Основи екології тваринного світу. Нервова і кровоносна системи в еволюції розвитку тваринного світу. Царство тварин
“Основи екології тваринного світу. Нервова і кровоносна системи в еволюції розвитку тваринного світу. Царство тварин.”
План
Вступ.
Основи екології тваринного світу.
Тваринний світ в біосфері розвивається.
Нервова і кровоносна система в еволюції розвитку тваринного світу.
Різноманітність тваринного світу.
Висновки.
Література
Вступ
Тваринний світ є одним з компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних інностей.
В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні за участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, науково обгрунтованого, невиснажливого використання і відтворення тваринного світу.
Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Конституцією України, Законом “Про тваринний світ”, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про мисливське господарство та полювання" та іншими нормативно-правовими актами. Відносини у галузі охорони, використання і відтворення сільськогосподарських, свійських тварин, а також діяльність, пов'язана з охороною і використанням залишків викопних тварин, регулюються відповідним законодавством України.
1. Основи екології тваринного світу
Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.
Нині науці відомо близько 1 млн. 500 тис. видів тварин.
Перші відомості про живі організми почала нагромаджувати ще первісна людина. Живі організми давали їй їжу, матеріал для одягу і житла. Вже тоді людина не могла обійтися без знань про властивості рослин, місця їх зростання, строки дозрівання насіння і плодів, місця мешкання і звички тварин, на яких вона полювала, хижих і отруйних тварин, які могли загрожувати її життю.
Тварин К. Лінней систематизував, враховуючи будову їхніх кровоносної і дихальної систем. Було виділено шість класів: ссавці (чотириногі)'— серце з двома шлуночками; птахи — кров червона і гаряча; гади (земноводні: амфібії І рептилії) — серце з одним шлуночком; риби — кров червона і холодна; комахи, черви — холодна біла рідина замість крові. Останні два класи були дуже штучними: до комах і червів К. Лінней зарахував усіх безхребетних тварин. Класи К. Лінней поділяв на ряди за особливостями будови зубної системи (у ссавців), дзьоба (у птахів) та за Іншими ознаками.
Дія на тваринний організм факторів середовища опосередкована нервовою системою та органами чуття. Зміна умов існування спричинює зміну потреб тварини. Нові потреби зумовлюють нові дії для задоволення потреб, що приводить до закріплення нових звичок. Внаслідок появи нових звичок одні органи посилено тренуються і змінюються, а інші — ні. Набуті зміни успадковуються і змінюються в наступних поколіннях, що поступово приводить до виникнення нових видів.
Тваринний світ в біосфері розвивається і мешкає не хаотично, а підпорядковується певним законам і принципам.
В залежності від способу життя особин розрізняють форми організації популяцій:
1. Поодинокий спосіб життя (особини живуть окремо, утворюючи пари тільки на репродуктивний період - тетеруки).
2. Сімейний спосіб життя (особини утворюють пари на тривалий період - лебеді).
3. Зграйний спосіб життя (об’єднання тварин в угруповання - птахи).
4. Стадо (найбільш стійка форма угруповання організмів - копитні).
5. Колонії (бджоли, терміти).
6. Прайди (окремий прайд включає одного самця, 2-3 самок та декілька особин молодняку - леви).
Особини у складі популяції виконують різні функції. Між ними постійно відбувається обмін інформацією. Інформаційні процеси представляють собою специфічний механізм формування та підтримання цілісності популяції у просторі і в часі.
Територія помешкання тварин розділяється на певні ділянки, які мають своє призначення (кормова, гніздова, шлюбна територія тощо).
Популяція характеризується динамікою популяції.
Популяція - це сукупність особин одного біологічного виду з однаковим генофондом, яка живе на спільній території (ареалі) протягом багатьох поколінь.
Розвиток популяційної екології базувався на формуванні нового підходу аналізу польового та експериментального матеріалу спостереження за сукупностями організмів. Було виявлено, що ці сталі сукупності особин одного біологічного виду володіють рядом специфічних властивостей, які не спостерігають в окремих організмах, тобто мають надорганізменне походження.
Популяції характеризують параметрами:
1. Чисельність - загальна кількість особин в популяції.
2. Запас біомаси популяції.
3. Щільність - кількість особин на одиницю території (або об’єму простору).
4. Народжуваність - кількість нових особин за певний проміжок часу на одну особину.
5. Смертність - кількість померлих особин за певний проміжок часу.
6. Ріст популяції - співвідношення народжуваності та смертності.
Залежно від певних характеристик популяції її структуру підрозділяють за показниками:
1. Генетична структура властива популяціям, які мають дві або більше генетичних форм, що обумовлює генетичний поліморфізм популяції і збільшує її стійкість.
2. Статевої структури популяції - співвідношення особин різної статі. При генетичному контролі це співвідношення дорівнює 50Ч50. При впливі природного середовища воно змінюється в бік більшої смертності самців.
3. Вікова структура властива природнім угрупованням тварин та рослин, якщо вони не однолітні. В популяціях культурних рослин, в яких завдяки одночасному посіву вік особин однаковий, вікова структура не має значення.
4. Розмірна структура популяцій визначає відмінності особин за розмірами.
5. Просторова структура популяції визначає характер розміщення особин на теріторії ареалу.
Тваринний світ займає важливе місце в кругообізі речовин. Також він виступає важливою ланкою в загальній ланці живлення, без наявност тваринного світу були б порушені всі природні біоценози та ін.
Враховуючи роль тваринного світу в біосфері, важливе місце займає збереження тваринного світу.
Види живих істот можуть охоронятися методом біотехнологій. Тут існує два основних прийоми:
1. Збереження сперми, ембріонів або ДНК в стані глибокого охолодження. У рослин може зберігатися насіння. Така технологія глибокого заморожування сперми, яйцеклітин та ембріонів в рідкому азоті була розроблена ще в 60-ті роки. Ембріони можна потім імплантувати в матку особин близьких видів та отримати потрібні особини в бажаній кількості. Так, на Кубанській станції Інституту рослинництва ім. Н.І.Вавілова під землею при постійній температурі +4,5°С зберігається більше 400 зразків насіння. У ФРН із 1985 року створюється банк взірців навколишнього середовища, що зберігаються при температурі рідкого азоту.
2. Трансплантація ембріонів рідкісних тварин, популяції яких стали такими малими, що в них не вистачає самиць для виношування потомства.
Спеціальною формою охорони природи є переселення рослин, птахів та ссавців. Використовують два способи: акліматизацію та реакліматизацію.
Об'єктами тваринного світу, на які поширюється на території України і підпадають під охорону, є: дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;
частини диких тварин (роги, шкіра тощо);
продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).
Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні. Дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону і які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.
3. Нервова і кровоносна система в еволюції розвитку тваринного світу.
Головний і спинний мозок всі позвоночних побудовані по одному плану. І представляють всі класи п’ять відділів головного мозку. Їх функціональна морфологія уже обговорювалась. У відході головних і спинномозкових нервів, а також елементів вегетативної нервової системи консервативно збережені предкові особливості.
Проведення повної сернальної гошології поміж 12 головними і сегментарними спинальними нервами удається далеко не завжди. Уже нюхового і зоровий нерви не справними і периферичними. Перший складається із аксонов кісток нюхового епітелію, направлячих до нюхових дольок переднього мозку з його виявився зверху частиною сітчастою. Три рухомих нерви – очно рухомий, блоковий і відводячий . іннервують мишци ока и можуть вважатися проізводними самостійним рухомим нервом, які у невідомих) предків обсгужовували вихідно сегменторну мускулатуру голови. Добав очній нерв став самостійним у амніот (у анамний від ще представляють собою гілку блудячого). А підязичний тільки у амніот становить головним, об’єднавши декілька вихідно спинальніх нервів, вторинно вихідних в черепну капсулу.
Кровоносна система
Загальний план побудови кровоносної системи позвоночних, за виключенням відсутності серця має характер уже для ланцетника, одного в різних класах цих тварин можна спостерігати особливої модифікації в побудові серця, артеріальної і венозно системи.
Наприклад: птахи і савців повний розділений серце на ліву (артеріальну) і праву (венозну) половини.
Артеріальна система у птахів встановлена, як у рептилій, тільки ліва дуга в онтогенезі реуцірується. У ссавців зберігається ліва дуга, причому у зародку боталлів протік до самого народження доставляє в нього кров із легеневої артерії.
Венозна система у всіх позвоночних в ембріогенезі повторяються за вихідним планом побудови венозної системи, коли на рівні серця парні передні і задні кардинальні вени об’єднуються із кожноюсторою в короткі протоки, які проводять кров в венозні судини. Сюди впадають печіночна вена, збираюча кров із капілярів воотної системи печінки, постачаючи воторною веною. В ході філогенезу и онтогенезу позвоняних редуцируються кардинальні вени замінюються спереду яремними і передніми (верхніми) венами, збираючими кров від голови и передніх кінцівок, а ззаді – системою задніх (нижніх) полів вени, до якої добавляється печіночна. Крім воротної системи печінки у аномний (і частково у птахів) є воротня систем нирок, пропускаючи кров від задньої половини тіла перед чим та попадає в серце. У ссавців доповнюючи в задню полу вену.
4. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИННОГО СВІТУ.
Царство Тварини об'єднує понад 1,5 млн. видів (найчисельніше серед інших царств живих організмів). Тварини, як і рослини, бактерії, гриби, заселили усі середовища життя: водне — риби, ссавці, ракоподібні, медузи; наземно-повітряне — комахи, птахи, звірі; ґрунт — дощові черви, терміти, кроти. Середовищем життя для багатьох тварин є інші тварини, людина, рослини.
Тварини різноманітні за розмірами, формою тіла, покривами, органами руху, внутрішньою будовою, поведінкою та іншими ознаками (порівняйте, наприклад, між собою медузу, дощового черв'яка, восьминога, річкового рака, травневого хруща, акулу, голуба, вовка).
Подібність тварин з іншими організмами та їх відмінності. Тварини, як і усі інші організми, мають клітинну будову, живляться, дихають, ростуть і розвиваються, розмножуються, вмирають. На відміну від інших організмів вони, як правило, живляться твердою їжею, яка містить уже готові органічні речовини; у них розвинуті різні пристосування до її захоплення, утримання, подрібнення та перетравлювання. Майже всі тварини мають органи руху (плавці, ласти, ноги, крила), що сприяють активному пошуку їжі, захисту від ворогів та непогоди тощо. У більшості тварин розрізняють передній і задній кінець тіла, черевний і спинний бік, лівий і правий бік тіла. На передньому (поступальному) кінці тіла містяться рот, основні органи чуття (зору, слуху, нюху, смаку, дотику), органи захисту та нападу. Уявно через тіло таких тварин можна провести лише одну площину, яка поділятиме його на дві дзеркально симетричні половини. Така симетрія тіла називається двосторонньою, або двобічною. Вона дозволяє тваринам рухатися прямолінійно, зберігаючи рівновагу, з однаковою легкістю повертатися вправо і вліво.
Вздовж тіла деяких тварин, наприклад, медуз, можна провести декілька уявних площин, і кожна з них ділитиме його на дві дзеркально симетричні половини. Лінії площин розходяться від центру перетину променями. Таку симетрію тіла називають променевою. Вона характерна для тварин, що ведуть прикріплений або малорухливий спосіб життя, і дає можливість ловити здобич і відчувати наближення небезпеки з будь-якого боку.
5. ЗООЛОГІЯ — НАУКА ПРО ТВАРИН.
Люди здавна використовували тварин у своєму житті. Добуваючи тварин, охороняючи житло від хижаків та отруйних змій тощо, вони набували знань про їхній зовнішній вигляд, місцезнаходження, спосіб життя, поведінку і передавали ці знання з покоління в покоління. З часом з'явилися книги про тварин, виникла наука зоологія (з грец. zoon — тварина і logos — слово, вчення). Її народження відносять до III ст. до н. е, і пов'язують з іменем давньогрецького вченого Арістотеля.
Сучасна зоологія — це ціла система наук про тварин. Одні з них вивчають будову, розвиток тварин, спосіб життя, поширення по Землі; інші — окремі групи тварин, наприклад, тільки риб (іхтіологія) або ж тільки комах (ентомологія). Знання, здобуті зоологічними науками, мають велике значення для здійснення охорони та відновлення чисельності тварин, боротьби зі шкідниками рослин, переносниками та збудниками хвороб людини і тварин тощо.
Класифікація тварин. Усі тварини, як і інші живі організми, за ознаками близькоспорідненості вченими об'єднані у систематичні групи. Найменша з них — вид. Усі зайці-біляки, що живуть у тайзі, змішаних лісах або тундрі, належать до одного виду — Заєць-біляк. Видом в зоології називають сукупність тварин, подібних між собою за усіма істотними ознаками будови і життєдіяльності, поширених у межах певної території і здатних давати плодюче потомство. Кожну тварину з наявними лише їй особливостями будови та поведінки називають особиною. Подібні види об'єднують у роди, роди — в родини, родини — в ряди, ряди — у класи, класи — в типи.
Царство Тварини включає два підцарства:
Одноклітинні тварини і Багатоклітинні тварини, в які об'єднані понад 20 типів та кількасот класів.
Висновки
1. Нині науці відомо близько 1 млн. 500 тис. видів тварин.
2. Тваринний світ в біосфері розвивається і мешкає не хаотично, а підпорядковується певним законам і принципам.
3. Територія помешкання тварин розділяється на певні ділянки, які мають своє призначення (кормова, гніздова, шлюбна територія тощо).
4. Популяція характеризується динамікою популяції.
5. Враховуючи роль тваринного світу в біосфері, важливе місце займає збереження тваринного світу.
6. Види живих істот можуть охоронятися методом біотехнологій.
7. Спеціальною формою охорони природи є переселення рослин, птахів та ссавців. Використовують два способи: акліматизацію та реакліматизацію.
8. Тварини, як і усі інші організми, мають клітинну будову, живляться, дихають, ростуть і розвиваються, розмножуються, вмирають.
9. Сучасна зоологія — це ціла система наук про тварин.
10. Кожну тварину з наявними лише їй особливостями будови та поведінки називають особиною.
Література
1. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.
2. Основи зоології / За ред. Верємєєва С.І. – К., 2000.
3. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова „Хрестоматія із зоології”.
4. Е.Т. Горовкина, Н.И. Кузьмина „Уроки зоологии”.
5. Ю.Т. Вервес, П.Г.Балан, В.В. Серебряков. „Зоологія”.
6. О.С. Батуєв, М.А. Гуленкова, Т.В. Іванова „Зоологія для школярів та абітурієнтів”.
