Будова балансу підприємства, основні вимоги до його заповнення та подання
Реферат на тему:
Будова балансу підприємства, основні вимоги до його заповнення та подання
Форма № 1 фінансової звітності «Баланс» заповнюється відповідно до вимог П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та П(С)БО 2 «Баланс».
У Балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства.
Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до економічних вигод у майбутньому.
Аналізуючи статті активу балансу, в першу чергу перевіряють, чи відповідає об'єкт бухгалтерського обліку наведеному вище визначенню активу.
Можна назвати основні умови, за яких об'єкт обліку визнається активом:–
по-перше, підприємство отримало його за наслідками минулих подій; –
по-друге, отримані ресурси повинні приносити в майбутньому економічні вигоди;–
по-третє, активи повинні контролюватися підприємством.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи встановлюються у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242.
За наведеним у Положенні визначенням, «нематеріальний актив –немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам».
Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:–
права користування природними ресурсами;–
права користування майном;–
права на знаки для товарів і послуг;–
права на об'єкти промислової власності;–
авторські та суміжні з ними права;–
гудвіл;–
інші нематеріальні активи.
У складі основних засобів (ОЗ) підлягає відображенню вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів ОЗ, орендованих цілісних майнових комплексів та інших матеріальних необоротних активів.
Відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92, «основні засоби —матеріальні активи, які підпри-ємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)».
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби повинні бути розпо-ділені на такі групи:–
земельні ділянки;–
капітальні витрати на поліпшення земель;–
будинки, споруди та передавальні пристрої;–
машини та обладнання;–
транспортні засоби;–
інструменти, прилади, інвентар (меблі);–
робоча і продуктивна худоба;–
багаторічні насадження;–
інші основні засоби;–
інші необоротні матеріальні активи.
До інших необоротних матеріальних активів відносяться:–
бібліотечні фонди;–
малоцінні необоротні матеріальні активи;–
тимчасові (не титульні) споруди;–
природні ресурси;–
інвентарна тара;–
предмети прокату;–
інші необоротні матеріальні активи.
Витрати на сплату відсотків за кредит не підлягають включенню до первинної вартості основних засобів, придбаних повністю або частково за рахунок кредиту, а відносяться до витрат звітного періоду.
Відповідно до п. 26 названого Положення амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:
1) прямолінійного;
2) зменшення залишкової вартості;
3) прискореного зменшення залишкової вартості;
4) кумулятивного;
5) виробничого;
6) норм і методів, передбачених податковим законодавством.
Амортизацію інших необоротних активів слід нараховувати за прямолі-нійним або виробничим методами.
Амортизацію малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів можна нараховувати у першому місяці використання об'єкта у розмірі 50 відсотків вартості, яка амортизується, а на решту 50; відсотків - у місяці списання їх з балансу або у першому місяці після використання 100 відсотків вартості об'єкта.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. № 91.
Фінансові інвестиції повинні оцінюватися та відображатися у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з її придбанням.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246, до складу запасів відносяться активи, які:–
утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;–
перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукції;–
утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Запаси включають:–
сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;–
незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких ще не визнано доходу;–
готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;–
товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;–
малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або упродовж нормального операційного циклу понад один рік;–
молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства.
У разі відпуску запасів у виробництво, продажу та іншого вибуття оцінка їх повинна здійснюватися одним із таких методів:–
ідентифікованої собівартості одиниці запасів;–
середньозваженої собівартості;–
собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);–
нормативних витрат;–
ціни продажу.
Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237, дебіторська заборгованість визнається активом, якщо є ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.
Якщо в складі дебіторської заборгованості є заборгованість, стосовно якої існує невпевненість щодо її погашення боржником, то на суму заборгованості створюється резерв сумнівних боргів.
Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу (і визнається активом) за чистою реалізаційною вартістю.
Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.
Тобто, щоб визначити чисту реалізаційну вартість дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, треба визначити резерв сумнівних боргів.
Величина резерву сумнівних боргів повинна визначатись за двома методами:
1) на основі класифікації дебіторської заборгованості;
2) виходячи із платоспроможності окремих дебіторів.
У статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.
Зобов'язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. №20.
Відповідно до п. 5 Положення зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та є ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.
З метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:–
довгострокові;–
поточні;–
забезпечення;–
непередбачені зобов'язання;–
доходи майбутніх періодів.
До довгострокових зобов'язань належать:–
довгострокові кредити банків;–
інші довгострокові фінансові зобов'язання;–
відстрочені податкові зобов'язання;–
інші довгострокові зобов'язання. Поточні зобов'язання включають:–
короткострокові кредити банків;–
поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;–
короткострокові векселі видані;–
кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;–
поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за внутрішніми розрахунками;–
інші поточні зобов'язання.
Відповідно до п. 12 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419, перед складанням річної фінансової звітності обов'язкове проведення інвентаризації активів та зобов'язань підприємства.
Будова балансу підприємства, основні вимоги до його заповнення та подання
Форма № 1 фінансової звітності «Баланс» заповнюється відповідно до вимог П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та П(С)БО 2 «Баланс».
У Балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства.
Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до економічних вигод у майбутньому.
Аналізуючи статті активу балансу, в першу чергу перевіряють, чи відповідає об'єкт бухгалтерського обліку наведеному вище визначенню активу.
Можна назвати основні умови, за яких об'єкт обліку визнається активом:–
по-перше, підприємство отримало його за наслідками минулих подій; –
по-друге, отримані ресурси повинні приносити в майбутньому економічні вигоди;–
по-третє, активи повинні контролюватися підприємством.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи встановлюються у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242.
За наведеним у Положенні визначенням, «нематеріальний актив –немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам».
Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:–
права користування природними ресурсами;–
права користування майном;–
права на знаки для товарів і послуг;–
права на об'єкти промислової власності;–
авторські та суміжні з ними права;–
гудвіл;–
інші нематеріальні активи.
У складі основних засобів (ОЗ) підлягає відображенню вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів ОЗ, орендованих цілісних майнових комплексів та інших матеріальних необоротних активів.
Відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92, «основні засоби —матеріальні активи, які підпри-ємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)».
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби повинні бути розпо-ділені на такі групи:–
земельні ділянки;–
капітальні витрати на поліпшення земель;–
будинки, споруди та передавальні пристрої;–
машини та обладнання;–
транспортні засоби;–
інструменти, прилади, інвентар (меблі);–
робоча і продуктивна худоба;–
багаторічні насадження;–
інші основні засоби;–
інші необоротні матеріальні активи.
До інших необоротних матеріальних активів відносяться:–
бібліотечні фонди;–
малоцінні необоротні матеріальні активи;–
тимчасові (не титульні) споруди;–
природні ресурси;–
інвентарна тара;–
предмети прокату;–
інші необоротні матеріальні активи.
Витрати на сплату відсотків за кредит не підлягають включенню до первинної вартості основних засобів, придбаних повністю або частково за рахунок кредиту, а відносяться до витрат звітного періоду.
Відповідно до п. 26 названого Положення амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:
1) прямолінійного;
2) зменшення залишкової вартості;
3) прискореного зменшення залишкової вартості;
4) кумулятивного;
5) виробничого;
6) норм і методів, передбачених податковим законодавством.
Амортизацію інших необоротних активів слід нараховувати за прямолі-нійним або виробничим методами.
Амортизацію малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів можна нараховувати у першому місяці використання об'єкта у розмірі 50 відсотків вартості, яка амортизується, а на решту 50; відсотків - у місяці списання їх з балансу або у першому місяці після використання 100 відсотків вартості об'єкта.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. № 91.
Фінансові інвестиції повинні оцінюватися та відображатися у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з її придбанням.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246, до складу запасів відносяться активи, які:–
утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;–
перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукції;–
утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Запаси включають:–
сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;–
незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких ще не визнано доходу;–
готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;–
товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;–
малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або упродовж нормального операційного циклу понад один рік;–
молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства.
У разі відпуску запасів у виробництво, продажу та іншого вибуття оцінка їх повинна здійснюватися одним із таких методів:–
ідентифікованої собівартості одиниці запасів;–
середньозваженої собівартості;–
собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);–
нормативних витрат;–
ціни продажу.
Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237, дебіторська заборгованість визнається активом, якщо є ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.
Якщо в складі дебіторської заборгованості є заборгованість, стосовно якої існує невпевненість щодо її погашення боржником, то на суму заборгованості створюється резерв сумнівних боргів.
Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу (і визнається активом) за чистою реалізаційною вартістю.
Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.
Тобто, щоб визначити чисту реалізаційну вартість дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, треба визначити резерв сумнівних боргів.
Величина резерву сумнівних боргів повинна визначатись за двома методами:
1) на основі класифікації дебіторської заборгованості;
2) виходячи із платоспроможності окремих дебіторів.
У статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.
Зобов'язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. №20.
Відповідно до п. 5 Положення зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та є ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.
З метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:–
довгострокові;–
поточні;–
забезпечення;–
непередбачені зобов'язання;–
доходи майбутніх періодів.
До довгострокових зобов'язань належать:–
довгострокові кредити банків;–
інші довгострокові фінансові зобов'язання;–
відстрочені податкові зобов'язання;–
інші довгострокові зобов'язання. Поточні зобов'язання включають:–
короткострокові кредити банків;–
поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;–
короткострокові векселі видані;–
кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;–
поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за внутрішніми розрахунками;–
інші поточні зобов'язання.
Відповідно до п. 12 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419, перед складанням річної фінансової звітності обов'язкове проведення інвентаризації активів та зобов'язань підприємства.
