Облік в банках
КОНТОЛЬНА РОБОТА
ПО ПРЕДМЕТУ : “ОБЛІК БАНКАХ”
ТЕМА: “Облік в банках”
ПЛАН
Вступ
Відповідно до Закону України “Про банки та банківську діяльність” методологічне керівництво бухгалтерським обліком та звітністю в банках покладено на Національний банк України. Свою діяльність у цьому напрямку НБУ здійснює на підставі загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів бухгалтерського обліку, а також враховує національні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, які розроблені Міністерством фінансів України. Нормативні документи з питань обліку і звітності, що використовуються в державній статистиці, погоджуються з Державним комітетом статистики України.
Введення бухгалтерського обліку та звітності в комерційних банках здійснюються згідно нормативними актами, затвердженими НБУ, а саме:
інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків;
положенням про реорганізацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України;
правилами організації фінансової і статистичної звітності банків України;
методичними вказівками про ведення параметрів аналітичного обліку;
планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.
В основу організації системи бухгалтерського обліку і звітності покладено загальноприйняті елементи бухгалтерського обліку: об”єкти обліку і бухгалтерські рахунки; метод подвійного запису; план рахунків і баланс; синтетичний і аналітичний облік; документація. Разом з цим організація цих елементів у банках має деякі особливості, що випливають із специфіки діяльності банку як фінансового посередника (вид діяльності: торгівля грошима; у загальному плані об”єкт обліку – це грошовий обіг, що обліковується за банківськими рахунками); функцій комерційних банків.
До таких особливостей можна віднести:
зміст і структуру плану рахунків;
складання щоденного балансу;
параметри і форми ведення аналітичного обліку;
відображення банківської операції в обліку на момент її здійснення.
1. Об”єкти обліку і бухгалтерські рахунки.
Предметом бухгалтерського обліку в комерційному банку виступають банківські операції, які випливають із статутної діяльності банку: розрахункові операції, депозитні операції, операції з цінними паперами, позичкові операції, операції з касового обслуговування бюджетних рахунків, операції з основними засобами банку, валютні та ін. Виконання таких операцій має вплив на результати діяльності банку.
Сама по собі банківська операція є досить складним фактом господарської діяльності банку. Це обумовлює необхідність класифікації господарської операції за певними ознаками і виділення в їх складі об”єктів, які підлягають реєстрації в бухгалтерських книгах і відображенню в звітності. Так, наприклад, депозитні операції можна класифікувати за суб”єктами, видами, строками депозитів. Операції з цінними паперами класифікуються: за видами операцій, видами цінних паперів, емітентами та іншими ознаками.
У бухгалтерському обліку кожному об”єкту відповідає рахунок.
Рахунок - це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтерському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень.
Реєстрування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реестрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунку і водночас за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.
Система відображення інформації в бухгалтерському обліку грунтується на тому, що для функціювання, здійснення статутної діяльності банку потрібні кошти, тобто економічні ресурси. Ці кошти формуються за рахунок пайових вннесків (паїв) засновників (учасників) банку в грошовій або в майновій формі. Це явище можна відобразити за допомогою рівняння:
Економічні ресурси (кошти)=Увесь капітал (засоби, власність)
Кожен банк, як і будь-яке підприємство, має два типи капіталу: власний і залучений (кредиторська заборгованість). Таким чином:
Економічні ресурси = Залучений (або позичений) капітал (кредиторська заборгованість)+ Власний капітал (внесок вкладника)
Згідно з прийнятою у вітчизняній бухгалтерській практиці термінологією економічні ресурси розглядаються як активи, а весь капітал – як пасиви. Отже,
Активи = Пасиви, або
Активи = Заборгованість + Капітал
(Assets =Liabilities + Capital)
За прийнятою в міжнародній обліковій практиці термінологією під пасивами розуміють лише кредиторську заборгованість, тому:
Активи = Пасиви(заборгованість)+ Капітал
Наведена рівність відома як класичне бухгалтерське рівняння, або функціональна облікова модель. Обидві його частини повинні бути рівними. Це рівняння відображає фінансовий стан банку (підприємства). Під фінансовим станом розуміють наявність економічних ресурсів, що належать банку, і весь капітал, який протистоїть їм, на певний момент часу.
Активи – це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні перенести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають в розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, перенесе в майбутньому дохід.
У банківському балансі активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позичками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку та інші.
Зобов”язання (залучений капітал) – це кредиторська заборгованість підприємства, що виникла в наслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Зобов”язання банку передбачають зменшення доходів, які пов”язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше проведених операцій. Зобов”язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов”язання банку (векселі, облігації, що емітовані банком) та ін.
Власний капітал – це різниця між активами та зобов”язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку власника в активах банку. Для товариства – це капітал партнерів; для акціонерної компанії – акціонерний капітал. До рахунків капіталу належать: сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви банку та інші.
Капітал – це заявка власника на активи компанії. Це засоби, які залишаються власнику, якщо він погасить заборгованість за зобов”язаннями. З наведеного вище рівняння
Капітал =Активи - Зобов”язання
Оскільки капітал дорівнює активам за мінусом зобов”язань, іноді вважають, що капітал дорівнює нетто-активам (net assets).
Для поточного обліку банківських операцій в бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового обліку.
Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові; позабалансові.
Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.
Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На основі їх складається баланс банку. Серед них виділяються такі групи рахунків:
рахунки активів;
рахунки зобов”язань;
рахунки власного капіталу.
Рахунки активів – це активні рахунки, які відображають наявність та змніни різноманітних активів банку.
Рахунки зобов”язань – це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Виділяють короткострокову та довгострокову заборгованість.
Рахунки власного капіталу – це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу банку за звітний період.
У складі балансових рахунків виділяють:
контрпасивні рахунки (активні);
контрактивні рахунки (пасивні).
За своїм характером контрпасивні рахунки активні. До них належать, наприклад, рахунки №5041 “Збитки минулого року, що очікують затвердження”, №2511 “Технічний рахунок для перерахування коштів Державного бюджету України”.
Контрактивні рахунки – пасивні. До них належать, наприклад, рахунки №2400 “Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам” та №4409 “Знос операційних основних засобів”.
Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні – в складі пасивів зі знаком мінус. Така методика дозволяє достовірно оцінювати окремі статі активів та пасивів. Так, у балансі рахунок “Знос операційних засобів” відображається у складі активів після рахунку “Операційні засоби”.
Операційні основні засоби відображаються за первісною вартістю (тобто фактичною вартістю придбання). Наявність контрактивного рахунку “Знос основних засобів” дозволяє, наприклад, напряму з балансу отримати відомості про залишкову вартість операційних основних засобів:
Актив | Сума
Операційні основні засоби | 240 000 000
Зношення операційних засобів | - 32 000 000
Нетто: операційні засоби (залишкова вартість) |
208 000 000
Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат банку за їх елементами та доходів - за видами. У свою чергу вони поділяються на дві групи: рахунки витрат та рахунки доходів.
Рахунки витрат – це рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків переносяться на рахунок фінансових результатів, після цього ці рахунки закриваються і не мають залишків.
Рахунки доходів – це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.
Наявність рахунків для кожного виду доходів та витрат дозволяє керівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку.
Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні рахунки – дебетовий залишок.
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає наступним умовам:
ймовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов”язану з цим елементом активу чи пасиву;
цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно вимірена.
Об”єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються на позабалансових рахунках.
Це передусім, наступні об”єкти:
умовні вимоги та зобов”язання банку (тобто реальні вимоги та зобов”язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за які банк несе ризики);
документи і цінності;
операції з приватизації.
Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими – методом подвійного запису. Характер рахунку – активний або пасивний – визначається наступним:
позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок №9020 “Гарантії, надані клієнтам” активний, тому, що у випадку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок балансу №2099 “Сумнівна заборгованність за виплаченими гарантіями”;
позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується пасивний рахунок. Наприклад, рахунок №9110 “ Зобов”язання за кредитами, які отримані від інших банків” пасивний, тому що у випадку, коли банк скористається кредитною лінією, він буде кредитувати рахунок балансу у розділі “Кошти інших банків” першого класу “Кредити, які отримані від інших банків”.
Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.
Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, пов”язані з використанням нових фінансових інструментів. До таких інструментів належать зобов”язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, як то:
кредитні лінії;
дозволений овердрафт;
непокриті безвідзивні акредитиви;
гарантійні зобов”язання;
зобов”язання за цінними паперами;
спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів.
У міжнародній практиці обліку на позабалансових рахунках обліковуються, як правило, операції тільки такого характеру.
Облік документів і цінностей на позабалансових рахунках – це традиція радянської школи банківського обліку. Такий спосіб забезпечує додатковий контроль за правильністю і своєчасним проведенням операцій, які безпосередньо впливають на активи і пасиви банку. До них належать такі рахунки: “Бланки цінних паперів та інші бланки”; “Документи за розрахунковими операціями” та інші.
2. План рахунків і принципи його побудови.
Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків – це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.
Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений в комерційних банках з 01 січня 1998 року. Він узгоджений з загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов”язковим для використання всіма установами комерційних банків.
План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов”язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він базується на двох основних принципах: відповідальності обліку і звітності; простота викладення.
Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:
детальний та повний облік банківських операцій;
своєчасна обробка і накопичення детальної інформації;
відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.
У структурі плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов”язані між собою:
балансова частина;
частина доходів та витрат;
позабалансова частина.
Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев”ять класів. Балансова частина об”єднує перші п”ять класів. На підставі цих класів складається баланс комерційного банку. Друга частина включає класи доходів та витрат. На підставі цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (9 клас).
Фінансовий результат, що відображається на рахунку п”ятого класу “Результат поточного року”, визначається за даними рахунків шостого та сьомого класів (що свідчить про логічний зв”язок між першою і другою частинами плану рахунків).
Умовні зобов”язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев”ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов”язаннями і суттєво вплинути на результат його діяльності (що свідчить про логічний зв”язок між третьою і першою частинами плану рахунків).
Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.
Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки управлінської бухгалтерії використовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.
3. Баланс банку
На основі плану рахунків комерційні банки складають баланс. Баланс – це основна форма фінансової звітності.
Бухгалтерський баланс – це звіт про фінансовий стан банку, якій відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому вигляді на певну дату балансу. Баланс є головним інструментом для вивчення діяльності банку. За його допомогою здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за попередньо визначеними критеріями.
Баланс – це основна форма синтетичного обліку. Синтетичний облік дозволяє отримувати агреговану і систематизовану бухгалтерську інформацію щодо фінансового стану банку і контролювати правильність відображення операцій в бухгалтерському обліку. Отже, балансовий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєстрації банківських операцій. Реалізація зазначених цілей досягається через складання банками різних видів балансів.
Сальдовий баланс складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання баланси розподіляються на щодення та щомісячні.
Під пробними балансами розуміють проміжні, або робочі баланси. Отже, складання звітного щоденного або щомісячного балансу відбувається в декілька етапів, які відрізняються характером узагальнення бухгалтерської інформації.
Звітний баланс складається за структурою плану рахунків, тобто включає три частини.
Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної таблиці, в якій данні розташовані по мірі зростання номерів бухгалтерських рахунків ІУ порядку. Розмежування балансових рахунків на активні і пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки ІІ порядку) та групами (рахунки ІІІ порядку). Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основне призначення – контроль за правильністю відображення операцій в бухгалтерському обліку. У той же час, проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні.
Сальдовий – щоденний, щомісячний баланс складається за однаковою формою. У ній передбачено надання інформації за залишками окремо за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат та позабалансовими рахунками за звітний період.
Інформація фінансової звітності грунтується на даних аналітичного і синтетичного обліку. Ще до складання звітності в обліку повинні бути відображені усі банківські операції, що мали місце в банку за обліковий період.
У банках обробка облікової інформації здійснюється в автоматичному режимі з використанням інформаційних комп”ютерних технологій.
ЛІТЕРАТУРА
“Облік та аудит в комерційних банках”, А.М.Герасимович, Львів, 1999 р.
“Фінансовий і управлінський облік”, Голов С.Ф., Єфіменко В.І., Київ, 1996 р.
Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 20.02.1991 р.
“Управління банком,” Кох Тимоти, Уфа, 1993 р.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, Price Water house LLP, 1994 p.
ПО ПРЕДМЕТУ : “ОБЛІК БАНКАХ”
ТЕМА: “Облік в банках”
ПЛАН
Вступ
Відповідно до Закону України “Про банки та банківську діяльність” методологічне керівництво бухгалтерським обліком та звітністю в банках покладено на Національний банк України. Свою діяльність у цьому напрямку НБУ здійснює на підставі загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів бухгалтерського обліку, а також враховує національні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, які розроблені Міністерством фінансів України. Нормативні документи з питань обліку і звітності, що використовуються в державній статистиці, погоджуються з Державним комітетом статистики України.
Введення бухгалтерського обліку та звітності в комерційних банках здійснюються згідно нормативними актами, затвердженими НБУ, а саме:
інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків;
положенням про реорганізацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України;
правилами організації фінансової і статистичної звітності банків України;
методичними вказівками про ведення параметрів аналітичного обліку;
планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.
В основу організації системи бухгалтерського обліку і звітності покладено загальноприйняті елементи бухгалтерського обліку: об”єкти обліку і бухгалтерські рахунки; метод подвійного запису; план рахунків і баланс; синтетичний і аналітичний облік; документація. Разом з цим організація цих елементів у банках має деякі особливості, що випливають із специфіки діяльності банку як фінансового посередника (вид діяльності: торгівля грошима; у загальному плані об”єкт обліку – це грошовий обіг, що обліковується за банківськими рахунками); функцій комерційних банків.
До таких особливостей можна віднести:
зміст і структуру плану рахунків;
складання щоденного балансу;
параметри і форми ведення аналітичного обліку;
відображення банківської операції в обліку на момент її здійснення.
1. Об”єкти обліку і бухгалтерські рахунки.
Предметом бухгалтерського обліку в комерційному банку виступають банківські операції, які випливають із статутної діяльності банку: розрахункові операції, депозитні операції, операції з цінними паперами, позичкові операції, операції з касового обслуговування бюджетних рахунків, операції з основними засобами банку, валютні та ін. Виконання таких операцій має вплив на результати діяльності банку.
Сама по собі банківська операція є досить складним фактом господарської діяльності банку. Це обумовлює необхідність класифікації господарської операції за певними ознаками і виділення в їх складі об”єктів, які підлягають реєстрації в бухгалтерських книгах і відображенню в звітності. Так, наприклад, депозитні операції можна класифікувати за суб”єктами, видами, строками депозитів. Операції з цінними паперами класифікуються: за видами операцій, видами цінних паперів, емітентами та іншими ознаками.
У бухгалтерському обліку кожному об”єкту відповідає рахунок.
Рахунок - це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтерському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень.
Реєстрування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реестрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунку і водночас за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.
Система відображення інформації в бухгалтерському обліку грунтується на тому, що для функціювання, здійснення статутної діяльності банку потрібні кошти, тобто економічні ресурси. Ці кошти формуються за рахунок пайових вннесків (паїв) засновників (учасників) банку в грошовій або в майновій формі. Це явище можна відобразити за допомогою рівняння:
Економічні ресурси (кошти)=Увесь капітал (засоби, власність)
Кожен банк, як і будь-яке підприємство, має два типи капіталу: власний і залучений (кредиторська заборгованість). Таким чином:
Економічні ресурси = Залучений (або позичений) капітал (кредиторська заборгованість)+ Власний капітал (внесок вкладника)
Згідно з прийнятою у вітчизняній бухгалтерській практиці термінологією економічні ресурси розглядаються як активи, а весь капітал – як пасиви. Отже,
Активи = Пасиви, або
Активи = Заборгованість + Капітал
(Assets =Liabilities + Capital)
За прийнятою в міжнародній обліковій практиці термінологією під пасивами розуміють лише кредиторську заборгованість, тому:
Активи = Пасиви(заборгованість)+ Капітал
Наведена рівність відома як класичне бухгалтерське рівняння, або функціональна облікова модель. Обидві його частини повинні бути рівними. Це рівняння відображає фінансовий стан банку (підприємства). Під фінансовим станом розуміють наявність економічних ресурсів, що належать банку, і весь капітал, який протистоїть їм, на певний момент часу.
Активи – це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні перенести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають в розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, перенесе в майбутньому дохід.
У банківському балансі активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позичками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку та інші.
Зобов”язання (залучений капітал) – це кредиторська заборгованість підприємства, що виникла в наслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Зобов”язання банку передбачають зменшення доходів, які пов”язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше проведених операцій. Зобов”язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов”язання банку (векселі, облігації, що емітовані банком) та ін.
Власний капітал – це різниця між активами та зобов”язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку власника в активах банку. Для товариства – це капітал партнерів; для акціонерної компанії – акціонерний капітал. До рахунків капіталу належать: сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви банку та інші.
Капітал – це заявка власника на активи компанії. Це засоби, які залишаються власнику, якщо він погасить заборгованість за зобов”язаннями. З наведеного вище рівняння
Капітал =Активи - Зобов”язання
Оскільки капітал дорівнює активам за мінусом зобов”язань, іноді вважають, що капітал дорівнює нетто-активам (net assets).
Для поточного обліку банківських операцій в бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового обліку.
Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові; позабалансові.
Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.
Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На основі їх складається баланс банку. Серед них виділяються такі групи рахунків:
рахунки активів;
рахунки зобов”язань;
рахунки власного капіталу.
Рахунки активів – це активні рахунки, які відображають наявність та змніни різноманітних активів банку.
Рахунки зобов”язань – це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Виділяють короткострокову та довгострокову заборгованість.
Рахунки власного капіталу – це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу банку за звітний період.
У складі балансових рахунків виділяють:
контрпасивні рахунки (активні);
контрактивні рахунки (пасивні).
За своїм характером контрпасивні рахунки активні. До них належать, наприклад, рахунки №5041 “Збитки минулого року, що очікують затвердження”, №2511 “Технічний рахунок для перерахування коштів Державного бюджету України”.
Контрактивні рахунки – пасивні. До них належать, наприклад, рахунки №2400 “Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам” та №4409 “Знос операційних основних засобів”.
Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні – в складі пасивів зі знаком мінус. Така методика дозволяє достовірно оцінювати окремі статі активів та пасивів. Так, у балансі рахунок “Знос операційних засобів” відображається у складі активів після рахунку “Операційні засоби”.
Операційні основні засоби відображаються за первісною вартістю (тобто фактичною вартістю придбання). Наявність контрактивного рахунку “Знос основних засобів” дозволяє, наприклад, напряму з балансу отримати відомості про залишкову вартість операційних основних засобів:
Актив | Сума
Операційні основні засоби | 240 000 000
Зношення операційних засобів | - 32 000 000
Нетто: операційні засоби (залишкова вартість) |
208 000 000
Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат банку за їх елементами та доходів - за видами. У свою чергу вони поділяються на дві групи: рахунки витрат та рахунки доходів.
Рахунки витрат – це рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків переносяться на рахунок фінансових результатів, після цього ці рахунки закриваються і не мають залишків.
Рахунки доходів – це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.
Наявність рахунків для кожного виду доходів та витрат дозволяє керівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку.
Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні рахунки – дебетовий залишок.
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає наступним умовам:
ймовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов”язану з цим елементом активу чи пасиву;
цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно вимірена.
Об”єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються на позабалансових рахунках.
Це передусім, наступні об”єкти:
умовні вимоги та зобов”язання банку (тобто реальні вимоги та зобов”язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за які банк несе ризики);
документи і цінності;
операції з приватизації.
Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими – методом подвійного запису. Характер рахунку – активний або пасивний – визначається наступним:
позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок №9020 “Гарантії, надані клієнтам” активний, тому, що у випадку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок балансу №2099 “Сумнівна заборгованність за виплаченими гарантіями”;
позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується пасивний рахунок. Наприклад, рахунок №9110 “ Зобов”язання за кредитами, які отримані від інших банків” пасивний, тому що у випадку, коли банк скористається кредитною лінією, він буде кредитувати рахунок балансу у розділі “Кошти інших банків” першого класу “Кредити, які отримані від інших банків”.
Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.
Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, пов”язані з використанням нових фінансових інструментів. До таких інструментів належать зобов”язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, як то:
кредитні лінії;
дозволений овердрафт;
непокриті безвідзивні акредитиви;
гарантійні зобов”язання;
зобов”язання за цінними паперами;
спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів.
У міжнародній практиці обліку на позабалансових рахунках обліковуються, як правило, операції тільки такого характеру.
Облік документів і цінностей на позабалансових рахунках – це традиція радянської школи банківського обліку. Такий спосіб забезпечує додатковий контроль за правильністю і своєчасним проведенням операцій, які безпосередньо впливають на активи і пасиви банку. До них належать такі рахунки: “Бланки цінних паперів та інші бланки”; “Документи за розрахунковими операціями” та інші.
2. План рахунків і принципи його побудови.
Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків – це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.
Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений в комерційних банках з 01 січня 1998 року. Він узгоджений з загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов”язковим для використання всіма установами комерційних банків.
План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов”язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він базується на двох основних принципах: відповідальності обліку і звітності; простота викладення.
Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:
детальний та повний облік банківських операцій;
своєчасна обробка і накопичення детальної інформації;
відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.
У структурі плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов”язані між собою:
балансова частина;
частина доходів та витрат;
позабалансова частина.
Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев”ять класів. Балансова частина об”єднує перші п”ять класів. На підставі цих класів складається баланс комерційного банку. Друга частина включає класи доходів та витрат. На підставі цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (9 клас).
Фінансовий результат, що відображається на рахунку п”ятого класу “Результат поточного року”, визначається за даними рахунків шостого та сьомого класів (що свідчить про логічний зв”язок між першою і другою частинами плану рахунків).
Умовні зобов”язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев”ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов”язаннями і суттєво вплинути на результат його діяльності (що свідчить про логічний зв”язок між третьою і першою частинами плану рахунків).
Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.
Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки управлінської бухгалтерії використовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.
3. Баланс банку
На основі плану рахунків комерційні банки складають баланс. Баланс – це основна форма фінансової звітності.
Бухгалтерський баланс – це звіт про фінансовий стан банку, якій відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому вигляді на певну дату балансу. Баланс є головним інструментом для вивчення діяльності банку. За його допомогою здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за попередньо визначеними критеріями.
Баланс – це основна форма синтетичного обліку. Синтетичний облік дозволяє отримувати агреговану і систематизовану бухгалтерську інформацію щодо фінансового стану банку і контролювати правильність відображення операцій в бухгалтерському обліку. Отже, балансовий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєстрації банківських операцій. Реалізація зазначених цілей досягається через складання банками різних видів балансів.
Сальдовий баланс складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання баланси розподіляються на щодення та щомісячні.
Під пробними балансами розуміють проміжні, або робочі баланси. Отже, складання звітного щоденного або щомісячного балансу відбувається в декілька етапів, які відрізняються характером узагальнення бухгалтерської інформації.
Звітний баланс складається за структурою плану рахунків, тобто включає три частини.
Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної таблиці, в якій данні розташовані по мірі зростання номерів бухгалтерських рахунків ІУ порядку. Розмежування балансових рахунків на активні і пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки ІІ порядку) та групами (рахунки ІІІ порядку). Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основне призначення – контроль за правильністю відображення операцій в бухгалтерському обліку. У той же час, проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні.
Сальдовий – щоденний, щомісячний баланс складається за однаковою формою. У ній передбачено надання інформації за залишками окремо за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат та позабалансовими рахунками за звітний період.
Інформація фінансової звітності грунтується на даних аналітичного і синтетичного обліку. Ще до складання звітності в обліку повинні бути відображені усі банківські операції, що мали місце в банку за обліковий період.
У банках обробка облікової інформації здійснюється в автоматичному режимі з використанням інформаційних комп”ютерних технологій.
ЛІТЕРАТУРА
“Облік та аудит в комерційних банках”, А.М.Герасимович, Львів, 1999 р.
“Фінансовий і управлінський облік”, Голов С.Ф., Єфіменко В.І., Київ, 1996 р.
Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 20.02.1991 р.
“Управління банком,” Кох Тимоти, Уфа, 1993 р.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, Price Water house LLP, 1994 p.
