Зміни в позовному спорі

 

Протягом усього часу розгляду цивільної справи сторони як основні суб'єкти цивільного судочинства можуть вільно, на власний розсуд використовувати належні їм диспозитивні процесуальні права, внаслідок чого можуть відбутись зміни в позовному спорі.

До таких прав належить право позивача відмовитись від позову, змінити підставу чи предмет позову, а також збільшити або зменшити розмір позовних вимог (ст. 31, 174 ЦПК). Відповідач має право визнати позов (ст. 31, 174 ЦПК). Сторони мають право укласти мирову угоду (ст. 31,175 ЦПК).

Зокрема, відповідно до ст. 174 ЦПК позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.

Відмова позивача від позову – це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу.

Відмовитися від позову може тільки позивач або його уповноважений представник. Таким правом наділена також третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Право відмовитися від позову може бути реалізовано у будь-який час судового розгляду, тобто і під час судових дебатів. Заява про відмову у позові може бути усною або письмовою. Усна заява проголошується в судовому засіданні і її зміст заноситься до журналу судового засідання. Письмова заява, підписана позивачем, приєднується до справи.

Відмова позивача від позову – це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду. Ця правомочність належить до переліку більш істотних, тому головуючий зобов'язаний роз'яснити наслідки таких дій, а саме неможливість повторного звернення до суду з тим самим позовом.

Суд повинен перевіряти законність відмови позивача від позову, чи не порушуються при цьому інтереси інших осіб, які беруть участь у справі, інтереси держави. Причини відмови від позову повинні оцінюватися судом з урахуванням обставин справи. Причинами відмови від позову часто є вирішення спору в позасудовому порядку, втрата позивачем інтересу до справи.

Ці дії сул вчиняє до постановления ухвали про закриття провадження у справі у зв'язку із прийняттям відмови від позову. У разі прийняття відмови від позову суд постановляє відповідну ухвалу, де вказує про закриття провадження у справі. Така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від лозову суд перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Від визнання позову необхідно відрізняти визнання фактів. Факти може визнати й позивач. Визнання стороною в суді фактів, якими друга сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, є для суду обов'язковим. Проте, наслідком визнання фактів є не ухвалення рішення на користь позивача, а спрощення процедури доказування для тієї сторони, на користь якої зроблено це визнання факту.

До значних змін у позовному спорі може призвести укладення сторонами мирової угоди. Мирова угода укладається сторонами з мстою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Мирова угода може бути укладена в будь-якій стадії цивільного процесу і мас бути визнана судом.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву (ст. 175 ЦПК). Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Сул не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ст. 175 ЦПК).

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы