Комахоїдні і рукокрилі ссавці. Морфологічні властивості ссавців. Ластоногі і китовидні ссавці. Непарнокопитні ссавці. Мавпи, як вищий підклас ссавців, ссавці і екологія, морфологічні ознаки системи травлення і кровообігу ссавців
„Комахоїдні і рукокрилі ссавці. Морфологічні властивості ссавців. Ластоногі і китовидні ссавці. Непарнокопитні ссавці. Мавпи, як вищий підклас ссавців, ссавці і екологія, морфологічні ознаки системи травлення і кровообігу ссавців.”
План
Комахоїдні і рукокрилі ссавці.
Морфологічні властивості ссавців.
Ластоногі і китовидні ссавці.
Непарнокопитні ссавці.
Мавпи, як вищий підклас ссавців.
Ссавці і екологія навколишнього середовища.
Морфологічні ознаки системи травлення і кровообігу ссавців.
Висновки.
Література
Ряд Комахоїдні об’єднує близько 900 видів плацентарних ссавців, які характеризуються рядом примітивних ознак: зуби слабко диференційовані, півкулі переднього мозку невеликі, без звивин. Передній відділ морди у багатьох видів видовжений у хоботок, нюх розвинений добре. Представники цього ряду – тварини дрібних і середніх розмірів, причому до них належать і найдрібніші види серед ссавців, наприклад карликова білозубка, тіло якої завдовжки близько 3,5 сантиметрів.
Комахоїдні освоїли різні середовища існування: наземне, грунт, водне. ДО цієї групи належать їжаки, землерийки, кроти, хохулі.
Їжаки – тварини, що мають голки, які є видозміненими волосками. Взимку їжаки впадають у сплячку. В Україні відомо два види їжаків: звичайний та вухастий. Останній вид трапляється у південно-східній частині країни.
Землерийки – дрібні тварини, зовні дещо схожі на мишей. В Україні відомо вісім видів землерийок, які поширені переважно в лісах. Землерийки, подібні до їжаків, знищують велику кількість шкідників сільського господарства. У землерийок є пахучі залози, які захищають їх від ворогів.
Кроти – типові мешканці грунту. В Україні поширений кріт звичайний, який риє у грунті складні системи підземних ходів, що здебільшого розташовані біля поверхні грунту.
Звичайна хохуля – дуже рідкісний звір, якого занесено до Червоної книги України, а також до Міжнародної Червоної книги. Хохуля веде напівводяний спосіб життя: гнізда влаштовує у норах, вихід із яких розташований під водою.
Ряд Рукокрилі – єдина серед ссавців група, пристосована до справжнього польоту. У тварин цього ряду між другим пальцем передніх кінцівок та тулубом утворюється складка шкіри, що тягнеться до верхівки хвоста і відіграє роль крила.
Пальці передньої кінцівки (крім першого) значно видовжені. Подібно до птахів у рукокрилих утворюється кіль, добре розвинена грудна мускулатура, яка забезпечує рух крила. Політ дуже маневрений. Рукокрилі ведуть нічний спосіб життя. Зір у них розвинений погано, проте добре розвинений слух. Більшість видів здатна до ехолокації. При цьому тварини з певним інтервалом (від 5 до 60 імпульсів на секунду) видають ультразвуки (Їхня частота – від 30 до 70 тис. герц). Ці ультразвуки відбиваються і вловлюються органи слуху тварини. Це надає можливості рукокрилим орієнтуватися під час польоту, а також здобувати їжу в повітрі. Навіть втративши зір, тварина завдяки ехолокації добре орієнтується у повітрі.
Вдень рукокрилі ховаються на горищах, у дуплах та в печерах. Взимку деякі види кажанів можуть здійснювати міграції. Інші впадають у сплячку.
Відомо близько 1000 видів, серед яких розрізняють криланів та кажанів.
Ряд Гризунів – найчисленніша група ссавців (близько 2000 видів, у фауні України – 40 видів). Це дрібні та середні за розмірами тварини (найбільший представник – водосвинка, яка живе у Південній Америці, завдовжки до 1,5 м, маса до 60 кг).
Гризуни характеризуються наявністю чотирьох різців (по два на кожній щелепі). Здатні швидко розмножуватися. Наприклад, за рік полівки можуть давати 7-8 приплодів, у середньому по 5 малят у кожному.
Всім відома білка звичайна, яка зустрічається у лісах. Вона живе у дуплах дерев чи у гніздах, які влаштовує на деревах. Живиться насінням хвойних, грибами та ягодами. Білка є об’єктом промислу, оскільки має цінне хутро.
Цікавим представником гризунів є дикобраз, спинна частина якого вкрита довгими голками. Живе у норах, трапляється Закавказзі та Середній Азії.
Цінним промисловим видом є бобер. Тварини цього виду живуть колоніями на річках, де будують характерні “боброві хатки”.
Соні – дрібні тварини, поширені у широколистяних лісах Європи та Азії. Сіра соня завдає шкоди садівництву, оскільки живиться плодами.
Цікавою групою є сліпаки. Вони ведуть підземний спосіб життя, створюючи складну систему ходів. Грунт риють за допомогою різців, а викидають його назовні за допомогою голови.
Іншим цінним хутровим звіром, акліматизованим в Україні є нутрія. Вона, як і ондатра, веде напівводяний спосіб життя. Батьківщина нутрії – Південна Америка. Людина споживає в їжу м’ясо нутрій.
Гризуни відіграють дуже важливу роль у природі та житті людини. Вони є основою живлення для багатьох хижих тварин, а м’ясо деяких видів може споживати в їжу людина.
Цінними хутровими звірами є білки, ондатри, нутрії. Останні два види людина розводить штучно на фермах. Багато видів гризунів, передусім миловидних, є шкідниками сільського господарства. Пацюки і миші можуть ушкоджувати запаси харчових продуктів.
Гризуни здатні переносити збудників багатьох небезпечних захворювань людини та свійських тварин (напр., чуми, туляремії, енцефаліту). Збудники цих захворювань передаються людині через укусу кровосисних членистоногих (напр., кліщів, бліх).
Гризуни – група ссавців, у раціоні яких переважає рослинна їжа. Через це за будовою їхні зуби подібні (добре розвинені різці та кутні зуби, різці ростуть і самозаточуються).
Ряд Ластоногі та китоподібні – це плацентарні ссавці, життя яких здебільшого (ластоногі) або повністю (китоподібні) пов’язане із водним середовищем. Кінцівки цих тварин перетворилися на ласти, форма тіла рибоподібна, добре розвинений підшкірний прошарок жиру, оскільки волосяний покрив цих тварин більш або менш редукований.
Ластоногі проводять більшу частину життя у воді, на сушу виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Волосяний покрив цих тварин частково редукований, але підшкірний прошарок жиру значно розвинений. Більшість видів не має зовнішньої раковини вуха, але слух у ластоногих розвинений добре, деякі види здатні до ехолокації. У фауні України трапляється тюлень-монах. Цей вид поширений у Чорному та Середземному морях та деяких частинах Атлантичного океану, зокрема біля узбережжя Терції, Греції, Болгарії. Біля берегів України тюлень-монах зустрічається дуже рідко.
Ластоногі – промислові тварини, які цінуються за їхнє хутро (напр., котики, тюлені, особливо їхні новонароджені, хутро яких більше, нерпи). Людина також використовує їхнє м’ясо, жир.
Найбільші розміри серед ластоногих мають морські котики, поширені у північних морях Тихого океану (тіло завдовжки до 4м, маса до 2 т). Масивні ікла їхньої верхньої щелепи народи Півночі використовують для виготовлення декоративних виробів.
Китоподібні. На відміну від ластоногих, китоподібні повністю перейшли до водного способу життя, Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання. Гинуть, оскільки самостійно повернутися до води не здатні. Їхні передні кінцівки в процесі еволюції перетворилися на ласти, від задніх кінцівок залишилися лише рудименти тазового поясу. Але є шкірна складка на хвості, яка виконує функції хвостового плавця. Шкіра китоподібних гола і майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком. Товщина цього прошарку в деяких представників може перевищувати 50 сантиметрів. Легені мають великий об’єм (у синього кита – до 14000 л), що надає змоги тваринам тривалий час (від 15 хвилин до однієї години) знаходитися під водою. Ніздрі у зв’язку із водним способом життя зсунуті на тім’я. Вони відкриваються лише при диханні (вдих – видих), решту часу ніздрі закриті клапанами. У прохолодну погоду повітря, яке видихається, конденсується у повітрі, утворюючи фонтан – своєрідну “візитну картку” китів.
Ластоногі і витоподібні – тварини, пристосовані до існування у водному середовищі (обтічна форма тіла, перетворення кінцівок на ласти, редукований волосяний покрив, добре розвинений жировий прошарок).
Серед ластоногих і китоподібних є багато промислових видів (напр., тюлені, нерпа, котики, синій кит). У зв’язку з інтенсивним промислом багато видів морських ссавців потребують охорони.
Ряд Непарнокопитні — великі тварини з непарним числом пальців на кінцівках. У більшості з них по одному розвиненому пальцеві; у тапірів на передніх ногах по 4 пальці, а на задніх — по 3). На пальцях є масивні копита. Шлунок у непарнокопитних однокамерний. Перетравлюванню їжі сприяють симбіотичні бактерії, які містяться у товстому відділі кишечнику. До непарно-копитних належать коні, осли, зебри, носороги та тапіри. Відомо 16 існуючих видів. З диких коней зберігся лише кінь Пржевальського (в Україні у заповіднику Асканія Нова). У Бадхизькому заповіднику (Туркменія) зберігся кулан, якого занесено до Міжнародної Червоної книги. Кулани, які колись зустрічалися і в Україні, зараз реакліматизовані на о. Бірючий в Азовському морі.
До цього ряду належать найбільш високоорганізовані ссавці, в тому числі й людина. Примати – древні або надземні тварини середньої величини. Для мавп характерний розвиток півкуль головного мозку, кора яких утворює складну систему звивин і борозен. Мавпи мають на пальцях плоскі нігті, волосяний покрив розвинений значно гірше, ніж у напівмавп. У людиноподібних мавп лицьовий відділ голови мало вкритий волоссям, а вуха, долоні і підошви зовсім голі. Перехідні кінцівки довгі і краще розвинені, ніж задні. Зубів 32. Є 4 групи крові. Користуються складною звуковою локацією. Добре розвинена міміка і жестикуляція. Можуть передавати різний емоційних стан. Мають хорошу пам’ять. На грудях одна пара молочних залоз. Їжа в основному рослинна, але серед мавп є і комахоїдні види.
До людиноподібних мавп належать орангутанг, шимпанзе, горила.
Примари поділяються на два підряди: Широконосі і Вузько носі мавпи. До широконосих належать в основному деревні тварини, такі як іграшки, капуцини, ревуни та ін. Живуть в Центральній і Південній Америці і Південній Азії. Представниками їх є гібони і людиноподібні мавпи.До підряду вищі примати належить і людина розумна – Homo sapiens, якій у минулому передувало кілька видів людей: австралопітек, пітекантроп, синантроп, неандерталець. Становлення людини розумної було пов’язано із розвитком трудової діяльності, членороздільної мови і виникненням суспільства.
Практичне значення приматів полягає в тому, що їх використовують для медичних та біологічних експериментів, оскільки багато фізіологічних процесів, що відбувається в організмі мавп, подібні до таких що є в організмі людини.
Ссавці і екологія навколишнього середовища.
Поширення ссавців. Завдяки теплокровності і високому рівню організації ссавці дуже поширились по Землі від тропіків до високих широт. На узбережжі Антарктиди зустрічаються тюле-ні; до Північного полюса проникають ластоногі і китоподібні. В Арктиці поширені білі ведмеді, проникають сюди песці, північ-ні олені. У цих звірів добре виражена здатність до терморегуля-ції. Вони можуть підтримувати температуру свого тіла на 80 °С вище від температури навколишнього середовища. Від холоду на-земних ссавців захищає тепле хутро, водних — добре розвинений шар підшкірного жиру. Крім того, у несприятливий період року вони мігрують у південніші райони. Багато видів ссавців присто-сувалось до життя у пустинях (верблюди, тушканчики, піщані ховрахи, каракали та ін.). Витримувати високу температуру пу-стинь і до того ж тривалий час обходитися без води (до 17 днів під пекучим сонцем) можуть верблюди; двогорбий (поширений у Центральній Азії; у Монголії зберігся у дикому стані) та особ-ливо одногорбий (зустрічається у Малій Азії, Індії, Африці, Ара-вії.
Абіотичні фактори. Більшість ссавців, як теплокровні тварини, можуть витримувати значні коливання температури. Так, заєць-біляк у Якутії живе в умовах, де річна амплітуда температур становить 103°С (взимку до —68°С, а влітку до +35 °С). Еври-термними видами є також вовк, лисиця, білка та багато інших. Разом з тим людиноподібні мавпи, носороги, тапіри можуть жити при високій і відносно постійній температурі.
Світло має менше значення у житті звірів, ніж птахів. Серед них є багато нічних і сутінкових (рукокрилі, багато хижаків, гри-зунів та ін.). Освітленість впливає на линяння, зміну забарвлен-ня хутра. Із збільшенням тривалості світлового дня світлішим стає забарвлення хутра у песців, соболів, норок.
Вплив біотичних факторів на ссавців пов'язаний насамперед з живленням. Багато ссавців живляться рослинною їжею. Траво-їдними є парнокопитні, непарнокопитні, із гризунів — полівки, ба-баки; плодоїдними — напівмавпи, деякі мавпи, крилани; насін-ням живляться білки, бурундуки, миші. Рослиноїдні ссавці мають ряд адаптацій до живлення рослинною їжею: у парнокопитних добре розвинені м'ясисті губи і язик для захоплення трави; у гри-зунів, зайцеподібних — різці; кутні зуби у них мають широку жуйну поверхню. Кишки у рослиноїдних ссавців довгі. В окремих із них добре розвинена сліпа кишка (зайцеподібні, гризуни, не-парнокопитні), в інших ускладнився шлунок (жуйні).
Рослини використовуються ссавцями також як будівельний матеріал для гнізд, служать місцем схованок та тимчасового захисту.
Є група всеїдних ссавців, що живляться як рослинною, так і тваринною їжею (бурий ведмідь, дикий кабан, єнотовидний соба-ка, пацюк, борсук, єнот).
Взаємозв'язки типу «хижак — жертва» існують і між окремими видами ссавців (лисиця-мишовидні гризуни, вовк-заєць, тигр-олень та ін.). У жертв виникли пристосування до виживання: за-хисне забарвлення, здатність до швидкого бігу, затаювання та ін.
У деяких ссавців спостерігаються симбіотичні зв'язки з інши-ми тваринами. Так, на спинах слонів, носорогів, буйволів часто можна бачити єгипетських і білих чапель, які відшукують у них і поїдають кліщів та інших паразитів.
Ускладнюються і внутрішньовидові взаємозв'язки ссавців та їхня популяційна організація. Звірі, які живуть у норах або ко-ристуються постійними схованками, ведуть поодинокий або сімей-ний спосіб життя. Вони займають певну ділянку, яку захищають від вторгнення чужаків (представники рядів Гризуни, Комахоїд-ні, Хижаки). Крупні ссавці, що ведуть кочовий спосіб життя, утворюють зграї, стада. Об'єднання в групи копитних сприяє кра-щому захисту від ворогів. Великі копитні при нападанні хижаків утворюють колективну оборону. Молодняк скупчується всередині, а дорослі тварини розміщуються по колу, повернувшись до воро-га рогами. Для хижаків (наприклад, вовків) характер-не колективне полювання. Окремі члени зграї гонять здобич, інші намагаються перерізати їй шлях або ж нападають із засідки. Сильно розвинена взаємодопомога у дельфінів, які допомагають пораненому індивіду, турбуються про самку під час народження маляти (підтримують її з боків, виштовхують маля з води, щоб воно вдихнуло повітря).
Деякі ссавці (бабаки, ховрахи, пищухи та ш.) живуть коло-ніями у місцях із достатньою кількістю кормів. Це забезпечує також кращі можливості для виявлення небезпеки з боку хижаків.
Багаторічні біологічні цикли. Для багатьох ссавців (насампе-ред гризунів, зайцеподібних, деяких хижаків та копитних) харак-терні коливання чисельності, які періодично повторюються через кілька років. Так, у білки цикл зміни чисельності становить 4—7 років (залежно від місцевості), у песця — 3—4 роки, північно-го оленя — від 10 до 20 років. Отже, періодично чисельність осо-бин того або іншого виду досягає свого «апогею». Так, у роки «мишиної напасті» на 1 га площі землі буває 20—ЗО тис. нір полі-вок. В інші роки кількість нір може сходити нанівець.
Причини коливань чисельності різноманітні і не до кінця ще вивчені. Однією із найістотніших серед них є зміна кількості кор-мів та їх доступність. Наприклад, відразу за неврожаєм хвойних дерев зменшується чисельність білки. Подібна залежність чисель-ності від зміни кормової бази спостерігається у песця, лисиці, горностая та інших звірів. У видів, кормова база яких залишає-ться з року в рік більш-менш постійною, коливання чисельності зумовлюються насамперед епізоотіями — інфекційними захворю-ваннями. Періодичні спалахи епізоотій спостерігаються у зайців, ондатр, водяних пацюків та ін. Природа епізоотій різноманітна: це можуть бути глистяні інвазії, кокцидіоз, туляремія.
Впливають на чисельність ссавців і аномалії погоди. Глибокі сніги періодично спричинюють масову загибель кабанів, козуль, сайгаків, зайців-русаків.
Встановлено також внутрішньопопуляційні механізми регулю-вання чисельності: при високій щільності популяцій зменшується кількість звірків, що беруть участь у розмноженні, а також ве-личина виводка. Залежно від рівня чисельності змінюється і швидкість статевого дозрівання. Так, при високій чисельності гренландського тюленя статевозрілими ставало у шестирічному віці 50 % самок і лише у восьмирічному — всі 100 %. При надмір-ному розрідженні популяцій у результаті надпромислу уже в чо-тири роки дозрівало 50% самок, а до шести років — усі 100%..
Вивчення коливань чисельності дає змогу організувати бороть-бу з масовими шкідниками та планувати добування промислових видів.
Морфологічні ознаки системи травлення і кровообігу у ссавців.
Органи травлення розпочинаються ротовим, оточеним губами, що служать для захоплення їжі. У ротовій порожнині розташовані язик, на поверхні якого знаходяться смакові сосочки, і зуби. Зуби сидять в альвеолах; вони диференційовані на різці, ікла, передкутні та справжньокутні. Різці служать для відкушування чи обгризання їжі, кутні є для її розжовування. Інколи звірі умертвляють здобич, розривають її. Зубна система ссавців залежить від способу їх живлення. У молодому віці у них функціонують молочні зуби; пізніше вони замінюються постійними. У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз, секрет яких змочує їжу; фермент птіалін, що є в слині, розщеплює крохмаль на цукор. По справжньому їжа надходить у шлунок, що здебільшого має вад відділи: розширений кардіальний та звужений пілоричний. Стінки шлунка виділяють шлунковий сік, який містить соляну кислоту, пепсин, ліпозу. У жуйних копитних шлунок складається із чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки і сичуга. Перші три відділи позбавлені травних залоз; їх населяють бактерії – симбіонти, під дією яких відбувається процес бродіння рослинно рої їжі, Лише в сичу зі їжа перетравлюється.
У тонких кишках відбувається основне перетравлення їжі. У товстій і особливо сліпій кишках за участю симбіонтів груба їжа зброджується і розкладається насамперед рослинна клітковина. У прямій кишці всмоктується вода інформуються калові маси.
Диференціація зубів і травного тракту, наявність різноманітних травних залоз значно інтенсифікували процес травлення і засвоєння їжі у звірів.
Кровоносна система ссавців досконала. Серце чотирикамерне. Від лівого шлуночка відходить одна дуга аорти, яка повертає вліво. Вона продовжується у спинну аорту, що тягнеться вздовж хребта. Отже, у ссавців, як і в птахів, до органів іде артеріальна кров. Венозна кров від переднього відділу тіла збирається у передні порожнисті вени, від заднього і середнього – у задню порожнисту вену. Наявна ворітна система печінка. Мале коло кровообігу подібне до такого як у птахів. Еритроцити крові без’ядерні, дуже малі, в 1 мм3 крові їх буває до 8,4 млн. Завдяки цьому загальна поверхня еритроцитів дуже велика, що значно збільшує їхню кисневу ємність.
Інтенсивний обмін речовин і система терморегуляції забезпечують порівняно високу і сталу температуру тіла у ссавців (до 39оС). У терморегуляції важливу роль відіграють волосяний покрив та потові залози (при випаровуванні тому з поверхні тіла організм охолоджується).
Висновки
Ряд Комахоїдні об’єднує близько 900 видів плацентарних ссавців, які характеризуються рядом примітивних ознак.
Ряд Рукокрилі – єдина серед ссавців група, пристосована до справжнього польоту.
Ластоногі проводять більшу частину життя у воді, на сушу виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння.
На відміну від ластоногих, китоподібні повністю перейшли до водного способу життя.
Ряд Непарнокопитні — великі тварини з непарним числом пальців на кінцівках.
Примати – древні або надземні тварини середньої величини.
Деякі ссавці (бабаки, ховрахи, пищухи та ш.) живуть коло-ніями у місцях із достатньою кількістю кормів.
Органи травлення розпочинаються ротовим, оточеним губами, що служать для захоплення їжі.
Зубна система ссавців залежить від способу їх живлення.
Кровоносна система ссавців досконала. Серце чотирикамерне.
Література:
1. Г.В. Ковальчук. Зоологія з основами екології.
2. А.Ф. Сеник, О.П. Кулаківська. Зоологія з основами екології.
3. А.О.Слюсарів, Є.Є. Федосова. Біологія, ботаніка, зоологія.
4. Роберт Дей Аллен / Наука про життя. – Москва „Просвіта”, 1981.
5. К.М.Ситник, В.О.Топачевський Біологічний словник. – К; 1986.
6. А.М.Охріменко, Е.В.Шухова / Хрестоматія із зоології. – Київ „Радянська школа”, 1988.
7. Ю.Г.Вервес, П.Г.Балан, В.В,Серебряков / Зоологія. – Київ „Генеза”, 1996
8. П.Кемп, К.Армс / Введення в філологію. – Москва „Світ”, 1988.
План
Комахоїдні і рукокрилі ссавці.
Морфологічні властивості ссавців.
Ластоногі і китовидні ссавці.
Непарнокопитні ссавці.
Мавпи, як вищий підклас ссавців.
Ссавці і екологія навколишнього середовища.
Морфологічні ознаки системи травлення і кровообігу ссавців.
Висновки.
Література
Ряд Комахоїдні об’єднує близько 900 видів плацентарних ссавців, які характеризуються рядом примітивних ознак: зуби слабко диференційовані, півкулі переднього мозку невеликі, без звивин. Передній відділ морди у багатьох видів видовжений у хоботок, нюх розвинений добре. Представники цього ряду – тварини дрібних і середніх розмірів, причому до них належать і найдрібніші види серед ссавців, наприклад карликова білозубка, тіло якої завдовжки близько 3,5 сантиметрів.
Комахоїдні освоїли різні середовища існування: наземне, грунт, водне. ДО цієї групи належать їжаки, землерийки, кроти, хохулі.
Їжаки – тварини, що мають голки, які є видозміненими волосками. Взимку їжаки впадають у сплячку. В Україні відомо два види їжаків: звичайний та вухастий. Останній вид трапляється у південно-східній частині країни.
Землерийки – дрібні тварини, зовні дещо схожі на мишей. В Україні відомо вісім видів землерийок, які поширені переважно в лісах. Землерийки, подібні до їжаків, знищують велику кількість шкідників сільського господарства. У землерийок є пахучі залози, які захищають їх від ворогів.
Кроти – типові мешканці грунту. В Україні поширений кріт звичайний, який риє у грунті складні системи підземних ходів, що здебільшого розташовані біля поверхні грунту.
Звичайна хохуля – дуже рідкісний звір, якого занесено до Червоної книги України, а також до Міжнародної Червоної книги. Хохуля веде напівводяний спосіб життя: гнізда влаштовує у норах, вихід із яких розташований під водою.
Ряд Рукокрилі – єдина серед ссавців група, пристосована до справжнього польоту. У тварин цього ряду між другим пальцем передніх кінцівок та тулубом утворюється складка шкіри, що тягнеться до верхівки хвоста і відіграє роль крила.
Пальці передньої кінцівки (крім першого) значно видовжені. Подібно до птахів у рукокрилих утворюється кіль, добре розвинена грудна мускулатура, яка забезпечує рух крила. Політ дуже маневрений. Рукокрилі ведуть нічний спосіб життя. Зір у них розвинений погано, проте добре розвинений слух. Більшість видів здатна до ехолокації. При цьому тварини з певним інтервалом (від 5 до 60 імпульсів на секунду) видають ультразвуки (Їхня частота – від 30 до 70 тис. герц). Ці ультразвуки відбиваються і вловлюються органи слуху тварини. Це надає можливості рукокрилим орієнтуватися під час польоту, а також здобувати їжу в повітрі. Навіть втративши зір, тварина завдяки ехолокації добре орієнтується у повітрі.
Вдень рукокрилі ховаються на горищах, у дуплах та в печерах. Взимку деякі види кажанів можуть здійснювати міграції. Інші впадають у сплячку.
Відомо близько 1000 видів, серед яких розрізняють криланів та кажанів.
Ряд Гризунів – найчисленніша група ссавців (близько 2000 видів, у фауні України – 40 видів). Це дрібні та середні за розмірами тварини (найбільший представник – водосвинка, яка живе у Південній Америці, завдовжки до 1,5 м, маса до 60 кг).
Гризуни характеризуються наявністю чотирьох різців (по два на кожній щелепі). Здатні швидко розмножуватися. Наприклад, за рік полівки можуть давати 7-8 приплодів, у середньому по 5 малят у кожному.
Всім відома білка звичайна, яка зустрічається у лісах. Вона живе у дуплах дерев чи у гніздах, які влаштовує на деревах. Живиться насінням хвойних, грибами та ягодами. Білка є об’єктом промислу, оскільки має цінне хутро.
Цікавим представником гризунів є дикобраз, спинна частина якого вкрита довгими голками. Живе у норах, трапляється Закавказзі та Середній Азії.
Цінним промисловим видом є бобер. Тварини цього виду живуть колоніями на річках, де будують характерні “боброві хатки”.
Соні – дрібні тварини, поширені у широколистяних лісах Європи та Азії. Сіра соня завдає шкоди садівництву, оскільки живиться плодами.
Цікавою групою є сліпаки. Вони ведуть підземний спосіб життя, створюючи складну систему ходів. Грунт риють за допомогою різців, а викидають його назовні за допомогою голови.
Іншим цінним хутровим звіром, акліматизованим в Україні є нутрія. Вона, як і ондатра, веде напівводяний спосіб життя. Батьківщина нутрії – Південна Америка. Людина споживає в їжу м’ясо нутрій.
Гризуни відіграють дуже важливу роль у природі та житті людини. Вони є основою живлення для багатьох хижих тварин, а м’ясо деяких видів може споживати в їжу людина.
Цінними хутровими звірами є білки, ондатри, нутрії. Останні два види людина розводить штучно на фермах. Багато видів гризунів, передусім миловидних, є шкідниками сільського господарства. Пацюки і миші можуть ушкоджувати запаси харчових продуктів.
Гризуни здатні переносити збудників багатьох небезпечних захворювань людини та свійських тварин (напр., чуми, туляремії, енцефаліту). Збудники цих захворювань передаються людині через укусу кровосисних членистоногих (напр., кліщів, бліх).
Гризуни – група ссавців, у раціоні яких переважає рослинна їжа. Через це за будовою їхні зуби подібні (добре розвинені різці та кутні зуби, різці ростуть і самозаточуються).
Ряд Ластоногі та китоподібні – це плацентарні ссавці, життя яких здебільшого (ластоногі) або повністю (китоподібні) пов’язане із водним середовищем. Кінцівки цих тварин перетворилися на ласти, форма тіла рибоподібна, добре розвинений підшкірний прошарок жиру, оскільки волосяний покрив цих тварин більш або менш редукований.
Ластоногі проводять більшу частину життя у воді, на сушу виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Волосяний покрив цих тварин частково редукований, але підшкірний прошарок жиру значно розвинений. Більшість видів не має зовнішньої раковини вуха, але слух у ластоногих розвинений добре, деякі види здатні до ехолокації. У фауні України трапляється тюлень-монах. Цей вид поширений у Чорному та Середземному морях та деяких частинах Атлантичного океану, зокрема біля узбережжя Терції, Греції, Болгарії. Біля берегів України тюлень-монах зустрічається дуже рідко.
Ластоногі – промислові тварини, які цінуються за їхнє хутро (напр., котики, тюлені, особливо їхні новонароджені, хутро яких більше, нерпи). Людина також використовує їхнє м’ясо, жир.
Найбільші розміри серед ластоногих мають морські котики, поширені у північних морях Тихого океану (тіло завдовжки до 4м, маса до 2 т). Масивні ікла їхньої верхньої щелепи народи Півночі використовують для виготовлення декоративних виробів.
Китоподібні. На відміну від ластоногих, китоподібні повністю перейшли до водного способу життя, Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання. Гинуть, оскільки самостійно повернутися до води не здатні. Їхні передні кінцівки в процесі еволюції перетворилися на ласти, від задніх кінцівок залишилися лише рудименти тазового поясу. Але є шкірна складка на хвості, яка виконує функції хвостового плавця. Шкіра китоподібних гола і майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком. Товщина цього прошарку в деяких представників може перевищувати 50 сантиметрів. Легені мають великий об’єм (у синього кита – до 14000 л), що надає змоги тваринам тривалий час (від 15 хвилин до однієї години) знаходитися під водою. Ніздрі у зв’язку із водним способом життя зсунуті на тім’я. Вони відкриваються лише при диханні (вдих – видих), решту часу ніздрі закриті клапанами. У прохолодну погоду повітря, яке видихається, конденсується у повітрі, утворюючи фонтан – своєрідну “візитну картку” китів.
Ластоногі і витоподібні – тварини, пристосовані до існування у водному середовищі (обтічна форма тіла, перетворення кінцівок на ласти, редукований волосяний покрив, добре розвинений жировий прошарок).
Серед ластоногих і китоподібних є багато промислових видів (напр., тюлені, нерпа, котики, синій кит). У зв’язку з інтенсивним промислом багато видів морських ссавців потребують охорони.
Ряд Непарнокопитні — великі тварини з непарним числом пальців на кінцівках. У більшості з них по одному розвиненому пальцеві; у тапірів на передніх ногах по 4 пальці, а на задніх — по 3). На пальцях є масивні копита. Шлунок у непарнокопитних однокамерний. Перетравлюванню їжі сприяють симбіотичні бактерії, які містяться у товстому відділі кишечнику. До непарно-копитних належать коні, осли, зебри, носороги та тапіри. Відомо 16 існуючих видів. З диких коней зберігся лише кінь Пржевальського (в Україні у заповіднику Асканія Нова). У Бадхизькому заповіднику (Туркменія) зберігся кулан, якого занесено до Міжнародної Червоної книги. Кулани, які колись зустрічалися і в Україні, зараз реакліматизовані на о. Бірючий в Азовському морі.
До цього ряду належать найбільш високоорганізовані ссавці, в тому числі й людина. Примати – древні або надземні тварини середньої величини. Для мавп характерний розвиток півкуль головного мозку, кора яких утворює складну систему звивин і борозен. Мавпи мають на пальцях плоскі нігті, волосяний покрив розвинений значно гірше, ніж у напівмавп. У людиноподібних мавп лицьовий відділ голови мало вкритий волоссям, а вуха, долоні і підошви зовсім голі. Перехідні кінцівки довгі і краще розвинені, ніж задні. Зубів 32. Є 4 групи крові. Користуються складною звуковою локацією. Добре розвинена міміка і жестикуляція. Можуть передавати різний емоційних стан. Мають хорошу пам’ять. На грудях одна пара молочних залоз. Їжа в основному рослинна, але серед мавп є і комахоїдні види.
До людиноподібних мавп належать орангутанг, шимпанзе, горила.
Примари поділяються на два підряди: Широконосі і Вузько носі мавпи. До широконосих належать в основному деревні тварини, такі як іграшки, капуцини, ревуни та ін. Живуть в Центральній і Південній Америці і Південній Азії. Представниками їх є гібони і людиноподібні мавпи.До підряду вищі примати належить і людина розумна – Homo sapiens, якій у минулому передувало кілька видів людей: австралопітек, пітекантроп, синантроп, неандерталець. Становлення людини розумної було пов’язано із розвитком трудової діяльності, членороздільної мови і виникненням суспільства.
Практичне значення приматів полягає в тому, що їх використовують для медичних та біологічних експериментів, оскільки багато фізіологічних процесів, що відбувається в організмі мавп, подібні до таких що є в організмі людини.
Ссавці і екологія навколишнього середовища.
Поширення ссавців. Завдяки теплокровності і високому рівню організації ссавці дуже поширились по Землі від тропіків до високих широт. На узбережжі Антарктиди зустрічаються тюле-ні; до Північного полюса проникають ластоногі і китоподібні. В Арктиці поширені білі ведмеді, проникають сюди песці, північ-ні олені. У цих звірів добре виражена здатність до терморегуля-ції. Вони можуть підтримувати температуру свого тіла на 80 °С вище від температури навколишнього середовища. Від холоду на-земних ссавців захищає тепле хутро, водних — добре розвинений шар підшкірного жиру. Крім того, у несприятливий період року вони мігрують у південніші райони. Багато видів ссавців присто-сувалось до життя у пустинях (верблюди, тушканчики, піщані ховрахи, каракали та ін.). Витримувати високу температуру пу-стинь і до того ж тривалий час обходитися без води (до 17 днів під пекучим сонцем) можуть верблюди; двогорбий (поширений у Центральній Азії; у Монголії зберігся у дикому стані) та особ-ливо одногорбий (зустрічається у Малій Азії, Індії, Африці, Ара-вії.
Абіотичні фактори. Більшість ссавців, як теплокровні тварини, можуть витримувати значні коливання температури. Так, заєць-біляк у Якутії живе в умовах, де річна амплітуда температур становить 103°С (взимку до —68°С, а влітку до +35 °С). Еври-термними видами є також вовк, лисиця, білка та багато інших. Разом з тим людиноподібні мавпи, носороги, тапіри можуть жити при високій і відносно постійній температурі.
Світло має менше значення у житті звірів, ніж птахів. Серед них є багато нічних і сутінкових (рукокрилі, багато хижаків, гри-зунів та ін.). Освітленість впливає на линяння, зміну забарвлен-ня хутра. Із збільшенням тривалості світлового дня світлішим стає забарвлення хутра у песців, соболів, норок.
Вплив біотичних факторів на ссавців пов'язаний насамперед з живленням. Багато ссавців живляться рослинною їжею. Траво-їдними є парнокопитні, непарнокопитні, із гризунів — полівки, ба-баки; плодоїдними — напівмавпи, деякі мавпи, крилани; насін-ням живляться білки, бурундуки, миші. Рослиноїдні ссавці мають ряд адаптацій до живлення рослинною їжею: у парнокопитних добре розвинені м'ясисті губи і язик для захоплення трави; у гри-зунів, зайцеподібних — різці; кутні зуби у них мають широку жуйну поверхню. Кишки у рослиноїдних ссавців довгі. В окремих із них добре розвинена сліпа кишка (зайцеподібні, гризуни, не-парнокопитні), в інших ускладнився шлунок (жуйні).
Рослини використовуються ссавцями також як будівельний матеріал для гнізд, служать місцем схованок та тимчасового захисту.
Є група всеїдних ссавців, що живляться як рослинною, так і тваринною їжею (бурий ведмідь, дикий кабан, єнотовидний соба-ка, пацюк, борсук, єнот).
Взаємозв'язки типу «хижак — жертва» існують і між окремими видами ссавців (лисиця-мишовидні гризуни, вовк-заєць, тигр-олень та ін.). У жертв виникли пристосування до виживання: за-хисне забарвлення, здатність до швидкого бігу, затаювання та ін.
У деяких ссавців спостерігаються симбіотичні зв'язки з інши-ми тваринами. Так, на спинах слонів, носорогів, буйволів часто можна бачити єгипетських і білих чапель, які відшукують у них і поїдають кліщів та інших паразитів.
Ускладнюються і внутрішньовидові взаємозв'язки ссавців та їхня популяційна організація. Звірі, які живуть у норах або ко-ристуються постійними схованками, ведуть поодинокий або сімей-ний спосіб життя. Вони займають певну ділянку, яку захищають від вторгнення чужаків (представники рядів Гризуни, Комахоїд-ні, Хижаки). Крупні ссавці, що ведуть кочовий спосіб життя, утворюють зграї, стада. Об'єднання в групи копитних сприяє кра-щому захисту від ворогів. Великі копитні при нападанні хижаків утворюють колективну оборону. Молодняк скупчується всередині, а дорослі тварини розміщуються по колу, повернувшись до воро-га рогами. Для хижаків (наприклад, вовків) характер-не колективне полювання. Окремі члени зграї гонять здобич, інші намагаються перерізати їй шлях або ж нападають із засідки. Сильно розвинена взаємодопомога у дельфінів, які допомагають пораненому індивіду, турбуються про самку під час народження маляти (підтримують її з боків, виштовхують маля з води, щоб воно вдихнуло повітря).
Деякі ссавці (бабаки, ховрахи, пищухи та ш.) живуть коло-ніями у місцях із достатньою кількістю кормів. Це забезпечує також кращі можливості для виявлення небезпеки з боку хижаків.
Багаторічні біологічні цикли. Для багатьох ссавців (насампе-ред гризунів, зайцеподібних, деяких хижаків та копитних) харак-терні коливання чисельності, які періодично повторюються через кілька років. Так, у білки цикл зміни чисельності становить 4—7 років (залежно від місцевості), у песця — 3—4 роки, північно-го оленя — від 10 до 20 років. Отже, періодично чисельність осо-бин того або іншого виду досягає свого «апогею». Так, у роки «мишиної напасті» на 1 га площі землі буває 20—ЗО тис. нір полі-вок. В інші роки кількість нір може сходити нанівець.
Причини коливань чисельності різноманітні і не до кінця ще вивчені. Однією із найістотніших серед них є зміна кількості кор-мів та їх доступність. Наприклад, відразу за неврожаєм хвойних дерев зменшується чисельність білки. Подібна залежність чисель-ності від зміни кормової бази спостерігається у песця, лисиці, горностая та інших звірів. У видів, кормова база яких залишає-ться з року в рік більш-менш постійною, коливання чисельності зумовлюються насамперед епізоотіями — інфекційними захворю-ваннями. Періодичні спалахи епізоотій спостерігаються у зайців, ондатр, водяних пацюків та ін. Природа епізоотій різноманітна: це можуть бути глистяні інвазії, кокцидіоз, туляремія.
Впливають на чисельність ссавців і аномалії погоди. Глибокі сніги періодично спричинюють масову загибель кабанів, козуль, сайгаків, зайців-русаків.
Встановлено також внутрішньопопуляційні механізми регулю-вання чисельності: при високій щільності популяцій зменшується кількість звірків, що беруть участь у розмноженні, а також ве-личина виводка. Залежно від рівня чисельності змінюється і швидкість статевого дозрівання. Так, при високій чисельності гренландського тюленя статевозрілими ставало у шестирічному віці 50 % самок і лише у восьмирічному — всі 100 %. При надмір-ному розрідженні популяцій у результаті надпромислу уже в чо-тири роки дозрівало 50% самок, а до шести років — усі 100%..
Вивчення коливань чисельності дає змогу організувати бороть-бу з масовими шкідниками та планувати добування промислових видів.
Морфологічні ознаки системи травлення і кровообігу у ссавців.
Органи травлення розпочинаються ротовим, оточеним губами, що служать для захоплення їжі. У ротовій порожнині розташовані язик, на поверхні якого знаходяться смакові сосочки, і зуби. Зуби сидять в альвеолах; вони диференційовані на різці, ікла, передкутні та справжньокутні. Різці служать для відкушування чи обгризання їжі, кутні є для її розжовування. Інколи звірі умертвляють здобич, розривають її. Зубна система ссавців залежить від способу їх живлення. У молодому віці у них функціонують молочні зуби; пізніше вони замінюються постійними. У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз, секрет яких змочує їжу; фермент птіалін, що є в слині, розщеплює крохмаль на цукор. По справжньому їжа надходить у шлунок, що здебільшого має вад відділи: розширений кардіальний та звужений пілоричний. Стінки шлунка виділяють шлунковий сік, який містить соляну кислоту, пепсин, ліпозу. У жуйних копитних шлунок складається із чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки і сичуга. Перші три відділи позбавлені травних залоз; їх населяють бактерії – симбіонти, під дією яких відбувається процес бродіння рослинно рої їжі, Лише в сичу зі їжа перетравлюється.
У тонких кишках відбувається основне перетравлення їжі. У товстій і особливо сліпій кишках за участю симбіонтів груба їжа зброджується і розкладається насамперед рослинна клітковина. У прямій кишці всмоктується вода інформуються калові маси.
Диференціація зубів і травного тракту, наявність різноманітних травних залоз значно інтенсифікували процес травлення і засвоєння їжі у звірів.
Кровоносна система ссавців досконала. Серце чотирикамерне. Від лівого шлуночка відходить одна дуга аорти, яка повертає вліво. Вона продовжується у спинну аорту, що тягнеться вздовж хребта. Отже, у ссавців, як і в птахів, до органів іде артеріальна кров. Венозна кров від переднього відділу тіла збирається у передні порожнисті вени, від заднього і середнього – у задню порожнисту вену. Наявна ворітна система печінка. Мале коло кровообігу подібне до такого як у птахів. Еритроцити крові без’ядерні, дуже малі, в 1 мм3 крові їх буває до 8,4 млн. Завдяки цьому загальна поверхня еритроцитів дуже велика, що значно збільшує їхню кисневу ємність.
Інтенсивний обмін речовин і система терморегуляції забезпечують порівняно високу і сталу температуру тіла у ссавців (до 39оС). У терморегуляції важливу роль відіграють волосяний покрив та потові залози (при випаровуванні тому з поверхні тіла організм охолоджується).
Висновки
Ряд Комахоїдні об’єднує близько 900 видів плацентарних ссавців, які характеризуються рядом примітивних ознак.
Ряд Рукокрилі – єдина серед ссавців група, пристосована до справжнього польоту.
Ластоногі проводять більшу частину життя у воді, на сушу виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння.
На відміну від ластоногих, китоподібні повністю перейшли до водного способу життя.
Ряд Непарнокопитні — великі тварини з непарним числом пальців на кінцівках.
Примати – древні або надземні тварини середньої величини.
Деякі ссавці (бабаки, ховрахи, пищухи та ш.) живуть коло-ніями у місцях із достатньою кількістю кормів.
Органи травлення розпочинаються ротовим, оточеним губами, що служать для захоплення їжі.
Зубна система ссавців залежить від способу їх живлення.
Кровоносна система ссавців досконала. Серце чотирикамерне.
Література:
1. Г.В. Ковальчук. Зоологія з основами екології.
2. А.Ф. Сеник, О.П. Кулаківська. Зоологія з основами екології.
3. А.О.Слюсарів, Є.Є. Федосова. Біологія, ботаніка, зоологія.
4. Роберт Дей Аллен / Наука про життя. – Москва „Просвіта”, 1981.
5. К.М.Ситник, В.О.Топачевський Біологічний словник. – К; 1986.
6. А.М.Охріменко, Е.В.Шухова / Хрестоматія із зоології. – Київ „Радянська школа”, 1988.
7. Ю.Г.Вервес, П.Г.Балан, В.В,Серебряков / Зоологія. – Київ „Генеза”, 1996
8. П.Кемп, К.Армс / Введення в філологію. – Москва „Світ”, 1988.
