Життя і творчість Луї Пастера –основоположника біології як науки
РЕФЕРАТ
на тему:
„Життя і творчість Луї Пастера –основоположника біології як науки”
П л а н :
Біографічні відомості.
Вивчення винної та виноградної кислоти.
Вчення про бродіння.
Пастеризація.
Вивчення про епідемічні захворювання.
Ідеї щеплення. Робота із курячою холерою та сибірською виразкою.
Щеплення проти сказу.
Останні раки вченого.
Луї Пастер народився 27 грудня 1822 р. у місті Доль (департамент Юра) у родині відставного наполеонівського солдата Жана-Жозефа Пастера. Прадід Пастера був кріпосним селянином, що відкупився на волю за 96 франків. Обробка шкір стала фамільною спеціальністю, тому що прадід, дід і батько Пастера мали свої шкіряні майстерні. Пастер настільки звик до обстановки, зв'язаної з цим ремеслом, що надалі , живучи в Парижі , він сильно тужив за рідними місцями, і в одному з листів писав: "Якби я тільки міг вдихнути запах дубової майстерні, я почуваю, що видужав би". Мати Пастера, Жанна-Етьєнн Рокі, була ніжною турботливою матір'ю, до якої він завжди виявляв велику любов і відданість.
Родина Пастера незабаром перебралася із Доля спочатку в Марноз, а потім, у 1825 р., в Арбуа, де Луї Пастер пішов у початкову школу, а потім в Арбуазький коледж. Трудова атмосфера, що панувала в будинку, вплинула на формування Пастера як людини і вченого. Трохи замкнутий за своїм характером батько, що багато читав і володів великою наполегливістю і волею, безсумнівно, служив для нього прекрасним прикладом. Саме в дитинстві в нього виробилося те почуття , котре дозволило йому через багато років сказати: "Борг закінчується там, де починається неможливе". Батько Пастера брав участь у походах Наполеона І, і в будинку, безсумнівно, був культ цього видатного полководця.
Обдарованість натури Пастора проявилася дуже рано в його захопленні живописом. Ще зовсім юним він написав багато портретів своїх рідних і друзів, і деякі з них ввійшли в сучасні каталоги і заслуговують уваги. Особливий інтерес представляють пастельні портрети його матері і батька.
З коледжу Пастер перевівся в ліцей, що знаходився в Безансоні, де виявив виняткову цікавість до хімії. Він закінчив ліцей зі ступенем бакалавра літератури, але це його не задовольнило і він додатково здав екзамени на бакалавра математики. Батько Пастора прагнув дати йому гарну освіту і направив його в Париж, де в 1842 р. він складав іспити в Еколь Нормаль. Він їх витримав, але вважав, що його знання недостатні . Через рік він здав іспит з набагато великим успіхом і в 1843 р. став студентом Еколь Нормаль, що закінчив у 1847 р. Цей період був періодом розквіту хімії у Франції. Учителями Пастера були знаменитий Дюма, кристалограф Біо, хімік Баляр, і тому він захопився хімією. Після закінчення Еколь Нормаль Пастер одержує диплом доцента фізичних наук і починає працювати лаборантом при кафедрі хімії, очолюваної Баляром. Незабаром він захищає першу докторську дисертацію по хімії на тему "Про мишякові з'єднання калію, натрію й амонію" і другу дисертацію але по фізиці: "Дослідження явищ, що відносяться до обертальної поляризації рідин".
Безсумнівно, що вивчення обертальної поляризації рідин уплинуло на його подальші наукові інтереси. В Еколь Нормаль він познайомився з Деляфосом, викладачем кристалографії і став цікавитися зв'язком, що існує між формою кристалів, їхнім складом і обертанням площини поляризації.
Про зв'язок, що існує між будівлею кристалів і їхньою здатністю обертати поляризований промінь, було відоме задовго до початку робіт Пастера в цій області.
Біо, учень відомого французького кристалографа Гаюі, у 1815 р. довів, що цією властивістю володіють також розчини. Таким чином, різне відношення до поляризованого світла в оптично активних речовинах порозумівається розташування атомів. Такої точки зору дотримувався Пастер. У 1844 р. Мітчерліх повідомив про результати своїх досліджень винної і виноградної кислот. Вивчаючи їх, він прийшов до висновку, що вони тотожні по своєму складу і за формою кристалів і відрізняються тільки тим, що винна кислота обертає поляризований промінь уліво, тоді як виноградна кислота оптично неактивна. Вказуючи на це розходження, Мітчерліх вважав за необхідне підкреслити наступне : "Але природа і число атомів, їхнє розташування і відстань в обох тілах ті ж". Це суперечило тим поглядам, що склалися в Пастера, і він приступив до експериментальної перевірки цього твердження.
Спочатку він одержав кристали оптично активної винної кислоти і знайшов, що вони мають збоку додаткову площину, грань, що зрізає, лише одну сторону. Ця площина не була замічена Мітчерліхом. Розчинивши кристали винної кислоти і пропустивши через розчин поляризований промінь, Пастер переконався, що останній обертається вправо, отже, тут мався прямий зв'язок між формою кристала й оптичною активністю. Далі він приступив до вивчення кристалів оптично-недіяльної виноградної кислоти, логічно вважаючи, що вона оптично неактивна, отже, кристали її будуть мати симетричну будову. Він був дуже здивований, переконавши, що це не так. У дійсності серед кристалів виноградної кислоти були кристали, що мають праві додаткові площини, і кристали, що володіють лівими додатковими площинами. Розчин перших обертав поляризований промінь вправо, розчин других уліво, суміш розчинів зовсім не відхилила поляризований промінь. У результаті: 1) отримана вперше ліва винна кислота, раніше невідома, 2) довело, що виноградна кислота складається з правої і лівої винної; 3) установлено, що форма кристалів визначає їхню оптичну активність; 4) з'ясовано, що розташування атомів у молекулі визначає характер оптичної активності. Отримані Пастером дані були настільки нові, що після доповіді, зробленої ним в Академії наук на цю тему, була створена спеціальна комісія для перевірки результатів його досліджень. У комісію ввійшли Дюма, Біо, Баляр, Реньо. Найбільш вимогливим виявився Био, що настояв на тому, щоб одержання і добір кристалів Пастер зробив у його присутності. Всі результати досліджень молодого хіміка підтвердилися. До цього необхідно додати, що результати досліджень Пастера були особливо дорогими Біо, тому що вони відповідали поглядам, висловленим Біо задовго до цього.
Пастер не обмежився вивченням винної і виноградної кислот, ним були узяті всілякі органічні сполуки й усюди він установлював зв'язок між оптичною активністю і несиметричною будівлею кристалів. Надалі він починає подорож для ознайомлення з виробництвом виноградної кислоти. Він відвідує Лейпциг, Цвіккау, Дрезден, Фрейбург, Вену, Прагу і скрізь переконується в правильності своєї концепції. Експансивні французькі газетні репортери не могли обійти мовчанням таке захоплення науковим питанням. У газеті з'явилася стаття, у якій, зокрема , відзначалося, що "ніхто ніколи не починав стільки подорожей, не виявляв стільки бажань у відшуканні скарбу чи предмета свого обожнювання".
Велике відкриття було зроблено Пастером, коли йому було 28 років. З 1848 по 1854 р. ним було опубліковано більше двадцяти робіт, присвячених молекулярній дисиметрії. Важко оцінити значення даних робіт Пастера - це джерела виниклої стереохімії. Він стверджував, що все оптично активне може бути синтезовано тільки живим організмом і що ця властивість характерна тільки для речовин, що входять до складу рослин чи тварин. Однак ще при його житті були штучно синтезовані оптично активні вуглеводи, спирти, органічні кислоти й інші з'єднання. Подальші дослідження в цьому напрямку дозволили встановити поширення правих і лівих ізомерів різних органічних речовин у складі протоплазми тваринної і рослинної клітки, і це дало дуже багато в теоретичному відношенні.
Перше повідомлення Пастера по молекулярній диссиметрії з'явилося в 1848 р. У цьому ж році його призначають професором фізики в Діжон, а потім незабаром професором хімії в Стразбургський університет. Тут він робить пропозицію Марії Лоран, дочці ректора університету, і одружується на ній. Під час перебування в Стразбурзі Пастер продовжує цікавитися молекулярною дисиметрією. Однак він не вдоволений результатами досліджень в області хімічної кристалографії .
Щоб виникли оптичні активні речовини Пастер діє магнітами на кристали, за допомогою рефлекторів і геліостата піддає впливу сонячних променів напрямок яких змінено на рослини. Однак ці пошуки не були довершені тими переконливими і чіткими результатами, що звичайно одержував Пастер. Більш того, висловлене їм загальнотеоретичне положення про те, що оптично активні речовини утворяться тільки живими організмами і чисто хімічний синтез не може їх дати, не підтвердилося надалі , про що вже говорилось раніше.
В 1854 р. Пастер переїжджає в Ліль, де йому запропонували посаду декана тільки що відкритого фізико-математичного факультету Лільського унінерситета.
З переїздом у Лілль зв'язані зміни в наукових інтересах Пастера. Він починає вивчати бродіння. В 1857 р. з'являється його перший запис, присвячений молочнокислому бродінню. У ньому з винятковою переконливістю Пастер доводить, що збудником цього бродіння є живі істоти, здатні розвиватися під час відсутності повітря і, розмножуючи, зброджувати молочний цукор з утворенням молочної кислоти. Розвиток бактерій було важко довести, Пастер вирощував їх на синтетичному прозорому живильному середовищі. Скисання молока з утворенням молочної кислоти здійснювалося людиною вже на зорі людської культури, але впродовж трьох тисяч років причини цього перетворення були невідомі. Пастер уперше з'ясував роль молочнокислих бактерій у цьому процесі і показав, що вони відрізняються від дріждів - збудників спиртового бродіння. Запис про молочнокисле бродіння цікавий також тим, що в ньому був висловлений ряд теоретичних розумінь про причини бродіння, правильність яких була доведена Пастером тільки надалі . У тому ж році з'являється перше повідомлення про спиртове бродіння, і впродовж ряду років вся увага Пастера концентрується на вивченні різних бродінь. У 1857, з призначенням його професором Еколь Нормаль, Пастер повертається в Париж, де і працює до кінця своїх днів.
Установлена ним здатність дріжджів і молочнокислих бактерій розмножуватися під час відсутності повітря викликало заперечення з боку багатьох учених, що звикли вважати, що життя без кисню неможлива. Як відповіддю на цю критику з'явилося відкриття Пастером і 1861 р. збудників маслянокислого бродіння - строго анаеробних бактерій. Вони не тільки могли розмножуватися під час відсутності повітря, але при пропущенні останнього через культуру бродіння припинялося. Відкриття анаеробіозу - нова сторінка в науці про живі організми, і воно дозволило Пастеру затверджувати, що в основі бродінь "лежить відібрання кисню" в анаеробних умовах, інакше кажучи, "брожеліо - це життя без кисню". Цікаво відзначити, що ще Лавуазьє розглядав спиртове бродіння як окислювально-відновний процес. Так, він писав: "Дію винного бродіння полягає в тому, щоб розділити до двох частин цукор, окислити одну половину за рахунок іншої, щоб утворилася вугільна кислота, окислити іншу половину за рахунок першої й одержати спаленну речовину, що і буде алкоголь". Можливість здійснення відбудовних реакцій нерозривно зв'язана з анаеробіо дріждів. За свої видатні дослідження в 1861 р. Пастер одержує премію Дженнера від Французької Академії наук і медаль Гумфорда від Лондонського королівського суспільства. Значення роботи Пастера по бродінню краще розглянути відразу, тому що, якщо дотримувати хронологічної послідовності, цей виклад довівся б переривати двічі - для опису робіт з мимовільного зародження і для ознайомлення з результатами вивчення хвороб шовковичних хробаків.
Вже і 1862р. з'явилося перше повідомлення Пастера про оцетокисле бродіння. Надалі він детально вивчив це прохання і прийшов до висновку, що воно викликається особливими оцетокислими бактеріями, окисляючими спирт і оцтову кислоту. Микроскопуючи плівку, Пастер установив, що вона складається з коротких нерухомих паличок, що утворять ланцюжки, і хоча він назвав їх Мусойегта - стародавню назву, що дається мікробам, що утворять плівки на поверхні рідини, немає ніяких сумнівів у тім, що він відрізняв її від плівки Мусойегта.
У той час систематика мікробів була дуже недосконалої, і цього не слід забувати.
В ці роки широкою популярністю користалася теорія хімічного окислювання, і прихильники її, у першу чергу німецький хімік Либих, вважали, що окислювання спирту в оцтову кислоту зв'язано з розкладанням білка. Пастер спростував цю концепцію: окислювання, як він показав, здійснюється бактеріями на синтетичних середовищах, що не містять білка. Що стосується німецького способу одержання оцту, то в цьому випадку окислювання спирту здійснюється оцтокислими бактеріями, що поселяються на поверхні букових стружок. На противагу цьому Либих вважав, що стружки відіграють роль каталізатора і що ніякі мікроби в цьому процесі не беруть участь, Пастер знайшов бактерії і запропонував створити комісію для перевірки цих результатів. Либих відмовився від такого рішення питання і перемога залишилася за Пастором.
Не можна не відзначити виняткову гнучкість розуму й об'єктивність Пастера як експериментатора. Установлюючи загальні основи навчання про бродіння, він переконався і тим, що маслянокисле, молочнокисле і спиртове бродіння протікають під час відсутності повітря. Експерименти по окислюванню спирту поставили його перед дилемою або не вважати цей процес бродінням, або признати, що можуть бути бродіння особливого типу, що протікають при вільному доступі кисню, отже, бродіння в цьому випадку "не життя без кисню". Переконавши в присутності особливих збудників цього бродіння, Пастер вибрав друге пояснення і тим самим став родоначальником спеціального розділу фізіології мікробів - навчання про окисне бродіння.
Створивши біологічну теорію бродіння, Пастер зацікавився виноробством - однієї з галузей вітчизняної промисловості, заснованої на життєдіяльності дріжджів. Як завжди, він надзвичайно глибоко ознайомився з даним питанням. Читання спеціальної літератури по виноробству, детальніше вивчення технології виробництва, умов транспортування вина, ознайомлення з різними сортами винограду і марками вин - усе це передувало його досвідам по вивченню хвороб вина. Особлива увага Пастера залучили хвороби вина, що супроводжувалися зміною смаку, прозорості, чи запаху інших його властивостей. Видане в 1866р. "Дослідження про вину" містить ряд зведень про те, як необхідно регулювати життєдіяльність мікробів з метою поліпшення якості провина. Великий практичний інтерес представляє доведений ним факт, що немає хвороб вина, що виникають без участі мікробів. Різні захворювання викликаються різними мікроорганізмами, і якщо пляшки з вином нагріти й убити мікробів, то вино не псується зовсім і витримує тривалі перевезення. Цей прийом, що одержав потім назву пастеризації, став надалі широко застосовуватися в харчовій промисловості, У своїй праці Пастер повідомляє, що вживання різних рас винних дріжджів позначається на якості вина, підкреслюючи, що для одержання високоякісного вина його поверхня повинна стикатися з повітрям. Одночасно він торкається ряду інших технологічних питань.
Завершальним циклом робіт із бродіння були "Исследования про пиво", що вийшли з друку в 1871. Пивоварство було порівняно малорозвиненою галуззю промисловості у Франції. Бажаючи допомогти батьківщині, що знаходилася у важкому положенні після франко-прусської війни, Пастер почав ці дослідження з метою позбавити країну про імпорт пива і раціоналізувати на науковій основі це бродильне виробництво. Він беручи за основу чудове Англійське пиво робить капітальне дослідження про пиво, що містить багато даних, винятково коштовних у теоретичному відношенні. Досить сказати, що в ньому висловлюються погляди Пастера на мінливість мікроорганізмів, обговорюється питання про перехід верхівкових дріжджів у низові і назад, зачіпається проблема походження дріжджів і повідомляється ряд нових даних про їхню фізіологію. У книзі послідовно розглядаються різні етапи технологічного процесу одержання пива, вплив вихідних матеріалів, дріжджів, зовнішніх умов на якість пива, багато уваги приділяється також хворобам цього напою. Отже, перу засновники сучасної мікробіології належать три монографії по чисто практичних питаннях: виробництву оцту, виноробству і пивоварству. Читаючи ці книги, переконуєшся в єдності теорії і практики, що так образно охарактеризувала сам Пастер: "Існують науки і додатки наук, зв'язані між собою, як плід і що породило дерево". Немає сумнівів у тім, що багато ідей, що мають виняткове теоретичне значення, зародилися в Пастера саме тому, що він був тісно зв'язаний з життям, із практикою. Однак усього його дослідження із бродінь мали величезне теоретичне значення і навіть через сто років вони змушують схилятися перед міццю розуму, логічністю доказів і o польотом геніальної думки.
Усі дослідження Пастера про бродіння стосувалися перетворень вуглевмісних речовин, таких, як цукор, спирт і ін. Тим часом прихильники хімічної теорії бродіння не бачили різницю між гниттям і бродінням. Пастер не міг пройти повз причини розкладання азотовмісних органічних речовин. Ще в 1863 р. він опублікував роботу про гниття, установивши його біологічний характер. Розкладання білка мікроорганізмами закінчується з утворенням аміаку, вуглекислоти і води. У 1870р., Пастер знову повернувся до вивчення розкладання азотистих речовин, саме сечовини. Він переконався в тім, що розкладання сечовини викликається бактерією кулястої форми й у результаті її життєдіяльності, сечовина розкладається з виділенням аміаку. Це було перше повідомлення про амоніфікацію сечовини, і надалі мікробіологи, бажаючи відзначити роль Пастера у вивченні цього питання, назвали один з мікробів, що розкладає сечовину, його ім'ям.
Таким чином, Пастеру належить заслуга установлення виняткової ролі мікробів у мінералізації органічної речовини, що закінчується в залежності від його складу з утворенням вуглекислоти, аміаку і води.
Після повернення в Париж Пастер почав вивчати проблему мимовільного зародження. Вона начебто, не мала безпосереднього відношення до біологічної теорії бродіння, але, установивши, що бродіння викликається мікроорганізмами, Пастер не міг пройти повз теорію, відповідно до якої мікроби здатні самозароджуватись в органічних сполуках. Якщо це так, то погляди Пастера на бродіння вимагали перегляду, захищати рідини, що бродять, від сторонніх мікробів було беззмістовно і вся технологія бродильних виробництв, заснована на внесенні в рідину культур мікробів, втрачала своє значення. Питання про мимовільне зародження мав тривалу історію, у цій області багато хто експериментували, але приходили до різних висновків.
З розвитком науки зменшувалися розміри об'єктів, мимовільне зародження яких вважалося можливим. Якщо в XІ столітті самозародження бджіл, чи мишей хробаків уже вважалося абсурдним, то ряд відомих професорів і натуралістів допускали самозародження мікроорганізмів. У наші дні погляди деяких учених на появу вірусів у рослинній клітині в якомусь ступені нагадують погляди прихильників самозародження.
Навколо питання про здатність мікробів самозароджуватися в середині XІ століття велися настільки запеклі суперечки, що Академія наук у Парижі в 1860 р. оголосила премію за рішення цього питання. В умовах конкурсу було наступне місце: премія буде присуджена тому, "хто своїми бездоганними дослідами доведе, спростує самозародження". Цю премію одержав Пастер. Вивчення робіт своїх попередників дозволило йому як блискучому експериментатору не тільки установити істота їхніх методичних помилок, але й уникнути у своїх досвідах найменших дефектів методичного характеру. От що він писав з цього приводу: "Я не вводжу нових методів дослідження, я обмежуюся тільки тим, що намагаюся робити досвід добре в тому випадку, коли він був зроблений погано, і уникаю тих помилок, унаслідок яких досліди моїх попередників були сумнівними і суперечливими". Багато учених, що працювали раніше в цій області, складність проблем усе це робить зрозумілим, чому друзі Пастера усіляко відговорювали його починати ці дослідження. Не побоявшись застережень, Пастер послідовно, з винятковою переконливістю спростовував доводи прихильників самозародження.
Круглими балонами з відтягнутою шийкою, він кип'ятив цукровий розчин, що міститься в них, чи настої дріжджову воду і запаюючи балони, переконувався в тім, що рідина залишалася прозорою.
В Політехнічній школі Парижа тривалий час зберігалися балони Пастера і через 80 років рідина була зовсім прозорою. Модифікуючи методику самих досвідів, Пастер довів, що при кип’ятінні не відбувається зміни самої рідини й у ній можуть розвиватися зародки, якщо внести їх у балон разом з рідиною. Тим самим він спростував припущення, начебто повітря, що знаходиться над рідиною, у результаті нагріванні стає непридатним для підтримки життя. Пастер кип'ятив рідину у балонах, але в природі існують спороносні мікроби, що витримують навіть тривале кип'ятіння. Це спонукало провести стерилізацію розчину під тиском при більш високій температурі. У результаті перевірки робіт Бастіана народилася ідея створити автоклав, так широко застосовуваний тепер у лабораторній практиці і промисловості. Пастер вперше показав, що в балон мікроби попадають з повітрям, у якому, разом з частинками пилу, носяться клітки мікроорганізмів. У час своєї блискучою науково-популярної лекції про мимовільне зародження, що дотепер можна вважати неперевершеним зразком, що сполучить строгу науковість з ясністю і художністю викладу, Пастер продемонстрував у затемненому залі смугу світла, де переміщалися частинки пилу. Виходячи з результатів досліджень Пастера, Тіндаль провів дуже витончений дослід. Відкриваючи балони, вміщаючі стерильну рідину, у різних місцях і надалі запаюючи балони, він знайшов, що в сільській місцевості рідина стає мутної в багатьох балонах, тоді як в Альпах на льодовику Морді Гляс, майже у всіх балонах рідина залишається прозорою. Таким чином, Пастеру належать дослідження про розповсюдження мікроб у природі. В 1862 р. Пастер був обраний в Академію наук але секції мінералогії. Він був призначений професором Школи образотворчих мистецтв, а в 1867 р.- професором природного факультету в Паризькому університеті, всі ці роки він вивчав причини бродіння, але двічі змінював тематику своїх досліджень.
Другим відхиленням було здійснено тим, що Франція, у якій шовківництво відігравало велику роль, несла значні економічні втрати і з-за епідемічних захворювань шовковистих хробаків. Якщо судити по особистих записах Пастера, то в нього не було великого бажання займатися цим питанням, тому що це була далека для хіміка і далека від його інтересів область. На це пішло п'ять років завзятої роботи. Як завжди, Пастер з винятковою старанністю вивчив монографії і статті, присвячені шовководству і хворобам гусениць шовкопряда. Одна з хвороб викликалась блискучими тільцями, що завжди виявлялися в хворих комах і були відсутні в здорових. Сама хвороба полягала в появі чорних плям на тілі гусіні, що нагадує частинки здрібненого перцю. Звідси назва хвороби - пебрина. Інша хвороба - фляшерія - викликалася коковидними бактеріями, що розташовувалися ланцюжком (стрептококи). Пастер установив, що блискучі тільця можуть усіляким шляхом попадати в тіло гусениці. Вони можуть потрапити через ранки, нанесені на шкірочку коготками інших гусениць, збудники пебріни знаходяться в пилу червоводен, вони знаходяться також на листках шовковичного дерева, і при поїданні таких листків здорові гусениці занедужують. Крок за кроком Пастер ви яснив усі питання, зв'язані з умовами передачі пебріни. Виявилося, що під мікроскопом блискучі тільця не так часто можуть бути виявлені. Доброякісну грену визнають тільки в тому випадку, якщо метелик, що відклав ці яєчка, не містить тілець. Такий мікроскопічний контроль надали у подальшому широке поширення і дозволив ліквідувати епізоотію, що наносила великий економічний збиток Франції.
Деякі сучасники Пастера, а разом з ними деякі його біографи вважали великою помилкою, п'ять років він витратив на чисто практичну роботу. Дійсно, двох томний праця, видана в 1870 р. і присвячений хворобам шовкопрядів, містить у собі описання такої кількості різноманітних дослідів і спостережень, що суперечило його науковій праці.
Однак існує одне дуже вагоме розуміння що дозволяє затверджувати, що саме ці досліди зіграли виняткову роль. Він уперше зіштовхнувся з патологією, з реакцією живого організму на паразитичних хвороб. Уся наступна діяльність Пастера була зв'язана з вивченням мікробів. Результати цих досліджень сприяли всьому людству. Іноді намагаються провести аналогію між роллю мікробів при бродіннях і при хворобах. В обох випадках живі істоти є збудниками Визначених, специфічних для даного мікроба процесів. В обох випадках спостерігається зміна середовища, у якому розвиваються мікроби, і останні не можуть розглядатися як наслідок хвороби бродіння, і розглядається як їхня причина.
Пастера все життя бентежило та обставина, що він був по утворенню хімік і не мав відносини до Офіційної медицини. Тому такий "Еволютивний" шлях від комах до хребетних тварин і від останніх до людини значною мірою полегшив перелом у напрямку робіт Пастера. Працюючи з гусінню шовкопряда, він змушений був вивчати такі питання, передача хвороб і їх успадковування, умови, сприяючі епідеміям, боротьба з захворюваннями і т.д.
Під час роботи із шовкопрядами 1868 р. він занедужав. Надалі він поправився, але усе життя залишився з напівпаралізованому положенні тіла. Для видатного експериментатора це било особливо важко, тому що він уже не міг власноручно ставити досвіди. Але твердість духу, цілеспрямованість у роботі і ясність розуму залишилися тими ж. Коли Пастеру було тільки 46 років, він зробив найбільш коштовні для людства відкриття. Психологія творчості відноситься до тих категорій наук, у яких узагальнення дуже важкі, тому що індивідуальні творчі особливості видатних діячів можуть не укладатися в розповсюджені схеми. Хіба не викликає здивування, що вчений, що уже сам не може експериментувати і який тільки керує роботою своїх учнів, у віці сімдесятьох років, на схилі свого життя, робить саме видатне за усе своє життя відкриття - розробляє метод запобіжних щеплень проти сказу. Наукові заслуги Пастера одержують загальне визнання. У 1872 р. австрійський уряд присуджує йому премію за роботу про хвороби шовкопрядів. У 1873 р. він обирається у Французьку медичну академію й у тому ж році одержує золоту медаль Лондонського королівського суспільства. Французький уряд призначає йому національну дотацію.
Перші дослідження Пастера, що стосуються ролі мікроб як збудників хвороб, були присвячені Етіології сибірської виразки і септицемії. Однак тут доречно порушити хронологічний принцип і спочатку зупинитися на порівняно невеликій роботі, виконаної в розпал досліджень але сибірській виразці і визначила в значній мері весь наступний напрямок робіт Пастера. Мова йде про курячу холеру. Це епідемічне захворювання вивчене ним у 1879-1880 р. Він ізолював культуру збудника цієї хвороби, регулярно пересіваючи її на живильних середовищах завжди переконувався в тім, що введення цих бактерій курям неминуче викликало їхню смерть саме пізніше через два дні. Один раз обставини склалися так, що він не робив пересівання культури і вона простояла і термостаті й аеробних умовах тривалий час. Упорскування цієї культури мікроба не викликало загибелі птахів. Коли ж у Пастера знову була в руках вірулентна культура, він увів її як птахам, яким ніколи не вводилися ці бактерії, так і тим, яким уже впорскувалася раніше культура, що знаходилася в термостаті і не визнали їхньої загибелі. Результати цих досвідів виявилися трохи несподіваними. Усі кури, яким були введені бактерії, залишилися живі, ті ж, яким культура раніше не вводилася, незабаром загинули. Повторення досвідів дало ті ж результати. Ці, здавалось би дуже скромні по своїх результатах досліди дозволили Пастеру прийти до висновку, що:
1) Тривале збереження культури збудника курячої холери в термостаті при доступі повітря приводить до ослаблення її вірулентності;
2) попереднє введення ослабленої культури курям робить їх несприйнятливими до цієї хвороби.
Так народилася ідея про запобіжні щеплення, яка була потім використана Пастером у його наступних роботах з патогенними бактеріями. Важко переоцінити значення висновку, що був зроблений з цих спостережень. Був знайдений принцип, додатків якого стало реальним стосовно всіляких інфекцій. Відкрилися широкі перспективи для експериментальної зміни вірулентності в патогенних культур з метою одержати матеріал, необхідний для щеплень. Деякі сучасники Пастера всіляко підкреслювали "випадковий" характер відкриття, не розуміючи, що саме істотне полягає не і самім спостереженні, а геніальному умінні експериментатора узагальнити і передбачати.
Як уже вказувалося, перші дослідження Пастера по етіології хвороб були проведені із бацилою сибірської виразки. Уже до його робіт було відоме, що в крові тварин, що загинули від сибірської виразки, можна знайти бактерії, що мають палочковидну форму і розташовуються ланцюжок. Пастер, ізолювавши культуру, збудника сибірської виразки, переконався в тім, що її можна багато разів пересівати на таких живильних середовищах і довів, що якщо бактерії осядуть на дно судини, те прозора рідина, що знаходиться над ними, не має здатність викликати захворювання тому що вона не містить бактерій.
Установлений Пастером у його дослідженнях з курячою холерою принцип ослаблення вірулентності патогенних бактерій, дозволив йому провести аналогічні досліди із паличкою сибірської виразки. Цей мікроб утворював опори, і природно, що вводити в живий організм спори патоген-мікроба не мало змісту. Установивши, що при 42- 43 збудник сибірської виразки росте, але не утворить спор, Пастер надалі надійшов з ним точно таким образом, як зі збудником курячої холери, перебування культури різні терміни в термостаті, одержував мікроб, тією чи іншою мірою втративший вірулентність, але що зберіг імуногенність. Перевірка таких культур з'ясувала, що їхнє уведення твариною приводить до того, що останні вже не гинуть при прищеплені їм вірулентної культури. Після доповіді Пастера про це відкриття в Академії наук залишалися остання перевірка - масовий експеримент на сільськогосподарських тваринах у присутності комісії і щеплення, що цікавляться результатом, ветеринарів і медичних лікарів, а також широкої публіки. Така перевірка була здійснена 31 травня 1881р. на фермі в Пуйі-ле-Фор. Потрібно було бути абсолютно впевненим у результатах своїх досвідів, мати педантично працюючих помічників і велику витримку. Вони були покладені винятково лаконічно, ясні і дуже суворі у своєму змісту. Результати публічних іспитів були блискучими. Усі вівці, яким була вприснута вірулентна культура палички сибірської виразки, залишилися живі, ліс тварини, яким не були зроблені щеплення, загинули. Сприятлива дія щеплень бути доведено також на коровах. Незабаром цей метод одержав широке поширення в усьому світі, і захворювання сибірською виразкою сільськогосподарських тварин стало рідкістю.
Вивчаючи сибірську виразку, Пастер звернув увагу на існування "проклятих полів", на яких випас худоби звичайно закінчувався зараженням тварин сибірською виразкою. Він помітив, що звичайно в цих місцях закопували овець, що упали від цієї хвороби. Поверхня ґрунту бувала покрита невеликими купками землі - слідами перебування земляних хробаків. Пастер припустив, що земляні хробаки виходять на поверхню землі. Щеплення вмісту кишечнику земляних чорної, узятих у цій місцевості, морській свинці довела правильність його припущення, тому що свинка занедужала.
Роботи з курячої холери і сибірської виразки дозволили Пастеру в 1881 р. виступити в Лондоні на Міжнародному конгресі лікарів з доповіддю про щеплення при цих захворюваннях. Доповідь супроводжувалася великим успіхом, і ім'я Пастера сталася широко відомо в медичному світі.
У 1882 р. Пастеру виповнюється 60 років, і цю дату широко відзначили його друзі й учні. Привітальну мову на ювілеї вимовив відомий хімік Дюма - свідок перших успіхів Пастера. У тому ж році Пастер обирається у Французьку Академію.
Безперечно, що дослідження Пастера, привівші його до розробки методу запобіжних щеплень, не тільки заклали основи нової науки і імунології, але зробили можливим розвиток одного з найбільш важливих розділів профілактичної медицини. Однак перенесення цих даних на інші інфекційні хвороби утруднилося тим, що їхні збудники ще не були відкриті. Тому Пастер продовжував шукати мікробів, що викликають різні захворювання. Винятковий інтерес представило відкриття їм збудників гнійних процесів. Він виявляє в гної фурункула коковидні бактерії, що викликають фурункульоз, установлює, що причиною післяпологового сепсису є коки, що розташовуються ланцюжком (стрептокок), і переконується, що гнійні поразки кіст (остеомієліти) також викликаються гноєподібними коками. Пастер дійде висновку, що загальні збудники можуть бути в різних, але дуже близьких за своїм характером хвороб. Почате в зв'язку з його роботами широке застосування різних антисептичних речовин допомогло бороти зі збудниками гнійних процесів і різко знизило захворюваність серед населення. Досить зіставити статистичні дані про те, скількох жінок занедужувало і скільки гинуло від післяпологового сепсису до встановлення причин цього захворювання і після, щоб переконатись в значенні відкриття Пастера. Однак найвидатнішою роботою Пастера в області медичної мікробіології, безсумнівно, варто вважати його вивчення сказу, що закінчилося пропозицією антирабічних щеплень.
На початку їм було встановлено, що хоча слина скаженої тварини, уведена кроликам, і викликає їхня загибель, але вона настає набагато скоріше, ніж при сказі. Незабаром стало очевидним, що кролики гинуть від зараження мікробами, що містяться в слині і не мають відносини до сказу. Пастер приклав величезні зусилля для того, щоб знайти збудника сказу, але йому це не вдалося. Здавалося, уся подальша робота повинна бути припинена, однак ці невдачі не зупинили вченого, і вперше в історії медицини були проведені винятково широкі дослідження з вірусом сказу, про існування якого довідалися через багато років після того, як ці дослідження увінчалися успіхом. Робота з невидимим збудником задовго до виникнення вірусології як науки і блискуче рішення питання про щеплення при цій хворобі були доступні тільки генію.
Перевіряючи інфекційність мозку тварин, хворих сказом, Пастер знайшов, що зараження мозком дає набагато частіше позитивні результати, чим зараження слиною. Пізніше він переконався, що введення речовини мозку хворого тварини безпосередньо в мозок кролика приводить до значного скорочення інкубаційного періоду хвороби, а послідовні пасажи вірусу на кроликах дають можливість одержати вірус, що викликає захворювання вже через сім днів. Мозок хворого кролика, підвішений у скляній судині над їдким натром, поступово висихає й одночасно з цим, що міститься в ньому вірус слабшає. Повторне введення такого мозку у виді розтертої з фізіологічним розчином кашки здоровій тварині робить його несприйнятливим до сказу. Собаки, яким були зроблені ці щеплення, містилися в клітці разом зі скаженими собаками. Останні кусали щеплених тварин, але незважаючи на це жодне з них не занедужало сказом. Сказ - жахлива, але порівняно рідка в людини хвороба, тому було зовсім очевидним, що робити щеплення здоровим людям недоцільно, тому що мало шансів бути покусаною скаженою твариною. На цьому етапі досліджень у Пастера зародилася блискуча ідея скористатися тим, що при сказі звичайно буває дуже тривалий інкубаційний період. Він припустив, що, вводячи усе більш і більш сильний вірус покусанному тварині, можна одержати імунітет до того як вірус, що потрапив при укусі, пошириться по організму і викликає захворювання. Це припущення цілком підтвердилося. Собакам, вкушеним скаженою собакою, вводився растертий мозок кролика, що містить вірус. Спочатку впорскувався мозок, що сушився тривалий час, тобто ослабілий вірус, що містив, а потім мозок менш висушений, з більш активним вірусом. Ці експерименти з'ясували, що введення ослабленого вірусу сказу охороняє від захворювання собаку, покусану скаженою твариною. Задача була вирішена і був знайдений метод, що дозволив рятувати людей від болісної смерті. Поштовхом у даному випадку послужив приїзд у липні 1885 р. у Париж дев'ятирічного хлопчика Жозефа Мейстера, покусаного скаженою собакою. Він виявився першим, кому після великих сумнівів і коливань Пастер зробив щеплення проти сказу. Дослід увінчався повним успіхом - хлопчик не занедужав. 27 жовтня 1885 р. Пастер виступив в Академії наук з доповіддю про результати своїх досліджень по сказі. Доповідь зробила дуже велике враження і викликав овації на честь великого вченого.
Щеплення проти сказу не одержали відразу загального визнання, і багато представників офіційного медичного світу організували цькування, що принесла Пастеру багато гірких переживань. Однак це продовжувалося недовго. Незабаром у Париж направилися з усіх країн покусані скаженими тваринами. Надалі результати щеплень привели до того, що до Пастера з різних держав стали приїжджати лікарі для вивчення методу щеплень і готування вакцин. Повертаючи на батьківщину, вони організовували Пастерівські станції в себе. З Росії в Париж з цією метою приїжджали Н. Ф. Гамалія, а також Я. Ю. Бардах, і незабаром в Одесі і Петербурзі виникли станції, де вироблялися щеплення від сказу.
27 грудня 1892 р. Пастеру виповнилося сімдесят років. Ювілейне торжество придбало характер міжнародного ушановування. З різних країн приїхали делегати вчених, і видатний англійський хірург Лістер виголосив промову, у якій підкреслив значення праць Пастера для медицини. Після вітання син Пастера прочитав замість батька промову, що, як завжди, була глибокої по змісту і блискучої за формою. У цей день ювіляру була вручена велика золота медаль, на якій було вигравірувано: "Пастеру в день його сімдесятиріччя - вдячна наука і людство". В історії науки небагато випадків, стосовно яких такий напис був би тільки скромним визнанням дійсних заслуг ученого перед народами всіх країн світу.
Здоров'я Пастера надалі ще більше похитнулося, і 28 вересня 1895 р. він помер. Його порох спочиває в гробниці, що знаходиться в Пастерівському інституті. Вгорі над аркою, що веде в гробницю, короткий напис, цілком достатня для того, щоб вхідний міг перейнятися скорботою і схилитися перед пам'яттю геніального вченого, жагучого борця за нове і великого гуманіста: "Iqi repose Pasteur" - Тут спочиває Пастер.
Список використаної літератури
1. Венгрова І.В,і Горфін Д.В. “Історія розвитку медицини”.
2. Лушников А.Р. “Становлення медицини”.
3. Верхратський С.А., Історія медицини, - К., „Вища школа”, - 1974.
на тему:
„Життя і творчість Луї Пастера –основоположника біології як науки”
П л а н :
Біографічні відомості.
Вивчення винної та виноградної кислоти.
Вчення про бродіння.
Пастеризація.
Вивчення про епідемічні захворювання.
Ідеї щеплення. Робота із курячою холерою та сибірською виразкою.
Щеплення проти сказу.
Останні раки вченого.
Луї Пастер народився 27 грудня 1822 р. у місті Доль (департамент Юра) у родині відставного наполеонівського солдата Жана-Жозефа Пастера. Прадід Пастера був кріпосним селянином, що відкупився на волю за 96 франків. Обробка шкір стала фамільною спеціальністю, тому що прадід, дід і батько Пастера мали свої шкіряні майстерні. Пастер настільки звик до обстановки, зв'язаної з цим ремеслом, що надалі , живучи в Парижі , він сильно тужив за рідними місцями, і в одному з листів писав: "Якби я тільки міг вдихнути запах дубової майстерні, я почуваю, що видужав би". Мати Пастера, Жанна-Етьєнн Рокі, була ніжною турботливою матір'ю, до якої він завжди виявляв велику любов і відданість.
Родина Пастера незабаром перебралася із Доля спочатку в Марноз, а потім, у 1825 р., в Арбуа, де Луї Пастер пішов у початкову школу, а потім в Арбуазький коледж. Трудова атмосфера, що панувала в будинку, вплинула на формування Пастера як людини і вченого. Трохи замкнутий за своїм характером батько, що багато читав і володів великою наполегливістю і волею, безсумнівно, служив для нього прекрасним прикладом. Саме в дитинстві в нього виробилося те почуття , котре дозволило йому через багато років сказати: "Борг закінчується там, де починається неможливе". Батько Пастера брав участь у походах Наполеона І, і в будинку, безсумнівно, був культ цього видатного полководця.
Обдарованість натури Пастора проявилася дуже рано в його захопленні живописом. Ще зовсім юним він написав багато портретів своїх рідних і друзів, і деякі з них ввійшли в сучасні каталоги і заслуговують уваги. Особливий інтерес представляють пастельні портрети його матері і батька.
З коледжу Пастер перевівся в ліцей, що знаходився в Безансоні, де виявив виняткову цікавість до хімії. Він закінчив ліцей зі ступенем бакалавра літератури, але це його не задовольнило і він додатково здав екзамени на бакалавра математики. Батько Пастора прагнув дати йому гарну освіту і направив його в Париж, де в 1842 р. він складав іспити в Еколь Нормаль. Він їх витримав, але вважав, що його знання недостатні . Через рік він здав іспит з набагато великим успіхом і в 1843 р. став студентом Еколь Нормаль, що закінчив у 1847 р. Цей період був періодом розквіту хімії у Франції. Учителями Пастера були знаменитий Дюма, кристалограф Біо, хімік Баляр, і тому він захопився хімією. Після закінчення Еколь Нормаль Пастер одержує диплом доцента фізичних наук і починає працювати лаборантом при кафедрі хімії, очолюваної Баляром. Незабаром він захищає першу докторську дисертацію по хімії на тему "Про мишякові з'єднання калію, натрію й амонію" і другу дисертацію але по фізиці: "Дослідження явищ, що відносяться до обертальної поляризації рідин".
Безсумнівно, що вивчення обертальної поляризації рідин уплинуло на його подальші наукові інтереси. В Еколь Нормаль він познайомився з Деляфосом, викладачем кристалографії і став цікавитися зв'язком, що існує між формою кристалів, їхнім складом і обертанням площини поляризації.
Про зв'язок, що існує між будівлею кристалів і їхньою здатністю обертати поляризований промінь, було відоме задовго до початку робіт Пастера в цій області.
Біо, учень відомого французького кристалографа Гаюі, у 1815 р. довів, що цією властивістю володіють також розчини. Таким чином, різне відношення до поляризованого світла в оптично активних речовинах порозумівається розташування атомів. Такої точки зору дотримувався Пастер. У 1844 р. Мітчерліх повідомив про результати своїх досліджень винної і виноградної кислот. Вивчаючи їх, він прийшов до висновку, що вони тотожні по своєму складу і за формою кристалів і відрізняються тільки тим, що винна кислота обертає поляризований промінь уліво, тоді як виноградна кислота оптично неактивна. Вказуючи на це розходження, Мітчерліх вважав за необхідне підкреслити наступне : "Але природа і число атомів, їхнє розташування і відстань в обох тілах ті ж". Це суперечило тим поглядам, що склалися в Пастера, і він приступив до експериментальної перевірки цього твердження.
Спочатку він одержав кристали оптично активної винної кислоти і знайшов, що вони мають збоку додаткову площину, грань, що зрізає, лише одну сторону. Ця площина не була замічена Мітчерліхом. Розчинивши кристали винної кислоти і пропустивши через розчин поляризований промінь, Пастер переконався, що останній обертається вправо, отже, тут мався прямий зв'язок між формою кристала й оптичною активністю. Далі він приступив до вивчення кристалів оптично-недіяльної виноградної кислоти, логічно вважаючи, що вона оптично неактивна, отже, кристали її будуть мати симетричну будову. Він був дуже здивований, переконавши, що це не так. У дійсності серед кристалів виноградної кислоти були кристали, що мають праві додаткові площини, і кристали, що володіють лівими додатковими площинами. Розчин перших обертав поляризований промінь вправо, розчин других уліво, суміш розчинів зовсім не відхилила поляризований промінь. У результаті: 1) отримана вперше ліва винна кислота, раніше невідома, 2) довело, що виноградна кислота складається з правої і лівої винної; 3) установлено, що форма кристалів визначає їхню оптичну активність; 4) з'ясовано, що розташування атомів у молекулі визначає характер оптичної активності. Отримані Пастером дані були настільки нові, що після доповіді, зробленої ним в Академії наук на цю тему, була створена спеціальна комісія для перевірки результатів його досліджень. У комісію ввійшли Дюма, Біо, Баляр, Реньо. Найбільш вимогливим виявився Био, що настояв на тому, щоб одержання і добір кристалів Пастер зробив у його присутності. Всі результати досліджень молодого хіміка підтвердилися. До цього необхідно додати, що результати досліджень Пастера були особливо дорогими Біо, тому що вони відповідали поглядам, висловленим Біо задовго до цього.
Пастер не обмежився вивченням винної і виноградної кислот, ним були узяті всілякі органічні сполуки й усюди він установлював зв'язок між оптичною активністю і несиметричною будівлею кристалів. Надалі він починає подорож для ознайомлення з виробництвом виноградної кислоти. Він відвідує Лейпциг, Цвіккау, Дрезден, Фрейбург, Вену, Прагу і скрізь переконується в правильності своєї концепції. Експансивні французькі газетні репортери не могли обійти мовчанням таке захоплення науковим питанням. У газеті з'явилася стаття, у якій, зокрема , відзначалося, що "ніхто ніколи не починав стільки подорожей, не виявляв стільки бажань у відшуканні скарбу чи предмета свого обожнювання".
Велике відкриття було зроблено Пастером, коли йому було 28 років. З 1848 по 1854 р. ним було опубліковано більше двадцяти робіт, присвячених молекулярній дисиметрії. Важко оцінити значення даних робіт Пастера - це джерела виниклої стереохімії. Він стверджував, що все оптично активне може бути синтезовано тільки живим організмом і що ця властивість характерна тільки для речовин, що входять до складу рослин чи тварин. Однак ще при його житті були штучно синтезовані оптично активні вуглеводи, спирти, органічні кислоти й інші з'єднання. Подальші дослідження в цьому напрямку дозволили встановити поширення правих і лівих ізомерів різних органічних речовин у складі протоплазми тваринної і рослинної клітки, і це дало дуже багато в теоретичному відношенні.
Перше повідомлення Пастера по молекулярній диссиметрії з'явилося в 1848 р. У цьому ж році його призначають професором фізики в Діжон, а потім незабаром професором хімії в Стразбургський університет. Тут він робить пропозицію Марії Лоран, дочці ректора університету, і одружується на ній. Під час перебування в Стразбурзі Пастер продовжує цікавитися молекулярною дисиметрією. Однак він не вдоволений результатами досліджень в області хімічної кристалографії .
Щоб виникли оптичні активні речовини Пастер діє магнітами на кристали, за допомогою рефлекторів і геліостата піддає впливу сонячних променів напрямок яких змінено на рослини. Однак ці пошуки не були довершені тими переконливими і чіткими результатами, що звичайно одержував Пастер. Більш того, висловлене їм загальнотеоретичне положення про те, що оптично активні речовини утворяться тільки живими організмами і чисто хімічний синтез не може їх дати, не підтвердилося надалі , про що вже говорилось раніше.
В 1854 р. Пастер переїжджає в Ліль, де йому запропонували посаду декана тільки що відкритого фізико-математичного факультету Лільського унінерситета.
З переїздом у Лілль зв'язані зміни в наукових інтересах Пастера. Він починає вивчати бродіння. В 1857 р. з'являється його перший запис, присвячений молочнокислому бродінню. У ньому з винятковою переконливістю Пастер доводить, що збудником цього бродіння є живі істоти, здатні розвиватися під час відсутності повітря і, розмножуючи, зброджувати молочний цукор з утворенням молочної кислоти. Розвиток бактерій було важко довести, Пастер вирощував їх на синтетичному прозорому живильному середовищі. Скисання молока з утворенням молочної кислоти здійснювалося людиною вже на зорі людської культури, але впродовж трьох тисяч років причини цього перетворення були невідомі. Пастер уперше з'ясував роль молочнокислих бактерій у цьому процесі і показав, що вони відрізняються від дріждів - збудників спиртового бродіння. Запис про молочнокисле бродіння цікавий також тим, що в ньому був висловлений ряд теоретичних розумінь про причини бродіння, правильність яких була доведена Пастером тільки надалі . У тому ж році з'являється перше повідомлення про спиртове бродіння, і впродовж ряду років вся увага Пастера концентрується на вивченні різних бродінь. У 1857, з призначенням його професором Еколь Нормаль, Пастер повертається в Париж, де і працює до кінця своїх днів.
Установлена ним здатність дріжджів і молочнокислих бактерій розмножуватися під час відсутності повітря викликало заперечення з боку багатьох учених, що звикли вважати, що життя без кисню неможлива. Як відповіддю на цю критику з'явилося відкриття Пастером і 1861 р. збудників маслянокислого бродіння - строго анаеробних бактерій. Вони не тільки могли розмножуватися під час відсутності повітря, але при пропущенні останнього через культуру бродіння припинялося. Відкриття анаеробіозу - нова сторінка в науці про живі організми, і воно дозволило Пастеру затверджувати, що в основі бродінь "лежить відібрання кисню" в анаеробних умовах, інакше кажучи, "брожеліо - це життя без кисню". Цікаво відзначити, що ще Лавуазьє розглядав спиртове бродіння як окислювально-відновний процес. Так, він писав: "Дію винного бродіння полягає в тому, щоб розділити до двох частин цукор, окислити одну половину за рахунок іншої, щоб утворилася вугільна кислота, окислити іншу половину за рахунок першої й одержати спаленну речовину, що і буде алкоголь". Можливість здійснення відбудовних реакцій нерозривно зв'язана з анаеробіо дріждів. За свої видатні дослідження в 1861 р. Пастер одержує премію Дженнера від Французької Академії наук і медаль Гумфорда від Лондонського королівського суспільства. Значення роботи Пастера по бродінню краще розглянути відразу, тому що, якщо дотримувати хронологічної послідовності, цей виклад довівся б переривати двічі - для опису робіт з мимовільного зародження і для ознайомлення з результатами вивчення хвороб шовковичних хробаків.
Вже і 1862р. з'явилося перше повідомлення Пастера про оцетокисле бродіння. Надалі він детально вивчив це прохання і прийшов до висновку, що воно викликається особливими оцетокислими бактеріями, окисляючими спирт і оцтову кислоту. Микроскопуючи плівку, Пастер установив, що вона складається з коротких нерухомих паличок, що утворять ланцюжки, і хоча він назвав їх Мусойегта - стародавню назву, що дається мікробам, що утворять плівки на поверхні рідини, немає ніяких сумнівів у тім, що він відрізняв її від плівки Мусойегта.
У той час систематика мікробів була дуже недосконалої, і цього не слід забувати.
В ці роки широкою популярністю користалася теорія хімічного окислювання, і прихильники її, у першу чергу німецький хімік Либих, вважали, що окислювання спирту в оцтову кислоту зв'язано з розкладанням білка. Пастер спростував цю концепцію: окислювання, як він показав, здійснюється бактеріями на синтетичних середовищах, що не містять білка. Що стосується німецького способу одержання оцту, то в цьому випадку окислювання спирту здійснюється оцтокислими бактеріями, що поселяються на поверхні букових стружок. На противагу цьому Либих вважав, що стружки відіграють роль каталізатора і що ніякі мікроби в цьому процесі не беруть участь, Пастер знайшов бактерії і запропонував створити комісію для перевірки цих результатів. Либих відмовився від такого рішення питання і перемога залишилася за Пастором.
Не можна не відзначити виняткову гнучкість розуму й об'єктивність Пастера як експериментатора. Установлюючи загальні основи навчання про бродіння, він переконався і тим, що маслянокисле, молочнокисле і спиртове бродіння протікають під час відсутності повітря. Експерименти по окислюванню спирту поставили його перед дилемою або не вважати цей процес бродінням, або признати, що можуть бути бродіння особливого типу, що протікають при вільному доступі кисню, отже, бродіння в цьому випадку "не життя без кисню". Переконавши в присутності особливих збудників цього бродіння, Пастер вибрав друге пояснення і тим самим став родоначальником спеціального розділу фізіології мікробів - навчання про окисне бродіння.
Створивши біологічну теорію бродіння, Пастер зацікавився виноробством - однієї з галузей вітчизняної промисловості, заснованої на життєдіяльності дріжджів. Як завжди, він надзвичайно глибоко ознайомився з даним питанням. Читання спеціальної літератури по виноробству, детальніше вивчення технології виробництва, умов транспортування вина, ознайомлення з різними сортами винограду і марками вин - усе це передувало його досвідам по вивченню хвороб вина. Особлива увага Пастера залучили хвороби вина, що супроводжувалися зміною смаку, прозорості, чи запаху інших його властивостей. Видане в 1866р. "Дослідження про вину" містить ряд зведень про те, як необхідно регулювати життєдіяльність мікробів з метою поліпшення якості провина. Великий практичний інтерес представляє доведений ним факт, що немає хвороб вина, що виникають без участі мікробів. Різні захворювання викликаються різними мікроорганізмами, і якщо пляшки з вином нагріти й убити мікробів, то вино не псується зовсім і витримує тривалі перевезення. Цей прийом, що одержав потім назву пастеризації, став надалі широко застосовуватися в харчовій промисловості, У своїй праці Пастер повідомляє, що вживання різних рас винних дріжджів позначається на якості вина, підкреслюючи, що для одержання високоякісного вина його поверхня повинна стикатися з повітрям. Одночасно він торкається ряду інших технологічних питань.
Завершальним циклом робіт із бродіння були "Исследования про пиво", що вийшли з друку в 1871. Пивоварство було порівняно малорозвиненою галуззю промисловості у Франції. Бажаючи допомогти батьківщині, що знаходилася у важкому положенні після франко-прусської війни, Пастер почав ці дослідження з метою позбавити країну про імпорт пива і раціоналізувати на науковій основі це бродильне виробництво. Він беручи за основу чудове Англійське пиво робить капітальне дослідження про пиво, що містить багато даних, винятково коштовних у теоретичному відношенні. Досить сказати, що в ньому висловлюються погляди Пастера на мінливість мікроорганізмів, обговорюється питання про перехід верхівкових дріжджів у низові і назад, зачіпається проблема походження дріжджів і повідомляється ряд нових даних про їхню фізіологію. У книзі послідовно розглядаються різні етапи технологічного процесу одержання пива, вплив вихідних матеріалів, дріжджів, зовнішніх умов на якість пива, багато уваги приділяється також хворобам цього напою. Отже, перу засновники сучасної мікробіології належать три монографії по чисто практичних питаннях: виробництву оцту, виноробству і пивоварству. Читаючи ці книги, переконуєшся в єдності теорії і практики, що так образно охарактеризувала сам Пастер: "Існують науки і додатки наук, зв'язані між собою, як плід і що породило дерево". Немає сумнівів у тім, що багато ідей, що мають виняткове теоретичне значення, зародилися в Пастера саме тому, що він був тісно зв'язаний з життям, із практикою. Однак усього його дослідження із бродінь мали величезне теоретичне значення і навіть через сто років вони змушують схилятися перед міццю розуму, логічністю доказів і o польотом геніальної думки.
Усі дослідження Пастера про бродіння стосувалися перетворень вуглевмісних речовин, таких, як цукор, спирт і ін. Тим часом прихильники хімічної теорії бродіння не бачили різницю між гниттям і бродінням. Пастер не міг пройти повз причини розкладання азотовмісних органічних речовин. Ще в 1863 р. він опублікував роботу про гниття, установивши його біологічний характер. Розкладання білка мікроорганізмами закінчується з утворенням аміаку, вуглекислоти і води. У 1870р., Пастер знову повернувся до вивчення розкладання азотистих речовин, саме сечовини. Він переконався в тім, що розкладання сечовини викликається бактерією кулястої форми й у результаті її життєдіяльності, сечовина розкладається з виділенням аміаку. Це було перше повідомлення про амоніфікацію сечовини, і надалі мікробіологи, бажаючи відзначити роль Пастера у вивченні цього питання, назвали один з мікробів, що розкладає сечовину, його ім'ям.
Таким чином, Пастеру належить заслуга установлення виняткової ролі мікробів у мінералізації органічної речовини, що закінчується в залежності від його складу з утворенням вуглекислоти, аміаку і води.
Після повернення в Париж Пастер почав вивчати проблему мимовільного зародження. Вона начебто, не мала безпосереднього відношення до біологічної теорії бродіння, але, установивши, що бродіння викликається мікроорганізмами, Пастер не міг пройти повз теорію, відповідно до якої мікроби здатні самозароджуватись в органічних сполуках. Якщо це так, то погляди Пастера на бродіння вимагали перегляду, захищати рідини, що бродять, від сторонніх мікробів було беззмістовно і вся технологія бродильних виробництв, заснована на внесенні в рідину культур мікробів, втрачала своє значення. Питання про мимовільне зародження мав тривалу історію, у цій області багато хто експериментували, але приходили до різних висновків.
З розвитком науки зменшувалися розміри об'єктів, мимовільне зародження яких вважалося можливим. Якщо в XІ столітті самозародження бджіл, чи мишей хробаків уже вважалося абсурдним, то ряд відомих професорів і натуралістів допускали самозародження мікроорганізмів. У наші дні погляди деяких учених на появу вірусів у рослинній клітині в якомусь ступені нагадують погляди прихильників самозародження.
Навколо питання про здатність мікробів самозароджуватися в середині XІ століття велися настільки запеклі суперечки, що Академія наук у Парижі в 1860 р. оголосила премію за рішення цього питання. В умовах конкурсу було наступне місце: премія буде присуджена тому, "хто своїми бездоганними дослідами доведе, спростує самозародження". Цю премію одержав Пастер. Вивчення робіт своїх попередників дозволило йому як блискучому експериментатору не тільки установити істота їхніх методичних помилок, але й уникнути у своїх досвідах найменших дефектів методичного характеру. От що він писав з цього приводу: "Я не вводжу нових методів дослідження, я обмежуюся тільки тим, що намагаюся робити досвід добре в тому випадку, коли він був зроблений погано, і уникаю тих помилок, унаслідок яких досліди моїх попередників були сумнівними і суперечливими". Багато учених, що працювали раніше в цій області, складність проблем усе це робить зрозумілим, чому друзі Пастера усіляко відговорювали його починати ці дослідження. Не побоявшись застережень, Пастер послідовно, з винятковою переконливістю спростовував доводи прихильників самозародження.
Круглими балонами з відтягнутою шийкою, він кип'ятив цукровий розчин, що міститься в них, чи настої дріжджову воду і запаюючи балони, переконувався в тім, що рідина залишалася прозорою.
В Політехнічній школі Парижа тривалий час зберігалися балони Пастера і через 80 років рідина була зовсім прозорою. Модифікуючи методику самих досвідів, Пастер довів, що при кип’ятінні не відбувається зміни самої рідини й у ній можуть розвиватися зародки, якщо внести їх у балон разом з рідиною. Тим самим він спростував припущення, начебто повітря, що знаходиться над рідиною, у результаті нагріванні стає непридатним для підтримки життя. Пастер кип'ятив рідину у балонах, але в природі існують спороносні мікроби, що витримують навіть тривале кип'ятіння. Це спонукало провести стерилізацію розчину під тиском при більш високій температурі. У результаті перевірки робіт Бастіана народилася ідея створити автоклав, так широко застосовуваний тепер у лабораторній практиці і промисловості. Пастер вперше показав, що в балон мікроби попадають з повітрям, у якому, разом з частинками пилу, носяться клітки мікроорганізмів. У час своєї блискучою науково-популярної лекції про мимовільне зародження, що дотепер можна вважати неперевершеним зразком, що сполучить строгу науковість з ясністю і художністю викладу, Пастер продемонстрував у затемненому залі смугу світла, де переміщалися частинки пилу. Виходячи з результатів досліджень Пастера, Тіндаль провів дуже витончений дослід. Відкриваючи балони, вміщаючі стерильну рідину, у різних місцях і надалі запаюючи балони, він знайшов, що в сільській місцевості рідина стає мутної в багатьох балонах, тоді як в Альпах на льодовику Морді Гляс, майже у всіх балонах рідина залишається прозорою. Таким чином, Пастеру належать дослідження про розповсюдження мікроб у природі. В 1862 р. Пастер був обраний в Академію наук але секції мінералогії. Він був призначений професором Школи образотворчих мистецтв, а в 1867 р.- професором природного факультету в Паризькому університеті, всі ці роки він вивчав причини бродіння, але двічі змінював тематику своїх досліджень.
Другим відхиленням було здійснено тим, що Франція, у якій шовківництво відігравало велику роль, несла значні економічні втрати і з-за епідемічних захворювань шовковистих хробаків. Якщо судити по особистих записах Пастера, то в нього не було великого бажання займатися цим питанням, тому що це була далека для хіміка і далека від його інтересів область. На це пішло п'ять років завзятої роботи. Як завжди, Пастер з винятковою старанністю вивчив монографії і статті, присвячені шовководству і хворобам гусениць шовкопряда. Одна з хвороб викликалась блискучими тільцями, що завжди виявлялися в хворих комах і були відсутні в здорових. Сама хвороба полягала в появі чорних плям на тілі гусіні, що нагадує частинки здрібненого перцю. Звідси назва хвороби - пебрина. Інша хвороба - фляшерія - викликалася коковидними бактеріями, що розташовувалися ланцюжком (стрептококи). Пастер установив, що блискучі тільця можуть усіляким шляхом попадати в тіло гусениці. Вони можуть потрапити через ранки, нанесені на шкірочку коготками інших гусениць, збудники пебріни знаходяться в пилу червоводен, вони знаходяться також на листках шовковичного дерева, і при поїданні таких листків здорові гусениці занедужують. Крок за кроком Пастер ви яснив усі питання, зв'язані з умовами передачі пебріни. Виявилося, що під мікроскопом блискучі тільця не так часто можуть бути виявлені. Доброякісну грену визнають тільки в тому випадку, якщо метелик, що відклав ці яєчка, не містить тілець. Такий мікроскопічний контроль надали у подальшому широке поширення і дозволив ліквідувати епізоотію, що наносила великий економічний збиток Франції.
Деякі сучасники Пастера, а разом з ними деякі його біографи вважали великою помилкою, п'ять років він витратив на чисто практичну роботу. Дійсно, двох томний праця, видана в 1870 р. і присвячений хворобам шовкопрядів, містить у собі описання такої кількості різноманітних дослідів і спостережень, що суперечило його науковій праці.
Однак існує одне дуже вагоме розуміння що дозволяє затверджувати, що саме ці досліди зіграли виняткову роль. Він уперше зіштовхнувся з патологією, з реакцією живого організму на паразитичних хвороб. Уся наступна діяльність Пастера була зв'язана з вивченням мікробів. Результати цих досліджень сприяли всьому людству. Іноді намагаються провести аналогію між роллю мікробів при бродіннях і при хворобах. В обох випадках живі істоти є збудниками Визначених, специфічних для даного мікроба процесів. В обох випадках спостерігається зміна середовища, у якому розвиваються мікроби, і останні не можуть розглядатися як наслідок хвороби бродіння, і розглядається як їхня причина.
Пастера все життя бентежило та обставина, що він був по утворенню хімік і не мав відносини до Офіційної медицини. Тому такий "Еволютивний" шлях від комах до хребетних тварин і від останніх до людини значною мірою полегшив перелом у напрямку робіт Пастера. Працюючи з гусінню шовкопряда, він змушений був вивчати такі питання, передача хвороб і їх успадковування, умови, сприяючі епідеміям, боротьба з захворюваннями і т.д.
Під час роботи із шовкопрядами 1868 р. він занедужав. Надалі він поправився, але усе життя залишився з напівпаралізованому положенні тіла. Для видатного експериментатора це било особливо важко, тому що він уже не міг власноручно ставити досвіди. Але твердість духу, цілеспрямованість у роботі і ясність розуму залишилися тими ж. Коли Пастеру було тільки 46 років, він зробив найбільш коштовні для людства відкриття. Психологія творчості відноситься до тих категорій наук, у яких узагальнення дуже важкі, тому що індивідуальні творчі особливості видатних діячів можуть не укладатися в розповсюджені схеми. Хіба не викликає здивування, що вчений, що уже сам не може експериментувати і який тільки керує роботою своїх учнів, у віці сімдесятьох років, на схилі свого життя, робить саме видатне за усе своє життя відкриття - розробляє метод запобіжних щеплень проти сказу. Наукові заслуги Пастера одержують загальне визнання. У 1872 р. австрійський уряд присуджує йому премію за роботу про хвороби шовкопрядів. У 1873 р. він обирається у Французьку медичну академію й у тому ж році одержує золоту медаль Лондонського королівського суспільства. Французький уряд призначає йому національну дотацію.
Перші дослідження Пастера, що стосуються ролі мікроб як збудників хвороб, були присвячені Етіології сибірської виразки і септицемії. Однак тут доречно порушити хронологічний принцип і спочатку зупинитися на порівняно невеликій роботі, виконаної в розпал досліджень але сибірській виразці і визначила в значній мері весь наступний напрямок робіт Пастера. Мова йде про курячу холеру. Це епідемічне захворювання вивчене ним у 1879-1880 р. Він ізолював культуру збудника цієї хвороби, регулярно пересіваючи її на живильних середовищах завжди переконувався в тім, що введення цих бактерій курям неминуче викликало їхню смерть саме пізніше через два дні. Один раз обставини склалися так, що він не робив пересівання культури і вона простояла і термостаті й аеробних умовах тривалий час. Упорскування цієї культури мікроба не викликало загибелі птахів. Коли ж у Пастера знову була в руках вірулентна культура, він увів її як птахам, яким ніколи не вводилися ці бактерії, так і тим, яким уже впорскувалася раніше культура, що знаходилася в термостаті і не визнали їхньої загибелі. Результати цих досвідів виявилися трохи несподіваними. Усі кури, яким були введені бактерії, залишилися живі, ті ж, яким культура раніше не вводилася, незабаром загинули. Повторення досвідів дало ті ж результати. Ці, здавалось би дуже скромні по своїх результатах досліди дозволили Пастеру прийти до висновку, що:
1) Тривале збереження культури збудника курячої холери в термостаті при доступі повітря приводить до ослаблення її вірулентності;
2) попереднє введення ослабленої культури курям робить їх несприйнятливими до цієї хвороби.
Так народилася ідея про запобіжні щеплення, яка була потім використана Пастером у його наступних роботах з патогенними бактеріями. Важко переоцінити значення висновку, що був зроблений з цих спостережень. Був знайдений принцип, додатків якого стало реальним стосовно всіляких інфекцій. Відкрилися широкі перспективи для експериментальної зміни вірулентності в патогенних культур з метою одержати матеріал, необхідний для щеплень. Деякі сучасники Пастера всіляко підкреслювали "випадковий" характер відкриття, не розуміючи, що саме істотне полягає не і самім спостереженні, а геніальному умінні експериментатора узагальнити і передбачати.
Як уже вказувалося, перші дослідження Пастера по етіології хвороб були проведені із бацилою сибірської виразки. Уже до його робіт було відоме, що в крові тварин, що загинули від сибірської виразки, можна знайти бактерії, що мають палочковидну форму і розташовуються ланцюжок. Пастер, ізолювавши культуру, збудника сибірської виразки, переконався в тім, що її можна багато разів пересівати на таких живильних середовищах і довів, що якщо бактерії осядуть на дно судини, те прозора рідина, що знаходиться над ними, не має здатність викликати захворювання тому що вона не містить бактерій.
Установлений Пастером у його дослідженнях з курячою холерою принцип ослаблення вірулентності патогенних бактерій, дозволив йому провести аналогічні досліди із паличкою сибірської виразки. Цей мікроб утворював опори, і природно, що вводити в живий організм спори патоген-мікроба не мало змісту. Установивши, що при 42- 43 збудник сибірської виразки росте, але не утворить спор, Пастер надалі надійшов з ним точно таким образом, як зі збудником курячої холери, перебування культури різні терміни в термостаті, одержував мікроб, тією чи іншою мірою втративший вірулентність, але що зберіг імуногенність. Перевірка таких культур з'ясувала, що їхнє уведення твариною приводить до того, що останні вже не гинуть при прищеплені їм вірулентної культури. Після доповіді Пастера про це відкриття в Академії наук залишалися остання перевірка - масовий експеримент на сільськогосподарських тваринах у присутності комісії і щеплення, що цікавляться результатом, ветеринарів і медичних лікарів, а також широкої публіки. Така перевірка була здійснена 31 травня 1881р. на фермі в Пуйі-ле-Фор. Потрібно було бути абсолютно впевненим у результатах своїх досвідів, мати педантично працюючих помічників і велику витримку. Вони були покладені винятково лаконічно, ясні і дуже суворі у своєму змісту. Результати публічних іспитів були блискучими. Усі вівці, яким була вприснута вірулентна культура палички сибірської виразки, залишилися живі, ліс тварини, яким не були зроблені щеплення, загинули. Сприятлива дія щеплень бути доведено також на коровах. Незабаром цей метод одержав широке поширення в усьому світі, і захворювання сибірською виразкою сільськогосподарських тварин стало рідкістю.
Вивчаючи сибірську виразку, Пастер звернув увагу на існування "проклятих полів", на яких випас худоби звичайно закінчувався зараженням тварин сибірською виразкою. Він помітив, що звичайно в цих місцях закопували овець, що упали від цієї хвороби. Поверхня ґрунту бувала покрита невеликими купками землі - слідами перебування земляних хробаків. Пастер припустив, що земляні хробаки виходять на поверхню землі. Щеплення вмісту кишечнику земляних чорної, узятих у цій місцевості, морській свинці довела правильність його припущення, тому що свинка занедужала.
Роботи з курячої холери і сибірської виразки дозволили Пастеру в 1881 р. виступити в Лондоні на Міжнародному конгресі лікарів з доповіддю про щеплення при цих захворюваннях. Доповідь супроводжувалася великим успіхом, і ім'я Пастера сталася широко відомо в медичному світі.
У 1882 р. Пастеру виповнюється 60 років, і цю дату широко відзначили його друзі й учні. Привітальну мову на ювілеї вимовив відомий хімік Дюма - свідок перших успіхів Пастера. У тому ж році Пастер обирається у Французьку Академію.
Безперечно, що дослідження Пастера, привівші його до розробки методу запобіжних щеплень, не тільки заклали основи нової науки і імунології, але зробили можливим розвиток одного з найбільш важливих розділів профілактичної медицини. Однак перенесення цих даних на інші інфекційні хвороби утруднилося тим, що їхні збудники ще не були відкриті. Тому Пастер продовжував шукати мікробів, що викликають різні захворювання. Винятковий інтерес представило відкриття їм збудників гнійних процесів. Він виявляє в гної фурункула коковидні бактерії, що викликають фурункульоз, установлює, що причиною післяпологового сепсису є коки, що розташовуються ланцюжком (стрептокок), і переконується, що гнійні поразки кіст (остеомієліти) також викликаються гноєподібними коками. Пастер дійде висновку, що загальні збудники можуть бути в різних, але дуже близьких за своїм характером хвороб. Почате в зв'язку з його роботами широке застосування різних антисептичних речовин допомогло бороти зі збудниками гнійних процесів і різко знизило захворюваність серед населення. Досить зіставити статистичні дані про те, скількох жінок занедужувало і скільки гинуло від післяпологового сепсису до встановлення причин цього захворювання і після, щоб переконатись в значенні відкриття Пастера. Однак найвидатнішою роботою Пастера в області медичної мікробіології, безсумнівно, варто вважати його вивчення сказу, що закінчилося пропозицією антирабічних щеплень.
На початку їм було встановлено, що хоча слина скаженої тварини, уведена кроликам, і викликає їхня загибель, але вона настає набагато скоріше, ніж при сказі. Незабаром стало очевидним, що кролики гинуть від зараження мікробами, що містяться в слині і не мають відносини до сказу. Пастер приклав величезні зусилля для того, щоб знайти збудника сказу, але йому це не вдалося. Здавалося, уся подальша робота повинна бути припинена, однак ці невдачі не зупинили вченого, і вперше в історії медицини були проведені винятково широкі дослідження з вірусом сказу, про існування якого довідалися через багато років після того, як ці дослідження увінчалися успіхом. Робота з невидимим збудником задовго до виникнення вірусології як науки і блискуче рішення питання про щеплення при цій хворобі були доступні тільки генію.
Перевіряючи інфекційність мозку тварин, хворих сказом, Пастер знайшов, що зараження мозком дає набагато частіше позитивні результати, чим зараження слиною. Пізніше він переконався, що введення речовини мозку хворого тварини безпосередньо в мозок кролика приводить до значного скорочення інкубаційного періоду хвороби, а послідовні пасажи вірусу на кроликах дають можливість одержати вірус, що викликає захворювання вже через сім днів. Мозок хворого кролика, підвішений у скляній судині над їдким натром, поступово висихає й одночасно з цим, що міститься в ньому вірус слабшає. Повторне введення такого мозку у виді розтертої з фізіологічним розчином кашки здоровій тварині робить його несприйнятливим до сказу. Собаки, яким були зроблені ці щеплення, містилися в клітці разом зі скаженими собаками. Останні кусали щеплених тварин, але незважаючи на це жодне з них не занедужало сказом. Сказ - жахлива, але порівняно рідка в людини хвороба, тому було зовсім очевидним, що робити щеплення здоровим людям недоцільно, тому що мало шансів бути покусаною скаженою твариною. На цьому етапі досліджень у Пастера зародилася блискуча ідея скористатися тим, що при сказі звичайно буває дуже тривалий інкубаційний період. Він припустив, що, вводячи усе більш і більш сильний вірус покусанному тварині, можна одержати імунітет до того як вірус, що потрапив при укусі, пошириться по організму і викликає захворювання. Це припущення цілком підтвердилося. Собакам, вкушеним скаженою собакою, вводився растертий мозок кролика, що містить вірус. Спочатку впорскувався мозок, що сушився тривалий час, тобто ослабілий вірус, що містив, а потім мозок менш висушений, з більш активним вірусом. Ці експерименти з'ясували, що введення ослабленого вірусу сказу охороняє від захворювання собаку, покусану скаженою твариною. Задача була вирішена і був знайдений метод, що дозволив рятувати людей від болісної смерті. Поштовхом у даному випадку послужив приїзд у липні 1885 р. у Париж дев'ятирічного хлопчика Жозефа Мейстера, покусаного скаженою собакою. Він виявився першим, кому після великих сумнівів і коливань Пастер зробив щеплення проти сказу. Дослід увінчався повним успіхом - хлопчик не занедужав. 27 жовтня 1885 р. Пастер виступив в Академії наук з доповіддю про результати своїх досліджень по сказі. Доповідь зробила дуже велике враження і викликав овації на честь великого вченого.
Щеплення проти сказу не одержали відразу загального визнання, і багато представників офіційного медичного світу організували цькування, що принесла Пастеру багато гірких переживань. Однак це продовжувалося недовго. Незабаром у Париж направилися з усіх країн покусані скаженими тваринами. Надалі результати щеплень привели до того, що до Пастера з різних держав стали приїжджати лікарі для вивчення методу щеплень і готування вакцин. Повертаючи на батьківщину, вони організовували Пастерівські станції в себе. З Росії в Париж з цією метою приїжджали Н. Ф. Гамалія, а також Я. Ю. Бардах, і незабаром в Одесі і Петербурзі виникли станції, де вироблялися щеплення від сказу.
27 грудня 1892 р. Пастеру виповнилося сімдесят років. Ювілейне торжество придбало характер міжнародного ушановування. З різних країн приїхали делегати вчених, і видатний англійський хірург Лістер виголосив промову, у якій підкреслив значення праць Пастера для медицини. Після вітання син Пастера прочитав замість батька промову, що, як завжди, була глибокої по змісту і блискучої за формою. У цей день ювіляру була вручена велика золота медаль, на якій було вигравірувано: "Пастеру в день його сімдесятиріччя - вдячна наука і людство". В історії науки небагато випадків, стосовно яких такий напис був би тільки скромним визнанням дійсних заслуг ученого перед народами всіх країн світу.
Здоров'я Пастера надалі ще більше похитнулося, і 28 вересня 1895 р. він помер. Його порох спочиває в гробниці, що знаходиться в Пастерівському інституті. Вгорі над аркою, що веде в гробницю, короткий напис, цілком достатня для того, щоб вхідний міг перейнятися скорботою і схилитися перед пам'яттю геніального вченого, жагучого борця за нове і великого гуманіста: "Iqi repose Pasteur" - Тут спочиває Пастер.
Список використаної літератури
1. Венгрова І.В,і Горфін Д.В. “Історія розвитку медицини”.
2. Лушников А.Р. “Становлення медицини”.
3. Верхратський С.А., Історія медицини, - К., „Вища школа”, - 1974.
