Видатні українські та зарубіжні зоологи
Реферат
на тему:
Видатні українські та зарубіжні зоологи
Микола Олексійович Зарудний (13 (25) вересня 1859, Гряково, нині Полтавська область — 17 березня 1919, Ташкент) — українсько-російський зоолог-орнітолог і мандрівник.
Закінчив Вчительську семинарию військового відомства, був призначений викладачем в Оренбурзьку військову прогімназію й Оренбурзьке юнкерське козаче училище; потім був викладачем у Псковському кадетському корпусі. Подорожував по Оренбурзькому краї, Бухарі, Закаспійському краю, Персії і Белуджистану. Його зоологічні збори в подорожах послужили матеріалом для цілого ряду статей як росіян, так і західно-європейських натуралістів.
Найважливіші роботи Зарубіна:
Орнітологічна фауна Оренбурзького краю («Записки Імператорської Академії Наук», 1888; визнана гідною премії академіка Брандта).
Екскурсія по Північно-Східній Персії і птаха цієї країни (ib., 1900).
Про перебування Melivora indica у Закаспійській області (разом з Бихнером, ib., 1892).
Орнітологічна фауна області Аму-Дарьї між рр. Чарджуем і Кедифом Матеріали для орнітологічної фауни Північної Персії (ih., 1891).
Матеріали для фауни амфібій і рептилій Оренбурзького краю (ib., 1895).
Замітки по фауні ссавців Оренбурзького краю (ib., 1895).
Попередній короткий звіт про поїздку в Персію в 1900—1901 р. ("Записки Імператорського Російського Географічного Суспільства, 1902).
Птаха Східної Персії (ib., 1903).
Про гадів і риб Східної Персії (ib., 1904).
Орнітологічна фауна Східної Персії (ib.).
Подорож по Західній Персії в 1903—1904 р. (ib.).
і ряд статей у «Щорічнику Зоологічного Музею Імператорської Академії Наук», «Працях Санкт-Петербургского Суспільства натуралістів», «Ornithologische Monatsberichte» і «Ornithologisches Jahrbuch».
Іван Іванович Шмальгаузен (1884 - 1963).
Учений-зооморфолог, академік ВУАН (з 1922), академік АН СРСР (з 1935). Народився в Києві. В 1907 р. закінчив університет св.Володимира, в якому працював до 1912 та в 1921-1941 рр. У 1930 - 1941 - директор Інституту зоології та біології АН УРСР (з 1939 - Інститут зоології), в 1936 - 1948 - директор Інституту еволюційної морфології АН СРСР. Основні напрямки досліджень пов'язані з питаннями еволюційної морфології, експериментальної зоології, вивченням закономірностей росту, проблемою кореляції, філогенії тварин, біокібернетикою.
Микола Петрович Вагнер (1829— 22 березня 1907), російський зоолог і письменник.
Народився в 1829, у 1849 закінчив Казанський університет; з 1852 призначений там же професором, 1871—1894 професор Санкт-Петербурзького університету; заснував на Соловецькому острові на Білому морі зоологічну станцію. Відомі твори: «Мимовільне розмноження гусениць у комах» (1862, тут Вагнер вперше установив явища педогенезу (розмноження личинок)); «Безхребетні Білого моря» (1885) і інші. C 1891 президент російського суспільства експериментальної психології. Вагнер багато писав про спіритизм.
Микола Юрійович Зограф (1851 р.н.)— професор зоології.
Навчався в 4-ій московської гімназії, у 1868 поступив у Московський університет на відділення природничих наук, що закінчив у 1872 і надійшов препаратором у зоологічний музей університету. У 1873-1874 знаходився за кордоном у відрядженні від Товариства аматорів природознавства.
З 1874 по 1890 викладав географію і природну історію в різних навчальних закладах, у 1883 захистив магістерську дисертацію («Матеріали до пізнання ембріонального розвитку Geophilus forrugineus і G. proximus», у «Изв. Общ. Люб. Природознавства», т. XLIII, в. 1) і в 1884 став приват-доцентом; у 1887 захистив дисертацію на ступінь доктора зоології («Матеріали до вивчення будови стерляді»), у 1888 призначений понадштатним екстраординарним професором зоології в Московському університеті.
У 1877 Зограф зробив поїздку в Канінську тундру і на Канін півострів для вивчення самоїдів, а потім ряд поїздок для розкопок курганів і антропометричних спостережень. До 1890 був головою відділу іхтіології Товариства акліматизації, а пізніше Зограф став його головою, відділу безхребетних того ж суспільства головою комісії для дослідження середньорусійських вод в іхтіологічному відношенні і товаришем (заступником) голови відділу антропології Товариства аматорів природознавства.
Зограф надрукував ряд робіт із зоології й антропології, а також багато популярних статей. Перелік робіт Зографа до 1890 опублікований в А.Богданов, «Матеріали для історії наукової і прикладної діяльності в Росії по зоології etc.» («Товариство Аматорів Природознавства, Антропол. і Етногр.» т. LV, 1888 і, т. LXX 1891).
Василь Федорович Зуєв (1754, Петербург — 1794) — академік.
Народився в родині солдата; учився в академічній гімназії й академічному університеті, у 1774 відряджений за кордон. У Лейдені та Страсбурзі вивчав головним чином природну історію, але також і фізику, хімію, метафізику та ін. Після повернення через границю, Зуєв піддався іспиту в Академії наук і за дисертацію «Idea metamorphoseos insectorum ad caetera animalia applicata» був призначений ад'юнктом Академії; у 1787 прийнятий в академіки.
Ще в будучи студентом Академічного університету Зуєв брав участь у відомій експедиції Палласа, що посилав його для наукових праць і спостережень на Уральські гори, в Обдорск, у Березов для дослідження Обі до Льодовитого океану, на Індерські гори і т.д.
Під час цих поїздок Зуєв збирав різні визначні пам'ятки і рідкості, що збагатили науку в учених описах Палласа. Багато сторінок у шляхових записках Палласа належать Зуєву. У 1781 академія доручила Зуєву дослідження краю, не доторканого колишніми експедиціями, а саме знову придбаних Росією територій між ріками Бугом і Дніпром, устям Дніпра і його лиману з околицями.
У своїх «Мандрівних записках від Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 і 1782 р.» (Спб. 1787, нем. переклад, Дрезден, 1789), Зуєв описує все цікаве, що зустрілося йому на цьому довгому шляху, приводить історичні і статистичні дані про різні місцевості, подає відомості, що стосуються побуту, освіченості, вдач і вірувань жителів, напр., про духоборців (він називає їхній «духовірцями»), циганах і циганській мові, дає зовнішній опис тепер уже дослідженого Чертомлицького кургану та ін.
Подорож Зуєва особливо багата зіткненнями з адміністративними й іншими особами, що створювали багато труднощів ученим мандрівникам минулого сторіччя. Зуєв був людиною з характером, і, у разі потреби, умів постояти за себе.
Мемуари Зуєва, надруковані у виданнях Академії, відносяться, головним чином, до зоології; деякі з видів, вперше описаних Зуєвим, закріпили назавжди його ім'я (Muraena alba Zuiew, Muraena fusca Zuiew і т.п.). Свої російські статті Зуєв поміщав переважно в «Нових Щомісячних Творах» («Про дію повітря на тіло людське», «Про вогненні на повітрі явищах», «Про торф», «Про кормові засоби» і ін.), почасти також у «Історичних Календарях».
Комісія про Освіті училищ запросила Зуєва до участі в її працях, і доручила йому скласти для народних училищ «Накреслення природної історії» (Спб., 1786; 5 изд. 1814). По відкликанню Палласа, ця праця Зуєва перевершував всі іноземні посібники з цього предмета того часу. Зуєв був також і професором природної історії в Головному народному училищі, заснованому в 1784 у Санкт-Петербурзі для підвищення освіти вчителів, один час і редактором щомісячного видання «Зростаючий Виноград», у 1785-1787 народного училища, що комплектувався учнями; брав участь у перекладі «Природної Історії» Бюффона (10 ч. Спб., 1789-1803); перевів «Опис рослин Російської держави» Палласа (ч. I, Спб., 1788), а разом з Ф. Томанским — Палласово «Подорож по різних провінціях Російської держави» (5 т. Спб., 1773-1778).
Вільгельм-Моріс Кеферштейн (Wilh.-Моr. Keferstein; 1833 — 1870) — німецький зоолог.
Учився медицині в Геттінгені і Берліні, 1857 асистент, 1860 екстраординарний, у 1868 ординарний професор зоології в Геттінгені. Наукові дослідження Кеферштейна стосувалися переважно анатомії й ембріології нижчих морських тварин і молюсків. Своєю обробкою цефалопод у відомій праці «Вrоnn's Klassen und Ordnungen des Thierreichs» Кеферштейн збагатив науку дуже цінною монографією про цей клас молюсків. Крім цього він надрукував: «Beitrдge zur Kenntniss der Geschlechtsverhдltnisse von Helix pomatia» (разом з Елерсом, 1859).
Вільям Кларк (Will. Clark; 1789(?) — 1870) — англійський анатом і зоолог.
Учився в Trinity College, з 1817—1866 був професором порівняльної анатомії в Кембриджі. Наукові дослідження Кларка стосувалися переважно анатомії, ембріології і систематики молюсків; він опублікував, крім іншого, наступної роботи: «History of the Britich Marine testaceous Mollusca etc.» (Лондон, 1855); «On the Branchial currents ia the Bivalves» (1853); «On the Chilonidae» (1853).
Карнуа (J. В. Carnoy; 1836 — 1899) — бельгійський біолог і зоолог.
Присвятив себе релігії, однак, ще в молодості вивчав природничі науки і був визнаний гідним звання доктора Лувенським університетом, а потім відвідав Університети в Бонні, Лейпцизі, Берліні і Відні. У 1868 був запрошений професором біології в Лувен, однак, по різних причинах лише в 1876 йому вдалося зайняти цю кафедру.
Наукові дослідження Карнуа стосуються переважно біології клітки й особливо явищ запліднення. У Лувені Карнуа заснував на власні кошти Біологічний інститут і видавав спеціальний, присвячений цитології журнал «La Cellule». З числа праць Карнуа заслуговують на особливу увагу: «Manuel de microscopic» (1878); «Biologie cellulaire» (1884, 1 вип.; на жаль, ця цінна праця залишилася незавершеною); «La Cytodierese chez les Arthropodes» (1885); «La vesicule, germinative et les globules polaires de l'аsсаrіs megalocephala» (1886); «La fecondation chez l'аsсаrіs megalocephala» (разом з Лебреном, 1897) і т.д.
Рудольф Кнер (Knеr; 1810 — 1869) — німецький зоолог.
Вивчав у Відні медицину, у 1836 надійшов практикантом у зоологічне відділення придворного кабінету натуралій і зайнявся іхтіологією. З 1841 професор у Львові, з 1849 — у Відні. Зробив подорожі в 1852 до островів Кварнеро, у 1863 і 1867 — по північній Німеччині, Данії і Скандинавії. Вмер у 1869 у Відні.
Опублікував: «Lehrbuch der Zoologie» (1849; 3-і изд., 1862); «Leitfaden zum Studium der Geologie» (1851; 2 изд., 1855). Велике значення мала у свій час видана Кнером разом з Геккелем «Die Susswasserfische der osterreichischen Monarchie» (Лейпциг, 1858). Кнер був чудовим класифікатором риб і добре знав палеонтологію, у цьому відношенні була цікава його книга: «Ueber die Ganoiden als naturliche Ordnung» (B., 1867).
Список використаної літератури:
Велика Радянська Енциклопедія. – М., 1986.
Енциклопедія Блокгауза. – М., 1994.
Наука в особах. Зоологія. – М., 1990.
Українознавство. В 4-х томах. – К., 2001.
на тему:
Видатні українські та зарубіжні зоологи
Микола Олексійович Зарудний (13 (25) вересня 1859, Гряково, нині Полтавська область — 17 березня 1919, Ташкент) — українсько-російський зоолог-орнітолог і мандрівник.
Закінчив Вчительську семинарию військового відомства, був призначений викладачем в Оренбурзьку військову прогімназію й Оренбурзьке юнкерське козаче училище; потім був викладачем у Псковському кадетському корпусі. Подорожував по Оренбурзькому краї, Бухарі, Закаспійському краю, Персії і Белуджистану. Його зоологічні збори в подорожах послужили матеріалом для цілого ряду статей як росіян, так і західно-європейських натуралістів.
Найважливіші роботи Зарубіна:
Орнітологічна фауна Оренбурзького краю («Записки Імператорської Академії Наук», 1888; визнана гідною премії академіка Брандта).
Екскурсія по Північно-Східній Персії і птаха цієї країни (ib., 1900).
Про перебування Melivora indica у Закаспійській області (разом з Бихнером, ib., 1892).
Орнітологічна фауна області Аму-Дарьї між рр. Чарджуем і Кедифом Матеріали для орнітологічної фауни Північної Персії (ih., 1891).
Матеріали для фауни амфібій і рептилій Оренбурзького краю (ib., 1895).
Замітки по фауні ссавців Оренбурзького краю (ib., 1895).
Попередній короткий звіт про поїздку в Персію в 1900—1901 р. ("Записки Імператорського Російського Географічного Суспільства, 1902).
Птаха Східної Персії (ib., 1903).
Про гадів і риб Східної Персії (ib., 1904).
Орнітологічна фауна Східної Персії (ib.).
Подорож по Західній Персії в 1903—1904 р. (ib.).
і ряд статей у «Щорічнику Зоологічного Музею Імператорської Академії Наук», «Працях Санкт-Петербургского Суспільства натуралістів», «Ornithologische Monatsberichte» і «Ornithologisches Jahrbuch».
Іван Іванович Шмальгаузен (1884 - 1963).
Учений-зооморфолог, академік ВУАН (з 1922), академік АН СРСР (з 1935). Народився в Києві. В 1907 р. закінчив університет св.Володимира, в якому працював до 1912 та в 1921-1941 рр. У 1930 - 1941 - директор Інституту зоології та біології АН УРСР (з 1939 - Інститут зоології), в 1936 - 1948 - директор Інституту еволюційної морфології АН СРСР. Основні напрямки досліджень пов'язані з питаннями еволюційної морфології, експериментальної зоології, вивченням закономірностей росту, проблемою кореляції, філогенії тварин, біокібернетикою.
Микола Петрович Вагнер (1829— 22 березня 1907), російський зоолог і письменник.
Народився в 1829, у 1849 закінчив Казанський університет; з 1852 призначений там же професором, 1871—1894 професор Санкт-Петербурзького університету; заснував на Соловецькому острові на Білому морі зоологічну станцію. Відомі твори: «Мимовільне розмноження гусениць у комах» (1862, тут Вагнер вперше установив явища педогенезу (розмноження личинок)); «Безхребетні Білого моря» (1885) і інші. C 1891 президент російського суспільства експериментальної психології. Вагнер багато писав про спіритизм.
Микола Юрійович Зограф (1851 р.н.)— професор зоології.
Навчався в 4-ій московської гімназії, у 1868 поступив у Московський університет на відділення природничих наук, що закінчив у 1872 і надійшов препаратором у зоологічний музей університету. У 1873-1874 знаходився за кордоном у відрядженні від Товариства аматорів природознавства.
З 1874 по 1890 викладав географію і природну історію в різних навчальних закладах, у 1883 захистив магістерську дисертацію («Матеріали до пізнання ембріонального розвитку Geophilus forrugineus і G. proximus», у «Изв. Общ. Люб. Природознавства», т. XLIII, в. 1) і в 1884 став приват-доцентом; у 1887 захистив дисертацію на ступінь доктора зоології («Матеріали до вивчення будови стерляді»), у 1888 призначений понадштатним екстраординарним професором зоології в Московському університеті.
У 1877 Зограф зробив поїздку в Канінську тундру і на Канін півострів для вивчення самоїдів, а потім ряд поїздок для розкопок курганів і антропометричних спостережень. До 1890 був головою відділу іхтіології Товариства акліматизації, а пізніше Зограф став його головою, відділу безхребетних того ж суспільства головою комісії для дослідження середньорусійських вод в іхтіологічному відношенні і товаришем (заступником) голови відділу антропології Товариства аматорів природознавства.
Зограф надрукував ряд робіт із зоології й антропології, а також багато популярних статей. Перелік робіт Зографа до 1890 опублікований в А.Богданов, «Матеріали для історії наукової і прикладної діяльності в Росії по зоології etc.» («Товариство Аматорів Природознавства, Антропол. і Етногр.» т. LV, 1888 і, т. LXX 1891).
Василь Федорович Зуєв (1754, Петербург — 1794) — академік.
Народився в родині солдата; учився в академічній гімназії й академічному університеті, у 1774 відряджений за кордон. У Лейдені та Страсбурзі вивчав головним чином природну історію, але також і фізику, хімію, метафізику та ін. Після повернення через границю, Зуєв піддався іспиту в Академії наук і за дисертацію «Idea metamorphoseos insectorum ad caetera animalia applicata» був призначений ад'юнктом Академії; у 1787 прийнятий в академіки.
Ще в будучи студентом Академічного університету Зуєв брав участь у відомій експедиції Палласа, що посилав його для наукових праць і спостережень на Уральські гори, в Обдорск, у Березов для дослідження Обі до Льодовитого океану, на Індерські гори і т.д.
Під час цих поїздок Зуєв збирав різні визначні пам'ятки і рідкості, що збагатили науку в учених описах Палласа. Багато сторінок у шляхових записках Палласа належать Зуєву. У 1781 академія доручила Зуєву дослідження краю, не доторканого колишніми експедиціями, а саме знову придбаних Росією територій між ріками Бугом і Дніпром, устям Дніпра і його лиману з околицями.
У своїх «Мандрівних записках від Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 і 1782 р.» (Спб. 1787, нем. переклад, Дрезден, 1789), Зуєв описує все цікаве, що зустрілося йому на цьому довгому шляху, приводить історичні і статистичні дані про різні місцевості, подає відомості, що стосуються побуту, освіченості, вдач і вірувань жителів, напр., про духоборців (він називає їхній «духовірцями»), циганах і циганській мові, дає зовнішній опис тепер уже дослідженого Чертомлицького кургану та ін.
Подорож Зуєва особливо багата зіткненнями з адміністративними й іншими особами, що створювали багато труднощів ученим мандрівникам минулого сторіччя. Зуєв був людиною з характером, і, у разі потреби, умів постояти за себе.
Мемуари Зуєва, надруковані у виданнях Академії, відносяться, головним чином, до зоології; деякі з видів, вперше описаних Зуєвим, закріпили назавжди його ім'я (Muraena alba Zuiew, Muraena fusca Zuiew і т.п.). Свої російські статті Зуєв поміщав переважно в «Нових Щомісячних Творах» («Про дію повітря на тіло людське», «Про вогненні на повітрі явищах», «Про торф», «Про кормові засоби» і ін.), почасти також у «Історичних Календарях».
Комісія про Освіті училищ запросила Зуєва до участі в її працях, і доручила йому скласти для народних училищ «Накреслення природної історії» (Спб., 1786; 5 изд. 1814). По відкликанню Палласа, ця праця Зуєва перевершував всі іноземні посібники з цього предмета того часу. Зуєв був також і професором природної історії в Головному народному училищі, заснованому в 1784 у Санкт-Петербурзі для підвищення освіти вчителів, один час і редактором щомісячного видання «Зростаючий Виноград», у 1785-1787 народного училища, що комплектувався учнями; брав участь у перекладі «Природної Історії» Бюффона (10 ч. Спб., 1789-1803); перевів «Опис рослин Російської держави» Палласа (ч. I, Спб., 1788), а разом з Ф. Томанским — Палласово «Подорож по різних провінціях Російської держави» (5 т. Спб., 1773-1778).
Вільгельм-Моріс Кеферштейн (Wilh.-Моr. Keferstein; 1833 — 1870) — німецький зоолог.
Учився медицині в Геттінгені і Берліні, 1857 асистент, 1860 екстраординарний, у 1868 ординарний професор зоології в Геттінгені. Наукові дослідження Кеферштейна стосувалися переважно анатомії й ембріології нижчих морських тварин і молюсків. Своєю обробкою цефалопод у відомій праці «Вrоnn's Klassen und Ordnungen des Thierreichs» Кеферштейн збагатив науку дуже цінною монографією про цей клас молюсків. Крім цього він надрукував: «Beitrдge zur Kenntniss der Geschlechtsverhдltnisse von Helix pomatia» (разом з Елерсом, 1859).
Вільям Кларк (Will. Clark; 1789(?) — 1870) — англійський анатом і зоолог.
Учився в Trinity College, з 1817—1866 був професором порівняльної анатомії в Кембриджі. Наукові дослідження Кларка стосувалися переважно анатомії, ембріології і систематики молюсків; він опублікував, крім іншого, наступної роботи: «History of the Britich Marine testaceous Mollusca etc.» (Лондон, 1855); «On the Branchial currents ia the Bivalves» (1853); «On the Chilonidae» (1853).
Карнуа (J. В. Carnoy; 1836 — 1899) — бельгійський біолог і зоолог.
Присвятив себе релігії, однак, ще в молодості вивчав природничі науки і був визнаний гідним звання доктора Лувенським університетом, а потім відвідав Університети в Бонні, Лейпцизі, Берліні і Відні. У 1868 був запрошений професором біології в Лувен, однак, по різних причинах лише в 1876 йому вдалося зайняти цю кафедру.
Наукові дослідження Карнуа стосуються переважно біології клітки й особливо явищ запліднення. У Лувені Карнуа заснував на власні кошти Біологічний інститут і видавав спеціальний, присвячений цитології журнал «La Cellule». З числа праць Карнуа заслуговують на особливу увагу: «Manuel de microscopic» (1878); «Biologie cellulaire» (1884, 1 вип.; на жаль, ця цінна праця залишилася незавершеною); «La Cytodierese chez les Arthropodes» (1885); «La vesicule, germinative et les globules polaires de l'аsсаrіs megalocephala» (1886); «La fecondation chez l'аsсаrіs megalocephala» (разом з Лебреном, 1897) і т.д.
Рудольф Кнер (Knеr; 1810 — 1869) — німецький зоолог.
Вивчав у Відні медицину, у 1836 надійшов практикантом у зоологічне відділення придворного кабінету натуралій і зайнявся іхтіологією. З 1841 професор у Львові, з 1849 — у Відні. Зробив подорожі в 1852 до островів Кварнеро, у 1863 і 1867 — по північній Німеччині, Данії і Скандинавії. Вмер у 1869 у Відні.
Опублікував: «Lehrbuch der Zoologie» (1849; 3-і изд., 1862); «Leitfaden zum Studium der Geologie» (1851; 2 изд., 1855). Велике значення мала у свій час видана Кнером разом з Геккелем «Die Susswasserfische der osterreichischen Monarchie» (Лейпциг, 1858). Кнер був чудовим класифікатором риб і добре знав палеонтологію, у цьому відношенні була цікава його книга: «Ueber die Ganoiden als naturliche Ordnung» (B., 1867).
Список використаної літератури:
Велика Радянська Енциклопедія. – М., 1986.
Енциклопедія Блокгауза. – М., 1994.
Наука в особах. Зоологія. – М., 1990.
Українознавство. В 4-х томах. – К., 2001.
