Зміст судового рішення

ЦПК України закріплено, що під час ухвалення рішення в нарадчій кімнаті суд вирішує такі питання:

• 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
• 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
• 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
• 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
• 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
• 6) як розподілити між сторонами судові витрати;
• 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
• 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ст. 214 нового ЦПК України).

Рішення за формою має бути викладено письмово, а за змістом - відповідати ст. 215 ЦПК.

Зміст судового рішення - це його структура у взаємозв'язку, взаємообумовленості і послідовності його частин та їх складових елементів.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким і відповідно до ст. 215 ЦПК обов'язково мати: вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини; викладене письмово у встановленій послідовності.

Вступна- це перша початкова частина, яка розпочинається найменуванням документа та вказівкою на ім'я України, від якої воно постановляється, час і місце постановленого рішення, найменування суду, що постановив рішення; в якому засіданні розглядалася справа: у відкритому чи закритому; склад суду; прізвище секретаря судового засідання; найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі.

Описова частина судового рішення вміщує в собі коротке викладення обставин справи так, як подали до суду заінтересовані особи в заявах та поясненнях, а саме: зміст вимог позивача та їх обґрунтування; заперечення відповідача та їх обгрунтування; вимоги відповідача за зустрічним позовом та їх обґрунтування і пояснення позивача на цю вимогу та його обґрунтування; розпорядчі дії сторін: позивача про зміну позову та відповідача про повне чи часткове його визнання; самостійні вимоги третіх осіб та їх обґрунтування; вимоги прокурора, органів державного управління, профспілок та інших суб'єктів, пред'явлені на захист інтересів інших осіб та держави, їх обгрунтування і ставлення осіб, в інтересах яких порушено цивільний процес, до цих вимог тощо.

У мотивувальній частині рішення наводяться всі міркування суду, на яких грунтується рішення у справі. Це фактичні і юридичні мотиви висновків суду у справі. В них наводяться обставини справи, встановлені судом; докази, на яких ґрунтуються висновки суду; доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази; назва статті, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Резолютивна частина рішення повинна містити сформульовані в імперативній формі завершальні висновки суду по суті справи.

У ній, зокрема, має бути зазначено:

• - висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено);
• - висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено;
• - розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;
• - вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде;
• - конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права;
• - розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України;
• - строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
• - у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або має право Його допустити.

Відповіді суду на всі правові питання повинні випливати з встановлених фактичних обставин, бути вичерпними, визначеними і безумовними.

Вичерпними будуть рішення, в яких судом дається повна відповідь на всі передані на його вирішення правові питання.

Вимога визначеності полягає в тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі поставлені перед ним питання.

Безумовність полягає в тому, що висновки, зроблені в рішенні, не повинні включати умови, які б поставили його виконання від їх настання. Суд не може покласти на відповідача обов'язок виконати певні дії за умови виконання зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій.

Рішення суду ухвалюється в нарадчій кімнаті з додержанням її таємниці, викладається в письмовій формі головуючим або одним з суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь в ухваленні рішення. Ухвалене судом рішення проголошується прилюдно. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст. 218 ЦПК).

ЦПК України передбачається, що після проголошення рішення суд, який його ухвалив не може сам скасувати або змінити це рішення (ст. 218 ЦПК).