Процесуальний захист інтересів відповідача проти позову

Відповідач як сторона цивільної справи наділений низкою процесуальних прав, що слугують захисту його процесуальних інтересів у цивільній справі.

Основними способами захисту відповідача є заперечення проти позову та зустрічний позов.

Після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення (ст. 128 ЦПК).

Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Письмове заперечення не є обов'язковим. Такі дії є правом відповідача, а не його обов'язком, тому за неподання письмових заперечень до нього не може бути застосовано жодних заходів процесуального примусу.

Відповідач вправі подати кілька заперечень. Це право не обмежується певними часовими межами, а тому подати заперечення можна у будь-який час до завершення судового розгляду.

Подання заперечення проти позову є в інтересах відповідача – це найпоширеніший тактичний прийом захисту. Подавши свої заперечення, відповідач сприятиме суду у встановленні характеру спірних правовідносин, норм матеріального права, які їх регулюють, фактів, які необхідно встановити і що лежать в основі вимог і заперечень, кола осіб, які мають брати участь в процесі. Таким чином, скориставшись своїм правом подати письмове заперечення проти позову, відповідач дасть змогу судді попередньо і різнобічно "зорієнтуватися" в характері спору, який буде предметом судового розгляду під час слухання справи по суті.

Заперечення проти позову поділяються на матеріально-правові і процесуально-правові.

Матеріально-правовими запереченнями є:

• 1) незаконність вимог позивача. Відповідач може доводити, що вимоги позивача суперечать чи не відповідають закону, зокрема через обрання неправильного способу захисту порушеного права, через неправильне застосування закону і т. п.;
• 2) необгрунтованість вимог. Відповідач може заперечувати порушення, в якому його звинувачує позивач, неналежність відповідача, відсутність відповідних доказів, неправильну оцінку доказів позивачем.

Процесуально-правовими запереченнями є:

• 1) відсутність в позивача права на звернення до суду. Відповідно до ст. З ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Тому відповідач може доводити неналежність позивача (відсутність у нього прав, на захист яких подано позов);
• 2) наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Відповідач може покликатися на наявність обставин, які зазначені в ч. 2 ст. 122 ЦПК.

Заперечення проти позову ускладнюють процесуальну діяльність позивача, оскільки змушують його відповідати, доводити навіть очевидні речі. З цих причин відповідачеві недоцільно визнавати небажані факти.

Іншим способом процесуального захисту відповідача є зустрічний позов. Зустрічний позов – це матеріально-правова вимога відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення вимог відповідача виключає повністю або частково задоволення вимог позивача. Так, наприклад, задоволення позову відповідача про заперечення батьківства виключає задоволення позову про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до ст. 123 ЦПК відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічний позов може бути пред'явлений лише до первісного позивача (або одного з співпозивачів).

Законодавством також встановлено часові межі подання зустрічного позову – до початку розгляду справи по суті. При цьому законом не передбачено права суду прийняти зустрічний позов після початку розгляду справи по суті, навіть за умов, що первісний позивач не заперечує, що усі підстави для пред'явлення такого позову є, і це було б доцільно.

Умовами пред'явлення зустрічного позову є:

• 1) взаємопов'язаність зустрічного позову з первісним. На нашу думку, взаємопов'язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин (наприклад, з одного й того самого договору).
• 2) доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

Відповідно до коментованої статті, доцільним є сумісний розгляд первісного і зустрічного позову, якщо:

• • вимоги за позовами можуть зараховуватися (наприклад, у разі пред'явлення власником будинку позову про виселення наймача через несплату обумовленої договором найму суми, останній може пред'явити зустрічний позов про стягнення коштів, витрачених на капітальний ремонт будинку). Це положення стосується лише тих вимог, які мають грошову оцінку;
• • задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.

Про об'єднання зустрічного та первісного позову суд виносить ухвалу, яка не підлягає оскарженню, оскільки не перешкоджає розглядові цивільної справи.