Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Розрахунки платіжним дорученням (банківський переказ) найбільш поширена форма розрахунків. У деяких правовідносинах використання такої форми розрахунків має пріоритетний характер. Наприклад, у відносинах з поставки товарів покупець оплачує товари з дотриманням порядку та форми розрахунків, що передбачаються договором. Якщо ж порядок та форма розрахунків не визначені в договорі, то розрахунки здійснюються платіжними дорученнями.

При здійсненні розрахунків із застосуванням платіжних доручень банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ч. 1 ст. 1089 ЦК).

Із зазначеного випливають такі загальні ознаки: переказ здійснюється банком за рахунок коштів платника, що розміщені на його рахунку в цьому банку; переказ здійснюється банком на рахунок, вказаний платником; переказ здійснюється в строк, встановлений законом чи відповідно до нього, якщо сторони договору банківського рахунка не передбачили більш короткий строк виконання переказу.

Положення, що регулюють зазначений вид безготівкових розрахунків, застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлене законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин. Прикладом таких відносин є відносини із безготівкового переказу юридичними та фізичними особами (резидентами та нерезидентами) на користь інших осіб коштів за рахунок готівкових коштів, прийнятих до каси банку.

Зміст платіжного доручення та поданих разом з ним розрахункових документів та їх форма мають відповідати вимогам закону і встановленим відповідно до нього банківським правилам. Для здійснення переказу платник подає в банк доручення на бланку відповідної форми. Доручення вважається дійсним протягом десяти календарних днів з дати його виписування. Причому день оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення за домовленістю сторін може мати паперову або електронну форму.

Відповідно до п. 1. 30 ст. 1 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" під платіжним дорученням розуміють розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншої установи - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Згідно з Інструкцією № 22 платіжне доручення визначається як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Із вищевказаного можна зробити висновок, що хоча ці поняття тотожні, однак поняття, що надається в Інструкції, є більш конкретизованим, тому що вимагає від платника надати доручення банку в письмовій, а не в будь-якій формі. Однак ч. 1 ст. 1090 ЦК передбачає також можливість платника надавати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами: перерахування грошових коштів з метою оплати товарів, робіт або послуг; у порядку попередньої оплати; повернення (надання) позики або кредиту та виплати відсотків по них; виплати податків та інших обов'язкових платежів у бюджеті; заробітної плати, пенсії, здійснення інших грошових виплат.

Банк перевіряє заповнення реквізитів та відповідність вимогам Інструкції за зовнішніми ознаками. Він не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ч. 2 ст. 1090 ЦК).

Виконання платіжного доручення полягає в тому, що банк, який його прийняв, виконує обов'язок переказати (списати) з рахунка платника суму, що вказана в дорученні, та перерахувати її банку, в якому відкритий рахунок отримувача коштів у встановлений строк. Таким чином, здійснюється виконання платіжного доручення в ситуації, коли банки, що обслуговують платника та отримувача коштів, пов'язані кореспондентськими відносинами. В інших випадках, отримавши платіжне доручення, банк вправі залучити інші банки для виконання операцій щодо переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта (ч. 2 ст. 1091 ЦК). Переведення грошей є прикладом абстрактного правочину, оскільки розрахунки проводяться незалежно від того, чи укладений між платником і одержувачем коштів договір.

Законом встановлений обов'язок негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення (ч. З ст. 1091). У цьому випадку банк повинен оформити повідомлення про виконання ним платіжного доручення. Однак порядок надання інформації може встановлюватися договором, оскільки не передбачається нормативними актами. Тоді невиконання банком цього обов'язку вважатиметься порушенням договірних обов'язків та підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентується підзаконними нормативними актами, наприклад, Положенням про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх використання, затвердженим постановою правління НБУ від 05.03.2002 р. № 82 та ін.

Невиконання чи неналежне виконання платіжного доручення клієнта передбачає відповідальність банка на підставах та в розмірах, передбачених законом (ст. 1092 ЦК), тобто у разі невиконання чи неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк, що виступає у ролі боржника по зобов'язанню, що виникло з цього доручення, повинен відшкодувати платникові (кредитору) всі завдані збитки, відповідно до ЦК, Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та умов договору.