституції України.

Якщо немає підстав для скасування рішення або є підстави для обов'язкового скасування рішення, справу можуть призначити до судового розгляду, якщо хоч один суддя зі складу суду дійшов такого висновку .

Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Розгляд справи судом касаційної інстанції провадиться колегією у складі п'яти суддів в межах, встановлених ст. 335 ЦПК України:

• - перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права;
• - не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним;
• - не має права вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими2.

При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Якщо суд касаційної інстанції виявить неправильне застосування або порушення матеріального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, то в цьому випадку суд не обмежений доводами касаційної скарги.