Пам’ятки готичного архітектурного стилю в Україні(XIV-XVI cт.)
Зміст
Розділ I.Готична архітектура Зах.Європи.Головні ознаки і памятки стилю.............3
Розділ II.Памятки готичного архітектурного стилю в Україні XIV-XVI ст………10
Список використаної літератури...................................................................................19
Додатки…………………………………………………………………………………20
Розділ I.Готична архітектура Зах.Європи.Головні ознаки і памятки стилю.
Гомтика (від . gotico, буквально — готський, від назви німецького племені ) — готичний , художній стиль, що є заключним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної та частково Східної (між серединою і - ст.). Термін «Готика» був введений теоретиком мистецтва і архітектором і далі поширений італійськими епохи як принизливе означення всього мистецтва, що виникло не без впливу активності германських племен, котрі вважалися «варварськими». З початку ст., коли для мистецтва - ст. прийняли термін , було обмежено хронологічні рамки готики, в якій, у свою чергу, почали виділяти ранню, зрілу (високу) та пізню фази.
У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: — XI—XII століття і готичний — ХІІІ—XIV століття (в окремих країнах — до XVI ст.)[7].
Щодо мистецтва готичного стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.
Готика — це характерне устремління споруди вгору, зокрема за рахунок гострих стрілчастих , це — великі вікна з кольоровим, мальовничо розписаним склом, це чисельні арки, багатство скульптури, оздоблення. Такі елементи надають готичним спорудам динамічності, величі. Сутність готики полягає в зіставленні протилежностей, у здатності об'єднати абстрактну ідею та живий трепет життя, у прагненні пронизати земну плоть злетами духовної енергії. Готична архітектура водночас конструктивна та зображувальна, що й проявилося у готичному соборі, який виконував роль суспільного центра міста[6,c.143].
Пам'ятками цього стилю є (), Лондонське Вестмінстерське абатство, в і т.д.
На великі зміни в емоційному світі людини середньовіччя вказували й нові явища в музичній культурі. Саме у 12-13 ст. досягає вершин розвитку найдосконаліший вид професійного багатоголосся — дискант. Це був спів у протилежному русі, або «протиголосся», осередком його була школа при соборі Паризької Богоматері, міста Лімож і Шартр. У 15-16 ст. готику змінив Ренесанс[7].
Як і в романському мистецтві, у готиці головним об'єктом творчості залишався Бог. А проте, в пам'ятках нового архітектурного стилю релігійні сюжети будівничі почали доповнювати земними образами — квітів, людей (з їхніми індивідуальними рисами), головних подій життя (народження, шлю-бу, смерті). Ці образи неначе унаочнювали думку про те, що оскіль-ки Господь створив людину за своєю подобою, людське тіло може правити за модель для зображення Бога. Тож у небесному світі, який зійшов у земні храми, відбивалася антропоморфна краса. У сценах Розп'яття та Воскресіння Ісуса Христа, зображеннях Діви Марії готичні митці передавали індивідуальні риси конкретних сучасників, а в обличчях біблійних персонажів, як, наприклад, ангелів у Реймському соборі, втілювали почуття. За метафоричним висловом французького мистецтвознавця Андре Мальро, "реймська усмішка коронує все ґотичне мистецтво середньовіччя"[1,c.153].
Для сучасників ґотика була культурним явищем передусім французького походження, ориs franzigепит. Елементи нового ар-хітектурного стилю виникли, розвинулися і сформувалися в єдине концептуальне ціле на території колишнього "герцогства фран-ків".
Першу готичну пам'ятку класичного зразка було створено в самому серці маєт-ностей Капетінгів — монастирі Сен-Дені.
Тутешній собор, збудо-ваний протягом 1132-1144 років за концепцією абата Сюґера, вва-жають першим у Європі готичним храмом.Мистецька концепція Сюґера поєднувала елементи романського стилю, що його добре вивчив абат під час своїх паломництв у землі за Луарою, й архітектурну спадщину півночі[1,c.154].
Для підсилення оптичного ефекту вживали кольорове скло, укладаючи з нього розмаїті вітражі із зоб-раженнями людей і рослин (вперше такий декор вікон застосували в Сен-Дені, згодом — у Шартрі, де на початку XIII століття було ство-рено славнозвісний вітраж "Богородиця пречудового скла"). З ча-сом відомі паризькі вітражисти почали забезпечувати своєю продук-цією готичні собори в усій Франції. Другою новацією, яку запропо-нував Сюґер, було зображення всього того, що в християнських та-їнствах символізує людину. Сен-денійський абат вважав, що скульп-турні зображення біблійних сюжетів потрібно розміщувати на фа-саді храму, обличчям до народу, щоб тому було легше засвоїти суть християнського віровчення.
Заповзявшись перебудовувати монастирський храм, Сюґер, звіс-но, не міг зруйнувати старого собору, що його, за леґендою, спору-див сам Ісус Христос. Абат добудував новий вхід — масивний вер-тикальний портал, що ввібрав елементи стилю соборів Нормандії, а також спорудив дві вежі, вмістив гігантську розету над головною каплицею. Собор Сен-Дені було оздоблено не лише скульптурами Діви Марії та апостолів, а й зображеннями французьких монархів і навіть самого абата (як людини, що приносить дари Богородиці)[1,c.154].
Собор Сен-Дені визначив канони готичної архітектури, яких по-чали дотримувати будівничі сакральних, а згодом — і світських спо-руд. Протягом 1135-1160 років звели готичний собор у Сансі, 1145 року до романського собору в Шартрі добудували готичний портал. Того ж таки року почали споруджувати храм у Санлісі, висота якого сягала 18 метрів (роботу завершили 1190 року), а 1158 року — у Лані, де лише 40 років перед тим звели романський собор. Романський стиль більше не відповідав тогочасним уподобанням: усі прагнули нового й захоплювалися працею майстрів готики. Сучасник Людовіка VII та Філіппа II абат Мон-Сен-Мішель — Робер, який спостерігав за споруд-женням собору Паризької Богородиці (Нотр-Дам-де-Парі), закладе-ного завдяки єпископові Морісу де Сюллі 1163 року на місці зумисне зруйнованого романського храму, наголошував: "Коли будівлю буде завершено, на цьому боці гір (Альп) ніщо не зможе до нього дорівнятися"[1,с.155].
Перша хвиля поширення готичного стилю охопила передусім маєтності Капетінгів, які вкладали великі кошти в спорудження но-вих соборів (Шартр, Санліс, Лан, Париж). Тільки на будівництво собору Паризької Богородиці Філіпп II виділив 200 тисяч золотих ліврів.
Собор Паризької Богоматері (п'ятинефний храм уміщував до 9 тисяч чоловік),закінчений в 1320 р. В його конструкції виразно виявляються всі основні принципи готики, але також багато елементів важкої романської архітектури — масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи, незграбні вежі, мінімум скульптури. Західний фасад став зразком для архітектури багатьох наступних соборів: над трьома вхідними порталами послідовно височіє так звана галерея королів, три великих вікна з «трояндою» посередині, дві вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.
Широковідомим став Шартрський собор(1194р,почали зводити). Блискучий приклад зрілої французької готики — собор у Реймсі. Найбільший і найвищий собор Франції — Ам'єнський. Його довжина 145 м, висота склепіння центрального нефа 42,5 м. Ам'єнський собор часто називають готичним Парфеноном[7].
З готичних монастирів особливо знаменитим є абатство Мон Сен Мішель(початок спорудження 1211р) біля кордону Нормандії і Бретані, розташоване на високій скелі, як неприступна фортеця. Феодальні замки в кінці XIII ст. будували вже тільки з королівського дозволу, у XIV ст. це взагалі стає привілеєм короля і його оточення, у замкових комплексах виникають розкішно вбрані палаци. Замки поступово перетворюються на резиденції для розваг, на мисливські шато[6,с.156].
Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшла через етапи ранньої, високої та пізньої готики. У межах готичного стилю митці — століть значну увагу приділяли розвиткові багатоколірних вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени.
Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці ст.) й існувала до ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його розтягнутість у ширину, наявність безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середохресті. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері, оспіваний згодом у пейзажах Констебла. Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики[7].
Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м.
В Італії дістали поширення лише окремі елементи готики: стрілчасті арки, «рози». Основа — суто романська: широкі приземкуваті храми, гладка площина стін яких часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту поверхню фасаду (собор у Сієні). Приклад пізньої італійської готики — величезний Міланський собор, який вміщує 40 тисяч чоловік, найбільший храм Європи (початок будівництва XV ст. — кінець XVI ст.). Венецію й досі прикрашають її мармурові палаци з аркадами, що віддзеркалюються у каналах або лагунах (Палац дожів, р. — XVI ст.)[6,с.159].
Готичні пам'ятки є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі і т.д.), (собор св. Віта і Карлів міст у Празі), Австрії (собор св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Марнацький костьол у Кракові) та інших країнах Європи.
З XI ст. Польща також здійснила значний поступ у культурному розвитку, особливо після остаточного відновлення в XIV ст. власного королівства. Географічні умови, насамперед значна віддаленість від розвиненої в культурному відношенні Західної Європи, і політична роздрібленість призвели до того, що польські досягнення в галузі культури аж до початку XVI ст. були не такими виразними, як досягнення чехів. Крім того, цей поступ у Польщі очолювало духовенство.Це повільне поширення західних ідей у Польщі ілюструється тим фактом, що церковні реформи Григорія VII були сприйняті в лише на початку XIII ст., набагато пізніше, ніж у Богемії.
Готичний стиль поширився у Польщі протягом XIV—XV ст. На півдні, особливо в районі Кракова, домінувала французька готика. Німецька готика поширилася на Заході й Півночі Польщі. Значно сприяли розвитку готичного мистецтва у заснованих ними містах німецькі колоністи. Тевтонські рицарі, великі магістри яких нерідко були хорошими будівниками, перейняли той специфічний стиль готичної архітектури, що розвинувся у Північно-східній Німеччині, в заможних містах Ганзи. Деякі зі споруджених рицарями відомих будівель, такі як церква Матері Божої у Данцигу (-) і найзначніша цегляна споруда — палац великих магістрів у Марієнбурзі (1276—1335), справили великий вплив на будівництво у Північно-східній ПольщіАле пізньоготичний стиль розквітнув у Польщі лише в XV ст.
Найдавнішими скульптурними пам'ятками Польщі є оздоблення романських церков, зокрема бронзова брама собору в Гнезно (—) і двері собору в Плоцьку. Готичні скульптурні пам'ятки датуються XIV—XV ст. Найвідоміші з них — статуї князів династії Пястів, що збереглися у Вроцлаві, Ополі, Кресобожі, Любуші й Кракові. Із середини XIV ст. значного розвитку у Польщі набуло різьбярство. До наших часів збереглося кілька гарних зразків різьблених дерев'яних вівтарів[7].У XIII — першій половині XV ст. в Іспанії, як і у всій Західній Європі, формується готичний стиль.Кінець 12 — початок 13 ст. в Іспанії, як і у всій Європі, були позначені важливими змінами: посилилась могутність великих монархів, об'єднувалися дрібні держави, монастирі втрачали свій вплив, виникли міські общини з їх самоуправлінням, все це сприяло пробудженню народної свідомості усіх сфер життя суспільства і насамперед мистецтва, архітектури, що знайшло відображення в готичному стилі. Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси, про що свідчать величні собори в Севільї, Бургосі і в Толедо (один з найбільших у Європі). Особливе художнє явище являє собою так званий стиль , що сформувався у результаті злиття в архітектурі елементів готики (а пізніше — Ренесансу) з мавританською спадщиною.
У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникненню численних національних і регіональних варіацій. Історія мистецтва оперує поняттями «англійська, французька, німецька готика». Слід враховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з «варварським мистецтвом», сприймалася як порушення художнього смаку, почуття симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Нове сприймання готики пов'язане з ідеологією німецького й французького романтизму, які начебто знову «відкрили» цей стиль, наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появою неоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями[3,с.46].
Отже,зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новоствореними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у шпилі.
Розділ II.Памятки готичного архітектурного стилю в Україні XIV-XVI ст.
Однією з необхідних умов об’єктивної і всебічної оцінки будь-якого історико-архітектурного явища (певного історичного типу будівель, стилістичного напрямку, регіональної школи і навіть окремої споруди або ансамблю) є, як відомо, розгляд його у контексті найголовніших тенденцій та течій розвитку світового зодчества.
Певне відставання зазначеного напрямку досліджень архітектурної спадщини України від аналогічних розробок в інших країнах Європи найбільш повно простежується на прикладі одного з найменш вивчених тут архітектурних стилів — ґотики. У більшості фундаментальних досліджень з історії українського зодчества роль ґотичного фактору зводиться до незначних впливів на рівні окремих декоративних прийомів або деталей. Відсутність скільки-небудь глибоких слідів ґотики у вітчизняному будівництві пояснюється, насамперед, її виникненням і найбільшим розквітом у країнах Західної Європи — Франції, Іспанії, Німеччині та ін. У якості іншої причини незначного поширення стилю в українській архітектурі висувається та обставина, що в очах більшості наших співвітчизників (православних у своїй основі) він ототожнювався з процесом їх насильницького покатоличення[8].Викликає сумнів саме твердження про незначну роль готики в історії вітчизняного зодчества, адже у більшості галузей матеріальної та духовної культури України цей період позначений чи не найвищим рівнем розвитку після княжої доби. Саме системний характер культури дозволяє припустити існування аналогічних тенденцій і в українській архітектурі XIII — на початку XVI ст., які в силу різних причин ще не були виявлені дослідниками чи не дійшли до нас у вигляді пам’яток або інших історичних джерел.
Причини явно недостатньої уваги до української архітектурної ґотики слід шукати, очевидно, у своєрідній системі регіональних пріоритетів у дослідженні України, які традиційно використовувалися офіціозною російською, а згодом і радянською історичною наукою. Вона полягає в ототожненні вітчизняної історії та культури переважно з південними та східними землями України(Слобожанщиною, Сіверщиною, Наддніпрянщиною та ін.), де ґотичний стиль (як, до речі, і ренесанс) дійсно не залишив якихось помітних слідів. Водночас з цим практично непоміченими залишаються численні ґотизми в архітектурі Волині, Галичини, Закарпаття, Буковини та інших історичних земель Західної України, хоча саме тут багатовікова еволюція вітчизняного зодчества відрізнялася чи не найбільш усталеним і послідовним характером[8].
У XIV—XV ст. на південно-західних і західних україн-ських землях після загар-бання їх Угорщиною, Литвою та Польщею створилися пе-редумови запровадження ка-толицизму. Природно, що на ці землі в процесі покатоли-чення місцевого населення ра-зом з будівництвом католиць-ких храмів перенесено сфор-мовані в епоху середньовіччя апробовані схеми обємно-просторової композиції й кон-структивні особливості та ар-хітектурні форми готики.
Відображаючи соціальні умови, потреби та економічні можливості цивільних і цер-ковних замовників, в Укра-їні споруджувалися різні за розмірами та архітектурними рішеннями костели. Одно-часно будувалися коштом го-родян і селян невеликі, прості за оздобленням парафіяльні храми, а на замовлення мож-новладців або багатих черне-чих орденів — складніші за об'ємно-просторовою струк-турою кафедральні й монас-тирські костели[4,с.144].
Готична церковна архітектура західноєвропейського зразка з’явилася на західноукраїнських землях внаслідок входження їхньої частини до складу Польщі й пов’язаного з цим поширення у регіоні католицьких церковних структур. Хоч до 1412 (1414) р. латинське архієпископство знаходилося у Галичі, найвагомішу роль на початковому етапі поширення готичного стилю в церковній архітектурі на західноукраїнських землях відіграв Львів, і саме на місцевому ґрунті постали й збереглися найхарактерніші його зразки[5,c.56].
Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386-1434 ). Його матір'ю була дочка Тверського князя (православного віровизнання), тому легко зрозуміти, що змалку майбутнього короля виховували в православному дусі. Зайнявши королівський престіл, колишній литовський володар пам'ятав своє походження. Улюбленою своєю вотчиною він вважав Червону Русь, яка зберігала традиції православ'я. Він часто приїжджав сюди, його ім'ям названо місто Городок Ягелонський (нині Городок на Львівщині).
Щоб зберегти спокій та злагоду в державі з різноконфесійним населенням, належало проводити політику консолідації, тож, розуміючи це, король не утискував надто православ'я. За його правління ідея толерантності набула певного поширення серед вищих верств суспільства, у Краківському університеті вчені теоретично обґрунтовували її. Так, Павло Влодкович наголошував, що держава з'явилась на базі права людського, а саме права народів, тимчасом як розрізнення вірних і невірних ґрунтується на праві Божім. Усе це уможливило збереження східнохристиянського мистецтва Русі. У візантій-ському стилі було виконане малювання колегіатського костелу у Вислиці (XIV ст.), каплиці св.Трійці в Любліні (1418) та костелу в Сандомирі (1430-ті). Джерела вказують на наявність у костелах ікон візантійського живопису.Про відсутність гострого неприйняття східного обряду католиками свідчить і те, що київський митрополит Ізидор, повертаючись із Флорентійського собору, відправляв службу у Львівському катедральному костелі. Один із львівських ксьондзів мав ім'я Йоан Русин[9].
Рання львівська архітектура готичного періоду складає досить цілісну групу пам’яток, у якій домінують збережений парафіяльний костьол та втрачені у XVIII — XIX ст. костьоли монастирів домініканців і францисканців. Усі вони закладені на єдиному плані з вузькою витягнутою вівтарною частиною і вкороченою прямокутною, близькою до квадрата, навою, й демонстрували характерні приклади "цегляної готики", однією з прикметних рис якої виступає майже цілковита відсутність монументальної скульптурної декорації. Найзагальніші принципи планово-просторової організації перших львівських готичних храмів витворили популярну на місцевому ґрунті схему, яка залишалася актуальною до самого початку XVII ст. (костьоли монастиря бернардинів та св. Марії Магдалини)[5,с.59].
Серед трьох найстаріших готичних храмів Львова особливе місце мав посідати новий парафіяльний костьол. Пізніша традиція приписує його закладення Казимирові Великому, проте відомі моменти історії спорудження храму не дають жодних свідчень щодо якоїсь опіки над його будівництвом з боку вищої державної та церковної влади, що, на перший погляд, виглядає нібито досить несподіваним у контексті особливої ролі Львова в утвердженні польського панування на новопридбаних територіях. Зокрема, до нас не дійшло відомостей про королівські фундації на користь головного парафіяльного храму міста, хоч Людовик Угорський і Владислав Яґайло щедро обдарували, наприклад, монастир домініканців.
Спорудження головного латинського парафіяльного храму Львова велося на кошти самих міщан, до яких лише від початку XV ст. починає приєднуватися навколишня магнатерія, і йшло досить повільно. Лише 1404 р. було засклеплено вівтарну частину храму, яку освячено наступного року. Будівництва не прискорило навіть перенесення до міста центру латинської архідієцезії на західноукраїнських землях. Остаточне завершення споруди (без парної вежі на фасаді, що так ніколи і не була збудована), припадає тільки на кінець XV ст. Костьол є прикладом базиліки з трьома навами, розділеними стовпами, та вівтарною частиною і двома вежами на фасаді. Характерною особливістю його планово-просторової структури виступає розташований обабіч бокових нав вінець каплиць; до вівтарної частини храму примикають лише дві симетричні каплиці біля її початків[4,с.145].
Спорудження костьолу було справою рук вроцлавських архітекторів німецького походження.
Другою за значенням спорудою серед ранніх готичних храмів Львова був розібраний у середині XVIII ст. костьол монастиря домініканців, найповніше уявлення про який дає опис М. Ґруневеґа. Лише у найзагальніших рисах відомий також костьол монастиря францисканців.
Ранню львівську готику у значно скромнішій редакції демонструє також невеликий однонавний з малою гранчастою апсидою костьол Іоанна Хрестителя, який належав общині вірмен-католиків — Владислав Опольський передав його їм 1375 р. Іншими зразками львівської готики виступають втрачені каплиця св. Катерини на території Низького замку, шпиталь Святого Духа та костьол св. Станіслава[5,с.61].
Поза Львовом найхарактернішою пам’яткою ранньоготичної архітектури на західноукраїнських землях є парафіяльний костьол у Дрогобичі, який наслідує планово-просторову структуру львівського парафіяльного костьолу, але без системи каплиць та веж на фасаді. Дрогобицький костьол вигідно вирізняється також тим, що щасливо уник тинькування зовнішніх стін[5,с.62].
Ще перед серединою XV ст. костьоли з’являються і на Волині, хоч тут загалом до XVII ст. вони були поширені дуже мало. До найстаріших належав втрачений костьол домініканців в Острозі, заснований 1432 р. Найстарішою вцілілою автентичною пам’яткою костьольної архітектури на території Волині є датований 1450 р. скромний однонавний з трансептом костьол св.Петра і Павла фундації Радивилів в Олиці. Протягом на-ступних століть споруди пере-будовувались для збільшення об'єму. У жодному костелі не збереглися готичні стрілчасті арки, нервюрні склепіння та елементи оздоблення[8].
Окремим регіоном розвитку культової архітектури західної традиції на українських землях перед серединою XV ст. було Закарпаття. Тут збереглася чимала, як на ті часи, кількість мурованих костьолів, однонавних, простих у плані, нерідко в селах, які репрезентують провінційну готичну будівельну традицію. До найхарактерніших належать пам’ятки, збережені у Берегові (римо-католицька церква ХІІ ст. У 1241 р. знищена татаро-монголами хана Батия, у 1370 р. — збудовано нову церкву. У 1846 р. — реконструйована. Після набігу солдат Мукачівського замку готичний храм у Берегові остаточно був знищений і втратив свої настінні розписи,тепер має форми псевдоготичного стилю)[11], Виноградові, Добросіллі, Зміївці, Струмківці, Хусті. Костел у Виноградові, збудований у романсько-готичних формах, має значну цінність. Це великий за розмірами храм з шестигранною апсидою та квадратною в першому і восьмигранною у верхніх ярусах баштою на західному фасаді і восьмигранним високим наметом, ребра якого раніше прикрашали характерні для готики повзучі декоративні елементи. Будівлю підсилюють контрфорси, а північно - західний кут нава —аркбутан. Північному і південному порталам притаманні елементи романського та готичного декору[4,c.146].
Окрім мурованої, на західноукраїнських землях поширювалася також дерев’яна костьольна архітектура, проте, як і дерев’яне церковне будівництво, вона так само втрачена повністю і безслідно. Ця архітектура відігравала особливо важливу роль на ранній стадії поширення на західноукраїнських землях католицьких парафіяльних структур[5,c.66].
Складний розвинений план, вдало знайдені пропорції та вишукане декоративне оздоб-лення притаманні найвидатнішим готичним костелам Га-личини та Закарпаття (кафед-ральний Вознесіння Пресвя-тої Діви Марії у Львові; Діви Марії та Св. Варфоломея у Дрогобичі; Миколаївський у Рогатині, XV—XVII ст.; Воздвиженськнй у Берего-вому, ХIIІ—XIV ст.). Уні-кальною спорудою є романсько-готичний храм у с. Горяни (передмістя Ужгорода)[4,c.146].
Незва-жаючи на оригінальність вирі-шення та своєрідність плас-тичних форм, ці будівлі мали спільні риси. Вони були голов-ними католицькими храмами найзначніших міст того часу і розраховувались на велику кількість людей, що й зумо-вило їхні розміри.
В історії храмового будівництва західної традиції на українських землях середина XV — середина XVI ст. виступає насамперед як заключний етап розвитку готичного стилю. Будівництво найграндіоз-нішого храму цієї групи — Львівського кафедрального костелу, що тривало понад сто тридцять років (1350— 1493 рр.) пов язане з іме-нами кількох архітекторів. Першими а них були Ничко і Петро Штехер; на по-чатку XV ст. їх наступни-ком став майстер Микола Гонзаго з Вроцлава; напри-кінці XV ст. будівництва за-вершували архітектори Иоахім Гром і Амброзій Рабиш — обидва теж з Вроцлава; у 1493 р. Ганс Блехер добудо-вував емпори та склепіння над ними. Храм являє собою тринавову велику (довжина цен-тральної навн — близько 62 м, первісна ширина — 24 м) бу-дівлю зального типу з тран-септом і двома баштами над його бічними членуваннями[4,с.145].
Названі львівські будівничі сілезького походження — остання група майстрів готичної школи, зафіксована на терені Львова. Підтверджений джерелами епілог місцевого середовища архітекторів пізньої готики пов’язаний з активністю майстра Лукаса з Пряшева ( 1541), відомого з своєї діяльності у Львові та Луцьку, де він за контрактом мав спорудити новий палац та інші будівлі на території Верхнього замку, але не завершив їх . Проте від 1543 р. у Львові документально засвідчений перший майстер італійського походження — Петро Італієць , присутність якого вказує на початок нової доби розвитку будівельної справи на українських землях, пов’язаної з проникненням в Україну ренесансної будівельної культури, принесеної приїжджими італійськими майстрами здебільшого північноіталійського походження[5,с.157].
Видатною спорудою цієї групи є костел Діви Марії та Св. Варфоломея в Дрогобичі (1392—1410 рр.), збудова-ний на території замку, колись укріпленого ровами, валами та дерев яними спорудами з му-рованою баштою. Західною частиною його апсиди стали стіни терема воєводи, збудова-ного, напевне, у XII—ХШ ст. Це також тринавовий чотири стовпний храм зального типу.
Деякі костели, засновані в XIV — на початку XVI ст., стали об'єктами стилізаторсь-ких реставрацій кінця XIX -початку XX ст., внаслі-док яких їхні форми ви-явилися ще більш готич-ними (костел у Городку на Львівщині, 1419, 1939 рр.) чи романськими (костел Івана Хрестителя у Львові, XIV-XV ст.. 1887 р.), або поєднали в собі готику, ба-роко та модерн (Миколаїв-ський костел у с. Вижняни на Львівщині, 1400-1651 рр)[4,c.146].
Поза Львовом характерними зразками пізньоготичної костьольної архітектури виступають парафіяльні костьоли Святого Мартина фундації родини Гербуртів у Скелівці (Фельштин) та Новому місті, а також Троїцький костьол у Нижанковичах. До 1481 р. належить найдавніша частина — вівтар і нава — перебудованого на початку XVII ст. парафіяльного Троїцького костьолу в Олеську. Характерним зразком костьольної архітектури свого часу виступає також замкова каплиця в Бережанах на Тернопільщині з двома добудованими у XVII ст. симетричними круглими каплицями, перетвореними на мавзолей родини Сенявських. 1545 р. споруджено Троїцький костьол на території Окольного замку в Луцьку, близький, як свідчать описи, до Успенської церкви Зимненського монастиря. У Кам’янці-Подільському на переломі XV — XVI ст. споруджено домініканський костьол св. Миколая, планувальна структура якого в найзагальніших рисах нав’язує до схеми, відомої з найраніших пам’яток готичної архітектури, посталих на львівському ґрунті[5,с.167].
Готика — одна з найбільш цікавих сторінок історії закарпатського мистецтва ХV — ХVІІ ст.Майже в усіх замках Закарпаття залишилися деталі готичного стилю, це не дивно, адже у цей період розквітала замкова архітектура. Ось деякі приклади готики на Закарпатті:с.Ардів,сБереги, Боржава,Велика Бігань,Вари,Вишково,Мужієво,Данилово,Четфалва,Добросілля,Чепа,Четово,Горяни,Чинадієво,Чорнотисово,Виноградів,Олександрівка[11].
Далі продовжувала розвиватися так само не відома за автентичними пам’ятками дерев’яна костьольна архітектура. На львівському ґрунті про неї вціліли скупі документальні свідчення. Так, зокрема, незабаром після відомого кривавого утихомирення бунту підмайстрів кравецького цеху (1491) його цехмайстри збудували дерев’яний костьол св. Анни[5,с.166].
Таким чином, період XIII — середини XV ст. посідає важливе місце в історії архітектури та будівництва в Україні. Важливим в історичній перспективі явищем виступає поширення на західноукраїнському ґрунті європейської будівної системи та початок діяльності в регіоні будівничих європейського походження, які репрезентували провінційні школи німецького кола. Це поклало початок співіснуванню на західноукраїнському ґрунті двох будівельних орієнтацій,візантійського і західноєвропейського готичного і двох архітектур, поступовому опануванню українського мурованого церковного будівництва західними майстрами. Зростання ролі елементів західноєвропейського походження у загальній картині розвитку архітектури та містобудування на українських землях стало одним з яскравих виявів дедалі активнішого втягування українських земель в орбіту загальноєвропейського культурного життя.
Стиль катедральної готики кінця XIV -першої половини XV століття був другим великим осягом монументального мистецтва України після Києво-руської доби. Чесько-південнонімецьке зодчество XIV століття стало джерелом, з-поміж форм якого під впливом місцевих уявлень було дібрано найприйнятніші мотиви. Завдяки такому добору витворилася оригінальна стильова течія першої половини XV століття не тільки в архітектурі України, а й Центральної Європи взагалі.Період середини XV — середини XVI ст.виступає насамперед як продовження традицій попередньої епохи. Ця його роль особливо виразно накреслюється в українському церковному будівництві, хоч і досить маловідомому за конкретними збереженими пам’ятками, містобудуванні.
Аналогічний характер щодо готичного стилю має будівництво західного зразка як світське, так і церковне. Для готичного стилю це був заключний етап розвитку й час появи перших — ще поодиноких — майстрів і споруд італійського ренесансного зразка, за якими, однак, було майбутнє.
Список використаної літератури
1.Ададуров В.Історія Франції.Королівська держава та створення нації(від початків
до кінця XVIII cт.).Серія “Історія країн світу”.Львів:вид-во УКУ,2002.-412 с.
2.Добиаш-Рождествеская О.Культура западноевропейского Средневековья.-
М.,1987.
3.Дюбі Ж.Доба Соборів.Мистецтво та суспільство 980-1420 рр.-К.,2003.
4.Історія української архітектури/за ред.В.Тимофієнко.-К.:Техніка,2003.-472с.
5. Історія української культури.Т.2/(Українська культура XIII — першої половини
XVII століть).-К.,2001.
6. Хейзинга Й. Осень средневековья. — М., 1988.
Інтернет-джерела
7.Готичний стиль-www.wikipedia.org
8.Завада В.Готизми в архітектурі деревяних храмів Полісся
9. Катедральна готика України-www.textreferat.com.ua
10.www.izbornyk.org
11.Архітектура Закарпаття-www.all.zakarpattya.net
Готичний костел ,Виноградів,Закарпатська обл.
с. Данилово,Хустський р-он,Закарпаття
Лютеранська кірха поч.XX ст.,Луцьк
с.Четфалва,Закарпаття(XIV,дзв.XVIIIcт.)
Розділ I.Готична архітектура Зах.Європи.Головні ознаки і памятки стилю.............3
Розділ II.Памятки готичного архітектурного стилю в Україні XIV-XVI ст………10
Список використаної літератури...................................................................................19
Додатки…………………………………………………………………………………20
Розділ I.Готична архітектура Зах.Європи.Головні ознаки і памятки стилю.
Гомтика (від . gotico, буквально — готський, від назви німецького племені ) — готичний , художній стиль, що є заключним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної та частково Східної (між серединою і - ст.). Термін «Готика» був введений теоретиком мистецтва і архітектором і далі поширений італійськими епохи як принизливе означення всього мистецтва, що виникло не без впливу активності германських племен, котрі вважалися «варварськими». З початку ст., коли для мистецтва - ст. прийняли термін , було обмежено хронологічні рамки готики, в якій, у свою чергу, почали виділяти ранню, зрілу (високу) та пізню фази.
У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: — XI—XII століття і готичний — ХІІІ—XIV століття (в окремих країнах — до XVI ст.)[7].
Щодо мистецтва готичного стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.
Готика — це характерне устремління споруди вгору, зокрема за рахунок гострих стрілчастих , це — великі вікна з кольоровим, мальовничо розписаним склом, це чисельні арки, багатство скульптури, оздоблення. Такі елементи надають готичним спорудам динамічності, величі. Сутність готики полягає в зіставленні протилежностей, у здатності об'єднати абстрактну ідею та живий трепет життя, у прагненні пронизати земну плоть злетами духовної енергії. Готична архітектура водночас конструктивна та зображувальна, що й проявилося у готичному соборі, який виконував роль суспільного центра міста[6,c.143].
Пам'ятками цього стилю є (), Лондонське Вестмінстерське абатство, в і т.д.
На великі зміни в емоційному світі людини середньовіччя вказували й нові явища в музичній культурі. Саме у 12-13 ст. досягає вершин розвитку найдосконаліший вид професійного багатоголосся — дискант. Це був спів у протилежному русі, або «протиголосся», осередком його була школа при соборі Паризької Богоматері, міста Лімож і Шартр. У 15-16 ст. готику змінив Ренесанс[7].
Як і в романському мистецтві, у готиці головним об'єктом творчості залишався Бог. А проте, в пам'ятках нового архітектурного стилю релігійні сюжети будівничі почали доповнювати земними образами — квітів, людей (з їхніми індивідуальними рисами), головних подій життя (народження, шлю-бу, смерті). Ці образи неначе унаочнювали думку про те, що оскіль-ки Господь створив людину за своєю подобою, людське тіло може правити за модель для зображення Бога. Тож у небесному світі, який зійшов у земні храми, відбивалася антропоморфна краса. У сценах Розп'яття та Воскресіння Ісуса Христа, зображеннях Діви Марії готичні митці передавали індивідуальні риси конкретних сучасників, а в обличчях біблійних персонажів, як, наприклад, ангелів у Реймському соборі, втілювали почуття. За метафоричним висловом французького мистецтвознавця Андре Мальро, "реймська усмішка коронує все ґотичне мистецтво середньовіччя"[1,c.153].
Для сучасників ґотика була культурним явищем передусім французького походження, ориs franzigепит. Елементи нового ар-хітектурного стилю виникли, розвинулися і сформувалися в єдине концептуальне ціле на території колишнього "герцогства фран-ків".
Першу готичну пам'ятку класичного зразка було створено в самому серці маєт-ностей Капетінгів — монастирі Сен-Дені.
Тутешній собор, збудо-ваний протягом 1132-1144 років за концепцією абата Сюґера, вва-жають першим у Європі готичним храмом.Мистецька концепція Сюґера поєднувала елементи романського стилю, що його добре вивчив абат під час своїх паломництв у землі за Луарою, й архітектурну спадщину півночі[1,c.154].
Для підсилення оптичного ефекту вживали кольорове скло, укладаючи з нього розмаїті вітражі із зоб-раженнями людей і рослин (вперше такий декор вікон застосували в Сен-Дені, згодом — у Шартрі, де на початку XIII століття було ство-рено славнозвісний вітраж "Богородиця пречудового скла"). З ча-сом відомі паризькі вітражисти почали забезпечувати своєю продук-цією готичні собори в усій Франції. Другою новацією, яку запропо-нував Сюґер, було зображення всього того, що в християнських та-їнствах символізує людину. Сен-денійський абат вважав, що скульп-турні зображення біблійних сюжетів потрібно розміщувати на фа-саді храму, обличчям до народу, щоб тому було легше засвоїти суть християнського віровчення.
Заповзявшись перебудовувати монастирський храм, Сюґер, звіс-но, не міг зруйнувати старого собору, що його, за леґендою, спору-див сам Ісус Христос. Абат добудував новий вхід — масивний вер-тикальний портал, що ввібрав елементи стилю соборів Нормандії, а також спорудив дві вежі, вмістив гігантську розету над головною каплицею. Собор Сен-Дені було оздоблено не лише скульптурами Діви Марії та апостолів, а й зображеннями французьких монархів і навіть самого абата (як людини, що приносить дари Богородиці)[1,c.154].
Собор Сен-Дені визначив канони готичної архітектури, яких по-чали дотримувати будівничі сакральних, а згодом — і світських спо-руд. Протягом 1135-1160 років звели готичний собор у Сансі, 1145 року до романського собору в Шартрі добудували готичний портал. Того ж таки року почали споруджувати храм у Санлісі, висота якого сягала 18 метрів (роботу завершили 1190 року), а 1158 року — у Лані, де лише 40 років перед тим звели романський собор. Романський стиль більше не відповідав тогочасним уподобанням: усі прагнули нового й захоплювалися працею майстрів готики. Сучасник Людовіка VII та Філіппа II абат Мон-Сен-Мішель — Робер, який спостерігав за споруд-женням собору Паризької Богородиці (Нотр-Дам-де-Парі), закладе-ного завдяки єпископові Морісу де Сюллі 1163 року на місці зумисне зруйнованого романського храму, наголошував: "Коли будівлю буде завершено, на цьому боці гір (Альп) ніщо не зможе до нього дорівнятися"[1,с.155].
Перша хвиля поширення готичного стилю охопила передусім маєтності Капетінгів, які вкладали великі кошти в спорудження но-вих соборів (Шартр, Санліс, Лан, Париж). Тільки на будівництво собору Паризької Богородиці Філіпп II виділив 200 тисяч золотих ліврів.
Собор Паризької Богоматері (п'ятинефний храм уміщував до 9 тисяч чоловік),закінчений в 1320 р. В його конструкції виразно виявляються всі основні принципи готики, але також багато елементів важкої романської архітектури — масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи, незграбні вежі, мінімум скульптури. Західний фасад став зразком для архітектури багатьох наступних соборів: над трьома вхідними порталами послідовно височіє так звана галерея королів, три великих вікна з «трояндою» посередині, дві вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.
Широковідомим став Шартрський собор(1194р,почали зводити). Блискучий приклад зрілої французької готики — собор у Реймсі. Найбільший і найвищий собор Франції — Ам'єнський. Його довжина 145 м, висота склепіння центрального нефа 42,5 м. Ам'єнський собор часто називають готичним Парфеноном[7].
З готичних монастирів особливо знаменитим є абатство Мон Сен Мішель(початок спорудження 1211р) біля кордону Нормандії і Бретані, розташоване на високій скелі, як неприступна фортеця. Феодальні замки в кінці XIII ст. будували вже тільки з королівського дозволу, у XIV ст. це взагалі стає привілеєм короля і його оточення, у замкових комплексах виникають розкішно вбрані палаци. Замки поступово перетворюються на резиденції для розваг, на мисливські шато[6,с.156].
Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшла через етапи ранньої, високої та пізньої готики. У межах готичного стилю митці — століть значну увагу приділяли розвиткові багатоколірних вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени.
Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці ст.) й існувала до ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його розтягнутість у ширину, наявність безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середохресті. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері, оспіваний згодом у пейзажах Констебла. Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики[7].
Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м.
В Італії дістали поширення лише окремі елементи готики: стрілчасті арки, «рози». Основа — суто романська: широкі приземкуваті храми, гладка площина стін яких часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту поверхню фасаду (собор у Сієні). Приклад пізньої італійської готики — величезний Міланський собор, який вміщує 40 тисяч чоловік, найбільший храм Європи (початок будівництва XV ст. — кінець XVI ст.). Венецію й досі прикрашають її мармурові палаци з аркадами, що віддзеркалюються у каналах або лагунах (Палац дожів, р. — XVI ст.)[6,с.159].
Готичні пам'ятки є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі і т.д.), (собор св. Віта і Карлів міст у Празі), Австрії (собор св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Марнацький костьол у Кракові) та інших країнах Європи.
З XI ст. Польща також здійснила значний поступ у культурному розвитку, особливо після остаточного відновлення в XIV ст. власного королівства. Географічні умови, насамперед значна віддаленість від розвиненої в культурному відношенні Західної Європи, і політична роздрібленість призвели до того, що польські досягнення в галузі культури аж до початку XVI ст. були не такими виразними, як досягнення чехів. Крім того, цей поступ у Польщі очолювало духовенство.Це повільне поширення західних ідей у Польщі ілюструється тим фактом, що церковні реформи Григорія VII були сприйняті в лише на початку XIII ст., набагато пізніше, ніж у Богемії.
Готичний стиль поширився у Польщі протягом XIV—XV ст. На півдні, особливо в районі Кракова, домінувала французька готика. Німецька готика поширилася на Заході й Півночі Польщі. Значно сприяли розвитку готичного мистецтва у заснованих ними містах німецькі колоністи. Тевтонські рицарі, великі магістри яких нерідко були хорошими будівниками, перейняли той специфічний стиль готичної архітектури, що розвинувся у Північно-східній Німеччині, в заможних містах Ганзи. Деякі зі споруджених рицарями відомих будівель, такі як церква Матері Божої у Данцигу (-) і найзначніша цегляна споруда — палац великих магістрів у Марієнбурзі (1276—1335), справили великий вплив на будівництво у Північно-східній ПольщіАле пізньоготичний стиль розквітнув у Польщі лише в XV ст.
Найдавнішими скульптурними пам'ятками Польщі є оздоблення романських церков, зокрема бронзова брама собору в Гнезно (—) і двері собору в Плоцьку. Готичні скульптурні пам'ятки датуються XIV—XV ст. Найвідоміші з них — статуї князів династії Пястів, що збереглися у Вроцлаві, Ополі, Кресобожі, Любуші й Кракові. Із середини XIV ст. значного розвитку у Польщі набуло різьбярство. До наших часів збереглося кілька гарних зразків різьблених дерев'яних вівтарів[7].У XIII — першій половині XV ст. в Іспанії, як і у всій Західній Європі, формується готичний стиль.Кінець 12 — початок 13 ст. в Іспанії, як і у всій Європі, були позначені важливими змінами: посилилась могутність великих монархів, об'єднувалися дрібні держави, монастирі втрачали свій вплив, виникли міські общини з їх самоуправлінням, все це сприяло пробудженню народної свідомості усіх сфер життя суспільства і насамперед мистецтва, архітектури, що знайшло відображення в готичному стилі. Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси, про що свідчать величні собори в Севільї, Бургосі і в Толедо (один з найбільших у Європі). Особливе художнє явище являє собою так званий стиль , що сформувався у результаті злиття в архітектурі елементів готики (а пізніше — Ренесансу) з мавританською спадщиною.
У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникненню численних національних і регіональних варіацій. Історія мистецтва оперує поняттями «англійська, французька, німецька готика». Слід враховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з «варварським мистецтвом», сприймалася як порушення художнього смаку, почуття симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Нове сприймання готики пов'язане з ідеологією німецького й французького романтизму, які начебто знову «відкрили» цей стиль, наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появою неоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями[3,с.46].
Отже,зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новоствореними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у шпилі.
Розділ II.Памятки готичного архітектурного стилю в Україні XIV-XVI ст.
Однією з необхідних умов об’єктивної і всебічної оцінки будь-якого історико-архітектурного явища (певного історичного типу будівель, стилістичного напрямку, регіональної школи і навіть окремої споруди або ансамблю) є, як відомо, розгляд його у контексті найголовніших тенденцій та течій розвитку світового зодчества.
Певне відставання зазначеного напрямку досліджень архітектурної спадщини України від аналогічних розробок в інших країнах Європи найбільш повно простежується на прикладі одного з найменш вивчених тут архітектурних стилів — ґотики. У більшості фундаментальних досліджень з історії українського зодчества роль ґотичного фактору зводиться до незначних впливів на рівні окремих декоративних прийомів або деталей. Відсутність скільки-небудь глибоких слідів ґотики у вітчизняному будівництві пояснюється, насамперед, її виникненням і найбільшим розквітом у країнах Західної Європи — Франції, Іспанії, Німеччині та ін. У якості іншої причини незначного поширення стилю в українській архітектурі висувається та обставина, що в очах більшості наших співвітчизників (православних у своїй основі) він ототожнювався з процесом їх насильницького покатоличення[8].Викликає сумнів саме твердження про незначну роль готики в історії вітчизняного зодчества, адже у більшості галузей матеріальної та духовної культури України цей період позначений чи не найвищим рівнем розвитку після княжої доби. Саме системний характер культури дозволяє припустити існування аналогічних тенденцій і в українській архітектурі XIII — на початку XVI ст., які в силу різних причин ще не були виявлені дослідниками чи не дійшли до нас у вигляді пам’яток або інших історичних джерел.
Причини явно недостатньої уваги до української архітектурної ґотики слід шукати, очевидно, у своєрідній системі регіональних пріоритетів у дослідженні України, які традиційно використовувалися офіціозною російською, а згодом і радянською історичною наукою. Вона полягає в ототожненні вітчизняної історії та культури переважно з південними та східними землями України(Слобожанщиною, Сіверщиною, Наддніпрянщиною та ін.), де ґотичний стиль (як, до речі, і ренесанс) дійсно не залишив якихось помітних слідів. Водночас з цим практично непоміченими залишаються численні ґотизми в архітектурі Волині, Галичини, Закарпаття, Буковини та інших історичних земель Західної України, хоча саме тут багатовікова еволюція вітчизняного зодчества відрізнялася чи не найбільш усталеним і послідовним характером[8].
У XIV—XV ст. на південно-західних і західних україн-ських землях після загар-бання їх Угорщиною, Литвою та Польщею створилися пе-редумови запровадження ка-толицизму. Природно, що на ці землі в процесі покатоли-чення місцевого населення ра-зом з будівництвом католиць-ких храмів перенесено сфор-мовані в епоху середньовіччя апробовані схеми обємно-просторової композиції й кон-структивні особливості та ар-хітектурні форми готики.
Відображаючи соціальні умови, потреби та економічні можливості цивільних і цер-ковних замовників, в Укра-їні споруджувалися різні за розмірами та архітектурними рішеннями костели. Одно-часно будувалися коштом го-родян і селян невеликі, прості за оздобленням парафіяльні храми, а на замовлення мож-новладців або багатих черне-чих орденів — складніші за об'ємно-просторовою струк-турою кафедральні й монас-тирські костели[4,с.144].
Готична церковна архітектура західноєвропейського зразка з’явилася на західноукраїнських землях внаслідок входження їхньої частини до складу Польщі й пов’язаного з цим поширення у регіоні католицьких церковних структур. Хоч до 1412 (1414) р. латинське архієпископство знаходилося у Галичі, найвагомішу роль на початковому етапі поширення готичного стилю в церковній архітектурі на західноукраїнських землях відіграв Львів, і саме на місцевому ґрунті постали й збереглися найхарактерніші його зразки[5,c.56].
Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386-1434 ). Його матір'ю була дочка Тверського князя (православного віровизнання), тому легко зрозуміти, що змалку майбутнього короля виховували в православному дусі. Зайнявши королівський престіл, колишній литовський володар пам'ятав своє походження. Улюбленою своєю вотчиною він вважав Червону Русь, яка зберігала традиції православ'я. Він часто приїжджав сюди, його ім'ям названо місто Городок Ягелонський (нині Городок на Львівщині).
Щоб зберегти спокій та злагоду в державі з різноконфесійним населенням, належало проводити політику консолідації, тож, розуміючи це, король не утискував надто православ'я. За його правління ідея толерантності набула певного поширення серед вищих верств суспільства, у Краківському університеті вчені теоретично обґрунтовували її. Так, Павло Влодкович наголошував, що держава з'явилась на базі права людського, а саме права народів, тимчасом як розрізнення вірних і невірних ґрунтується на праві Божім. Усе це уможливило збереження східнохристиянського мистецтва Русі. У візантій-ському стилі було виконане малювання колегіатського костелу у Вислиці (XIV ст.), каплиці св.Трійці в Любліні (1418) та костелу в Сандомирі (1430-ті). Джерела вказують на наявність у костелах ікон візантійського живопису.Про відсутність гострого неприйняття східного обряду католиками свідчить і те, що київський митрополит Ізидор, повертаючись із Флорентійського собору, відправляв службу у Львівському катедральному костелі. Один із львівських ксьондзів мав ім'я Йоан Русин[9].
Рання львівська архітектура готичного періоду складає досить цілісну групу пам’яток, у якій домінують збережений парафіяльний костьол та втрачені у XVIII — XIX ст. костьоли монастирів домініканців і францисканців. Усі вони закладені на єдиному плані з вузькою витягнутою вівтарною частиною і вкороченою прямокутною, близькою до квадрата, навою, й демонстрували характерні приклади "цегляної готики", однією з прикметних рис якої виступає майже цілковита відсутність монументальної скульптурної декорації. Найзагальніші принципи планово-просторової організації перших львівських готичних храмів витворили популярну на місцевому ґрунті схему, яка залишалася актуальною до самого початку XVII ст. (костьоли монастиря бернардинів та св. Марії Магдалини)[5,с.59].
Серед трьох найстаріших готичних храмів Львова особливе місце мав посідати новий парафіяльний костьол. Пізніша традиція приписує його закладення Казимирові Великому, проте відомі моменти історії спорудження храму не дають жодних свідчень щодо якоїсь опіки над його будівництвом з боку вищої державної та церковної влади, що, на перший погляд, виглядає нібито досить несподіваним у контексті особливої ролі Львова в утвердженні польського панування на новопридбаних територіях. Зокрема, до нас не дійшло відомостей про королівські фундації на користь головного парафіяльного храму міста, хоч Людовик Угорський і Владислав Яґайло щедро обдарували, наприклад, монастир домініканців.
Спорудження головного латинського парафіяльного храму Львова велося на кошти самих міщан, до яких лише від початку XV ст. починає приєднуватися навколишня магнатерія, і йшло досить повільно. Лише 1404 р. було засклеплено вівтарну частину храму, яку освячено наступного року. Будівництва не прискорило навіть перенесення до міста центру латинської архідієцезії на західноукраїнських землях. Остаточне завершення споруди (без парної вежі на фасаді, що так ніколи і не була збудована), припадає тільки на кінець XV ст. Костьол є прикладом базиліки з трьома навами, розділеними стовпами, та вівтарною частиною і двома вежами на фасаді. Характерною особливістю його планово-просторової структури виступає розташований обабіч бокових нав вінець каплиць; до вівтарної частини храму примикають лише дві симетричні каплиці біля її початків[4,с.145].
Спорудження костьолу було справою рук вроцлавських архітекторів німецького походження.
Другою за значенням спорудою серед ранніх готичних храмів Львова був розібраний у середині XVIII ст. костьол монастиря домініканців, найповніше уявлення про який дає опис М. Ґруневеґа. Лише у найзагальніших рисах відомий також костьол монастиря францисканців.
Ранню львівську готику у значно скромнішій редакції демонструє також невеликий однонавний з малою гранчастою апсидою костьол Іоанна Хрестителя, який належав общині вірмен-католиків — Владислав Опольський передав його їм 1375 р. Іншими зразками львівської готики виступають втрачені каплиця св. Катерини на території Низького замку, шпиталь Святого Духа та костьол св. Станіслава[5,с.61].
Поза Львовом найхарактернішою пам’яткою ранньоготичної архітектури на західноукраїнських землях є парафіяльний костьол у Дрогобичі, який наслідує планово-просторову структуру львівського парафіяльного костьолу, але без системи каплиць та веж на фасаді. Дрогобицький костьол вигідно вирізняється також тим, що щасливо уник тинькування зовнішніх стін[5,с.62].
Ще перед серединою XV ст. костьоли з’являються і на Волині, хоч тут загалом до XVII ст. вони були поширені дуже мало. До найстаріших належав втрачений костьол домініканців в Острозі, заснований 1432 р. Найстарішою вцілілою автентичною пам’яткою костьольної архітектури на території Волині є датований 1450 р. скромний однонавний з трансептом костьол св.Петра і Павла фундації Радивилів в Олиці. Протягом на-ступних століть споруди пере-будовувались для збільшення об'єму. У жодному костелі не збереглися готичні стрілчасті арки, нервюрні склепіння та елементи оздоблення[8].
Окремим регіоном розвитку культової архітектури західної традиції на українських землях перед серединою XV ст. було Закарпаття. Тут збереглася чимала, як на ті часи, кількість мурованих костьолів, однонавних, простих у плані, нерідко в селах, які репрезентують провінційну готичну будівельну традицію. До найхарактерніших належать пам’ятки, збережені у Берегові (римо-католицька церква ХІІ ст. У 1241 р. знищена татаро-монголами хана Батия, у 1370 р. — збудовано нову церкву. У 1846 р. — реконструйована. Після набігу солдат Мукачівського замку готичний храм у Берегові остаточно був знищений і втратив свої настінні розписи,тепер має форми псевдоготичного стилю)[11], Виноградові, Добросіллі, Зміївці, Струмківці, Хусті. Костел у Виноградові, збудований у романсько-готичних формах, має значну цінність. Це великий за розмірами храм з шестигранною апсидою та квадратною в першому і восьмигранною у верхніх ярусах баштою на західному фасаді і восьмигранним високим наметом, ребра якого раніше прикрашали характерні для готики повзучі декоративні елементи. Будівлю підсилюють контрфорси, а північно - західний кут нава —аркбутан. Північному і південному порталам притаманні елементи романського та готичного декору[4,c.146].
Окрім мурованої, на західноукраїнських землях поширювалася також дерев’яна костьольна архітектура, проте, як і дерев’яне церковне будівництво, вона так само втрачена повністю і безслідно. Ця архітектура відігравала особливо важливу роль на ранній стадії поширення на західноукраїнських землях католицьких парафіяльних структур[5,c.66].
Складний розвинений план, вдало знайдені пропорції та вишукане декоративне оздоб-лення притаманні найвидатнішим готичним костелам Га-личини та Закарпаття (кафед-ральний Вознесіння Пресвя-тої Діви Марії у Львові; Діви Марії та Св. Варфоломея у Дрогобичі; Миколаївський у Рогатині, XV—XVII ст.; Воздвиженськнй у Берего-вому, ХIIІ—XIV ст.). Уні-кальною спорудою є романсько-готичний храм у с. Горяни (передмістя Ужгорода)[4,c.146].
Незва-жаючи на оригінальність вирі-шення та своєрідність плас-тичних форм, ці будівлі мали спільні риси. Вони були голов-ними католицькими храмами найзначніших міст того часу і розраховувались на велику кількість людей, що й зумо-вило їхні розміри.
В історії храмового будівництва західної традиції на українських землях середина XV — середина XVI ст. виступає насамперед як заключний етап розвитку готичного стилю. Будівництво найграндіоз-нішого храму цієї групи — Львівського кафедрального костелу, що тривало понад сто тридцять років (1350— 1493 рр.) пов язане з іме-нами кількох архітекторів. Першими а них були Ничко і Петро Штехер; на по-чатку XV ст. їх наступни-ком став майстер Микола Гонзаго з Вроцлава; напри-кінці XV ст. будівництва за-вершували архітектори Иоахім Гром і Амброзій Рабиш — обидва теж з Вроцлава; у 1493 р. Ганс Блехер добудо-вував емпори та склепіння над ними. Храм являє собою тринавову велику (довжина цен-тральної навн — близько 62 м, первісна ширина — 24 м) бу-дівлю зального типу з тран-септом і двома баштами над його бічними членуваннями[4,с.145].
Названі львівські будівничі сілезького походження — остання група майстрів готичної школи, зафіксована на терені Львова. Підтверджений джерелами епілог місцевого середовища архітекторів пізньої готики пов’язаний з активністю майстра Лукаса з Пряшева ( 1541), відомого з своєї діяльності у Львові та Луцьку, де він за контрактом мав спорудити новий палац та інші будівлі на території Верхнього замку, але не завершив їх . Проте від 1543 р. у Львові документально засвідчений перший майстер італійського походження — Петро Італієць , присутність якого вказує на початок нової доби розвитку будівельної справи на українських землях, пов’язаної з проникненням в Україну ренесансної будівельної культури, принесеної приїжджими італійськими майстрами здебільшого північноіталійського походження[5,с.157].
Видатною спорудою цієї групи є костел Діви Марії та Св. Варфоломея в Дрогобичі (1392—1410 рр.), збудова-ний на території замку, колись укріпленого ровами, валами та дерев яними спорудами з му-рованою баштою. Західною частиною його апсиди стали стіни терема воєводи, збудова-ного, напевне, у XII—ХШ ст. Це також тринавовий чотири стовпний храм зального типу.
Деякі костели, засновані в XIV — на початку XVI ст., стали об'єктами стилізаторсь-ких реставрацій кінця XIX -початку XX ст., внаслі-док яких їхні форми ви-явилися ще більш готич-ними (костел у Городку на Львівщині, 1419, 1939 рр.) чи романськими (костел Івана Хрестителя у Львові, XIV-XV ст.. 1887 р.), або поєднали в собі готику, ба-роко та модерн (Миколаїв-ський костел у с. Вижняни на Львівщині, 1400-1651 рр)[4,c.146].
Поза Львовом характерними зразками пізньоготичної костьольної архітектури виступають парафіяльні костьоли Святого Мартина фундації родини Гербуртів у Скелівці (Фельштин) та Новому місті, а також Троїцький костьол у Нижанковичах. До 1481 р. належить найдавніша частина — вівтар і нава — перебудованого на початку XVII ст. парафіяльного Троїцького костьолу в Олеську. Характерним зразком костьольної архітектури свого часу виступає також замкова каплиця в Бережанах на Тернопільщині з двома добудованими у XVII ст. симетричними круглими каплицями, перетвореними на мавзолей родини Сенявських. 1545 р. споруджено Троїцький костьол на території Окольного замку в Луцьку, близький, як свідчать описи, до Успенської церкви Зимненського монастиря. У Кам’янці-Подільському на переломі XV — XVI ст. споруджено домініканський костьол св. Миколая, планувальна структура якого в найзагальніших рисах нав’язує до схеми, відомої з найраніших пам’яток готичної архітектури, посталих на львівському ґрунті[5,с.167].
Готика — одна з найбільш цікавих сторінок історії закарпатського мистецтва ХV — ХVІІ ст.Майже в усіх замках Закарпаття залишилися деталі готичного стилю, це не дивно, адже у цей період розквітала замкова архітектура. Ось деякі приклади готики на Закарпатті:с.Ардів,сБереги, Боржава,Велика Бігань,Вари,Вишково,Мужієво,Данилово,Четфалва,Добросілля,Чепа,Четово,Горяни,Чинадієво,Чорнотисово,Виноградів,Олександрівка[11].
Далі продовжувала розвиватися так само не відома за автентичними пам’ятками дерев’яна костьольна архітектура. На львівському ґрунті про неї вціліли скупі документальні свідчення. Так, зокрема, незабаром після відомого кривавого утихомирення бунту підмайстрів кравецького цеху (1491) його цехмайстри збудували дерев’яний костьол св. Анни[5,с.166].
Таким чином, період XIII — середини XV ст. посідає важливе місце в історії архітектури та будівництва в Україні. Важливим в історичній перспективі явищем виступає поширення на західноукраїнському ґрунті європейської будівної системи та початок діяльності в регіоні будівничих європейського походження, які репрезентували провінційні школи німецького кола. Це поклало початок співіснуванню на західноукраїнському ґрунті двох будівельних орієнтацій,візантійського і західноєвропейського готичного і двох архітектур, поступовому опануванню українського мурованого церковного будівництва західними майстрами. Зростання ролі елементів західноєвропейського походження у загальній картині розвитку архітектури та містобудування на українських землях стало одним з яскравих виявів дедалі активнішого втягування українських земель в орбіту загальноєвропейського культурного життя.
Стиль катедральної готики кінця XIV -першої половини XV століття був другим великим осягом монументального мистецтва України після Києво-руської доби. Чесько-південнонімецьке зодчество XIV століття стало джерелом, з-поміж форм якого під впливом місцевих уявлень було дібрано найприйнятніші мотиви. Завдяки такому добору витворилася оригінальна стильова течія першої половини XV століття не тільки в архітектурі України, а й Центральної Європи взагалі.Період середини XV — середини XVI ст.виступає насамперед як продовження традицій попередньої епохи. Ця його роль особливо виразно накреслюється в українському церковному будівництві, хоч і досить маловідомому за конкретними збереженими пам’ятками, містобудуванні.
Аналогічний характер щодо готичного стилю має будівництво західного зразка як світське, так і церковне. Для готичного стилю це був заключний етап розвитку й час появи перших — ще поодиноких — майстрів і споруд італійського ренесансного зразка, за якими, однак, було майбутнє.
Список використаної літератури
1.Ададуров В.Історія Франції.Королівська держава та створення нації(від початків
до кінця XVIII cт.).Серія “Історія країн світу”.Львів:вид-во УКУ,2002.-412 с.
2.Добиаш-Рождествеская О.Культура западноевропейского Средневековья.-
М.,1987.
3.Дюбі Ж.Доба Соборів.Мистецтво та суспільство 980-1420 рр.-К.,2003.
4.Історія української архітектури/за ред.В.Тимофієнко.-К.:Техніка,2003.-472с.
5. Історія української культури.Т.2/(Українська культура XIII — першої половини
XVII століть).-К.,2001.
6. Хейзинга Й. Осень средневековья. — М., 1988.
Інтернет-джерела
7.Готичний стиль-www.wikipedia.org
8.Завада В.Готизми в архітектурі деревяних храмів Полісся
9. Катедральна готика України-www.textreferat.com.ua
10.www.izbornyk.org
11.Архітектура Закарпаття-www.all.zakarpattya.net
Готичний костел ,Виноградів,Закарпатська обл.
с. Данилово,Хустський р-он,Закарпаття
Лютеранська кірха поч.XX ст.,Луцьк
с.Четфалва,Закарпаття(XIV,дзв.XVIIIcт.)
