Обов'язки доказування та подання доказів. Доказові фікції та доказові презумпції. Підстави звільнення від доказування

 

Розподіл обов'язків по доказуванню у цивільній справі здійснюється на підставі одного з основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, встановлених ЦПК України (ч. 3 ст. 10 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В даному випадку термін "обов'язок" не слід розуміти буквально, а слід розуміти його скоріше в значенні "тягар". Відповідно до положень зазначеної норми, позивач зобов'язаний доводити обставини, якими він обґрунтовує позов, а відповідач - обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти вимог, що пред'явлені до нього. Тягар доказування третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, адекватний тягарю доказування позивача. Докази у справі подаються й іншими особами, що беруть участь у справі, перш за все прокурором і іншими особами, що зазначені у ст. 45 ЦПК України, особливо в тих випадках, коли вони заявляють позов на захист інтересів інших осіб.

Зазначені правила є загальними правилами розподілу обов'язків доказування та подання доказів, тобто такими, що діють для всіх справ незалежно від їх матеріально-правової природи. Разом із тим, з даних правил існують виключення. Ними є спеціальні правила (презумпції та фікції), які застосовуються відносно певних категорій справ або при вирішенні окремих процесуальних питань.

Доказова презумпція - це припущення, що витікає з норми права, про існування або не існування певного факту. Доказові презумпції не є беззаперечними. Таке припущення може бути спростоване. Спростування такого припущення проводиться шляхом доказування. внаслідок якого може з'ясуватись, що в даному випадку це припущення не відповідає обставинам справи. Наприклад, відповідно до ст. 1166 ЦК України, якщо буде встановлено, що певна особа спричинила шкоду, то відповідно до ч. 2 зазначеної статті її вина припускається (презюмується), якщо вона не доведе зворотне.

У деяких літературних джерелах виділяються також процесуальні презумпції. За своєю суттю вони схожі із доказовими презумпціями за винятком того, що норми права, на яких вони базуються відносяться до процесуальних галузей права. Наприклад, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 121 ЦПК України, суддя повертає позовну заяву у разі якщо вона подана недієздатною особою. Разом із тим, позивач при зверненні до суду не повинен доказувати що він є дієздатною особою. Це презюмується. Лише якщо в матеріалах справи будуть дані про те, що цей факт просто хибний, тільки тоді суддя має право повернути позовну заяву або залишити її без розгляду. Якщо усунути із цивільного судочинства доказові презумпції, то судочинство перестане бути судочинством і перетвориться на ще один адміністративний орган без умовностей, диспозитивної свободи в доказуванні як особливої форми процесуальної діяльності. Сучасне цивільне процесуальне право не може обійтися без доказових презумпцій, оскільки саме презумпції є рушієм змагальної судової процедури з одного боку, а з іншого - процесуально вони дають можливість усвідомити можливий розвиток подій та тих процесуальних наслідків.

Доказові презумпції завжди є складними категоріями, зміст яких, з одного боку, ґрунтується на тій системі доказів, які вибудовують сторони, заявники, відносно предмета позову чи заяви, а з іншого - презумпції характеризуються психологічною складовою, яка відіграє, як правило, ключову роль, оскільки внутрішнє переконання особи в своїй правоті і привноситься нею в матерію судового процесу, яка полягає у намаганні переконати суд в істинності своїх суджень. Це досягається не лише за рахунок тієї інформації, яку містять в собі засоби доказування, але і в тих інтонаціях передаваної інформації, жестикуляції, акцентах, на які звертається увага, інтерпретаціях змісту самої інформації тощо. Перед судом завжди виникає складна ситуація, яка полягає в тому, як із усього інформаційного та психологічного потоку виокремити той логічний ланцюжок, який необхідно викласти в такій логічній послідовності, коли б інформація одного доказу була б логічним продовженням інформації іншого доказу, формуючи, таким чином, логічну єдність доказового матеріалу. При цьому така єдність доказового матеріалу повинна утворювати таку щільну послідовність суджень, яка б давала підстави для безумовного негативного чи позитивного висновку. З урахуванням даної ситуації є всі підстави вважати, що як сторони, так і треті особи, а також заявники та їх представники мають право доводити будь-які обставини на підставі наданих ними доказів, формуючи кожного разу таку систему доказів за якої б усі припущення центробіжно були спрямовані в єдину точку, якою є конкретний факт, підтверджуючи, таким чином, чи спростовуючи його. Поряд із доказовими презумпціями чільне місце у сучасному цивільному судочинстві, особливо в окремому провадженні, займають процесуальні фікції. Останні отримали своє закріплення в цілому ряді процесуальних нормах. Д. Д. Луспеник у цій частині зазначає, що під процесуальною фікцією розуміють використання в певних цілях положення, які не відповідають дійсності. У процесуальному праві за доведеності певного фактичного складу свідомо недостовірний факт вважається існуючим і породжує юридичні наслідки. У той самий час ми говоримо не лише про процесуальні фікції, як окремі процесуальні дії, а і про цілі цивільні справи, які за своїм змістом є процесуальною фікцією. Разом з тим, вони породжують за собою конкретні правові наслідки. Так, цивільні справи, про усиновлення відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 237 ЦПК України стосуються справ окремого провадження. Заявник, який бажає усиновити дитину або повнолітню особу, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подає до суду заяву (ст. 251 ЦПК України). За результатами розгляду такої заяви суд ухвалює рішення. В резолютивній частині такого рішення зазначається про усиновлення дитини заявником (ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

Таким чином, суд установлює той юридичний факт, із яким закон пов'язує виникнення між усиновлювачем і установлюваним таких правовідносин, які є рівнозначними природно-правовим, які існують між кровними батьками і дітьми. Отже, заявник, звертаючись до суду із заявою про усиновлення дитини, заздалегідь розуміє, що він просить суд узаконити від імені держави правову фікцію, за наслідками якої така особа набуває статусу батька чи матері дитини, і така зміна правового статусу тягне за собою виникнення цілого комплексу прав і обов'язків, які стають обов'язковими для таких осіб. Особливістю процесуальних фікцій є наявність диспозитивної волі як заявника, так і держави, оскільки остання, узаконюючи такі правовідносини, зі своєї сторони також бере на себе певне коло зобов'язань. У зв'язку з цим обов'язок щодо збирання необхідних документів у справах окремого провадження, які пов'язані з процесуальними фікціями, повинен лежати не лише на заявникові, який відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦПК України, зобов'язаний надати документи згідно з їх переліком, чи органі опіки і піклування відповідно до ч. 3 ст. 253 ЦПК України, а і суці як державному органі, який узаконює таке звернення. Ось тому суд в даній категорії справ самостійно повинен перевірити питання щодо судимості заявника, можливого притягнення його до адміністративної відповідальності чи неодноразового вступу до шлюбу тощо.

Це ж стосується і справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі.

Процесуальні фікції розкривають суть фікцій у матеріальному праві, вони є їх прикладним легалізованим провадженням, оскільки саме нормативне закріплення певних правових позицій ще не ^значущим для особи. Саме використовуючи процесуальні фікції, через нашу вольову спрямованість, з використанням фактичних даних ми можемо відтворити можливу натуральну реальність, яка буде мати правові наслідки. Така реальність виникає не за рахунок посвідчення чи наявності права, засвідченого у встановленому матеріальним законом порядку, вона відтворюється судом в установленому процесуальними законом порядку. У справах окремого провадження на державу в особі суду повинен бути покладений обов'язок не лише належним чином перевірити надані докази, а й допомогти витребувати їх за клопотанням заявника чи заінтересованої особи, а можливо, і за своєю ініціативою, для створення того чи іншого юридичного факту, який відтворюється письмово у судовому рішенні, оскільки лише в такому випадку процесуальні фікції стають юридичними фактами, які утворюють певні правові наслідки.

Фікція і презумпція є різними за своїм змістом. Закріплюючи презумпцію, законодавець виходить з імовірності існування тієї чи іншої обставини. При створенні ж фікцій законодавець виходить з того, що обставини, яка визнається існуючою, у дійсності немає (або навпаки). Тому у фікціях не йдеться про імовірність існування певних фактів.

В той же час у певних передбачених законом випадках сторона взагалі звільняється від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування встановлені у ст. 61 ЦПК України. До обставин, які не підлягають доказуванню, належать: обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; загальновідомі факти; преюдиціальні факти, тобто факти, встановлені рішенням або вироком суду по раніше розглянутій справі, постановою у справі про адміністративні правопорушення.

Обставини, визнані сторонами - це факти, які вважаються доказами.

Загальновідомі факти також не потребують доказування, але лише в тому випадку коли вони визнані такими судом. Частіше загальновідомими фактами є різні події (землетрус, аварія техногенного характеру на ЧАЕС тощо). Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об'єктивні межі загально відомості певного юридичного факту. Але крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), а й усьому складу суду, який розглядає справу.

Загальновідомі юридичні факти необхідно відрізняти від календарних фактів та від подій, що є загальновідомими, однак не мають юридичного значення для конкретної цивільної справи.

Визнання загальновідомості того чи іншого факту при розгляді цивільної справи має бути оформлене ухвалою суду.

Закон не містить переліку загальновідомих фактів, оскільки він настільки широкий, що немає можливості вичерпно перелічити всі такі факти.

Преюдиціальними фактами визнаються такі юридичні факти, які раніше були встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі або вироком суду по кримінальній справі. Оскільки такі факти вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, то законодавець обґрунтовано встановив, що вони не повинні доказуватися вдруге.

Закон встановлює різні правила преюдиції судових рішень. Так, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Що ж стосується вироків у кримінальних справах, які набрали законної сили, чи постанов суду у справі про адміністративне правопорушення, то вони обов'язкові для суду лише в питаннях: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою? Інші обставини, не є преюдиціальними і підлягають доказуванню (наприклад: вина, розмір шкоди тощо).

Перелік обставин, які не підлягають доказуванню є вичерпним (ст.61 ЦПК України).

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы

Схожі підручники

 
 

Залишити коментар

 

Коментарів - всього 0