Прогресивні риси організації покритонасінних
РЕФЕРАТ
на тему:
“Прогресивні риси організації покритонасінних”
ПЛАН
1. Загальна характеристика покритонасінних
2. Складна будова вегетативних органів покритонасінних – як одна з прогресивних рис
3. Вплив господарської діяльності людини на видову різноманітність квіткових рослин
4. Створення культурних рослин людиною, рослинні угрупування покритонасінних
Висновки
Список використаної літератури
1. Загальна характеристика покритонасінних
Покритонасінні, або квіткові, рослини найпоширеніші в рослинному світі. Відділ охоплює близько 240 тис. видів, які об'єднані в 13 тис. родів і 390 родин.
Ростуть покритонасінні в усіх кліматичних зонах від тропіків до тундри і становлять основну масу рослинності на Землі. Значне поширення покритонасінних зумовлене їхньою здатністю витримувати яскраве освітлення і сухість повітря, високою пристосовуваністю до мешкання в різних умовах суходолу.
Для цього квіткові рослини мають цілу низку особливостей будови — значних ароморфозів. Насамперед їхньою характерною ознакою є наявність квіток, плодів і насіння. Саме через це квіткові рослини називають ще покритонасінними. Маточка із зав'яззю, стовпчиком і приймочкою, плід, що розвивається із зав'язі маточки, — нові органи, характерні лише для покритонасінних рослин. Гаметофіт редукований до кількох клітин, що значно прискорює його розвиток. Утворенню насіння передують запилення квіток і подвійне запліднення (мал. 1). Для запилення, поширення плодів і насіння у квіткових рослин є різні пристосування.
Мал. 1. Розвиток покритонасінних на прикладі кукурудзи:
а — спорофіт; б — гаметофіт; М — мейоз; 1 — зигота; 2 — зародок насінини; 3 — проросток спорофіта; 4 — дорослий спорофіт; 5 — тичинкова квітка; 6 — маточкова квітка (поздовжній розріз); 7,8 — утворення мікроспор; 9, 10 — утворення чоловічого гаметофіта — пилку; 11, 12 — утворення мегаспор; 13—16 — утворення жіночого гаметофіта — зародкового мішка; 17 — запліднення стінками зав'язі, що перетворюються на оплодень.
2. Складна будова вегетативних органів покритонасінних –
як одна з прогресивних рис
Для покритонасінних характерна найвища і найскладніша будова вегетативних органів, що дає їм можливість максимально пристосуватись до умов навколишнього середовища. У них добре розвинена провідна система, яка поєднує надземну й підземні частини рослини.
Покритонасінні рослини представлені деревами, кущами та еволюційно більш молодими травами. Вважають, що предком квіткових рослин була одна з гілок предків вимерлих насінних папоротей. Починаючи з середини крейдового періоду, покритонасінні займають домінуюче положення. Більшість з них — автотрофи, однак є й вторинні гетеротрофи — комахоїдні рослини (росичка, пухирник). Близько 400 видів квіткових рослин позбавлені хлорофілу і ведуть частково (омела) або повністю (повитиця, вовчок) паразитичний спосіб життя.
Таблиця 1. Характерні ознаки класів однодольних і дводольних
Орган, процес | Дводольні | Однодольні
Насіння | Зародок з двома сім'ядолями | Зародок з однією сім'ядолею
Коренева система | Стрижнева | Мичкувата
Стебло | Дерев'янисте, трав'янисте, провідні пучки з камбієм, розміщені правильним колом у стеблі | Трав'янисте (рідко дерев'янисте), провідні пучки без камбію, розкидані по стеблу
Листок | Простий або складний, цілокраій або надрізаний | Простий, цілокраій
Жилкування | Сітчасте | Паралельне або дугове
Квітка | Чотири, п'ятичленна | Тричленна
Запилення | Комахами (здебільшого) | Вітром (здебільшого)
Відділ квіткових поділяють на два класи: дводольні, чисельністю 180 тис. видів, що об'єднані в 10 тис. родів і 325 родин, і однодольні — 60 тис. видів, 3 тис. родів, 65 родин. Обидва класи розвивались у крейдовому періоді мезозойської ери. Сучасні систематики вважають, що однодольні виникли від дводольних, відділившись на ранніх етапах еволюції як самостійна гілка. Потім обидва класи розвивались паралельно і незалежно один від одного.
Основні характерні ознаки цих класів наведені в табл. 1, з якої видно, що між ними є чіткі відмінності. Проте можливі винятки, тому для розпізнавання класів потрібен комплекс ознак. Класи дводольних і однодольних поділяють на порядки, а їх, у свою чергу, на родини. Більшість представників, що мають велике практичне значення, належать до родин хрестоцвітих (капустяних), розоцвітих (розових), бобових, пасльонових, складноцвітих (айстрових) з класу дводольних; злакових і лілійних з класу однодольних.
3. Вплив господарської діяльності людини на видову різноманітність квіткових рослин
Людина почала вирощувати корисні рослини в кам'яному віці (за 10 тис. років до н. е.). Так, пшеницю і рис вирощують упродовж 6,5 тис. років, жито і овес — 3—4 тис. років. Заселяючи всі континенти, людина поширює і вирощує рослини. В Середній Азії, де колись були напівпустелі і степи з бідною рослинністю, розкинулись поля бавовнику, родючі сади, виноградники. Субтропічне узбережжя Чорного моря зайняте чайними плантаціями, цитрусовими садами, виноградниками, великими парками й ботанічними садами з набором різноманітних порід дерев, кущів і трав. Землеробство поширилось на північ. І нині людина продовжує вводити в культуру нові кормові, лікарські, технічні, медоносні та інші корисні рослини, деякі ж з них перестають вирощувати. Всюди, де поселяється людина, ландшафт змінюється. Разом з культурними рослинами поширюються й дикі. Розведення худоби також призводить до зменшення чисельності споживаних нею рослин і поширення неїстівних, що мають сильний запах, колючки, містять отруйні речовини тощо.
Знищуючи ліси, висушуючи болота, зрошуючи засушливі землі, людина значною мірою впливає на географічний розподіл видів. Велике значення має і введення в господарську діяльність нових природних ресурсів для розташування населених пунктів, промислових підприємств, використання атомної енергії. Усе це призводить до різких змін умов довкілля і втрати багатьох видів рослин і тварин. У зв'язку з цим перед людством постала проблема збереження і відтворення природних ресурсів, охорОни рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин.
4. Створення культурних рослин людиною,
рослинні угрупування покритонасінних
У природних умовах без участі людини живуть і розмножуються дикі (або дикорослі) рослини (дерева, кущі, трави). Вони поширені в різних кліматичних зонах і утворюють рослинний покрив лісів, лук, боліт; ростуть в озерах, річках, заселяють пустирі, дороги, вулиці міст, деякі з них завдають шкоди посівам (бур'яни). З дикорослих людина створила, використовуючи основні методи селекції — гібридизацію і добір, усі культурні рослини, які вона вирощує на полях, городах, у садах і парках, на вулицях міст, у будівлях.
У рослинному світі Землі покритонасінні культурні рослини посідають особливе місце, їх усього кілька тисяч видів, однак площа, яку вони займають, становить 10 % усього суходолу. Це злаки, зернобобові, овочеві, плодові, баштанні, волокнисті, лікарські, ефіроолійні, кормові культури тощо. Крім того, людина вирощує спеціальні види дерев, кущів і трав у декоративних цілях. Селекцією людина займається з тих давніх пір, коли почала вирощувати корисні рослини, відбираючи для посіву насіння кращих із них. Пізніше добір проводили серед потомства спеціально підібраних батьківських пар уже з певною метою: отримання вищих урожаїв, збільшення розмірів насіння або плодів тощо. Так було виведено багато сортів різних видів рослин, пристосованих до вирощування в певних умовах. Нині людина вирощує 20 тис. сортів пшениці, 10 тис. сортів яблунь, по 5 тис. сортів груш і троянд тощо.
Рослинне угруповання (або фітоценоз) — це сукупність рослин на відносно однорідній ділянці, які перебувають у складних взаємовідносинах між собою і з навколишнім середовищем. Рослинні угруповання — результат тривалого історичного розвитку, в них підбирається певний комплекс видів, який складається внаслідок тривалого природного добору за певних кліматичних умов середовища, при постійній взаємодії між рослинами та іншими живими істотами. Прикладом рослинних угруповань можуть бути: степи, болота, дубові ліси. Для кожного фітоценозу характерні певні умови існування, видовий склад рослин, зовнішній вигляд, внутрішня будова, грунт, рельєф місцевості та взаємозв'язки організмів.
Утворене угруповання характеризується специфічним складом флори (сукупності видів рослин, що склалася історично, які ростуть на певній території), кількістю особин кожного виду, розподілом видів (ярусністю). Різні рослинні угруповання зазвичай різко відрізняються одне від одного: сосновий ліс з вересовим покривом, сосновий ліс з білим наземним лишайниковим покривом, ялиновий ліс з чорницею, степ з ковилою і степ з різнотравною рослинністю (сукупністю рослинних угруповань — фітоценозів — планети загалом або її окремих регіонів та місцевостей) і характеризуються своїми особливостями.
Склад флори угруповань визначається екологічними потребами, проте це не означає, що в них підбираються види однакової екології. Так, у лісах поєднуються різні форми: дерева, кущі, злакові й широколисті трави, мохи, лишайники та інші рослини. Життєві потреби всіх видів рослин різні (кожний вид займає свою екологічну нішу), тому вони мають перебувати в певних співвідношеннях, які забезпечують пристосованість їх один до одного. Співвідношення різних видів угруповань між собою становить його структуру.
Однією із структурних ознак угруповання є ярусність: рослини різної висоти розміщують свої надземні органи на різних рівнях, що частково перекривають один одного. Різні угруповання характеризуються різним числом ярусів. У сосновому лісі може бути від двох до п'яти ярусів. Двоярусний ліс: сосна — І ярус, оленячий лишайник — II ярус; триярусний: сосна, чорниця, зелений мох; чотириярусний: сосна, ліщина, чорниця, зелений мох; п'ятиярусний: сосна, ліщина, чорниця, квасениця, зелений мох. Число ярусів може бути й більшим. Одноярусних угруповань не буває. У наведених прикладах у кожному ярусі дано панівні (домінуючі) види. Найкраще ярусність виражена в фітоценозах, які представлені різними життєвими формами. Вона добре виявлена в лісах і гірше — в трав'янистих угрупованнях (степах, луках). В одному ярусі поєднуються близькі за своїми біологічними й екологічними властивостями рослини. Епіфіти, виткі рослини належать до групи позаярусних. Число ярусів збільшується зі збільшенням числа видів, поліпшенням умов існування, віком угруповання.
Крім надземної існує підземна ярусність: розміщення кореневої системи різних видів рослин на різній глибині. У степу, наприклад, може бути три підземних яруси: верхній, неглибокий, в якому розміщуються корені однорічних рослин, бульби, цибулини; середній — зайнятий переважно коренями злаків, і глибокий, де знаходяться стрижневі корені дводольних рослин. На луках з моховим покривом можна спостерігати чотири яруси кореневих систем. Завдяки підземній ярусності на одному й тому самому місці може рости більша кількість видів рослин.
Сформовані рослинні угруповання зазнають постійних змін, зумовлених різними причинами. Це можуть бути сезонні зміни, пов'язані з фенологічними явищами у рослин упродовж року. Рано навесні угруповання характеризується розквітом одних видів, тоді як інші лише пробуджуються до життя. Наприкінці літа, навпаки, у перших видів насіння висипалось, листки відмерли, а другі лише досягли повного розквіту. Крім того, тривалість вегетації у одних рослин велика, у інших — коротка. Відповідно до цього характер угруповання дуже змінюється за порами року. Це явище можна назвати ярусністю в часі, на відміну від ярусного розміщення в просторі надземних і підземних частин рослин.
Жодний фітоценоз не існує вічно, рано чи пізно він змінюється. Причиною цього є або вплив зовнішніх умов, або зміна середовища у зв'язку з життєдіяльністю організмів, що входять до фітоценозу, або проникнення в угруповання нових видів. Прикладом може бути заростання озер, утворення боліт. Діяльність людини також прямо і опосередковано впливає на розвиток фітоценозів. Прямий вплив — вирубування лісів, осушування боліт, тобто створення на місці природних фітоценозів штучних угруповань — агроценозів. Останні створено на величезній площі земної кулі — понад 1,4 млрд га. Опосередкований вплив — внесення в грунт добрив, регулювання водного режиму тощо.
Людина має добре знати закономірності розвитку природи, щоб впливати на неї, не порушуючи природної рівноваги.
Сукупність усіх умов, що впливають на рослинні угруповання, називають середовищем існування. Середовище складається з факторів абіотичних і біотичних.
Висновки
Отже, Покритонасінні, або квіткові, рослини найпоширеніші в рослинному світі. Відділ охоплює близько 240 тис. видів, які об'єднані в 13 тис. родів і 390 родин.
Для цього квіткові рослини мають цілу низку особливостей будови — значних ароморфозів. Насамперед їхньою характерною ознакою є наявність квіток, плодів і насіння. Саме через це квіткові рослини називають ще покритонасінними.Для покритонасінних характерна найвища і найскладніша будова вегетативних органів, що дає їм можливість максимально пристосуватись до умов навколишнього середовища. У них добре розвинена провідна система, яка поєднує надземну й підземні частини рослини.
У рослинному світі Землі покритонасінні культурні рослини посідають особливе місце, їх усього кілька тисяч видів, однак площа, яку вони займають, становить 10 % усього суходолу. Рослинні угруповання — результат тривалого історичного розвитку, в них підбирається певний комплекс видів, який складається внаслідок тривалого природного добору за певних кліматичних умов середовища, при постійній взаємодії між рослинами та іншими живими істотами. Однією із структурних ознак угруповання є ярусність: рослини різної висоти розміщують свої надземні органи на різних рівнях, що частково перекривають один одного. Жодний фітоценоз не існує вічно, рано чи пізно він змінюється. Причиною цього є або вплив зовнішніх умов, або зміна середовища у зв'язку з життєдіяльністю організмів, що входять до фітоценозу, або проникнення в угруповання нових видів.
Список використаної літератури
Біологічна енциклопедія. – К., 1999.
Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.
на тему:
“Прогресивні риси організації покритонасінних”
ПЛАН
1. Загальна характеристика покритонасінних
2. Складна будова вегетативних органів покритонасінних – як одна з прогресивних рис
3. Вплив господарської діяльності людини на видову різноманітність квіткових рослин
4. Створення культурних рослин людиною, рослинні угрупування покритонасінних
Висновки
Список використаної літератури
1. Загальна характеристика покритонасінних
Покритонасінні, або квіткові, рослини найпоширеніші в рослинному світі. Відділ охоплює близько 240 тис. видів, які об'єднані в 13 тис. родів і 390 родин.
Ростуть покритонасінні в усіх кліматичних зонах від тропіків до тундри і становлять основну масу рослинності на Землі. Значне поширення покритонасінних зумовлене їхньою здатністю витримувати яскраве освітлення і сухість повітря, високою пристосовуваністю до мешкання в різних умовах суходолу.
Для цього квіткові рослини мають цілу низку особливостей будови — значних ароморфозів. Насамперед їхньою характерною ознакою є наявність квіток, плодів і насіння. Саме через це квіткові рослини називають ще покритонасінними. Маточка із зав'яззю, стовпчиком і приймочкою, плід, що розвивається із зав'язі маточки, — нові органи, характерні лише для покритонасінних рослин. Гаметофіт редукований до кількох клітин, що значно прискорює його розвиток. Утворенню насіння передують запилення квіток і подвійне запліднення (мал. 1). Для запилення, поширення плодів і насіння у квіткових рослин є різні пристосування.
Мал. 1. Розвиток покритонасінних на прикладі кукурудзи:
а — спорофіт; б — гаметофіт; М — мейоз; 1 — зигота; 2 — зародок насінини; 3 — проросток спорофіта; 4 — дорослий спорофіт; 5 — тичинкова квітка; 6 — маточкова квітка (поздовжній розріз); 7,8 — утворення мікроспор; 9, 10 — утворення чоловічого гаметофіта — пилку; 11, 12 — утворення мегаспор; 13—16 — утворення жіночого гаметофіта — зародкового мішка; 17 — запліднення стінками зав'язі, що перетворюються на оплодень.
2. Складна будова вегетативних органів покритонасінних –
як одна з прогресивних рис
Для покритонасінних характерна найвища і найскладніша будова вегетативних органів, що дає їм можливість максимально пристосуватись до умов навколишнього середовища. У них добре розвинена провідна система, яка поєднує надземну й підземні частини рослини.
Покритонасінні рослини представлені деревами, кущами та еволюційно більш молодими травами. Вважають, що предком квіткових рослин була одна з гілок предків вимерлих насінних папоротей. Починаючи з середини крейдового періоду, покритонасінні займають домінуюче положення. Більшість з них — автотрофи, однак є й вторинні гетеротрофи — комахоїдні рослини (росичка, пухирник). Близько 400 видів квіткових рослин позбавлені хлорофілу і ведуть частково (омела) або повністю (повитиця, вовчок) паразитичний спосіб життя.
Таблиця 1. Характерні ознаки класів однодольних і дводольних
Орган, процес | Дводольні | Однодольні
Насіння | Зародок з двома сім'ядолями | Зародок з однією сім'ядолею
Коренева система | Стрижнева | Мичкувата
Стебло | Дерев'янисте, трав'янисте, провідні пучки з камбієм, розміщені правильним колом у стеблі | Трав'янисте (рідко дерев'янисте), провідні пучки без камбію, розкидані по стеблу
Листок | Простий або складний, цілокраій або надрізаний | Простий, цілокраій
Жилкування | Сітчасте | Паралельне або дугове
Квітка | Чотири, п'ятичленна | Тричленна
Запилення | Комахами (здебільшого) | Вітром (здебільшого)
Відділ квіткових поділяють на два класи: дводольні, чисельністю 180 тис. видів, що об'єднані в 10 тис. родів і 325 родин, і однодольні — 60 тис. видів, 3 тис. родів, 65 родин. Обидва класи розвивались у крейдовому періоді мезозойської ери. Сучасні систематики вважають, що однодольні виникли від дводольних, відділившись на ранніх етапах еволюції як самостійна гілка. Потім обидва класи розвивались паралельно і незалежно один від одного.
Основні характерні ознаки цих класів наведені в табл. 1, з якої видно, що між ними є чіткі відмінності. Проте можливі винятки, тому для розпізнавання класів потрібен комплекс ознак. Класи дводольних і однодольних поділяють на порядки, а їх, у свою чергу, на родини. Більшість представників, що мають велике практичне значення, належать до родин хрестоцвітих (капустяних), розоцвітих (розових), бобових, пасльонових, складноцвітих (айстрових) з класу дводольних; злакових і лілійних з класу однодольних.
3. Вплив господарської діяльності людини на видову різноманітність квіткових рослин
Людина почала вирощувати корисні рослини в кам'яному віці (за 10 тис. років до н. е.). Так, пшеницю і рис вирощують упродовж 6,5 тис. років, жито і овес — 3—4 тис. років. Заселяючи всі континенти, людина поширює і вирощує рослини. В Середній Азії, де колись були напівпустелі і степи з бідною рослинністю, розкинулись поля бавовнику, родючі сади, виноградники. Субтропічне узбережжя Чорного моря зайняте чайними плантаціями, цитрусовими садами, виноградниками, великими парками й ботанічними садами з набором різноманітних порід дерев, кущів і трав. Землеробство поширилось на північ. І нині людина продовжує вводити в культуру нові кормові, лікарські, технічні, медоносні та інші корисні рослини, деякі ж з них перестають вирощувати. Всюди, де поселяється людина, ландшафт змінюється. Разом з культурними рослинами поширюються й дикі. Розведення худоби також призводить до зменшення чисельності споживаних нею рослин і поширення неїстівних, що мають сильний запах, колючки, містять отруйні речовини тощо.
Знищуючи ліси, висушуючи болота, зрошуючи засушливі землі, людина значною мірою впливає на географічний розподіл видів. Велике значення має і введення в господарську діяльність нових природних ресурсів для розташування населених пунктів, промислових підприємств, використання атомної енергії. Усе це призводить до різких змін умов довкілля і втрати багатьох видів рослин і тварин. У зв'язку з цим перед людством постала проблема збереження і відтворення природних ресурсів, охорОни рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин.
4. Створення культурних рослин людиною,
рослинні угрупування покритонасінних
У природних умовах без участі людини живуть і розмножуються дикі (або дикорослі) рослини (дерева, кущі, трави). Вони поширені в різних кліматичних зонах і утворюють рослинний покрив лісів, лук, боліт; ростуть в озерах, річках, заселяють пустирі, дороги, вулиці міст, деякі з них завдають шкоди посівам (бур'яни). З дикорослих людина створила, використовуючи основні методи селекції — гібридизацію і добір, усі культурні рослини, які вона вирощує на полях, городах, у садах і парках, на вулицях міст, у будівлях.
У рослинному світі Землі покритонасінні культурні рослини посідають особливе місце, їх усього кілька тисяч видів, однак площа, яку вони займають, становить 10 % усього суходолу. Це злаки, зернобобові, овочеві, плодові, баштанні, волокнисті, лікарські, ефіроолійні, кормові культури тощо. Крім того, людина вирощує спеціальні види дерев, кущів і трав у декоративних цілях. Селекцією людина займається з тих давніх пір, коли почала вирощувати корисні рослини, відбираючи для посіву насіння кращих із них. Пізніше добір проводили серед потомства спеціально підібраних батьківських пар уже з певною метою: отримання вищих урожаїв, збільшення розмірів насіння або плодів тощо. Так було виведено багато сортів різних видів рослин, пристосованих до вирощування в певних умовах. Нині людина вирощує 20 тис. сортів пшениці, 10 тис. сортів яблунь, по 5 тис. сортів груш і троянд тощо.
Рослинне угруповання (або фітоценоз) — це сукупність рослин на відносно однорідній ділянці, які перебувають у складних взаємовідносинах між собою і з навколишнім середовищем. Рослинні угруповання — результат тривалого історичного розвитку, в них підбирається певний комплекс видів, який складається внаслідок тривалого природного добору за певних кліматичних умов середовища, при постійній взаємодії між рослинами та іншими живими істотами. Прикладом рослинних угруповань можуть бути: степи, болота, дубові ліси. Для кожного фітоценозу характерні певні умови існування, видовий склад рослин, зовнішній вигляд, внутрішня будова, грунт, рельєф місцевості та взаємозв'язки організмів.
Утворене угруповання характеризується специфічним складом флори (сукупності видів рослин, що склалася історично, які ростуть на певній території), кількістю особин кожного виду, розподілом видів (ярусністю). Різні рослинні угруповання зазвичай різко відрізняються одне від одного: сосновий ліс з вересовим покривом, сосновий ліс з білим наземним лишайниковим покривом, ялиновий ліс з чорницею, степ з ковилою і степ з різнотравною рослинністю (сукупністю рослинних угруповань — фітоценозів — планети загалом або її окремих регіонів та місцевостей) і характеризуються своїми особливостями.
Склад флори угруповань визначається екологічними потребами, проте це не означає, що в них підбираються види однакової екології. Так, у лісах поєднуються різні форми: дерева, кущі, злакові й широколисті трави, мохи, лишайники та інші рослини. Життєві потреби всіх видів рослин різні (кожний вид займає свою екологічну нішу), тому вони мають перебувати в певних співвідношеннях, які забезпечують пристосованість їх один до одного. Співвідношення різних видів угруповань між собою становить його структуру.
Однією із структурних ознак угруповання є ярусність: рослини різної висоти розміщують свої надземні органи на різних рівнях, що частково перекривають один одного. Різні угруповання характеризуються різним числом ярусів. У сосновому лісі може бути від двох до п'яти ярусів. Двоярусний ліс: сосна — І ярус, оленячий лишайник — II ярус; триярусний: сосна, чорниця, зелений мох; чотириярусний: сосна, ліщина, чорниця, зелений мох; п'ятиярусний: сосна, ліщина, чорниця, квасениця, зелений мох. Число ярусів може бути й більшим. Одноярусних угруповань не буває. У наведених прикладах у кожному ярусі дано панівні (домінуючі) види. Найкраще ярусність виражена в фітоценозах, які представлені різними життєвими формами. Вона добре виявлена в лісах і гірше — в трав'янистих угрупованнях (степах, луках). В одному ярусі поєднуються близькі за своїми біологічними й екологічними властивостями рослини. Епіфіти, виткі рослини належать до групи позаярусних. Число ярусів збільшується зі збільшенням числа видів, поліпшенням умов існування, віком угруповання.
Крім надземної існує підземна ярусність: розміщення кореневої системи різних видів рослин на різній глибині. У степу, наприклад, може бути три підземних яруси: верхній, неглибокий, в якому розміщуються корені однорічних рослин, бульби, цибулини; середній — зайнятий переважно коренями злаків, і глибокий, де знаходяться стрижневі корені дводольних рослин. На луках з моховим покривом можна спостерігати чотири яруси кореневих систем. Завдяки підземній ярусності на одному й тому самому місці може рости більша кількість видів рослин.
Сформовані рослинні угруповання зазнають постійних змін, зумовлених різними причинами. Це можуть бути сезонні зміни, пов'язані з фенологічними явищами у рослин упродовж року. Рано навесні угруповання характеризується розквітом одних видів, тоді як інші лише пробуджуються до життя. Наприкінці літа, навпаки, у перших видів насіння висипалось, листки відмерли, а другі лише досягли повного розквіту. Крім того, тривалість вегетації у одних рослин велика, у інших — коротка. Відповідно до цього характер угруповання дуже змінюється за порами року. Це явище можна назвати ярусністю в часі, на відміну від ярусного розміщення в просторі надземних і підземних частин рослин.
Жодний фітоценоз не існує вічно, рано чи пізно він змінюється. Причиною цього є або вплив зовнішніх умов, або зміна середовища у зв'язку з життєдіяльністю організмів, що входять до фітоценозу, або проникнення в угруповання нових видів. Прикладом може бути заростання озер, утворення боліт. Діяльність людини також прямо і опосередковано впливає на розвиток фітоценозів. Прямий вплив — вирубування лісів, осушування боліт, тобто створення на місці природних фітоценозів штучних угруповань — агроценозів. Останні створено на величезній площі земної кулі — понад 1,4 млрд га. Опосередкований вплив — внесення в грунт добрив, регулювання водного режиму тощо.
Людина має добре знати закономірності розвитку природи, щоб впливати на неї, не порушуючи природної рівноваги.
Сукупність усіх умов, що впливають на рослинні угруповання, називають середовищем існування. Середовище складається з факторів абіотичних і біотичних.
Висновки
Отже, Покритонасінні, або квіткові, рослини найпоширеніші в рослинному світі. Відділ охоплює близько 240 тис. видів, які об'єднані в 13 тис. родів і 390 родин.
Для цього квіткові рослини мають цілу низку особливостей будови — значних ароморфозів. Насамперед їхньою характерною ознакою є наявність квіток, плодів і насіння. Саме через це квіткові рослини називають ще покритонасінними.Для покритонасінних характерна найвища і найскладніша будова вегетативних органів, що дає їм можливість максимально пристосуватись до умов навколишнього середовища. У них добре розвинена провідна система, яка поєднує надземну й підземні частини рослини.
У рослинному світі Землі покритонасінні культурні рослини посідають особливе місце, їх усього кілька тисяч видів, однак площа, яку вони займають, становить 10 % усього суходолу. Рослинні угруповання — результат тривалого історичного розвитку, в них підбирається певний комплекс видів, який складається внаслідок тривалого природного добору за певних кліматичних умов середовища, при постійній взаємодії між рослинами та іншими живими істотами. Однією із структурних ознак угруповання є ярусність: рослини різної висоти розміщують свої надземні органи на різних рівнях, що частково перекривають один одного. Жодний фітоценоз не існує вічно, рано чи пізно він змінюється. Причиною цього є або вплив зовнішніх умов, або зміна середовища у зв'язку з життєдіяльністю організмів, що входять до фітоценозу, або проникнення в угруповання нових видів.
Список використаної літератури
Біологічна енциклопедія. – К., 1999.
Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.
