Щука звичайна
Реферат на тему:
Щука звичайна
Зміст
Щука звичайна
Царство:
(Animalia)
Тип:
(Chordata)
Надклас:
(Pisces)
Клас:
(Actinopterygii)
Надряд:
Ряд:
(Esociformes)
Родина:
(Esocidae)
Рід:
(Esox)
Вид:
Щука звичайна (Esox lucius)
, 1758
Зовнішній вигляд та будова тіла
Звичайна щука може досягати в довжину більш ніж 1.5 , ваги – 35 (за деякими свідченнями навіть більше), самки завжди більші за самців.
Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими крапинами; в деяких зустрічаються сріблясті щуки. , анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні – жовтувато-червоні.
Самців та самок ззовні можна відрізнити за формою статево-сечового отвору, котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір черева, а у самок – овального поглиблення, облямованого валиком рожевого кольору.
Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву.
Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі: внутрішня поверхня щелепи вкрита м’якою тканиною, під нею розташовані навкісні ряди з 2-4 заміщуючих зубів, які примикають ззаду до кожного діючого і утворюють з ним єдину групу (зубну сім’ю). Коли робочий зуб виходить із вжитку, на його місце стає своєю основою сусідній заміщуючий зуб тієї ж сім’ї. Спочатку він хитається, але потім щільно приростає основою до кістки щелепи і укріплюється. Зуби у щуки змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші – міцним робочим, треті – ще рухливим молодим. В деяких водоймах у щук зміна зубів посилюється протягом певних сезонів, і тоді щука в цих водоймах перестає брати крупну здобич.
Ареал
Звичайна щука розпосюджена циркумполярно, в північних водах , та . Її ареал – один з найбільших ареалів серед прісноводних . На території звичайна щука зустрічається всюди, окрім водойм (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматізації – зокрема, в поблизу ).
Найбільш комфортні місця помешкання для щуки – з уповільненою течією, озера, . Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах – наприклад в Фінській, Ризькій та Куршській затоках , в Таганрозькій затоці .
Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити в водоймах з 4.75. При зниженні вмісту до 3.0-2.0 мг/ наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине.
Розмноження
В природніх водоймах самці щуки починають розмножуватись на четвертому, рідше на третьому році життя, а самки – на п’ятому.
Нерест щуки відбувається при температурі 3-6°С, відразу після танення , біля берегу на глибині 0.5-1 . Під час нересту риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми – найкрупніші. В цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самки; біля великих самок – до 8 самців. Самка пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притискаються з боків до самки, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з’являються спинні павці та верхні частини спини риб.
Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла та і інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись по нерестилищу і вимічуючи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самці часто вистрибують з води в повітря.
Одна самка щуки залежно від розміру може відкладати від 17.5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабоклейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість пропадає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні.
Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі відносно сильно насичена , а по мірі прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине.
Якщо після нереста щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової зигибелі ікри – таке явище часто спостерігається у водосховищах, рівень яких є несталим.
Життєвий цикл
Щука в звичному для себе оточенні
Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів, личинки, що з неї виводяться, мають 6.7-7.6 мм в довжину. По мірі розсмоктування залишкового жовточного міхура личинки переходять до харчування зовнішніми ресурсами: маленькими – циклопами та дафніями. При довжині 12-15 мм щуки можуть вже полювати на личинок карпових риб. Нерест карпових риб звичайно відбувається після щуки, що сприяє харчуванню щучої молоді. Після досягнення щукою розміру 5 см вона повністю переходить на харчування молоддю інших риб, переважно карпових. Якщо щуку такого розміру тримати в та годувати дрібними ракоподібними, вона загине, так як витрати енергії на добування корму не відшкодовуються поживними речовинами, що наявні в такій здобичі.
Навесні щуки разом з паводковими водами заходять в заплавні озера. Через деякий час зв’язок цих водойм з рікою переривається, і життя молоді, що вийшла з ікри в таких умовах, дуже відрізняються від такого в річці або великих сталих водоймах. З огляду на недостатні харчові ресурси зростання щук тут іде вкрай нерівномірно, різниця в довжині між рибами одного віку може досягати 2-2.5 рази. Дрібні особини стають здобиччю для більших, іноді, при особливій нестачі кормових ресурсів, щуки довжиною 3-4 см вже вдаються до такого канібалізму.
Цікаво, що такі вироджені харчові ланцюги, що складаються лише з щук (коли мальки харчуються планктоном, більші щуки – мальками, а ними, в свою чергу, харчуються ще більші) в ряді водойм спостерігаються на постійній основі. Це трапляється в північних (звичайно тундрових) озерах та , де кількість поживних речовин вкрай мала – тобто, недостатня для підтримання скільки-небудь складної харчової піраміди; окрім наукової, такі „щучі озера” описані і в художній літературі – наприклад, в оповіданні польського письменника Аркадія Фідлера .
При цьому, незважаючи на вкрай спрощену структуру харчового ланцюга, екосистеми таких водойм перебувають в сталому вигляді на протязі сторіч – в донних відкладах та на узберіжжі ніяких кісткових рештків, окрім щучих, дослідники в таких водоймах не знаходили; це також підтверджується місцевих жителів.
Спосіб життя
Щука, що вхопила жабу
В водоймі щука тримається в заростях водяної рослиності. Зазвичай вона там стоїть нерухомо і затаївшись, раптово кидаючись на здобич. Впіймана здобич проковтується тільки в напрямку з голови – якщо щука вхопила її поперек тіла, то, перед тим як проковтнути, вона швидко розвертає здобич головою в глотку.
При нападі щука орієнтується за допомогою зору та , органи якої розвинуті не тільки на середній лінії тіла, а й на голові (переважно на передній частині нижньої щелепи).
Об’єкти харчування дорослих щук досить різноманітні. Звичайно вона поїдає більш численну риб: в озерах та водосховищах України це , , , , ; в річках в харчуванні щуки зростає частка типово річкових риб — таких як , , , і т. ін. Навесні щука з охотою поїдає . Відомі випадки, коли великі щуки хапали та затягували під воду , , і навіть , що перепливали річки. Найбільші щуки можуть напасти навіть на качку, особливо в період линьки, коли ці птахи не підіймаються з води у повітря. Загалом, щуки здатні нападати і вбивати доволі крупних риб, довжина та вага яких досягає 50%, а подеколи і 65% від довжини та ваги хижака.
В харчуванні щук середнього розміру, біля півметру, переважають численні та малоцінні, або смітніґ риби, тому щука є необхідною складовою раціонального рибного господарства на озерах; за її відсутності в озерах різко зростає чисельність дрібного йоржа та окунів.
Значення для людини
Загалом, щуку досить широко розводять в ставкових господарствах. Наприклад, у із загальної площі ставків в 100 тис. більш ніж 50 тис. віддані під розведення щуки.
М’ясо щуки вміщує 2-3% жиру і є дієтичним продуктом, особливо якщо риба надходить для споживання в живому вигляді.
Максимальний вік щук в промислових виловах в теперішній час, а також протягом кількох останніх сторіч, не перевищує 25 років. Достовірно задокументовано вилов 33-річної щуки. Але розповіді в популярній літературі про щук набагато більшого віку слід віднести до категорії легенд.
Особливою популярною серед оповідань такого типу є історія «гейльборнської щуки», котру, начебто, в році впіймав особисто імператор , позначив кільцем і випустив в озеро Бьоккінген поблизу Гейльбронна, де цю щуку виловили через 267 років. При цьому вона досягала довжини 570 сантиметрів та ваги 140 кг. Хребет цієї щуки був переданий на зберігання в собор міста .
Це оповідання викликало зацікавлення німецького натурфілософа . Окен докладно вивчив історичну хроніку і встановив, що Фрідріх II того часу безвиїзно жив в і ніяк не міг позначити щуку на території . Вдалося також дослідити хребет гігантської щуки, виставлений в соборі Мангейма. Виявилось, що це фальсифікація, та що його зкомпоновано з хребців кількох окремих щук.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Щука звичайна
Зміст
Щука звичайна
Царство:
(Animalia)
Тип:
(Chordata)
Надклас:
(Pisces)
Клас:
(Actinopterygii)
Надряд:
Ряд:
(Esociformes)
Родина:
(Esocidae)
Рід:
(Esox)
Вид:
Щука звичайна (Esox lucius)
, 1758
Зовнішній вигляд та будова тіла
Звичайна щука може досягати в довжину більш ніж 1.5 , ваги – 35 (за деякими свідченнями навіть більше), самки завжди більші за самців.
Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими крапинами; в деяких зустрічаються сріблясті щуки. , анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні – жовтувато-червоні.
Самців та самок ззовні можна відрізнити за формою статево-сечового отвору, котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір черева, а у самок – овального поглиблення, облямованого валиком рожевого кольору.
Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву.
Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі: внутрішня поверхня щелепи вкрита м’якою тканиною, під нею розташовані навкісні ряди з 2-4 заміщуючих зубів, які примикають ззаду до кожного діючого і утворюють з ним єдину групу (зубну сім’ю). Коли робочий зуб виходить із вжитку, на його місце стає своєю основою сусідній заміщуючий зуб тієї ж сім’ї. Спочатку він хитається, але потім щільно приростає основою до кістки щелепи і укріплюється. Зуби у щуки змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші – міцним робочим, треті – ще рухливим молодим. В деяких водоймах у щук зміна зубів посилюється протягом певних сезонів, і тоді щука в цих водоймах перестає брати крупну здобич.
Ареал
Звичайна щука розпосюджена циркумполярно, в північних водах , та . Її ареал – один з найбільших ареалів серед прісноводних . На території звичайна щука зустрічається всюди, окрім водойм (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматізації – зокрема, в поблизу ).
Найбільш комфортні місця помешкання для щуки – з уповільненою течією, озера, . Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах – наприклад в Фінській, Ризькій та Куршській затоках , в Таганрозькій затоці .
Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити в водоймах з 4.75. При зниженні вмісту до 3.0-2.0 мг/ наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине.
Розмноження
В природніх водоймах самці щуки починають розмножуватись на четвертому, рідше на третьому році життя, а самки – на п’ятому.
Нерест щуки відбувається при температурі 3-6°С, відразу після танення , біля берегу на глибині 0.5-1 . Під час нересту риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми – найкрупніші. В цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самки; біля великих самок – до 8 самців. Самка пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притискаються з боків до самки, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з’являються спинні павці та верхні частини спини риб.
Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла та і інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись по нерестилищу і вимічуючи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самці часто вистрибують з води в повітря.
Одна самка щуки залежно від розміру може відкладати від 17.5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабоклейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість пропадає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні.
Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі відносно сильно насичена , а по мірі прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине.
Якщо після нереста щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової зигибелі ікри – таке явище часто спостерігається у водосховищах, рівень яких є несталим.
Життєвий цикл
Щука в звичному для себе оточенні
Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів, личинки, що з неї виводяться, мають 6.7-7.6 мм в довжину. По мірі розсмоктування залишкового жовточного міхура личинки переходять до харчування зовнішніми ресурсами: маленькими – циклопами та дафніями. При довжині 12-15 мм щуки можуть вже полювати на личинок карпових риб. Нерест карпових риб звичайно відбувається після щуки, що сприяє харчуванню щучої молоді. Після досягнення щукою розміру 5 см вона повністю переходить на харчування молоддю інших риб, переважно карпових. Якщо щуку такого розміру тримати в та годувати дрібними ракоподібними, вона загине, так як витрати енергії на добування корму не відшкодовуються поживними речовинами, що наявні в такій здобичі.
Навесні щуки разом з паводковими водами заходять в заплавні озера. Через деякий час зв’язок цих водойм з рікою переривається, і життя молоді, що вийшла з ікри в таких умовах, дуже відрізняються від такого в річці або великих сталих водоймах. З огляду на недостатні харчові ресурси зростання щук тут іде вкрай нерівномірно, різниця в довжині між рибами одного віку може досягати 2-2.5 рази. Дрібні особини стають здобиччю для більших, іноді, при особливій нестачі кормових ресурсів, щуки довжиною 3-4 см вже вдаються до такого канібалізму.
Цікаво, що такі вироджені харчові ланцюги, що складаються лише з щук (коли мальки харчуються планктоном, більші щуки – мальками, а ними, в свою чергу, харчуються ще більші) в ряді водойм спостерігаються на постійній основі. Це трапляється в північних (звичайно тундрових) озерах та , де кількість поживних речовин вкрай мала – тобто, недостатня для підтримання скільки-небудь складної харчової піраміди; окрім наукової, такі „щучі озера” описані і в художній літературі – наприклад, в оповіданні польського письменника Аркадія Фідлера .
При цьому, незважаючи на вкрай спрощену структуру харчового ланцюга, екосистеми таких водойм перебувають в сталому вигляді на протязі сторіч – в донних відкладах та на узберіжжі ніяких кісткових рештків, окрім щучих, дослідники в таких водоймах не знаходили; це також підтверджується місцевих жителів.
Спосіб життя
Щука, що вхопила жабу
В водоймі щука тримається в заростях водяної рослиності. Зазвичай вона там стоїть нерухомо і затаївшись, раптово кидаючись на здобич. Впіймана здобич проковтується тільки в напрямку з голови – якщо щука вхопила її поперек тіла, то, перед тим як проковтнути, вона швидко розвертає здобич головою в глотку.
При нападі щука орієнтується за допомогою зору та , органи якої розвинуті не тільки на середній лінії тіла, а й на голові (переважно на передній частині нижньої щелепи).
Об’єкти харчування дорослих щук досить різноманітні. Звичайно вона поїдає більш численну риб: в озерах та водосховищах України це , , , , ; в річках в харчуванні щуки зростає частка типово річкових риб — таких як , , , і т. ін. Навесні щука з охотою поїдає . Відомі випадки, коли великі щуки хапали та затягували під воду , , і навіть , що перепливали річки. Найбільші щуки можуть напасти навіть на качку, особливо в період линьки, коли ці птахи не підіймаються з води у повітря. Загалом, щуки здатні нападати і вбивати доволі крупних риб, довжина та вага яких досягає 50%, а подеколи і 65% від довжини та ваги хижака.
В харчуванні щук середнього розміру, біля півметру, переважають численні та малоцінні, або смітніґ риби, тому щука є необхідною складовою раціонального рибного господарства на озерах; за її відсутності в озерах різко зростає чисельність дрібного йоржа та окунів.
Значення для людини
Загалом, щуку досить широко розводять в ставкових господарствах. Наприклад, у із загальної площі ставків в 100 тис. більш ніж 50 тис. віддані під розведення щуки.
М’ясо щуки вміщує 2-3% жиру і є дієтичним продуктом, особливо якщо риба надходить для споживання в живому вигляді.
Максимальний вік щук в промислових виловах в теперішній час, а також протягом кількох останніх сторіч, не перевищує 25 років. Достовірно задокументовано вилов 33-річної щуки. Але розповіді в популярній літературі про щук набагато більшого віку слід віднести до категорії легенд.
Особливою популярною серед оповідань такого типу є історія «гейльборнської щуки», котру, начебто, в році впіймав особисто імператор , позначив кільцем і випустив в озеро Бьоккінген поблизу Гейльбронна, де цю щуку виловили через 267 років. При цьому вона досягала довжини 570 сантиметрів та ваги 140 кг. Хребет цієї щуки був переданий на зберігання в собор міста .
Це оповідання викликало зацікавлення німецького натурфілософа . Окен докладно вивчив історичну хроніку і встановив, що Фрідріх II того часу безвиїзно жив в і ніяк не міг позначити щуку на території . Вдалося також дослідити хребет гігантської щуки, виставлений в соборі Мангейма. Виявилось, що це фальсифікація, та що його зкомпоновано з хребців кількох окремих щук.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
