Біоелектрична активність трофотропної зони гіпоталамусу за умов довготривалого стресу
Реферат на тему:
Біоелектрична активність трофотропної зони гіпоталамусу за умов довготривалого стресу
Передній гіпоталамус є вищим центром регуляції вегетативних функцій, а його дія на ефектори має парасимпатичний ефект. Виходячи з досить складної будови гіпоталамусу і його зв’язків, було з’ясовано, що функціональне значення різних областей гіпоталамусу є надзвичайно різноманітним, а подразнення тієї чи іншої області гіпоталамусу завжди торкається вегетативної сфери. Зараз існує класифікація зон гіпоталамусу, яка носить функціональний, біологічний характер і відображає участь гіпоталамусу в здійсненні цілісних актів поведінки. З цієї точки зору в гіпоталамусі виділяють ерготропні і трофотропні зони. Так, в передніх відділах найбільш яскраво представлені трофотропні апарати. Біоелектрична активність цього відділа за певних умов може модулюватись, оскільки гіпоталамус входить до центрального ланцюга стрес-системи. Саме гіпоталамус є відповідним за виникнення адаптаційної реакції, що направлена на відновлення гомеостазу і збереження нормальної життєдіяльності за умов стресу. Стресовий стан, що виникає під впливом надзвичайних чи патогенних подразників, призводить до напруження адаптаційних механізмів організму. Всі зміни в організмі, які відбуваються в цьому стані впливають на біоелектричну активність трофотропної зони гіпоталамусу, та в певній мірі можуть бути одним з маркерів патологічного стану. Саме тому дослідження біоелектричної активності трофотропної зони гіпоталамусу за умов довготривалого стресу можуть дати інформацію про деякі механізми формування стрес-реакції у вищих відділах ЦНС, забезпечення медіаторної спроможності і можливої корекції патологічних станів, викликаних стресовими факторами.
Методика дослідження
Дослідження були проведені на нелінійних білих щурах-самцях вагою, на початку експерименту, 200-230 г. Тварини були поділені на дві групи. В першу (n = 22) ввійшли контрольні тварини, які жили за стандартними умовами утримання. Щурам другої (n = 22) групи утворювали стресову ситуацію шляхом обмеження життєвого простору. Біоелектричну активність гіпоталамусу, за умов гострого експерименту, реєстрували через кожні 3 тижні протягом 21 тижня паралельно у тварин обох груп. Отримані результати оброблялись статистично. Визначались потужність і середня амплітуда б, в, д і и – ритмів.
Результати та їх обговорення
Дослідження біоелектричної активності трофотропної зони гіпоталамусу у щурів першої групи (фізіологічні умови), показали, що з 3 по 9 тиждень експерименту спостерігалось зростання логарифмічного значення потужності (ЛЗП) д-, б-, б1-, б2-, б3-, в-, в1- ритмів.
Таблиця 1.
Динаміка відмінностей логарифмічних значень потужності біоелектричної активності трофотропної зони гіпоталамусу тварин протягом експерименту за фізіологічних умов.
ритм | тижні
6 | 9 | 12 | 15 | 18 | 21
д | + | + | -* | +* | + | +
б | + | + | -* | + | - | +
б1 | + | + | -* | +* | - | +
б2 | + | - | -* | +* | - | +
б3 | + | + | -* | +* | - | +
в | + | +* | -* | +* | - | +*
в1 | + | +** | -* | +* | - | +*
и | - | + | -* | +* | - | +**
Р< 0,05; ** P< 0,001.
З 9 по 12 тиждень цей показник мав тенденцію до зниження. Починаючи з 15 тижня і до кінця експерименту ЛЗП д- ритму зростало. На відміну від дельта ритму, ЛЗП б-, б1-, б3-, в-, в1-ритмів на 15 і 21 тижнях зростало, а на 18 - зменшувалось (р=0,001). ЛЗП б2-ритму збільшувалось на 6, 15 і 21 тижнях, і зменшувалось з 9 по 12 тиждень та на 18 тижні (Табл. 1).
Біоелектрична активність передньої зони гіпоталамусу щурів за умов стресової ситуації через 3 і 21 тиждень експерименту показала, що ЛЗП б-, б1-, в-, в1-, и- ритмів зростало з 3 по 9 тиждень, д- ритм зростав з 3 по 6 тиждень, а ЛЗП б2-, б3- ритмів зростало з 6 по 9 тиждень. Далі, на 12 і 18 тижнях, спостерігалося вірогідне зниження ЛЗП всіх ритмів. На 15 та 21 тижнях цей показник мав тенденцію до вірогідного зниження (Табл. 2)
Таблиця 2.
Динаміка відмінностей логарифмічних значень потужності біоелектричної активності трофотропної зони гіпоталамусу тварин протягом експерименту за умов довготривалого стресу.
ритм | тижні
6 | 9 | 12 | 15 | 18 | 21
д | +* | - | -** | +** | -** | +**
б | + | + | -** | +** | -** | +**
б1 | + | + | -** | +** | -** | +**
б2 | - | + | -** | +** | -** | +**
б3 | - | + | -** | +** | -* | +**
в | + | + | -** | +** | -** | +**
в1 | + | + | -** | +** | -** | +**
и | + | + | -** | +** | -** | +**
Отримані результати дають змогу розкрити деякі механізми функціонування фізіологічних систем відповідних за встановлення гомеостатичних показників. Вони дозволили зробити припущення, що явища, які ми спостерігали пов’язані зі специфічністю нейропередачі в передньому відділі гіпоталамусу та особливостями його реагування на стрес.
Біоелектрична активність трофотропної зони гіпоталамусу за умов довготривалого стресу
Передній гіпоталамус є вищим центром регуляції вегетативних функцій, а його дія на ефектори має парасимпатичний ефект. Виходячи з досить складної будови гіпоталамусу і його зв’язків, було з’ясовано, що функціональне значення різних областей гіпоталамусу є надзвичайно різноманітним, а подразнення тієї чи іншої області гіпоталамусу завжди торкається вегетативної сфери. Зараз існує класифікація зон гіпоталамусу, яка носить функціональний, біологічний характер і відображає участь гіпоталамусу в здійсненні цілісних актів поведінки. З цієї точки зору в гіпоталамусі виділяють ерготропні і трофотропні зони. Так, в передніх відділах найбільш яскраво представлені трофотропні апарати. Біоелектрична активність цього відділа за певних умов може модулюватись, оскільки гіпоталамус входить до центрального ланцюга стрес-системи. Саме гіпоталамус є відповідним за виникнення адаптаційної реакції, що направлена на відновлення гомеостазу і збереження нормальної життєдіяльності за умов стресу. Стресовий стан, що виникає під впливом надзвичайних чи патогенних подразників, призводить до напруження адаптаційних механізмів організму. Всі зміни в організмі, які відбуваються в цьому стані впливають на біоелектричну активність трофотропної зони гіпоталамусу, та в певній мірі можуть бути одним з маркерів патологічного стану. Саме тому дослідження біоелектричної активності трофотропної зони гіпоталамусу за умов довготривалого стресу можуть дати інформацію про деякі механізми формування стрес-реакції у вищих відділах ЦНС, забезпечення медіаторної спроможності і можливої корекції патологічних станів, викликаних стресовими факторами.
Методика дослідження
Дослідження були проведені на нелінійних білих щурах-самцях вагою, на початку експерименту, 200-230 г. Тварини були поділені на дві групи. В першу (n = 22) ввійшли контрольні тварини, які жили за стандартними умовами утримання. Щурам другої (n = 22) групи утворювали стресову ситуацію шляхом обмеження життєвого простору. Біоелектричну активність гіпоталамусу, за умов гострого експерименту, реєстрували через кожні 3 тижні протягом 21 тижня паралельно у тварин обох груп. Отримані результати оброблялись статистично. Визначались потужність і середня амплітуда б, в, д і и – ритмів.
Результати та їх обговорення
Дослідження біоелектричної активності трофотропної зони гіпоталамусу у щурів першої групи (фізіологічні умови), показали, що з 3 по 9 тиждень експерименту спостерігалось зростання логарифмічного значення потужності (ЛЗП) д-, б-, б1-, б2-, б3-, в-, в1- ритмів.
Таблиця 1.
Динаміка відмінностей логарифмічних значень потужності біоелектричної активності трофотропної зони гіпоталамусу тварин протягом експерименту за фізіологічних умов.
ритм | тижні
6 | 9 | 12 | 15 | 18 | 21
д | + | + | -* | +* | + | +
б | + | + | -* | + | - | +
б1 | + | + | -* | +* | - | +
б2 | + | - | -* | +* | - | +
б3 | + | + | -* | +* | - | +
в | + | +* | -* | +* | - | +*
в1 | + | +** | -* | +* | - | +*
и | - | + | -* | +* | - | +**
Р< 0,05; ** P< 0,001.
З 9 по 12 тиждень цей показник мав тенденцію до зниження. Починаючи з 15 тижня і до кінця експерименту ЛЗП д- ритму зростало. На відміну від дельта ритму, ЛЗП б-, б1-, б3-, в-, в1-ритмів на 15 і 21 тижнях зростало, а на 18 - зменшувалось (р=0,001). ЛЗП б2-ритму збільшувалось на 6, 15 і 21 тижнях, і зменшувалось з 9 по 12 тиждень та на 18 тижні (Табл. 1).
Біоелектрична активність передньої зони гіпоталамусу щурів за умов стресової ситуації через 3 і 21 тиждень експерименту показала, що ЛЗП б-, б1-, в-, в1-, и- ритмів зростало з 3 по 9 тиждень, д- ритм зростав з 3 по 6 тиждень, а ЛЗП б2-, б3- ритмів зростало з 6 по 9 тиждень. Далі, на 12 і 18 тижнях, спостерігалося вірогідне зниження ЛЗП всіх ритмів. На 15 та 21 тижнях цей показник мав тенденцію до вірогідного зниження (Табл. 2)
Таблиця 2.
Динаміка відмінностей логарифмічних значень потужності біоелектричної активності трофотропної зони гіпоталамусу тварин протягом експерименту за умов довготривалого стресу.
ритм | тижні
6 | 9 | 12 | 15 | 18 | 21
д | +* | - | -** | +** | -** | +**
б | + | + | -** | +** | -** | +**
б1 | + | + | -** | +** | -** | +**
б2 | - | + | -** | +** | -** | +**
б3 | - | + | -** | +** | -* | +**
в | + | + | -** | +** | -** | +**
в1 | + | + | -** | +** | -** | +**
и | + | + | -** | +** | -** | +**
Отримані результати дають змогу розкрити деякі механізми функціонування фізіологічних систем відповідних за встановлення гомеостатичних показників. Вони дозволили зробити припущення, що явища, які ми спостерігали пов’язані зі специфічністю нейропередачі в передньому відділі гіпоталамусу та особливостями його реагування на стрес.
