Загальні положення про розрахунки. Види безготівкових розрахунків

Відповідно до ст. 1087 ЦК розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Разом із тим розрахунки між юридичними особами й за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Указана норма передбачає можливість здійснення платежів у готівковій та безготівковій формі, що відповідає ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", хоча фактично розрахунки можуть відбуватися також і у вигляді зарахування взаємних грошових вимог2, у тому числі, наприклад, під час проведення переказу коштів у Національній системі масових електронних платежів3, у результаті чого взаємні грошові зобов'язання припиняються (ст. 601 ЦК).

Конституція України у ст. 99 визначає, що грошовою одиницею України є гривня.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом (ст. 533 ЦК).

При здійсненні готівкових розрахунків, як правило, не виникає самостійного зобов'язання, оскільки зустрічне передання грошей пов'язане з отриманням товарів, робіт, послуг тощо. Виняток становить приймання банком готівки від клієнтів для зарахування на рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку, тому що в такому випадку прийняття готівкових коштів регулюється договором банківського рахунка.

Готівкові розрахунки передбачаються, зокрема, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 р.1, що передбачає їх здійснення через касу із встановленням Національним банком граничної суми готівкового розрахунку між особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які підтверджували б факт продажу товарів, надання послуг, отримання готівкових коштів. Під час роботи з готівкою касири керуються Правилами визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затвердженими постановою Правління Національного банку України № 547 від 17.11.2004 р.2

Проведення безготівкових розрахунків пов'язане із укладенням договорів банківського рахунка, фактичним існуванням у суб'єктів відповідних банківських рахунків та процесом списання грошей із рахунків платника на користь банку платника та/або третіх осіб. Безготівкові кошти, по суті, становлять собою власність банку, володілець рахунку залишає за собою лише право вимагати від банку здійснення відповідних операцій за рахунком та видачі коштів готівкою. Отже, при безготівкових розрахунках складаються правовідносини саме з приводу прав вимоги до банку й кредитор за грошовим зобов'язанням отримує від боржника не гроші як такі, а права вимоги до власного банку, передані за допомогою механізму банківського переказу.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд, і зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Списання коштів з рахунка клієнта інакше як на підставі його розпорядження, рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, не допускається. Разом із тим ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Банк не стає стороною зобов'язання, за яким здійснюються розрахунки, він відповідає за правильність та підставність виконання договору банківського рахунка.

Безготівкові розрахунки здійснюються через банки (їх філії, відділення) та інші фінансові установи, у яких клієнтам відкрито відповідні рахунки. Платежі клієнтів, що мають рахунки у різних банках, відбуваються у формі міжбанківського переказу за допомогою кореспондентських рахунків банків та інформаційної мережі Національного банку.

Згідно зі ст. 27.1 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" міжбанківський переказ здійснюється шляхом: 1) проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України; 2) проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку.

Зазначене передбачає існування таких суб'єктів розрахункових правовідносин, як платник, банк платника, отримувач, банк отримувача.

Відповідно до ст. 1088 ЦК при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які сторони обирають на свій розсуд.

Особливістю здійснення безготівкових розрахунків є їхнє регулювання не лише ЦК та іншими законами, а й банківськими правилами, в тому числі міжнародними, які застосовуються як звичай ділового обороту, що зафіксовано у відповідному документі.

Види безготівкових розрахунків (які іноді називають формами розрахунків) становлять собою способи та порядок виконання грошового зобов'язання з використання коштів на банківському рахунку й передбачають існування відповідних документів, які збігаються або не збігаються за своєю назвою із видом розрахунку.

Документ на банківський переказ може бути паперовим або електронним, кожен із них має однакову юридичну силу. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ електронним цифровим підписом. Електронний документ на переказ, не засвідчений електронним цифровим підписом, не приймається до виконання. При цьому при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документа. У разі недотримання зазначених вимог банк несе відповідальність за шкоду, завдану суб'єктам переказу.

Правовий статус електронного цифрового підпису та регулювання відносин, що виникають при використанні електронного цифрового підпису, визначається Законом України "Про електронний цифровий підпис" від 22.05.2003 р. згідно з яким електронним цифровим підписом є вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. (надалі - Інструкція № 22)2, визначає безготівкові розрахунки як перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів; а до розрахункового документа відносить документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунка платника на рахунок отримувача.

Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів (у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором), для яких визначаються відповідна форма та порядок оформлення.

Доручення платників про списання коштів з їх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів, якщо тільки банк за окремою домовленістю не здійснить кредитування рахунка (ст. 1069 ЦК). Однак платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатньої суми та виконують їх у межах залишку коштів.

Інструкція № 22 встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів, як меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива.

Використання векселів1 та спеціальних платіжних засобів, зокрема, платіжних карток, мобільних платіжних інструментів, регулюється спеціальним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка його оформила і подала до обслуговуючого банку.

Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле. Розрахункові документи, оформлені своїми клієнтами, банк приймає протягом часу, визначеного в договорах банківського рахунка цих клієнтів.

Банк платника зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду та приймає цей документ до виконання тільки у разі їх збігу, а також перевіряє його повноту, цілісність та достовірність під страхом відповідальності за шкоду, завдану платнику у разі недотримання цих вимог.

Банк отримувача зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду, що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк отримувача затримує суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача й при його невстановленні зобов'язаний повернути кошти.

За загальним правилом, розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження, а які надійшли після операційного часу - наступного робочого дня.

Тривалість операційного часу встановлюється банком самостійно та закріплюється у внутрішніх нормативних актах.

Платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання.